Куди рухається українська наука?

Це досить серйозний сигнал для прийняття невідкладних заходів щодо підвищення інноваційності розвитку економіки та суттєвого оновлення науково-технічної сфери. І взагалі подумати: чи потрібна нам наука сьогодні взагалі?

Останні події в Україні свідчать про те, що за гострою політичною боротьбою вкрай занедбаними залишаються сфери, які в подальшому можуть визначати політику розвитку держави. Серед таких сфер найбільш проблематичною залишається наука та інноваційна діяльність.

Держава втрачає як пріоритетний напрям розвиток науки, без якої про будь-яку стратегію модернізації не може бути й мови. В Україні залишається критично низьким рівень підтримки науки, що відображається на загальному рівні науково-технологічної безпеки. Можна констатувати не просто брак коштів для забезпечення науково-технологічного розвитку виробничого потенціалу економіки України, а й руйнування основ функціонування наукового сектору, що все помітніше призводить до посилення технологічної залежності національного господарства. В даний час Україна має в 2,6 рази меншу частку товарів високотехнологічних видів промислової діяльності в структурі промисловості ніж усереднена відповідна частка різних регіонів світу, що дає підстави говорити про менш технологічно конкурентоспроможну структуру вітчизняної промисловості ніж у цілому по світу. Загалом, технологічна структура експорту країни є неконкурентоспроможною – частка товарів промисловості з низьким рівнем технологічності та середньо-низькотехнологічних становить 72,5%, тоді як частка середньо-високотехнологічних та високотехнологічних товарів складає лише 27,5%. Разом з тим, впродовж 2000-2012 рр. наукомісткість ВВП зменшилась в 1,3 рази, а скорочення питомої ваги реалізованої інноваційної продукції протягом 10-ти років становило 1,8 рази. В даний час сировинно-орієнтована економіка не формує умов для забезпечення виробництва продукції з високою часткою доданої вартості, оновлення та модернізації виробництва.

Для останніх років характерно зростання питомої ваги фундаментальних досліджень у розподілі за видами наукових робіт, проте їх частка не перевищує 0,2% ВВП, тоді як навіть у пострадянських країнах витрати на фундаментальні дослідження становлять 0,5-0,6% ВВП. Фактично частка ВВП, яка витрачається на наукові дослідження в Україні в 2,5-5 разів менша, ніж у провідних країнах світу. Питомі витрати на наукові дослідження в розрахунку на одного науковця в Україні майже втричі менші ніж у Росії, у 18 разів – ніж у Бразилії, в 34 – ніж у Південній Кореї і більше ніж у 70 разів – ніж у США.

Парк наукових приладів та устаткування в науково-дослідних організаціях і лабораторіях непомірно застарів: 60% з тих, що експлуатується в НАН України, функціонують від 15 до 25 років, в той час як у розвинених країнах світу термін експлуатації такого обладнання не перевищує 5–7 років. Для максимально ефективного використання інтелекту дослідника відсутність сучасної прогресивної матеріально-технічної бази є чи не головною перешкодою щодо позитивної результативності завершення його наукових пошуків. Частка основних засобів наукових організацій в загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становила 0,9 %, у тому числі, машин та обладнання – 1,3 %. Ступінь зносу основних засобів у науковій сфері становив близько 50%.

Така ситуація пояснюється недостатнім рівнем інвестиційних ресурсів, які вкладаються у розвиток науки, відсутністю мотивацій бізнесу для фінансування інновацій та інвестицій в наукову сферу. Саме тому й відбувається подальше зниження бюджетних видатків на виконання наукових та науково-технічних робіт (0,29% від ВВП за підсумком 2012 року (у 2010 році – 0,34% від ВВП) при пороговому значенні у 1,7% та скорочення кількості спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи і старіння наукових кадрів.

Недостатній рівень бюджетного фінансування наукових досліджень та зниження кількості спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи в умовах низького правового захисту інтелектуальної власності у перспективі можуть загрожувати деінтелектуалізацією та детехнологізацією економіки України, а відповідно і зниженням рівня науково-технологічної безпеки економіки. Разом з тим конкуренція за ринки все більше посилюється і за таких умов подальше зниження науково-технологічного рівня загрожує її остаточним програшем. Відтворення промислового виробництва відбувається за рахунок середньо- та низьких технологій без життєво потрібної модернізації виробничого апарату. Низька диверсифікація промислового виробництва, а також переважний розвиток середньо та низькотехнологічних виробництв, частка яких утримується на рівні 76%, є небезпечним явищем і закладає підґрунтя до подальшої деградації структури української економіки та уповільнення темпів економічного зростання.

