Белорусский блогер Максим Мировичпобывал в столице Финляндии и поделился впечатлениями. "Так, друзья, сегодня покажу вам, как сегодня выглядит финская столица Хельсинки. Сегодняшняя Финляндия стабильно входит в топ-10 лучших стран для жизни на нашей планете — там высочайший уровень социальной защиты населения, отличные условия для карьеры и бизнеса, прекрасные дороги, шикарное качество городской среды, невероятно крутые и продуманные спальные районы, лучшая в мире система образования и средняя зарплата в $3000-$4000. Согласно недавним исследованиям Next Era финны являются самыми счастливыми людьми на Земле. Хельсинки — невероятно уютный, продуманный до мелочей, очень качественно обустроенный и просто красивый город. И создано это чудо было руками простых финнов — которые отстояли свою Родину в 1939 году, а затем засучили рукава и стали много работать".

У неділю, 26 травня 2019 року, у селищі Путила (Чернівецька область) відзначали свято виходу вівчарів на полонини. Свято полонини традиційно є доволі важливим для мешканців регіонів, які займаються вівчарством. У цей день вівчарям, які йдуть на кілька місяців на полонину випасати овець, влаштовують пишні проводи під музичний супровід трембіти - з народними гуляннями, приготуванням святкових страв та запаленням ватри. Свято полонини не має фіксованої дати, у кожній місцевості відзначається у різний час та з власними звичаями, а час святкування залежить в тому числі від того, наскільки пізно приходить весна.

Президент України Володимир Зеленський здійснив першу робочу поїздку на Луганщину, де оглянув позиції військових у Станиці Луганській і Щасті. Глава держави поспілкувався з бійцями щодо побутових умов, якості харчування, забезпечення технікою, житлом і соціальним пакетом, укомплектування підрозділів. У Станиці Луганській Президент побував на передовій, зокрема в посту спостереження та бліндажах. Найближча позиція супротивника – за 400 метрів. Крім того, Президент заслухав доповідь командувача операції Об’єднаних сил генерал-лейтенанта Олександра Сирського про ситуацію в районі проведення ООС. У нараді взяв участь начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗСУ генерал-лейтенант Руслан Хомчак.

Ігор Дикий, керівник цьогорічної антарктичної експедиції на станцію "Академік Вернадський", поділився світлинами з найхолоднішого континенту на планеті. Зоолог, доцент кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка вже вчетверте зимує в Антарктиді: "Зима наступає...Південний вітер з полюсу приніс холод. Пінгвіни покинули острів Галіндез. Залишилася лише 24 українська антарктична експедиція".

