Коктебельский залив с востока ограничивается мысом Киик-Атлама, с юго-запада – Планерным (Мальчин, Пастуший), который в свою очередь представляет собой восточный склон массива Кара-Даг. На первом мысе раскинулся закрытый в советское время из-за работающих там двух военных заводов поселок городского типа Орджоникидзе, у мыса Планерный – популярный курортный поселок Коктебель. Коктебельский залив включает в себя четыре бухты: Коктебель, Мертвую, Тихую и Провато. Залив известен своим галечным пляжем. Среди гальки раньше можно было найти россыпи полудрагоценных камней – яшмы, агата, опала, халцедона и сердолика. Главная природная достопримечательность залива – мыс Хамелеон, который омывается водами Тихой и Мертвой бухт. Как выглядят бухты накануне зимы – в этом фоторепортаже.

Відтінки осінніх Карпат неподалік від містечка Славське, Львівської області.

Фото опублікував Роман Дешча у Facebook-групі National Geographic Ukraine: "Київське море. Фотографував на звичайний смартфон".

У період пандемії коронавірусу можливості українців для подорожей значно скоротилися. Втім, навіть в таких умовах можна знайти, як відпочити. Насправді, туристом можна бути і в межах власного міста. Адже, зазвичай, насправді ми не так вже й добре знаємо власне місто - поза нашим щоденним маршрутом на роботу чи навчання. А, головне, за усією цією метушнєю у нас просто немає часу на те, щоб зупинитися, все добре роздивитися і, можливо, навіть відкрити для себе кілька досі невідомих фактів. Ну а поки в світі карантин, нам не залишається нічого іншого, як більше гуляти містом. Тим паче, що Київ гарний у будь-яку пору року, і зима не виняток. Приміром, радимо прогулятися від Майдану Незалежності до Подолу через Володимирську гірку. До новорічних свят в КМДА навіть спеціальний маршрут розробили. Звісно, новорічних локацій вже майже не залишилось, але цей маршрут і в будь-який інший час вартий уваги. Засніжений Київ ідеальний для романтичних фотосесій та чудових селфі. А засніжені дахи старого Подолу у сонячному промінні виглядають дуже фотогенічно. Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка взимку особливо полюбляють любителі катання з горок. А ще тут у будь-яку пору-року приголомшливі заходи сонця. Дехто грається тут з песиками, дехто ліпить сніговиків, а дехто просто гуляє, насолоджуючись свіжим повітрям, чистим снігом та мальовничими краєвидами з пагорбів. В зимовий період року ботсад Гришка працює на вхід з 8:00 до настання сутінок. Вартість вхідного квитка - 50 гривень для дорослих, 20 гривень для школярів та безкоштовно для дошкільнят, пенсіонерів та пільгових категорій громадян. Також можна придбати місячний абонемент за 500 гривень, який надає право безлімітного відвідування ботсаду одним дорослим разом з однією дитиною віком до 7 років.

