В цьому фотонарисі ми представимо вам Суми – місто, яке з туристичної точки зору, є не дуже відомим поза межами Східної України. І це при тому, що місто є скарбницею архітектурних шедеврів. Контракти.uа вирішили подолати таку прикру невідомість та розповісти вам про дуже несумні Суми. Місто виникло в 1650-х роках, під час масового заселення величезного регіону, який нині називається Слобожанщиною, та історично включав в себе багато земель, які зараз знаходяться на території РФ. Суми мали декілька періодів розквіту, головними з яких можна вважати роки з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром в Російській Імперії за рахунок діяльності тут династій купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а також з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли обласний центр був реконструйований та збагатився величезними будівлями модерністичної архітектури, під будівництво яких пішло, на жаль, багато старовинної забудови.  Більшовики знесли в Сумах декілька важливих храмів, але три головних залишили. Перш за усе, це Воскресенська церква в стилі мазепінського бароко на центральному майдані, зведена 1702 року ще на території фортеці. За декілька кварталів від неї височіє кафедральний Преображенський собор з 56-метровою дзвіницею. Собор отримав сучасний вигляд після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти родини Суханових. Але найбільш вражає в Сумах грандіозний Троїцький собор недалеко вокзалу, зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти «цукрового короля» Павла Харитоненка (1852-1914) за зразками петербурзьких храмів. Ще один вартий уваги храм – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Його звів ще молодим архітектором Олексій Щусєв, майбутній проектант мавзолею Леніна. Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський, Різдва Богородиці, а також Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму. В місті є також неоготичний костел 1911 року побудови. А в колишньому єврейському кварталі, на вул. Кооперативній, діє синагога. Говорячи про цивільні споруди старих Сум, зазначимо, що станом на 1917 рік в місті були будівлі усіх важливих бюрократичних установ, театр, лікарні, бібліотека, розкішні садиби Харитоненків й Суханових та численні особняки діячів капіталом поменше. Ось найголовніші з цих споруд.  На вул. Троїцькій знаходиться дитяча лікарня Св. Зінаїди, збудована Павлом Харитоненком на пам’ять своєї померлої доньки. Нижче по вулиці знаходиться кол. чоловіча гімназія, головний корпус якої нагадує середньовічний замок. А на Покровській вулиці стоїть будівля театру для дітей та юнацтва, зведена 1911 року за проектом, призначеним для Ялти. В кварталах між Соборною, Воскресенською та Кооперативною вулицями ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум. Тут, поруч Преображенського собору, розташована непоказна ззовні, але історично значуща будівля колишньої канцелярії слобідських полків, в якій пізніше розташовувався магістрат. Впритул до нього стоїть будинок Олександрівського банку з романтичними вежечками.  Варті уваги також будівлі у сквері Шевченка наприкінці Соборної – кол. жіночої гімназії (зараз факультет Академії банківської справи) та друга за часом будівля Олександрівського банку (палац дітей та юнацтва). На вулиці Петропавлівській знаходиться низка важливих пам’яток – наприклад, розкішна садиба Суханових-Сумовських (1895 р.), в комплекс якої входять палац та конторський будинок. Наразі тут Інститут прикладної фізики. Навпроти садиби - велика будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х (а в тій були міська дума, пожежна частина, окружний суд тощо). Сучасну споруду (фактично – комплекс споруд) звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи. Далі по вулиці – філармонія (кол. Дворянське зібрання), кол. реальне училище, будинок, де бував поет О. Олесь, цікавої архітектури особняки тощо. А на околиці міста, в місцевості Баси, знаходиться садиба Штеричевих з парком. Палац в 1890-х роках перебудований в стилі неоготики. Зберіглися інтер’єри вестибюлю з дубовими сходами та ліпленням на стелі. Відзначимо також споруду земської управи, де зараз розташувалася головна експозиція краєзнавчого музею. В музеї заслуговують на увагу зали, присвячені, відповідно, Голодомору та подіям АТО, а також експозиція «ХХ сторіччя починається». Художній музей (колишня контора імперського Держбанку) в основі своєї колекції має збірку колекціонера Оскара Гансена (1881-1964), а також предмети та картини з колекцій Харитоненків. Тут є роботи італійських, голландських, французьких майстрів, картини Боровиковського, Пимоненка, Айвазовського й багатьох інших. Суми також є однією з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, що знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, Чехов мешкав та працював в одному з флігелів в період з 1888 по 1894 роки. Зараз в цьому флігелі – музей. На жаль, інші споруди садиби стоять в руїнах.  Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном. Його зібрання складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, імперської та радянської діб. Є тут і артефакти з інших країн. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора. Говорячи про інші пам’ятки Сум, почнемо з дерев’яної альтанки (1905 р.), що вже давно є символом міста. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська. Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та француза Арістида Круазі. Скульптуру мецената знищили 1918 року, встановивши на її місце пам’ятник Леніну. Але 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено. На головному кладовищі міста – Петропавлівському - досі можна побачити розкішні біломармурові надгробки авторства Круазі. Перший з них (Янгол з дівчинкою) - над могилою Зінаїди Харитоненко, другий (Голгофа) – над могилою Івана Харитоненка. Привертають увагу й величні надгробки родини Суханових. А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єкт у Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Досі невідомо, хто тут похований. В центральній частині Сум та міських парках встановлено певну кількість невеличких пам’ятників та скульптур – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін, Чехов на лавочці тощо) так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (за легендою, на це золото, знайдене в річці, було засновано місто) чи цукру-рафінаду. Окремо можна відзначити пам’ятний знак на честь студентських протестів літа 2004 року проти об’єднання сумських вузів. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі.  В Сумах - декілька великих парків. Головний носить ім’я льотчика Івана Кожедуба (уродження Сумщини). В парку 2001 року було збудовано стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися будувати спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді своєрідних техноруїн отримав стійку назву «Хіросіма». Наразі це місце – одне з культових у Сумах.  Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотив різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах. Нарешті, слід загадати дендропарк поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Асмолов. На території парку розміщено диспансер радіаційного захисту, але доступ до парку вільний. Повний текст статті про суми можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/165946       Павло Ковальов

Хмельницька область у туристів популярна, але «квадратно-гніздовим» методом. Кам’янець, Меджибіж, Сатанів, Старокостянтинів, садиба у Самчиках, нацпарк Подільські Товтри доволі відомі, а ось інші цікаві місця «ховаються» в їхній тіні. Між тим, тут є й унікальне «альпійське» містечко в Антонінах, і палац, парк та водоспад у Маліївцях, і Зіньків з його могутніми руїнами замку та легендарною ковбасою, і музей Ахматової в Слобідці-Шелехівській, і оборонні церкви в Сутківцях та Шарівці. Ми вирішили розповісти вам двох фотонарисах про ці та інші пам’ятки. Почнемо ми з садиби Потоцького в Антонінах - колишній центральній резиденції маєтностей цього розгалуженого роду в Подільській губернії. Юзеф Потоцький наприкінці ХІХ ст. побудував тут ціле містечко з будинків котеджного типу в стилі альпійських шале. І хоча палац спалено ще 1919 року, усе інше зберіглося. На територію колишньої резиденції ведуть три брами, оздоблені в стилі необароко. З палацового ансамблю залишилися флігель, стайня, возівня (нині – будинок творчості), гараж на 9 автівок (в цій будівлі зараз знаходиться сільрада), чавунна огорожа. Є тут і манеж, збудований ще у XVIII ст. Котеджне містечко для персоналу та керівництва господарством Потоцького включає будинки для управителя маєтку, управляючого цукровим заводом, агронома, конюха, механіка, ветеринара, водіїв, а також особняк предводителя повітового дворянства. Зі споруд суспільного призначення в Антонінах варто відзначити лікарню, контору цукрозаводу, електростанцію і т.