Художник-урбаніст з Італії TVboy намалював серію муралів, із посланнями надії, миру та свободи у Бучі та Ірпені – містах, у яких російська армія вчинила воєнні злочини проти цивільних у перші місяці широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Італійський вуличний художник-урбаніст TVboy розповів агенції Reuters, що під час організованого гуманітарною організацією тижневого відвідування України взяв участь у проєкті «Ukraine Street Art», малюючи мурали на пошкоджених обстрілами будівлях та пунктах надання гуманітарної допомоги. На своїй сторінці в Інтернеті https://www.tvboy.it/ TVboy написав, що своїми муралами він хотів віддати належне хоробрості українського народу. «Як данину пам’яті жертвам цієї війни я хотів залишити знак мого проходу вулицями Києва, Бучі та Ірпеня, міст, уражених російськими нападами. Послання, яке міститься в кожному творі мистецтва, – це повідомлення про відродження та надію, бажання, щоб війна якнайшвидше припинилася». Ті, хто бачив твори Vboy кажуть, що його малюнки піднімають настрій, але водночас нагадують про війну, яка триває, головні битви якої зараз точаться за сотні кілометрів на схід від Києва. Буча та Ірпінь, міста під Києвом, стали символом воєнних злочинів російської армії, зокрема катувань та розстрілів цивільних. Після того, як ЗСУ завдали російським підрозділам значних втрат і витіснили їх із Київщини, були виявлені масові поховання...

Як повідомили в ОВА, в області троє людей постраждали, дев’ять приватних будинків пошкоджені внаслідок атаки РФ. У Києві люди не постраждали, проте уламки пошкодили проїжджу частину у Солом’янському районі, а також вікна багатоповерхівки у Шевченківському районі.Після російського удару дронами в енергосистемі України склалася важка ситуація, в 10 областях і в Києві застосовані аварійні вимкнення електроенергії.

Чеченці готуються до боїв проти Росії та опановують зброю та БПЛА на полігоні під Києвом. Після цього вони попрямують на передову на сході України воювати проти російської армії, пообіцявши продовжити боротьбу, що вирувала понад 15 років на Північному Кавказі. Чеченці беруть участь по обидва боки конфлікту в Україні. Проукраїнські добровольці підтримують покійного чеченського лідера Джохара Дудаєва, який очолював рух республіки за незалежність від Росії, та сформували батальйон його імені. Вони оголосили себе ворогами чеченців, які підтримують Росію у війні проти України та воюють проти ЗСУ.