Черкаському фотохудожнику Ігорю Солодовнікову нещодавно дістався архів зі знімками України на рубежі XIX та XX століть. Про світлини відомо небагато, але вони точно були надруковані в гітлерівській Німеччині. Фотограф Валерій Мілосердов, який працює з архівами, пояснив Bird in Flight, у чому цінність цих знімків і чому вони могли бути частиною нацистської пропаганди. Фотохудожник Ігор Солодовніков із Черкас купив листівки з рідкісними знімками України початку минулого століття. Продавець не назвав ані точного місця, де були зроблені світлини, ані їх призначення, ані навіть імені автора. Втім, останнє все ж вдалося дізнатися. Автором виявився Володимир Світличний — один із перших українських фотографів. Відомостей про Світличного залишилося небагато: фотограф Андрій Котлярчук стверджує, що той був учнем відомого київського фотографа і художника Франца де Мезера. Також є дані, що Світличний співпрацював з Громадою святої Євгенії — благодійним товариством, яке існувало в Російській імперії до 1918 року. Видавництво цієї громади стало одним із перших, хто почав друкувати листівки та репродукції. Виявилося, що такі ж фотографії чотири роки тому опублікував меценат Володимир Козюк. З однією відмінністю — підписи на них були зроблені російською та французькою мовами, а надруковані листівки були, схоже, незабаром після створення. До Ігоря Солодовнікова ж потрапили картки, надруковані в 1940-х роках у Німеччині. Bird in Flight попросив його розповісти про історію колекції, а фотографа Валерія Мілосердова — пояснити, навіщо тиражувати ідилічні зображення України у Третьому рейху. Ігор Солодовніков, фотограф і художник: — Я отримав ці листівки від черкаського колекціонера. Йому терміново потрібні були гроші, тому він шукав покупця унікальних знімків українських сіл часів царизму. Він міг би продати листівки окремо, але хотів зберегти цілісність, тому що це дуже рідкісне зібрання з 37 фотографій і воно мало бути повним. Кадри були зроблені на початку XX століття, але надрукували їх тільки в 1942 році в гітлерівській Німеччині. Мене вразив художній рівень світлин, висока якість фотоматеріалів, неймовірна передача матеріальності та художній відбір при створенні фотозображень. У сюжетах — самобутність української сільської культури, художнє оформлення побуту, одягу і будинків. Я колекціоную світлини, які розповідають про життя і побут українців, в основному це фотографії 1914—1960 років. Валерій Мілосердов, український фотограф і фоторедактор: — Видно, що це хороша професійна зйомка. Таких свідчень про життя українців дуже мало: ми — народ з підрізаним корінням. Країна, по якій пройшлися кілька воєн, Голодомор, Голокост і репресії, що знищили безліч свідчень минулого життя. На той час фотографія була досить розвинена в Російській імперії (на цих кадрах, швидше за все, зображені території, що відносяться саме до неї). Тому знімати могли і місцеві фотографи. На листівках — Центральна Україна, про це ми можемо судити за ландшафтом. Але найцікавіше дата, коли ці знімки були надруковані: 1942 рік. У квітні 1941-го рейхсміністр східних окупованих територій Альфред Розенберг подав Адольфу Гітлеру другу доповідну записку, в якій розповів про своє бачення цих земель. Особливе місце в ній приділялося Україні, яка повинна була стати житницею Німеччини. У планах нацистів було залишити працездатну частину місцевих жителів і заселити колоністів. Тоді ж стали з’являтися пропагандистські матеріали, що переконували вирушити до України. Наприклад, є відомий фоторепортаж, в якому німецька дівчина приїжджає до Києва і знаходить тут роботу. На одній із цих листівок ззаду написано по-німецьки «український ландшафт». Їх я теж бачу як пропагандистський матеріал, в якому зображена ідилічна картина життя в окупованій нацистами Україні.

Дмитрий Дятлов, фотограф и путешественник: «Доброе утро!» – именно такое приветствие можно услышать на Шипоте в любое время суток. Если человек, услышав такое приветствие, скажем, среди ночи удивляется, сразу понятно что он не «местный». «Доброе утро» несёт в себе скрытый подтекст. На Шипоте всегда «утро», всегда рассвет, «Солнце» восходит прямо здесь и прямо сейчас. В сердце каждого из нас. И это не религиозный пафос, а практическое знание. Можно обойти весь мир в поисках Шамбалы, пока не станет ясно, что она тут – перед нами, внутри нас, здесь и сейчас... Люди, которые осознанно едут на Шипот, руководствуются именно этим пониманием. Это одно из сотен уникальных мест на Земле, где Природа  напоминает человеку: «Проснись, посмотри, как красив мир, загляни в себя и пойми, что ты и он – одно целое». Такие места всегда притягивали людей, а дальше – выбор за ними. Можно пройтись от стоянки до водопада, сделать селфи, купить сувениры и сесть обратно в свой туристический автобус. Потратив 40 минут на посещение «одного из семи чудес Украины». А можно приехать сознательно, чтобы бродить по бескрайним Карпатам и наблюдать, как они открывают вам все новые и новые чудеса. Но для этого надо сначала самому открыть сердце миру. Прислушаться к себе – прочувствовав атмосферу этих мест, пообщавшись с «местными», оценив их уровень внутренней свободы. Надо провести ночь в лесу, глядя на звёзды и на пламя костра. Сделав это, человек не будете прежним. Или же просто сам уйдет с Шипота, потому что это не его место. Там все становятся теми, кем являются на самом деле. Не теми, кем их хочет видеть общество, не винтиками системы – самими собой. Маски, как противовирусные, так и социальные остаются внизу.

