Як зібрати колекцію вартістю в мільйони — поради художника

Пане Романе, за яким принципом ви б складали власну колекцію?

РР: Будь-яка колекція, на мою думку, складається з двох умовних частин. Перша сформована на пріоритетах чисто суб'єктивних, натомість друга з урахуванням обставин об'єктивних. Перша - це речі, придбані з позиції так би мовити приватних уподобань і смаків. Просто тому, що подобається. Чому подобається, не завжди й поясниш. А власне друга частина - це і є те, що визначає колекцію як довготривалу інвестицію. Тут спрацьовують фактори зовсім інакшого характеру. Потрібно постійно слідкувати за процесом галерейним і виставковим, за ситуацією на артринку внутрішньому, якщо він є, і на загальному. В кінці-кінців, просто спілкуватись з художниками, що також є справою непростою, оскільки це люди дуже специфічні.

Дуже навіть можливо, що речі з першої частини вповні органічно і впевнено перейдуть в частину другу. Але якщо говорити прагматично про колекцію як інвестицію, то я б сказав, що пропорції цих частин мали б бути десь 30 на 70 відсотків. Себто 30% - від серця і 70% - від голови.

Особисто я, якщо б починав формувати колекцію живопису, в першу чергу, визначився б з географією цієї колекції. Тобто не замикався б виключно на українському секторі, а розширив би його принаймні по дотичній відносно кордону (Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Грузія, вибірково Росія (вибірково, оскільки сектор страшенно великий, надто різноманітний і нерівнозначний) і по можливості весь балканський слов'янський сектор - Хорватія, Сербія, і щодо живопису, особливо Болгарія. Закордонну частину добирав би власне з точки зору контексту, шукаючи паралелі і суголосності. Думаю, співвідношення один, два твори на десять українських було б достатньо, щоб зберегти принцип колекції, а разом з тим не впасти в надмірну герметичність. Такий принцип колекціонування, на мою думку, є доречним, оскільки він дає можливість контактувати з колекціонерами і артдилерами інших країн, а значить, ширше бути в курсі і виразніше в темі. Крім того, це міцно тримає в тонусі і колекціонера і колекцію. В Західній Європі досить багато колекціонерів в певний час і не в останню чергу завдяки політичній кон'юнктурі, започаткували колекції під загальною темою мистецтво Східної Європи. Власне, тут колекціонер з України мав би перед ними певний пріоритет, оскільки він буде в темі зсередини.

Чи можна з творів українських митців — умовно старих майстрів (середина ХХ ст.) і сучасних — зібрати колекцію, яка б подорожчала років через 10-20 у 2-3 рази?

РР: Створити колекцію можливо, бо артефактів більш ніж достатньо. Я навіть впевнений, що в цьому є комерційна доцільність. Вона напевне що не втратить в ціні. Але наскільки вона подорожчає за 10-20 років - це питання. І в цьому питанні ми далеко не перші і не одинокі. З такими ж питаннями стикалися практично всі наші сусіди. Ці процеси проходили і тривають всюди дуже по-різному. Про Росію говорити нема сенсу, бо це зовсім інші параметри і масштаби. Значно цікавіший для українського колекціонера буде досвід польський чи чеський або словацький. Бо за масштабами і ментально вони подібні до нас. Хоча звичайно вони не були настільки відірваними від європейського контексту, як Україна. Але якщо правильно підійти до питання, цей нібито недолік можливо перетворити на певну перевагу. Це звичайно, якщо мета колекції бути цікавою не тільки в вузькому колі поціновувачів.

Один маленький приклад. Якщо приміром словацькі колекціонери локомотивом свого колекціонерства обрали Альбіна Бруновського і представників його школи і мали ту перевагу, що він вже досить давно був відомий на Заході, то в Україні є імена, що можуть бути потрактовані як абсолютно несподівані відкриття. Колись дуже виразним прикладом стала Марія Приймаченко. Але що відтоді змінилось на краще? Особливо після недавнього випадку зі скандальним плагіатом скандинавського респектабельного дизайнерського бюро на тему малюнків Приймаченко. Нині маємо ще один яскравий приклад - Карло Звіринський. Арткритики і історики мистецтва однозначно в захваті від його творчої спадщини, але для колекціонерів це ім'я поки що терра інкогніта. На мою скромну думку, це художник з десяти кращих в 20-му столітті. Думаю, що при правильному підході твори цього художника були б затребувані на європейському чи світовому рівні. Наразі жодної серйозної посмертної виставки, жодного достойного каталогу. Зеро. Цілина неорана.

Чи варто колекціонерам-аматорам покладатися на думку експертів-галеристів і арт-дилерів?

РР: Думаю, що можна, але дуже сумніваюся, що потрібно. Питання - рівень професіоналізму. Якщо поруч з «колекціонерами-непрофесіоналами» будуть експерти-професіонали - галеристи і арт-дилери, то мабуть співпраця між ними встановиться сама собою. І питання відпаде також само собою. Але поки що виглядає так, що всі учасники процесу на приблизно однаковому професійному рівні. Включно з самими художниками, якщо ми говоримо про комерційний бік питання. Хоча виглядає на те, що художники гребуть веслами найзавзятіше. Мабуть, тому що найбільш зацікавлені в результаті.

Можете навести приклади, коли картина з роками значно дорожчала?

РР: Я не знаю інших прикладів крім тих, що художник переселився в кращий світ. Як кажуть самі художники - Маестро поїхав на пленер до Бога. Але мабуть існують і інші технології. Але це до технологів.

Чи буває так, що колекційний об'єкт втрачає в ціні? Чому це може статися?

РР: Думаю, буває і навіть значно частіше, ніж би хотілось. Причин сотні! Переважна причина - чиясь недобросовісність або непрофесійність. Хоча в принципі це одне й те ж саме.

Тчи потрібні якісь спеціальні умови для того, щоб утримувати картину у нормальному товарному стані?

РР: Я не спеціаліст. Але думаю, що нормальні умови для комфортного самовідчуття людини і є умовами для живопису. Єдине - уникати прямого сонячного світла, напевно, було б правильно.