Украинские «Богданы» и дешевая водка. Аэропорта нет, вокзал и гостиницы не принимают. Окна, разбитые еще в первый год войны, остаются заколоченными. Каждая вторая витрина сдается в аренду. И во всем этом городе, который совсем недавно был чуть ли не самым богатым в стране, единственное финансовое учреждение — «Центральный республиканский банк ДНР». Но улицы его отнюдь не пусты, жизнь хоть и не бьет ключом, однако ж вполне мирная. А многие дети, которые родились уже в военное время, вот-вот пойдут в школу… Корреспонденту «Думской» Ивану Леонтьеву удалось побывать в оккупированном Донецке и узнать, как и чем живет его население.«На самом деле, если вы не светились под своим именем в публичном пространстве и не воевали, попасть туда не так трудно. Поезд, потом автобус до украинского «нулевого» блокпоста, серая зона и снова КПП. Очередей нет. Но, говорят, раз на раз не приходится. Конечная — донецкий автовокзал «Южный». Только так сюда и можно доехать. Железнодорожный вокзал не принимает. Аэропорт разрушен. Прилегающий к нему район (поселок шахты «Октябрьской») — частный сектор, куда попасть можно только пешком. Транспорт туда не пускают. Последний раз я был в Донецке год назад. То, что было разбито и разрушено, так и осталось руинами. Окна — в фанере. Заколочены двери. Не везде, конечно. Есть места, куда «не попало». Но сам факт, что не восстанавливают, показателен. Маршрутка от автовокзала (одного из двух оставшихся) до центра Донецка забита с самой конечной. Проезд — 10 российских рублей (5 грн). В прошлом году был по восемь. Транспорт вполне «цивильный» — «Богданы», «Исудзу». Украинского производства. Довоенного. Троллейбус и трамвай продолжают работать. Проезд дешевле, чем в Одессе, — 3 рубля (1,5 грн). Школы, садики и вузы (точнее то, что от них осталось после бегства части преподавателей в начале войны) тоже работают. А в Филармонии билеты раскуплены на месяц вперед. И цирк открыт. Какова она - жизнь в оккупации, рассказывает дончанка Екатерина: «Жизнь, конечно, возвращается в привычное русло, но довоенный уровень, конечно, пока не достигнут. К примеру, возле нашего дома на Артема всегда был супермаркет большой, «Амстор». И если в прошлом году там работала всего одна касса, это на весь магазин: людей никого не было, — то в этом году его вообще закрыли. Много магазинов закрыто, через один — «аренда», «аренда». Некоторые просто, без вывесок и объявлений — закрытые рольставни. Гостиницы и крупные бизнес-центры тоже многие закрыты». Банк – один-единственный. Ему и принадлежат все обменники. Курс рубля к гривне: 2,35 — покупка, 2,47 — продажа. «Кило редиски в супермаркете — 40 рублей, десяток яиц - 50, литр молока — 35», — продолжает Екатерина. Минимальная пенсия — 3200 рублей. О зарплате нам поведал санитар Валентин. Он работник больничного отделения травматологии: «Мои полторы ставки — это 7000 рублей. Я - санитар. У врачей с квалификацией — побольше. Но все равно, таким цифрам никто, естественно, не рад», — говорит мужчина. И сетует — сигареты, хоть и дешевле, чем по ту сторону фронта, но ужасного качества. Пачка залипушного «Винстона», например, стоит 23 рубля. Оригинального нет. Самая дешевая поллитровая бутылка водки — 90 рублей. Жителям Донецка предлагается к просмотру три местных телеканала. Вот только их никто не смотрит, говорит пенсионер Иван Андреевич: пропаганды в разы больше, чем даже по российскому ТВ. «Они показывают другую реальность — о процветающей молодой республике, и все такое… — рассказывает он. - В эфире, естественно, никакой Украины». Российский паспорт, особенно в свете последних кремлевских инициатив, желающих получить много: это возможность выехать в более благополучную Россию, устроиться там на работу или учебу. «Очереди целые. Но стоит это 3500 рублей за один документ. А если семья? А нам, пенсионерам, и одной пенсии не хватит. Голодать что ли месяц? К тому же для получения российского паспорта нужен паспорт ДНР, а он есть далеко не у всех», — объясняет Иван Андреевич. По его словам, до войны в Донецке проживал почти миллион человек. Сегодня, по самым оптимистичным подсчетам, их меньше 600 тысяч (а есть данные, что и 400 тысяч не наберется). Очень многие проукраински настроенные горожане уехали на «большую землю». Значительная часть оставшихся дончан, утверждает пенсионер, уже психологически «отпочковалась» от Украины, они не считают себя причастными к ней. «Пять лет ведь прошло. Морально мы живем уже в другой стране. Дети скоро в школу идут, которые родились, когда все началось. Народ живет в другом пространстве. Номера на машинах другие, другие деньги», — говорит он. Однако, какое-то количество проукраинских остается, несмотря ни на что. Они не высказывают публично свою позицию – здесь это крайне опасно (это в остальной Украине можно вести пророссийскую пропаганду без особых последствий), — но они есть. Кто-то собирается на кухнях, как советская интеллигенция, кто-то отводит душу под псевдонимом в интернете, а некоторые действуют. Насчет партизанской борьбы не скажу: слухи ходят разные, но точных данных у меня нет. Однако по ночам на стенах города регулярно появляются надписи соответствующего содержания. В общем, Донецк, несмотря ни на что, остается Украиной, пускай и оккупированной ее частью, а значит, надежда есть. Мы победим!». 

Концерт гурту «Океан Ельзи», приурочений до Дня Києва, пройшов 26 травня на території ВДНГ. Люди збиралися протягом 2 годин, серед глядачів – більшість молоді, які і «додали драйву». На концерт також приїхали учасники бойових дій на Донбасі, вони прибули із київського військового шпиталю, деякі з них спостерігали за сценою у спеціально обладнаних місцях для людей із обмеженими можливостями. «Ми не маємо права опускати руки, стояти осторонь у цей момент. Ми мусимо робити кожен, на своєму місці, те, що наша країна потребує від нас», – сказав зі сцени Святослав Вакарчук, згадуючи українських військових, які обороняють країну від російської агресії. І присвятив їм пісню. Святослав згадав і окупований Крим та підтримав кримськотатарський народ, який піддається репресіям окупаційною владою. Він згадав 1944 рік – коли народ примусово депортували із рідної землі. «Ми повернемося на рідну землю», – звернувся до кримськотатарського народу Вакарчук під час багатотисячного концерту. Слова про військових та кримчан розчулили більшість присутніх на концерті людей. Святослав Вакарчук був максимально енергійний на сцені. Йому стало гаряче – він роздягнувся. Зі сцени сказав, що його зігріває енергетика присутніх людей. Люди традиційно запалювали ліхтарики на свої телефонах. Концерт «Океанів» був у «360» – сцена крутилася у всі боки, а навколо неї у фан-зоні тисячі людей.

