Наскільки відомою є для туриста столична область? Що, крім Чорнобиля, парку «Олександрія» в Білій Церкві, а тепер ще й Межигір'я, приходить в голову, якщо замислитися про цікаві об’єкти Київщини? Контракти.ua вирішили познайомити вас з не дуже відомими садибами, розташованими в області. Причому це будуть як колишні розкішні магнатські резиденції та заміські дачі, так і прості сільські хати, пов'язані з життям видатних людей.  Почнемо з садиб, які стали музеями. Першою буде Мар'янівка, де народився великий тенор, оперний співак Іван Козловський (1900-1993). У 8 років його віддали вчитися співу в Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві. На початку 1920-х Іван співав в Полтаві та Харкові, а згодом опинився в Москві, і вже з 1926-го почав працювати у головному театрі СРСР - Великому. При цьому Козловський постійно линув душею в Україну, і до 1985 року регулярно приїздив на малу батьківщину.  Музей великого тенора - звичайна сільська хата, в якій відтворено інтер’єр часів дитинства Козловського, звучать записи його голосу. У 1960-х біля будинку був розбитий парк, спроектований за проектом самого співака у вигляді хреста в терновому вінці - відображення долі маестро, вимушеного все життя боротися з заздрісниками та озиратися на увагу «органів», й, до того ж, людини глибоко віруючої. Тому навіть дивно, як ці самі «органи» не угледіли таку ідеологічну диверсію... Інша музична садиба Київської області знаходиться у с. Веприк на Фастівщині. Там прожив останні два роки, служив священиком УАПЦ, помер і похований видатний композитор Кирило Стеценко (1882-1922). Після його раптової смерті від тифу фігура цього митця, в першу чергу, через його священництво та участь в політичних подіях на боці УНР, була, фактично, заборонена для популяризації. Тому музей в Веприку відкрився тільки 1982 року в будинку, побудованому на місці того, в якому композитор прожив останні роки. Інтер'єр максимально наближений до часів Стеценка. Можна прослухати уривки з творів композитора. Ще один музей чекає на нас в Яготині. Взагалі, в цьому місті їх три, але нас цікавлять ті, що знаходяться в приміщеннях колишньої садиби Розумовських-Рєпніних. Палацово-парковий комплекс був закладений колишнім гетьманом Кирилом Розумовським в 1790-х. Головний садибний будинок вважався чи не найбільшим дерев’яним палацом в Україні, до слова, перенесеним до Яготина з Києва, але він був спалений 1918 року. В збереженому кам’яному флігелі знаходиться картинна галерея. На двох поверхах - 14 виставкових залів. Гордість гелереї - велика колекція натюрмортів знаменитої художниці Катерини Білокур (1900-1961), музей якої знаходиться в с. Богданівка, та є частиною Яготинського краєзнавчого. Після тривалого запустіння був відновлений і гостьовий будиночок садиби, де в період декількох приїздів до Яготина в 1843, 1845 та 1859 роках мешкав Т. Шевченко. Його запрошувала сюди родина Рєпніних, а господиня садиби - Варвара Рєпніна, онука гетьмана Розумовського, яка мала до поета в 1840-х нерозділені почуття. У будиночку багато автентичних експонатів. У садибному парку збереглася також альтанка-ротонда.  Ну в вже загадний музей К. Білокур в Богданівці знаходиться в рідному будинку майстрині. Вона прожила в ньому понад півстоліття. Інтер'єр рідної хати Білокур відтворений в тому вигляді, який був за життя місткині: велика кімната, майстерня, спальня, кухня та ін. Тут і досі стоять на лаві натягнуті на підрамники заґрунтовані і тоновані полотна, які так і не дочекалися дотику пензля, а на мольберті - не закінчена картина. Прекрасним в будь-яку погоду є й сад, в якому художниця знаходила незмінне натхнення. Безумовною перлиною серед дачних околиць Києва є затишний Ворзель - унікальний сосновий курорт. Сюди потрібно приїжджати всім, хто бажає відчути все ще не втрачений дух старого дачного передмістя, де атмосфера буквально налаштовує на творчість. Про історію Ворзеля розповідає музей, який розмістився в імпозантному особняку Септера, а пізніше - графині Наталії Уварової (Терещенко; 1890-1987). Особняк стоїть недалеко місцевого вокзалу. В ній можна ознайомитися з дачним життям початку ХХ століття, з автентичними меблями того часу, з історією родини Уварових-Терещенків, з життям та творчістю практично всіх видатних людей, які проживали в Ворзелі (письменника В. Підмогильного, композитора Б. Лятошинського, авіатора М. Єфімова, політика та розвідника В. Шульгіна тощо). Варто, звичайно ж, погуляти і по самому Ворзелю, що може зайняти весь день. В с. Нові Петрівці є не тільки музей подій Другої Світової, але й етнографічний «Хутір Савки» - приватний етнографічний комплекс, створений 2004 року. Він складається з врятованих від руйнування будинків - хати заможного селянина 1786 року (стоїть на своєму місці з часів побудови) та старосвітського поміщицького будинку 1854 року (перевезений з Житомирщини). На території хутора є колодязь, погріб, господарський двір з клунею і кузнею. Тут все «заточено» на «інтерактивні» екскурсії: відвідувачам пропонують змолоти борошно за допомогою кам'яних жорен, попрацювати в кузні, взяти участь в інших народних промислах та покуштувати, на завершення, страви з печі. Тепер розповімо про інші садиби, які музеями не є, але, тим не менше, варті уваги. В місті Ірпінь варта уваги імпозантних обрисів дача підприємця Івана Чоколова (1853-1914), на базі якої 1936 року був