“Ручняк” чи стратегічне управління? або чому комфортно жити без стратегії

Стратегія завжди була й існує за будь-яких умов в усіх суспільствах. Ми живемо, на щось орієнтуємося і кудись рухаємося. Ось це і є де-факто Стратегія. І вона наша, рідна, оскільки ґрунтується на наших суспільних цінностях. Стратегія – це завжди бурхливі дискусії, обговорення відповідно до рівня суспільної моралі й культури у демократичних суспільств. В авторитарному або тоталітарному суспільстві все значно простіше – без дискусій і присмаком нацкультури. Ми зараз є свідками й учасниками активізації громадянського суспільства, ініціювання ним низки стратегічно важливих дій: волонтерство, блокада Криму, проїзд російських фур, місцеві ініціативи… Громадянське суспільство діє так, як воно може і вміє – тактикою формуючи стратегію. Влада відстає, влада наздоганяє громадянське суспільство. Чому влада діє навздогін? Відповідь – заважає “ручняк”, професійна непідготовленість і бажання “усім самому(ій) керувати”.

Стратегічне управління – це дія на випередження. Чи може влада конкурувати (на умовах доброчесної конкуренції) з інститутами громадянського суспільства? Тобто виробляти співрішення (спільне (консенсусне) рішення між владою й інститутами громадянського суспільства). Професійна і патріотична влада – ТАК.

Що ж воно таке це стратегічне управління? Чи здатні ми його опанувати і застосувати? Знову ж відповідь – Так. Спробуємо популярно розтлумачити.

Загальновідомі три ключових запитання стратегічного управління і планування:

1. Хто ми, що робимо сьогодні і чому?
2. Ким хочемо стати, що прагнемо робити в майбутньому і чому?
3. Як намагаємося туди дістатися?

Важливо: відповідаючи на ці ключові запитання необхідно пам’ятати: найважливіше – чесна відповідь. Саме чесна відповідь: 1…, 2…, 3….

Для вироблення дієвого стратегічного плану необхідно досягти початкової згоди щодо процесу стратегічного планування. З огляду на те, що стратегічне управління є складним трудомістким процесом, важливою передумовою реалізації стратегічного плану є оцінка готовності персоналу і ресурсів, наприклад, організації до стратегічного управління і планування. Також важливо досягти початкової згоди стосовно очікуваних результатів, інституціоналізація (закріплення) умов і вимог щодо організації процесу управління.

Для стратегічного управління і планування вирішальне значення має повна узгодженість дій на вищому рівні. Дієве стратегічне планування має ініціюватися на найвищому рівні.

Цінності, структура, що є основою стратегічного управління, та методологія його впровадження не повинні доводитися зверху у вигляді указів, розпоряджень, наказів, меморандумів чи нової ухваленої політичної лінії. Стратегічне управління – це одночасно і процес і результат. І в цьому складність.

Якщо влада внутрішньо не готова до дискусій, розбудови команди, безпосередньої участі у процесі стратегічного управління, розробки стратегічного плану разом із іншими представниками управлінської ланки усіх рівнів, у такому разі цю роботу краще взагалі не розпочинати. Не можливо: сьогодні Я Стратег і дію за стратегічним планом, а завтра, в силу якихось інтересів – “в ручну” телефоном регулюю і даю вказівки.

Про планування. Поняття планування часто ґрунтується на так званому ”радянському“ і ”західному“ розумінні цієї категорії. Зміст поняття планування (як і управління) у так званому ”радянському“ і ”західному“ у цьому контексті має суттєві відмінності.

Планування за радянських часів було зосереджене на спробі планувати і кардинально, (і радикально) змінювати зовнішнє середовище (економіку, культуру, суспільні відносини тощо) відповідно до цілей партійного будівництва. Наприклад, повернути течії річок або “висушити” Арал тощо. Саме в намаганні докорінно змінити середовище і полягає суть розуміння поняття планування у ”радянському“ контексті.