Аббатство Орвал – место, в котором прошлое можно почувствовать буквально на ощупь. Расположено оно на юге Бельгии, недалеко от границы с Францией и Люксембургом. История его, начавшаяся чуть ли не тысячу лет назад, запутанна и полна загадок. По легенде, молодая вдова Матильда Тосканская, уронила кольцо, подаренное покойным мужем в источник, возле которого отдыхала во время конной прогулки. Все попытки найти кольцо не увенчались успехом. Тогда женщина вознесла молитву Богу, прося его вернуть семейную реликвию, и из источника выпрыгнула форель, держа кольцо во рту. Матильда так расчувствовалась, что велела построить на этом месте часовню, а саму долину назвала Золотой – Le Val d’Or. Отсюда и происходит название Orval. В 1070 году в долине появились монахи-бенедиктинцы, пришедшие из Италии, и начали строить монастырь. Правда, через 40 лет они внезапно куда-то ушли, бросив недостроенное аббатство. Достраивали его уже другие монахи, приглашенные местным правителем. Монастырь благополучно просуществовал 6 столетий, но в 1793 году был сожжен французами. С тех пор его никто не восстанавливал – по живописным руинам сегодня бродят приезжающие в Орвал туристы. При этом, в 1948 году рядом с разрушенным старым аббатством было построено новое. А при нем – новая пивоварня и сыроварня. Пиво Orval сегодня известно во всем мире и продается даже у нас, в Украине (траппистское пиво — разновидность бельгийского эля, изначально сваренного в пивоварнях размещенных в старинных бельгийских монастырях католического ордена траппистов). На его этикетке изображена форель с кольцом во рту, а воду для его производства берут из того самого источника, который фигурирует в легенде. Новый монастырь – действующий, и посторонним на его территорию вход запрещен. Правда, запрет не распространяется на постояльцев: можно связаться с администрацией монастыря, заранее забронировать комнату в гостевом доме и провести в аббатстве несколько дней. Интересно было бы когда-нибудь это сделать – определенно, «своим» Орвал открывает больше тайн. Автор - Дмитрий Дятлов, фотограф и путешественник

Міст, що з’єднує Володимирську гірку та оглядовий майданчик поблизу Арки дружби народів, як і обіцяв Віталій Кличко, встигли завершити до Дня Києва, який цьогоріч святкують 26 травня. Напередодні ввечері мер офіційно відкрив міст та навіть пострибав на ньому, щоб довести надійність конструкції. Віталій Кличко відкривав міст зі сторони Володимирської гірки. У своїй промові він наголосив на унікальності проекту, плани реалізації якого існували більше ста років. Мер також зазначив, що під час будівництва, що тривало п’ять місяців, у ЗМІ з’являлося багато маніпуляцій стосовно необхідності моста та його вартості. «Вартість моста майже не змінилась – це 275 мільйонів. Ще 90 млн пішло на благоустрій навколо, зокрема, фонтан. Колись Київ був містом семи фонтанів, і ми починаємо це відроджувати. Укріплення схилів коштувало ще 55 млн» – зазначив Кличко. Згодом, після вигуку «Арка дружби народів, ви мене чуєте?» вирушив до іншого кінця моста, щоб нарешті запустити на нього натовп киян. У центрі мосту Віталій Кличко зупинився, щоб розказати більше про скляні оглядові майданчики. За його словами, вони витримують навантаження у тисячу кілограм на квадратний метр. Щоб розвіяти будь-які сумніви, мер пострибав на склі зі своїм братом Володимиром. Міст, до слова, від цього злегка завібрував. Фінальна довжина мосту склала 212 метрів. Висота його опор – 22 та 32 метри. Проект розробило ТОВ «Проектні системи ЛТД» під керівництвом архітектора Андрія Миргородського. Загальна вартість мосту з укріпленням схилів та облаштуванням території навколо склала 420 млн гривень. Частина коштів на його будівництво – 132 мільйони – переспрямували з бюджету на реконструкцію Київського зоопарку. За проект мосту розробники отримали 12 мільйонів гривень, хоча за результатами тендеру мали отримати два мільйони. Раніше Міністерство культури надіслало до КМДА лист, у якому разом з комітетом ЮНЕСКО порекомендувало зупинити будівництво мосту. Після цього заступник голови КМДА Олександр Спасибко заявив, що підстав для призупинення будівництва немає. Ще один скандал був пов`язаний з проектом моста. Нещодавно швейцарське архітектурне бюро заявило, що концепцію проекту моста взяли у них, не заплативши. Представник КМДА та архітектор Андрій Миргородський ці звинувачення заперечують. Окрім цього, за шість років міська адміністрація так і не перерахувала гроші призерам та учасникам архітектурного конкурсу, зокрема і за швейцарський проект.

Уникальные кадры. Киев 1918 года. Снимки сделаны с воздушного шара немецкими фотографами.

Омбудсмен Людмила Денісова: "Знову я на мосту у Щасті. Забрала 60 громадян України, які перебували в пенітенціарних установах Луганської області та на момент окупації Донбасу були затримані або відбували покарання за скоєні злочини. Це вже п’ятий етап передачі ув’язнених з окупованої частини Луганської області. З грудня 2018 року по травень 2019 ми перемістили 255 засуджених. З них 105 осіб або їхні родичі безпосередньо зверталися до мене із заявами про переведення. Всього, разом з особами, яких переведено з окупованої частини Донецької області – переміщено 268 засуджених. З них вже 46 осіб звільнено. Протягом 2014 – 2019 років переведено 454 засуджених. Готова забрати усіх громадян України, які відбувають покарання на окупованих частинах Донбасу і висловили бажання переміститися на контрольовану Урядом України територію для продовження відбування покарання".