Скільки українських дітей постраждало та ще постраждає від війни? Можна лише здогадуватись. А великі програми допомоги дітям, адаптації їх до нових умов життя, мають розроблятися вже "на вчора". Наразі на цьому відрізку фронту найперші – волонтери. Кореспонденти УНІАН побували у приватній школі під Києвом, яка стала місцем, де психологи допомагають дітям-переселенцям. Коли країна знатиме точну статистику загиблих та поранених через російську агресію, можна буде порахувати й кількість сиріт. Наразі можемо лише здогадуватись про кількість дітей, які отримали психологічні травми під час обстрілів, евакуації, втрати близьких та просто розлуки з батьками. Адаптувати маленьких українців до нових умов життя – вкрай складне завдання. Однак вже є ті, хто намагається. "Минулої зміни у нас був хлопчик Кирило, який посивів у свої 13 років. Він з мамою та молодшим братом виїжджали з Сєвєродонецька, і на його очах розстріляли машину з друзями. Я - психолог із багаторічним досвідом, але не знала, як до нього підійти. Тиждень з ним працювали вожаті, ще декілька психологів… І потроху, потроху ми йому допомогли. Він почав гратися з іншими дітьми, повернувся до нормального стану", – розповідає директорка та засновниця літнього дитячого проекту "7fields" Оксана Волжина. Цей "табір відпочинку від війни" відкрився близько місяця тому у Київській області. Його гості – діти-переселенці. Тут були харків'яни, діти з Ірпеня та Лисичанська, з Херсонської та інших областей, ті, хто через обстріли та під обстрілами виїжджали з рідних будинків. Ми приїжджаємо на початок "години купання". Діти взяли в кільце невеликий басейн, з нетерпінням чекають, поки він наповниться свіжою водою. Ще хвилина і малюки зі щасливим сміхом плюхаються і хлюпаються у воді. Ідеальна картинка літнього відпочинку… Ось тільки у кожної дитини тут - своя сумна історія. "З нашого будинку вже всі повиїжджали - у нас район, який найбільше обстрілюється. Від мого будинку лише сотня метрів до місця, де точилися бої, а у під'їзд прилетіла ракета", - розповідає 16-річний харків'янин Кирило. Психологи в один голос попереджають: не можна розпитувати дітей про життя у сховищах, обстріли, евакуацію, ставити питання про те, що вони відчували, переживали. Необережна цікавість повертає у жахливе минуле, дитина може серйозно поранити себе спогадами. Завдання дитини - все з себе вивантажити, вона не повинна з цим жити, інакше - травма назавжди. І деякі діти самі поспішають поділитися. Пам'ять наче переповнена, тож хлопчики та дівчатка намагаються виговоритись і так позбавитись від болю. Такий і наш співрозмовник Кирило, він розповідає про обстріли Харкова, не чекаючи на запитання. Завдання дорослих – уважно слухати такі спогади. "Коротше, як почалася війна, ми пішли до своїх кумів, це на 3-4 будинки від нашого, трохи глибше. Прожили у підвалі десять днів. Без опалення, без електрики. Я боявся виходити надвір через обстріли. Губився в часі, не розумів, ранок зараз чи вечір: думаєш, що вже годин десять вечора, а на вулиці 11 ранку... Спав на підлозі, і саме лежав, коли був приліт за 10-15 метрів від нас. Все почало труситься, все в диму, всі в паніці… Нас забрали волонтери, згодом військові відвезли на вокзал. Це було так страшно, що я зараз у якихось словах можу заїкатися. Мої молодші брати і сестри - такі ж заїкані", - ділиться пережитим Кирило. Вихователі розповідають про різні наслідки, про страхи, панічні атаки, когось із малюків переслідували нічні кошмари, у когось захисна реакція вилилася в агресивність. "Один наш хлопчик навіть не міг нормально говорити, кричав, лякав інших. Питаю: "Ти чого кричиш?", а він: "Таке життя!". Але під кінець зміни був спокійний: "Я розумію, що треба себе контролювати", - розповідає адміністраторка "7fields" Аліна Кожухвіська. Дорослі тут діляться головними секретами роботи з дітьми. Це - готовність приділити увагу, вислухати, дати любов і… режим дня. "Мало хто вдома дотримується режиму, а він чудово діє на психіку", - стверджує Оксана Волжина. Здається, що в такому тихому куточку, де природа сприяє релаксу, боятися нічого. Але під час тривоги діти спускаються в укриття, а поруч є автобуси, які миттєво проведуть евакуацію у разі потреби. Треба сказати, що дітки переживають більше за батьків, які залишилися в сусідньому місті. Малеча розпитує вихователів, чи не було обстрілів поблизу (телефони у дітей забирають і видають лише на недовгий час увечері). Після басейну - уроки англійської та музики. Співати маленькі українці дуже люблять. У "7fields" навіть мають власний "хіт". "На дискотеці весь табір стояв із долонею біля грудей та співав… гімн. І це був не просто завчений жест. Діти з різних змін запитують одне: "А як ми можемо допомогти Україні?". Не буває худа без добра. Покоління, яке росте, буде дуже сильним, мудрим. Треба йому допомогти, у нас є можливість проростити гарне "насіння" для нашої землі. Дітей треба підтримувати, давати їм можливість бути самостійними. Зростання завжди йде через кризи. Так ми стаємо сильнішими", - каже Волжина. На підтвердження таких слів 13-річна дівчинка з Каховки розповідає про окупацію: "Ми ходили містом у толстовках з "російським військовим кораблем". Російські солдати казали: "Нам не подобається, що ви таке носите". Ми: "Нам не подобається, що ви наше місто окупували". А коли виїжджали, були їхні блок-пости. Вони нам цукерки давали, ми їх викидали... Росіяни тоді таку маячню несли: "Мирного неба над головою"". Зрозуміло, що 12 днів – дуже маленький період, щоб провести повноцінну психотерапію. Але й такого терміну вистачає, щоб діти позбавилися частини травм, завданих війною. Ось тільки вона не закінчилася, і несе нові та нові проблеми батькам. "Посивілий хлопчик, про якого я розповідала на початку, повернувся додому щасливим. Але незабаром мені подзвонила його мама. У Сєвєродонецьку вона мала свій успішний бізнес, але втратила роботу, гроші. Їй зараз немає, на що винайняти квартиру, і мама вирішила, що відправить Кирила до його батька, в Росію, а молодшого сина - до бабусі під Сєвєродонецьк. Як це несправедливо, боляче... Ти витягуєш, витягуєш дитину, і все руйнується в одну мить. Для хлопчика трагедія ще й у тому, що він - не розлий вода з молодшим братом, - розповідає Волжина. - Важко слухати, як діти голодували, як сиділи без води. Але коли у них немає майбутнього – найтрагічніше. Україна – це люди. Ми тимчасово втрачаємо території, але не маємо назавжди втрачати людей. Нам потрібна допомога всього світу, усієї громади, щоб налагодити життя тут". Наразі "табір відпочинку від війни" може прийняти лише 50 дітей за зміну, яка триває 12 днів, вартість перебування однієї дитини -  315 євро, усю суму сплачують меценати. Запис до табору здійснюють за допомогою місцевої влади того чи іншого району/області. Проте досвід цього закладу може бути цікавим, наприклад, приватним школам та садкам, які спорожніли через війну, але можуть у серпні прийняти у себе дітей-переселенців. А насамперед його роботою мають цікавити шкільні психологи. Якщо навчання українських школярів у новому навчальному році відбуватиметься офлайн, їм доведеться зіткнутися з новими проблемами, досвід вирішення яких, є далеко не у всіх.