створений Будинок творчості письменників. Дачу, яка колись була набагато більш вибаглива за архітектурою, Чоколов звів, нібито, для своєї коханки-співачки. Згодом, за легендою, ця дама повісилася на горищі, не витримавши чергової зради свого покровителя, хоча документальних підтверджень цим чуткам нема. В с. Борова на Фастівщині стоїть будинок, в якому пройшли останні роки конструктора кораблів Ксаверія Ратника (1852-1924). Серед інших він збудував і відомий крейсер «Аврора». Оселився Ратник в Боровій після ганебної для Росії Цусимської битви у війні з Японією, коли конструкторів кораблів російського флоту оголосили мало не «шкідниками», які довели країну до повного розгрому. Старий корабел, не бажаючи терпіти підозри і глузування, вирішив відійти від справ та перебрався в тиху Борову, де збудував свій останній «корабель» - дерев’яний будинок з третім поверхом на мотив капітанського містка. Після смерті Ратника будинок став санаторієм, і в 1960-х був перебудований з каменю. Нині він руйнується. На початку 2010-х на ньому встановили меморіальну дошку Ратникові, тоді ж віднайшли та упорядкували й забуту могилу конструктора. Прикладом вдалої реставрації можна вважати долю будинку в с. Томашівка. 2000 року цей елегантний будинок шляхтичів Хоєцьких в стилі модерн (1903 р.) відремонтувала церква (МПЦ). Садиба стала Різоположенським монастирем, на території якого швидко з’явилися десятки пафосних споруд відносної художньої якості - але саме це робить монастир дуже показовим та повчальним об’єктом для відвідування. В с. Погреби Білоцерківського району стоїть цікава садиба Свєйковських. Це досить великий будинок зі збереженою різьбленою терасою, яка і надає йому чарівність. Пам'яткою він не вважається, але зберігся непогано. У ньому знаходиться школа.   Повний текст статті, з розширеним переліком садиб наприкінці тексту, читайте тут: http://kontrakty.ua/article/103741 Павло Ковальов

Місто Боярка стала першою суто дачною місцевістю для мешканців Києва – ще з початку 1870-х, коли тут виникла залізнична станція. Тут винаймали або будували дачі родини Грушевських, Кістяківських, Старицьких, Грінченків, Коцюбинських, Булгакових, письменники Олександр Кониський, Василь Стефаник, Володимир Самійленко, композитор Микола Лисенко. На головній вулиці Боярки, яка також зветься Хрещатик, можна відшукати декілька старих дерев’яних дач. Окрім них, найбільш цікавими об’єктами Боярки є будівля школи № 2 (колишнй сиротинець для дітей залізничників, 1911 р.) та Михайлівська церква 1901 р. А Боярський краєзнавчий музей - один з двох в області, який розповідає про історію дачних околиць Києва. Райцентр Володарка зацікавить двома об'єктами. Перший - це приватний Музей звитяги та трагедії України. Його заснував Олександр Ушинський - один з найстарших добровольців АТО, оборонець Донецького аеропорту. Це три експозиції, об'єднані однією назвою, та присвячені, відповідно, подіям війни в Донбасі, Майдану та Голодомору. Парк «Острів Сакури» відкрився 2019 року на острові площею 1,6 га. Тут можна побачити не тільки споруди в японському стилі та японський сад, а й велику кількість інших скульптур та панорам, «птахопарк» з більш ніж 30-ма видами птахів, та окремий куточок, де пасуться косулі та олені. Ще одна стара дачна місцевість під Києвом - Ворзель. Він знаходиться поблизу Бучі та Ірпеня. Тут зберіглася найбільша в області кількість дачних будинків. В найбільш примітному з них, відомому як особняк Уварової, знаходиться музей, в якому вдало відтворено історію дачного побуту. Символом Ворзеля є сторічне тюльпанове дерево, висаджене 1914 року. В селі Городище-Пустоварівське Володарського району розташований найбільший в області комплекс старовинних водяних млинів. Корпуси ХІХ вдало доповнює ажурний сталевий місток над річкою Рось. Місце є дуже мальовничим. Місто Згурівка відома парком, закладеним родиною Кочубеїв. Головною окрасою його є колишній мисливський будиночок на острові попсеред штучного озера. Також в парку можна знайти давні дуби. Інший парк - в місті Кагарлик - є найстаршим в області, йому вже понад 220 років. З часів першого господаря маєтку - пана Трощинського - залишилися в'їздна брама в стилі бароко та нещодавно відреставрована альтанка на пагорбі. Парк підтримується у дуже хорошому стані, та є окрасою Кагарлика. В селі Коленця Іванківського району стоїть цікава церква, збудована 1874 року. Вона має оригінальне планування та збережений інтер'єр, в якому зібрані ікони та предмети культу з інших, знесених храмів. Не менш оригінальним є храм у селі Липовий Скиток, що у Васильківському районі. Це - найстарша дерев'яна церква Київщини, яка стоїть на своїму місці - тобто, не була перевезена у музеї архітектури. Вона збудована 1705 року. Інтер'єр також насичений старовинними іконами. В Сулимівці Бориспільського району стоїть кам'яний храм 1708 року, в якому було поховано декілька поколінь козацького роду Сулим. Це село було їхньою резиденцією 300 років. Також тут ще стоїть невеличкий садибний будиночок, який був літньою резиденцією господарів. Місто Тараща відоме тим, що в ньому зберіглися практично усі споруди, характерні для повітового центру ХІХ ст. - Присутні місця, суд, казначейство тощо. Символами міста є костел, збудований 1896 року, та елегантна каланча - єдина такого сілуету в Україні. В місті також можна побачити багато приватної забудови царських часів.