зв. «будинок з крамницями». Всередині більшості будинків зберіглися оздоблення інтер’єрів, приміром, стелі з червоного дерева, хоча стан багатьох споруд, особливо ж відданих під житло, нагадує про наші сумні реалії. Незважаючи на це, відвідати Антоніни радимо усім. До того ж, 2018 року тут відкрився музей родини Потоцьких. Тепер перенесемось до невеличкого села Гриців. Воно відомо тим, що крізь балкон тамтешнього палацу Грохольських проростає гігантській ясен. Терасу навколо дерева прибудували до палацу у 1870-х роках. Він став символом садиби та Грицева в цілому. В приміщеннях частково вціліла ліпнина. Зараз тут – художнє училище. Дуже своєрідним є містечко Зіньків. Тут – практично повний «фарш» з пам’яток – є руїни замку, які більше нагадують за формами укріплення часів І Світової, Троїцький костел, невеличкий палацик родини герцогів Вюртемберзьких, які володіли містом в ХІХ ст., дерев’яна Михайлівська церква 1769 р. Інша церква, Покровська, - кам’яна. Вона стоїть у селі Адамівка, на околиці Зінькова. Окрім всього цього, в місті зберіглася, хоча і фрагментарно, забудова єврейських кварталів – тут був один з численних центрів хасидизму. Головною «фішкою» Зінькова є смаколик – чорна свиняча ковбаса, яку випікають за місцевими рецептами та традиціями на дровах з грабу, черешні та вишні. Ви не поїдете з Зінькова без ковбаси, навіть якщо є затятим веганом, бо неодмінно придбаєте її хоча б на сувенір. Випікають тут і доволі незвичний за смаком хліб – цього смаку йому надають ті самі фруктові дрова. З Антонінами за мальовничістю сперечаються Маліівці – садиба родини Орловських з величним палацом. В ньому знаходиться дитячий протисухотний санаторій, і це допомогло палацу непогано зберегтися: в головних залах залишилися ліпнина, кольоровий мармур, деякі фрескові панно. Найбільш цікавою є бальна зала, яку ретельно реставрували 2005 року. Садибний парк оточений огорожею з величною в’їзною брамою. Окрім чудових краєвидів та старих дерев, в ньому є фонтани, джерело питної води у вигляді лева та стилізована під замкову вежу водонапірною баштою. Але головною атракцією парку є напрочуд романтична скеля, з якої падає водоспад, штучно створений свого часу ченцями, які мешкали в скельній печері. Примітно, що це місце вважається святим і у християн, і у неоязичників. А в Слобідці-Шелихівській існує музей поетки Ганни Ахматової. Тут була невеличка садиба її тітки, Ганни Вакар, тут останні роки жила у сестри та похована мати Ганни Андріївни - Інна. Будинок наповнений речами першої чверті ХХ століття, які належали Вакарам та самій Ахматовій. Інтер’єр максимально наближений до часів її дитинства та юності. Тут також зібрана найбільша в Україні збірка праць з ахматознавства. Неподалік садиби-музею знаходяться руїни доволі великого похмурого палацу пана Новицького – колишнього сусіда Вакарів. В селі Сутківці на півдні області стоїть оборонна церква – одна з усього двох (!) такого типу в Європі (інша – у Франції, і є руїнами, а наша – ціла, хоча і пережидала багато перебудов та реставрацій). Колись це була окрема дозорна вежа замку (рештки якого також стоять на сусідньому пагорбі). З фортифікаційної та інженерної точки зору храм в Сутківцях є перлиною європейської архітектури, але він досі доволі маловідомий. Окрім того, Сутківці також цікаві тим, що 1775 року тут, у господаря-масона Тадеуша Граб’янки, гостював відомий авантюрист Каліостро.  Неподалік, в селі Шарівка, є ще одна оборонна церква. Її дзвіниця також перебудована з замкової вежі. Село колись належало німецький родині Претвичів (Преттвиців), найбільш відомий представник якої – Бернград – в XVI столітті на 30 років відігнав татар з Поділля, чим забезпечив розквіт регіону. В церкві похований його син Якуб. В «містичній» історії Європи Шарівка Подільська уславлена незвичною подією – саме тут Бернгардом був 1530 року нібито впольований… останній єдинорог світу. Принаймні, так стверджував сам господар села, коли відсилав дивний ріг у Відень імператору. Пізніше виявилось, що це ріг арктичного кита – нарвала, але загадку це ніяк не вирішує… Повну версію статті можно прочитат тут: http://kontrakty.ua/article/135398