29 квітня під Києвом відбувся черговий захід проекту «Відлуння руйнації», що організовує творче об’єднання Slavuta. Ентузіасти розв’язують відразу кілька задач: доставляють гуманітарну допомогу у постраждалі від бойових дій райони, влаштовують там невеличкі концерти та розказують про все це у засобах масової інформації. Цього разу продуктові набори, плівку для тимчасового закриття вибитих вікон і насіння городини отримали мешканці села Забуччя. Музичну частину забезпечував Валерій Мирошніченко, зараз — солдат Збройних сил України, а у цивільному житті — валторніст Естрадно-симфонічного оркестру. Перший його виступ відбувся на зруйнованому мосту через річку Бучу. Далі він і група волонтерів попрямували до будинку в середині села, що вщент згорів. Журналісти мали бесіду з господарями, а Валерій виконав на ганку ще пару музичних фрагментів. Закінчилася мандрівка в районі, де розташований міст через річку Бучу, яка розділяє міста Ірпінь та Бучу. Тут знаходяться також вже відомий значно пошкоджений Центральний будинок культури і вщент розгромлений торговельний центр «Жираф». Саме тут з перших днів тримав оборону підрозділ, в якому служить Валерій Мирошніченко. Він показав підвал будинку, в якому мешкав, кухню, свою стрілецьку позицію. І зіграв трохи музики прямо у дворі, в якому провів багато днів. Текст та фото — Олександр Зубко

Демидів — єдиний населений пункт Вишгородського району, до якого ще не відновили прямого сполучення з Києвом. Адже міст через Ірпінь на вʼїзді в село наполовину розбитий і пропускає транспорт тільки в одну сторону — до столиці. Проте головну проблему для Демидова створює інша знищена споруда — дамба в Козаровичах, де річка Ірпінь впадає у Київське водосховище. 25 лютого українські військові підірвали цю дамбу разом із мостом, аби не допустити подальшого просування російських військ у бік Києва. Внаслідок цього частина Демидова, розташована в низовині, невдовзі опинилася під водою. Місцеві не памʼятають повені такого масштабу. Коли земля достатньо просохне і можна буде щось садити — невідомо, бо глибина новоутворених озер на городах подекуди сягає кількох метрів. Вибух на дамбі підтопив орієнтовно 70 будинків у Демидові. Але загалом війна, схоже, селян помилувала. Місцеві кажуть, що росіяни вбили тільки одного мешканця, ще дванадцятеро вважаються зниклими безвісти. А до підтоплених помешкань російські війська під час окупації практично не заходили. «Якось із городами перебудемо — головне щоб війна закінчилася», — каже 64-річний Віктор, місцевий. А те, що дамбу підірвали, не шкодує. — «Зате вони не попали в Київ!»

