Час наступальної модернізації, або Шпаргалка для влади та опозиції

Влада і опозиція активно розпочали підготовку до президентських виборів, і фактично не пройшли випробування на здатність працювати на благо України спільно, позбутися конфронтації і взаємопідозрюваності. Не забезпечено національного консенсусу подальшого розвитку країни в якому мають брати участь як провладні так і опозиційні сили на чолі з їх лідерами.

Всі мають чітко усвідомлювати ризики, які сьогодні постають перед державою як в політичному так і в суто економічному плані. В політичному плані – в даний час Україна опинилася на світоглядному та історичному роздоріжжі. Йдеться про вибір, від якого буде залежати доля України, її народу: або продовжується політичне протистояння, збагачення невеликої часини «вибраних», втрата людського, науково-технічного і гуманітарного потенціалу і, як наслідок, фрагментація і розпад або консолідація суспільства і влади, формування ефективної моделі соціально-економічного розвитку і спільна праця заради досягнення поставлених цілей.

Підписання Угоди про асоціацію між ЄС і Україною ЄС може стати важливим кроком в напрямку демократизації та європеїзації України, здійсненні модернізаційних процесів та підвищенню рівня життя українців. Подібна угода буде мати надзвичайно важливе значення як для України, так і для Європейського Союзу, який є одним з основних торговельно-економічних партнерів держави. Для цього не потрібно чекати Саміту у Вільнюсі. Цей процес може бути успішно реалізований і до цієї дати. Угода однозначно має бути підписана.

Влада і опозиція мають усвідомити, що вони спільно несуть відповідальність за майбутнє України. Ближче до 2015 року, при настанні відліку «Ч» народ не стане розбиратись хто є хто – всі будуть ворогами народу.

З цією метою влада і опозиція мають зрозуміти і усвідомити наступне:

1. Спільно з опозиційними силами розпочати розробку довгострокової Стратегії розвитку України до 2025 року. Потрібно розуміти, що окреслити стратегічні орієнтири розвитку держави в умовах глобалізаційних процесів можна лише маючи стратегічний образ майбутнього України, який формується через усвідомлення її національної ідеї як громадянської, демократичної, соборної, спрямованої на всебічну модернізацію країни, її успішний вихід на світовий рівень, приєднання до числа розвинутих демократичних держав. Саме таке розуміння національної ідеї є запорукою успішної модернізації вітчизняного гуманітарного простору, як світоглядної, ідейної і духовно-культурної оболонки, у якій розвивається буття українського народу. На сьогодні треба констатувати, що національної ідеї у «готовому вигляді», котра змогла б створити базу для поєднання українського народу в єдину політичну націю, немає. Тому головне, навколо чого має відбуватися формування національної ідеї – питання духовності та соборності - з Богом в душі та Україною в серці.

2. Державна політика має бути підпорядкована завданням модернізації суспільства, запобігати декларуванню економічно необґрунтованих державних зобов’язань та залежності економічного розвитку від політичних циклів. Як і весь світ, сьогодні Україна переживає потрійну кризу: економічну, екологічну і все більш зростаючу соціальну. Тому національна політика модернізації має відповідати цілям «сталого розвитку» - ідеї, яка сповідує одночасне економічне зростання, збереження довкілля та соціальний прогрес.

3. Доцільно здійснити якісне оновлення всієї гуманітарної сфери суспільства. Необхідність цього пов'язана з її консерватизмом, відчутною невідповідністю новітнім процесам і явищам у світоглядному, ідейному, науковому, освітньому, культурному, інформаційному поступові глобалізованого світу, недостатньою пристосованістю до вимог і стандартів сучасного динамічного розвитку. Пора закінчувати загравати з науковою сферою. Тут реформи вкрай потрібні. Все раціональне з того, що від неї залишилося треба ефективно використати, решта, на превеликий жаль – це вже вчорашній день. Українська наука все ще має значний потенціал і може стати рушійною силою всіх подальших суспільних перетворень.

4. Нагальними потребами сьогодення є політичні реформи. В Україні досі не існує реальних умов виконання державою функцій представника інтересів більшості, а навпаки, є передумови для використання держави як інструмента забезпечення кланово-групових та політичних інтересів.

5. На даному етапі саме Президент має стати провідником інтересів всього суспільства. Тільки такий статус принесе йому народне визнання і забезпечить належне місце в історії. Це вагомий стимул, щоб присвятити подальші роки перебування на вищій державній посаді вирішенню саме цих завдань. Президентський шлях розвитку демократії пов’язаний із небезпекою того, що Інститут Президента може стати одноособовим втіленням інтересів однієї з груп впливу. Найбільш ефективний шлях – позбутися кланів і сприяти розвитку середнього класу.