Фотограф и путешественник Дмитрий Дятлов: «Когда я впервые попал на остров Джарылгач, я понял, что буду возвращаться сюда снова и снова. Удивительное место, в котором мгновенно забываешь о жизни большого города и погружаешься в первозданный мир, состоящий из моря, ветра, солнца, звезд, песка и наполненный удивительными звуками и запахами. Хотя за последние пару лет «благ» цивилизации на острове прибавилось: появилось несколько «бунгал» и баров, а на другую сторону от причала стал ходить рейсовый грузовик. Раньше остров можно было пересечь только пешком, таща на себе запас воды – с водой на Джа проблема. В этот приезд в конце августа мы застали момент перехода от лета к осени. Он ощущался просто физически: буквально за одну ночь изменились краски неба, направление ветра, поведение моря. В самую темную и безлунную ночь  Млечный путь протянулся от горизонта к горизонту, упираясь в землю с обеих сторон, подобно радуге. Мы застали парад планет, и среди россыпей звезд можно было увидеть Юпитер, Сатурн, Марс, Венеру и даже Уран. Все они проплывали по небу в течение ночи крупными яркими «звездами», немного отличающимися по  цвету. Сидя ночью на берегу моря в полной темноте, смотришь в небо и понимаешь, что оно живое, что вокруг нас, в Космосе все время что-то происходит. Рождаются и гибнут галактики, взрываются звезды, падают кометы…  Светлячок, попавший в объектив, на фото кажется звездой, равной по силе света Юпитеру. Гроза где-то над Крымом выглядит как зарево пожара. Краски неба и моря меняются постоянно – просто мечта фотографа. Ну и животные, которые справедливо чувствуют себя настоящими хозяевами острова.  Дельфины совсем ручные и подплывали прямо к ногам. У некоторых есть имена – хозяин бара на побережье регулярно звал своего морского друга по имени Валера.  Кабаны и косули ночью бегают табунами – но их, естественно, проще услышать, чем увидеть. В общем, если хотите почувствовать полное единение с природой, берите палатку и приезжайте на Джа. Несколько дней и ночей, проведенных в этом фантастическом месте, гарантируют полную перезагрузку».

Фотограф и путешественник Дмитрий Дятлов: "Пока путешествия в дальние страны отложены на неопределенное время, самое время вспомнить о местах, знакомых с детства и заново открыть их для себя. Тем более, что буквально в получасе езды от Киева можно найти пейзажи, ничем не уступающие тем, которые изображены на туристических открытках Бельгии или Дании. Нам повезло родиться и жить на невероятно красивой земле – и понимаешь это особенно ясно, объездив пол Европы. Этот репортаж снят к северу от Киева – в районе Глебовки и Ясногородки – сел, расположенных на берегу Киевского моря. Попав в эти места, невозможно выпустить камеру из рук. Хочется запечатлеть окружающую тебя красоту и напомнить всем, что надо ценить землю, на которой мы живем и максимально бережно относиться к нашим соседям по планете".

Фотограф и путешественник Дмитрий Дятлов: «У каждого из нас своя Грузия. Кто-то отдыхал на море в Батуми, кто-то катался на лыжах в Гудаури или штурмовал снежные вершины Кавказа, кто-то гулял по старому Тбилиси и поражался контрасту прошлого и настоящего, столкнувшихся в этом удивительном городе. А кто-то знает Грузию только по фильму «Мимино», но все равно относится к ней с теплом и нежностью. Почему-то, к этой стране в принципе нельзя относиться иначе, как нельзя не любить грузинскую кухню. Мне посчастливилось побывать в Грузии несколько раз - в разных районах, в разное время года. Конечно, самыми запоминающимися были горные походы: попытки взойти на зимний Казбек с падением в трещину, путешествие в невероятную Сванетию - затерянный во времени и пространстве мир, куда обязательно надо обязательно вернуться. В этом репортаже собраны фото, сделанные в разные годы в разных регионах Грузии. Это моя личная история любви к этой удивительной стране, и мне хотелось бы, чтобы она вдохновила вас на знакомство с ней. Выбирайте формат путешествия, который вам ближе и приятнее - благо, их там огромное множество! Открывайте для себя Грузию, тем более, что этим пост-карантинным летом она явно будет доступнее других стран».

Стали відомі переможні світлини міжнародного етапу конкурсу — і вони неймовірні. У цьогорічному конкурсі «Вікі любить Землю» взяли участь 37 країн, охопивши усі континенти світу окрім Антарктики. З більш ніж 95 тисяч світлин судді обрали топ-16 переможців, і ми не можемо не поділитися цією красою з вами.