Зоопарк «ХІІ місяців» у селі Демидів на Київщині понад 30 днів був під окупацією. Кілька мавп навіть загинуло від стресу, у інших тварин майже закінчився корм. 1 квітня парк звільнили, його мешканці відновлюються, та все ще потребують допомоги. Фотограф Роман Пашковський зняв тварин, які пережили бойові дії, а директор парку Михайло Пінчук розповів, як «ХІІ місяців» відновлює роботу. Дорогою до «ХІІ місяців» стоять блокпости, війна в Київській області поки все ще сильно відчувається. Тварини в зоопарку також досі виглядають шокованими, часто ховаються в кутках біля стін, але не поводяться агресивно. Під час окупації тут навіть народилося зебреня. Зараз «ХІІ місяців», як і інші зоопарки України, збирає донати, бо відвідувачів немає, а годувати тварин треба. Михайло Пінчук: — Війна порушила багато наших планів на початок березня. Нам потрібно було перебудувати зовнішні вольєри, які від віку вже розвалювалися, підготувати зелені насадження, а тепер ще й відремонтувати паркан, що постраждав від обстрілів. Тільки перераховувати все це можна місяць. Сьогодні працює лише половина колективу — інші або виїхали, або служать у ТрО чи ЗСУ. Але ми все ще сподіваємося відкрити зоопарк у середині травня, хоча поки і не розуміємо, яка ситуація складеться на фронті та чи будуть відвідувачі. Зараз усі тварини на місці, в Західну Україну ми вивозили тільки приматів: коли немає газу й електрики, а на вулиці холод, вони мерзнуть та гинуть першими. До того ж кілька мавп розбилися об стіну вольєра на початку війни через стрес. Нам потрібен спеціалізований зоопарковий корм (наприклад, перемолоті гілки для жирафа чи навіть сіно), який не купиш в Україні. Тварин можна годувати і звичайною їжею, але тільки частково. Ми чекаємо на допомогу іноземних зоопарків — саме на них розраховуємо найбільше, бо українці вже допомогли достатньо в перші дні, а багато хто втратив роботу. Але поки це лише обіцянки. Як допомогти українським зоопарку «ХІІ місяців»:Картковий рахунок (Приватбанк), номер картки 5169 3324 0784 1611Реквізити для банківського переказу:БО БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ПОРЯТУНКУ ТВАРИН ПАРКУ «ХІІ МІСЯЦІВ»Код ЄДРПОУ: 43580570IBAN: UA073005280000026006455080336грн (uah)Банк одержувача: АТ «ОТП БАНК»Призначення платежу: Благодійний внесок на статутну діяльність

Сапери ДСНС продовжують розмінування Київської області після звільнення від окупантів. Біля села Бервиця Броварського району відбувся прес-тур щодо роботи піротехнічних підрозділів ДСНС у розмінуванні територій. Село Бервиця стало одним із перших окупованих населених пунктів Київщини. Окупація села відбувалася з 2 по 30 березня. Наразі у Київській області працює 21 піротехнічний розрахунок. Обстежено понад 4700 га території та знешкоджено біля 18 тис. боєприпасів.Раніше голова Київської ОДА Олександр Павлюк попередив, що розмінування всієї території області може зайняти до року. Павлюк також нагадав, що основні заходи з розмінування населених пунктів, доріг місцева влада планує до кінця травня. Тоді ж планують повністю відновити водо-, газо- та електропостачання.

Село Бузова (Бучанський район, Київська область) практично повністю зруйноване після звільнення від російських окупантів. Про перебування рашистів у Бузовій досі нагадують залишки розбомбленої ворожої військової техніки. Фотокорепондент УНІАН побував у Бузовій 11 квітня і показав, що залишилося від охайного села під Києвом. Зазначимо, 10 квітня Міністерство оборони Британії повідомило про виявлення в селі Бузова під Києвом братської могили із загиблими українськими цивільними. Раніше стало відомо, що біля села Бузова Київської області російські танки обстріляли сім'ю, яка намагалася сховатися від обстрілу. В результаті загинув 14-річний підліток.

Зведений загін ДСНС України інформує, що продовжує розбирати завали знищених військами Росії житлових багатоквартирних будинків у Бородянці під Києвом. Раніше з-під руїн двох багатоповерхівок дістали тіла 26 загиблих людей.