Художник-урбаніст з Італії TVboy намалював серію муралів, із посланнями надії, миру та свободи у Бучі та Ірпені – містах, у яких російська армія вчинила воєнні злочини проти цивільних у перші місяці широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Італійський вуличний художник-урбаніст TVboy розповів агенції Reuters, що під час організованого гуманітарною організацією тижневого відвідування України взяв участь у проєкті «Ukraine Street Art», малюючи мурали на пошкоджених обстрілами будівлях та пунктах надання гуманітарної допомоги. На своїй сторінці в Інтернеті https://www.tvboy.it/ TVboy написав, що своїми муралами він хотів віддати належне хоробрості українського народу. «Як данину пам’яті жертвам цієї війни я хотів залишити знак мого проходу вулицями Києва, Бучі та Ірпеня, міст, уражених російськими нападами. Послання, яке міститься в кожному творі мистецтва, – це повідомлення про відродження та надію, бажання, щоб війна якнайшвидше припинилася». Ті, хто бачив твори Vboy кажуть, що його малюнки піднімають настрій, але водночас нагадують про війну, яка триває, головні битви якої зараз точаться за сотні кілометрів на схід від Києва. Буча та Ірпінь, міста під Києвом, стали символом воєнних злочинів російської армії, зокрема катувань та розстрілів цивільних. Після того, як ЗСУ завдали російським підрозділам значних втрат і витіснили їх із Київщини, були виявлені масові поховання...

Одеса взимку мінлива, як і належить жінці. Вона може бути туманною та вітряною, сніжною чи дощовою, радісно сонячною чи чорнувато-похмурою. Вздовж моря цією порою гуляти або дуже приємно, або геть некомфортно. Тут правлять бал вітри, які женуться за тобою прямими «римськими» вулицями й відчувають себе хазяями на узбережжі, тут чаклують синьо-білясті тумани, вогкі, як напитана морською сіллю вата. Зимова столиця півдня - це вічне «навколо нуля», це відчуття та очікування снігу як дива та нетривкої розваги. Нарешті, сніг прилітає – і швидко зафарбовує горбистий асфальт, притрушує пошарпані стіни старого міста, надає йому певний сенс, виводить зі стану «позакурортного» анабіозу. Спорожнілі вулиці сіро жовтіють усіма відтінками пісковику, деталі зникаючої на очах старовини стають рельєфними, ніби виходять з «сутінок сонця» - адже в теплий сезон вони так непомітні на вічному святі півдня… Тож, Контракти.ua вирішили трохи подивитися на січневе місто.

Літо – головний одеський сезон. Місто квітне в усіх сенсах слова, - і щиро роздає частку свого колориту кожному, хто хоча б трохи уважно приглядається до неї. Навіть коли ти біжиш більш ніж столітнім, перевіреним мільйонами відпочиваючих, маршрутом «трамвай-море», ти все одно бачиш їх – частки, штрихи, деталі цього міста, хитрого міста, «речі в собі», при цьому відкритого кожному.  Червневими, липневими, серпневими нескінченного довгими днями, а особливо вечорами, що відрізняються від дня хіба що парою градусів спеки, ти, втомившись від сонця, цін та гамору, мимоволі починаєш дивитися і роздивлятися. Тоді ці пошарпані стіни, ці кілометри старих кварталів серед платанових пахощів та тополевих шерег, ці провалля темно-тінистих двориків з вічною білизною та одвічними котами починають промовляти до нас особливою мовою – мовою натяків та підморгувань, грайливо-нав’язливої розслабленості, лінивого нерозуміння того, що тут такого особливого, власне-то, на цих вуличках і у цих дворах, і водночас – бажання зробити на усій цій своєрідності «трошки ґешефту». Просто так, заради підтримки одеського іміджу… Прогуляємося містом і ми. Отже, одного дня ми виходимо здому, маршрутки чи трамваю – й починаємо просто ходити вулицями…