6. Досвід модернізації різних суспільств свідчить, що досить часто вона здійснювалась вольовими авторитарними лідерами. Але немає випадків здійснення успішної модернізації лідерами, які не мають належної політичної волі та підтримки. Тому Лідер країни мусить добре відчувати, в чому полягають історичні та сьогоднішні актуальні інтереси народу; стати втіленням всенародної волі та витривалості у проведенні реформ; притягувати і згуртовувати навколо себе людей, здатних вирішувати поставлені завдання. В органах виконавчої влади мають працювати люди, які мають професійний технократичний підхід до справи, не прагнуть стати політичними фігурами, вміють мислити економічними, а не виборчими циклами.

7. Концептуальною основою подальшого розвитку держави має стати республіканізм з його кредо «країна як спільна справа». Це потребує запровадження суспільної моделі, відповідно до якої питання життєдіяльності суспільства вирішується самими громадянами та добровільно створеними ними об’єднаннями на основі узгодження індивідуальних і групових інтересів. Успішне функціонування такої моделі передбачає набуття громадянами нових якостей політичної та соціальної активності, вимогливості до влади у поєднанні з особистою відповідальністю.

8. Парламентаризм, попри його очевидну кризу в Україні, ніякою мірою не має зазнавати обмежень – адже саме ідеї парламентаризму сприймаються як ознака суспільного прогресу. Головним напрямом реформування українського парламентаризму має стати конституційне обмеження впливу політико-фінансових груп. На законодавчому рівні повинні бути визначені правила регламентації впливу бізнесу на політику (Закон про лобізм, низка антикорупційних законів), що унеможливить отримання політичної ренти.

Конституційна реформа, яка давно назріла в Україні, має принести і нову якість парламентаризму. Парламентська форма, що сьогодні існує в Україні себе віджила. Доцільно перейти до нової якості парламентської демократії, формування двопалатного парламенту з відповідними функціями: нижня палата – Палата Громад (250 осіб), яка обирається за мажоритарним принципом і верхня палата – Сенат (150 осіб) – обирається за пропорційним принципом і є виразником політичної структури суспільства і представництва політичних партій, що ввійдуть в Сенат.

9. Внаслідок реформування в Україні має бути запроваджено ефективну, прозору і зрозумілу політичну систему, що забезпечуватиме успіх економічних реформ та визначить повноваження всіх державних інституцій і суб’єктів політичного процесу. В 2015 році, з урахуванням сучасних суспільно-політичних реалій та досвіду європейських демократій конституційна та політична реформа має забезпечити перехід України до парламентсько-президентської республіки. Саме ця форма правління реально спроможна забезпечити поступальний розвиток суспільства, створити умови для його політичної структурованості, підконтрольності влади суспільству та орієнтованого на національні інтереси лідерства в політичному процесі.

10. Наріжним каменем філософії українського державотворення повинно стати сприяння формуванню культури консенсусу. Воно має йти у різних напрямках – як лінією теоретичних розробок етики ненасильства, культури миру, діалогу і полілогу, вироблення відповідних технологій, так і лінією створення інституційної і правової основи «консенсології».

11. Державі необхідно відійти від стратегії лавірування між сильними геополітичними гравцями та невизначеності багатовекторності, від практики шантажу сильних держав шляхом висування погроз остаточного приєднання до геополітичного суперника з метою отримання зовнішньополітичних дивідендів. Важливо припинити формування зовнішньополітичних орієнтацій на основі інтеграціоністської міфології, тобто уявлень про те, що входження до будь-яких наднаціональних об’єднань (ЄС, ЄЕП або НАТО) здатне вирішити усі проблеми України.

Відмова від утриманства, інтеграціоністських міфів, від входження до нових імперій – має стати основою розбудови прагматичної зовнішньополітичної стратегії України. Проте, дані відмови не означають політики ізоляціонізму. Україна входила і має входити до різних економічних блоків і міждержавних об’єднань різного формату. Однак це має робитися не під зовнішнім тиском і не на догоду кон’юнктурі, а з урахуванням національних інтересів, зміцнення національної безпеки, ціннісних орієнтацій населення.

Україна має позбутися своєї одвічної практики меншовартості, кудись постійно проситися і на щось надіятися. Тільки наступальна політика – гарант сили і стабільності. Європейська політика України має виходити з того, що ідея Великої Європи є неможливою без України. Тільки в цьому контексті модернізована економіка України може розглядатися як вагомий економічний потенціал, поетапна інтеграція якого в економічну систему ЄС здатна забезпечити важливі зміни у геополітичному становищі Європи.

12. Формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ має розглядатися як найвища планка інтеграційних процесів на пострадянському просторі. Переступивши цю межу Україна може опинитися в ситуації, яка докорінно змінить геополітичну парадигму нашої держави, її стратегічний курс на глибоку європейську інтеграцію. Зона вільної торгівлі є найвищим рівнем відносин в рамках СНД при якій Україна може в перспективі претендувати на членство в Європейському Союзі.

13. Для України вкрай актуальним є завдання переосмислення пріоритетів свого розвитку, які мають включати, серед іншого, відхід від однобічної експортної орієнтації, істотне посилення внутрішнього попиту – насамперед в сферах високих технологій та диверсифікацію самої експортної структури в бік значного збільшення частки високотехнологічних виробів та послуг.

14. Олігархократія не зацікавлена у становленні і зміцненні середнього класу – основи демократичного розвитку держави. Західна демократія спирається на середній клас, який становить більшість населення, має партії, що представляють його інтереси і формують владу. В Україні частка середнього класу не перевищує 15% населення. Він не є більшістю, не має чітких структурованих уявлень про свої власні інтереси і політичних партій, що адекватно їх представляють. В цих умовах до влади приходять кланово-олігархічні групи, які ведуть постійну боротьбу за приватизацію держави і використання державної машини для вирішення своїх кланових інтересів, прикриваючись загальними фразами про турботу про долю народу. За останні 10 років Верховна Рада не прийняла жодного закону, а уряди не здійснили жодних заходів, які б суттєво зачіпали інтереси олігархічних кланів. Всі політичні сили країни мають бути зацікавлені у становленні середнього класу. Тільки тоді люмпенсько-олігархічна модель держави, яка укорінилася в даний час, може бути подолана.

15. В межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна модернізація національної економіки неможлива. Потрібні суттєві зміни в механізмах трансформаційних процесів, їх системне оновлення, осмислений перехід до моделі ринкових перетворень, де саморегулювання поєднується з ефективним державним регулюванням.

16. Слід цілеспрямовано формувати такий інвестиційний режим в країні, в рамках якого був би економічно доцільний перелив капіталу в перспективніші і стратегічно вигідніші види економічної діяльності, пов’язані з підвищеним рівнем технологічності. Для цього він повинен містити комплекс державних заходів щодо спеціального стимулювання високотехнологічного експорту, який має передбачати відповідні інституційні заходи, а також бюджетні витрати на створення загальних передумов (сумісне з нормами відповідних угод СОТ стосовно субсидій), причому вказані заходи могли би здійснюватися через спеціально уповноважені державні організації або недержавні структури, що діють за дорученням держави.

17. На порядку денному політичної та суспільної дискусії в Україні має постати питання нової концепції державної регіональної політики, що має законодавчо врегулювати правовий статус адміністративно-територіальних одиниць і порядок вирішення питань щодо їх внутрішніх проблем і взаємодії між ними. Поетапне формування бюджетної федералізації та нового адміністративно-територіального устрою держави. Основою реформування місцевого самоврядування доцільно визначити громадівську концепцію муніципальної демократії, адже громада була основою самоврядування впродовж всієї історії людства. Самоврядні громади це не тільки адміністративно-територіальні, а й господарюючі суб’єкти, де підприємництво є двигуном соціально-економічного розвитку, джерелом утворення фінансової та матеріальної основи для вирішення соціальних і культурних завдань.

Проголошений Європейський вибір розвитку нашої держави обумовлює необхідність здійснення більш рішучих кроків у напрямку децентралізації державного управління і деконцентрації владних повноважень, сповідування європейських підходів до забезпечення комплексного розвитку регіонів, ратифікація відповідних хартій регіонального розвитку, які вироблені європейською спільнотою, створення умов для більш повноцінного й гармонійного розвитку регіонів, підвищення дієздатності територіальних громад.

18. Мають бути вибрані макропріоритети, навколо яких доцільно формувати структурну макроекономічну політику. Це можуть бути 3-5 типу – «Україна – транзитна держава» - спираючись на геоекономічні переваги України; «Україна – високотехнологічна, авіакосмічна держава», «Україна аграрна» - реалізація конкурентних переваг, пов’язаних з формуванням нової структури вітчизняного експорту, у перетворенні переважно сировинного експорту в експорт продукції з високим ступенем доданої вартості, опануванні нової економіки, що відповідає сучасним тенденціям та напрямам світової торгівлі.

19. Потрібне суттєве поетапне оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління кадрів нової генерації, особливо тих, що вже мають досвід роботи в провідних західних корпораціях та міжнародних фінансових організаціях

20. Час не терпить. Кожен день зволікання – це втрачені десятиліття.