Планування у так званому ”західному“ розумінні цього поняття полягає у ледь помітній спробі аудиту зовнішнього середовища із сприйняттям цього середовища таким, як воно є (без намагання адміністративними інструментами змінити його). Тобто пристосування до швидкозмінного середовища. Що і намагаються робити переважна більшість розвинених країн.

Основним завданням стратегічних планів є гнучке, толерантне та еластичне пристосування діяльності державних інституцій у досягненні своїх цілей до середовища, що трансформується. Тобто визначальним є суспільне середовище, яке обслуговують державні інституції, стратегічно плануючи свою діяльність, а не центрування суспільства навколо адміністративно-владної дії.

Ще одна пастка до якої часто потрапляють: плутання поточного і стратегічного планування.

Ключова відмінність стратегічного і звичайного (повсякденного) оперативного планування: звичайне (повсякденне) планування здійснюється “від теперішнього” (сучасного); стратегічне планування здійснюється “від майбутнього”. Тобто у зворотному порядку. Чи може так мислити управлінець і реалізовувати стратегічні плани? Так, цьому треба вчити: набувати вмінь і навичок.

Важливим є також розуміння етапів розробки стратегічного плану робочою групою (РГ). Загалом цей процес схожий на сходження (див. рисунок).

Кожна сходинка є визначально важливим етапом вироблення стратегії. Команда (РГ), яка реалізує стратегічний план, володіє необхідними знаннями (перша сходинка) зі сфери стратегічного управління і планування. Для РГ особливо важливо створити атмосферу довіри до неї людей і до процесу стратегічного управління зокрема. Без довіри (друга сходинка) немає сенсу авторитарними методами впроваджувати стратегію, оскільки вона буде відторгнута або невизнана.

Наступна сходинка організаційного процесу стратегічного управління для РГ – це “надія”. Тобто стратегічний план як документ і стратегічне управління як процес мають давати надію як окремому працівникові чи громадянину, так і всій організації, регіону, громаді, суспільству. Ця надія підкріплюється реальними і конкретними діями РГ з реалізації стратегічного управління, що відповідають сформованим цілям і скеровані на виконання завдань стратегічного плану.

Важливо: особливістю цих етапів (сходинок) є те, що підніматися можна виключно вгору, зворотного шляху немає. Піднявшись на сходинку ”довіра“, неможливо спуститись на сходинку ”знання“. В противному разі команда (РГ) втратить довіру яку так важко здобувати і так легко втрачати.

РГ, яка впроваджує стратегічне управління, має на початковому етапі чітко для себе визначити – підніматись цими сходами чи ні, тобто впроваджувати стратегічне управління і розробляти стратегічний чи ні. Мова не стільки про знання, як про довіру, надію і, особливо, конкретні дії.

Декілька слів про структуру, наприклад, міністерства і стратегічний план. Загальне правило: спершу стратегічний план і потім, відповідно до нього, затверджується структура організації. Тобто стратегічний план є підставою для створення структури ЦОВВ. Зважаючи на українську практику наголосимо, що твердження про утворення структури відповідно до стратегічного плану є справедливим для новостворюваних організацій. Так для новостворюваного міністерства інформаційної політики цілком можна було застосувати це правило. Існуючі ЦОВВ мають затверджену структуру і стратегічний план є підставою для реструктуризації структури ЦОВВ у відповідності до нього.

Звичайно це примітивні пояснення маститі науковці можуть розкритикувати. Але про що ще слід сказати – так це про загрози введення стратегічного управління в умовах недостатності професійних кадрів. Загроза зовнішнього управління. Саме зовнішнє управління, як загроза і як стратегія накладається на низьку професійність кадрів і просту лінь хоча б щось робити.

Чи насправді ми хочемо відмовитися від ручного і запровадити стратегічне управління? Чого боїмося і чому “не можемо”. У нас є стратегічні знання, ми знаємо “що” і “як”, ми починаємо стратегічно мислити як суспільство. Нам слід активно продукувати стратегічну ментальність. Ми, як суспільство Вчимося.

Автор: Валерій Тертичка, Інститут аналізу політики та стратегій