Прискорення розвитку економіки України та її рівноправну інтеграцію в міжнародний простір в середньостроковій і довгостроковій перспективі визначатиметься результатом використання в першу чергу інноваційної складової, що передбачає підвищення ролі науки як впливового інституту рівноправного партнера в мережі соціально-економічних взаємовідносин.

Владі України в терміновому порядку доцільно визначити стратегічні пріоритети державної підтримки розвитку науки і наукової діяльності, що дозволить забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів з урахуванням реалій і викликів в умовах загострення фінансово-економічної кризи. Такими стратегічними напрямами можуть стати: 1) наукове забезпечення антикризової соціально-економічної політики; 2) наукові дослідження з проблем енергозбереження та використання нових джерел енергії; 3) відновлення природного середовища, сталий розвиток, економіка знань; 4) фундаментальні дослідження, які повністю або частково фінансуються за рахунок позабюджетних джерел (відомчі замовлення, міжнародні організації, гранти, підприємства та ін.); 5) наукові дослідження у сфері розробки та трансферу нових технологій, інновацій, технологічної модернізації промисловості, відновлення основних фондів (в тому числі у аграрному секторі економіки). Доцільно збільшити капітальні видатки на розвиток сфери академічної науки, виходячи з того, що ці витрати, як правило, стимулюють не лише науковий пошук, а й так звані «інвестиційні» галузі промисловості (машинобудування, будівництво та ін.), а також не створюють інфляційних ефектів; створення наукомістких корпорацій шляхом інтеграції наукових, промислових і фінансових структур через послідовну і раціональну концентрацію науково-конструкторських і виробничих підприємств за принципом схильності до однорідних класів (видів) НДДКР та нової технології (загальних кінцевих результатів); визначити коло галузей, що складатимуть основу нового технологічного укладу економіки, та відповідно до економічної і науково-технологічної політики держави, брати кооперативну участь у їх науковому забезпеченні. Важливо здійснювати вибірковий (селективний) розвиток технологій: виключення дублювання; розвиток дослідницької; дослідно-експериментальної бази наукового приладобудування, мережі центрів колективного користування, доведення фінансування приладної бази науки до 5% обсягів коштів, що виділяються з бюджету.

Разом з тим, Україна має всі можливості посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені у процесі модернізації та структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності української економіки, змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що стихійно формується нині.

Становлення інноваційної моделі розвитку – це завдання не тільки економічної політики. Йдеться про органічне поєднання політичних, гуманітарних, соціально-психологічних, макро- і мікроекономічних чинників та інституційних передумов, які лише в комплексі здатні надати відчутних імпульсів трансформаційним процесам, розвиткові суспільства на інноваційній основі. Потребує суттєвого оновлення система управління науково-технічною та інноваційною сферою в Україні. Сьогоднішня система управління інноваціями, якби її не старалися прикрашувати – це рівень 1-ї половини 90-х років минулого століття.

Сьогодні мова має йти про становлення в Україні принципово нової дієздатної національної системи, яка б функціонувала на ринкових засадах, на принципах самовідтворення. Така система має своєю структурою торкатися кожної клітини соціально-політичного та економічного процесу, надаючи йому відповідних стимулів інноваційного розвитку.

В найближчий час має бути розроблена «Національна Програма науково-технічного та інноваційного розвитку України на період до 2025 року», де мають бути визначені основні пріоритети науково-технічної політики та основні сфери першочергової державної підтримки. Крім того, має бути суттєво модернізована система управління науково-технологічною та інноваційною сферою, створені умови для залучення талановитої молоді для роботи в науці.

Відтак, основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація політики національної модернізації, запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. У поєднанні з завданнями європейської інтеграції така мета могла б лягти в основу не лише економічної стратегії держави, а й політичної консолідації нації.