НОВОСТИ ДНЯ: Як зливаються галактики: телескоп показав «космічного метелика»  В Україну привезуть меч Петра Сагайдачного - МКІП  Наполеон з незвичним кремом "Дипломат": смачний спосіб, про який ми не знали раніше  Схожі на зореліт: Hubble показав три галактики у сузір'ї Фенікс  Ткаченко: До кремлівської пропаганди потрібно ставитися, як до інформаційної інфекції  Солнечно и прохладно. Синоптики рассказали, какой будет весна в 2022 году  Уряд погодив подання на ратифікацію угоди з Британією про кредитування ВМС Українивсе новости дня
Фоторепортажиметки: піраміда
  • Суми: місто, яке вас вразить Суми: місто, яке вас вразить

    В цьому фотонарисі ми представимо вам Суми – місто, яке з туристичної точки зору, є не дуже відомим поза межами Східної України. І це при тому, що місто є скарбницею архітектурних шедеврів. Контракти.uа вирішили подолати таку прикру невідомість та розповісти вам про дуже несумні Суми. Місто виникло в 1650-х роках, під час масового заселення величезного регіону, який нині називається Слобожанщиною, та історично включав в себе багато земель, які зараз знаходяться на території РФ. Суми мали декілька періодів розквіту, головними з яких можна вважати роки з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром в Російській Імперії за рахунок діяльності тут династій купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а також з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли обласний центр був реконструйований та збагатився величезними будівлями модерністичної архітектури, під будівництво яких пішло, на жаль, багато старовинної забудови.  Більшовики знесли в Сумах декілька важливих храмів, але три головних залишили. Перш за усе, це Воскресенська церква в стилі мазепінського бароко на центральному майдані, зведена 1702 року ще на території фортеці. За декілька кварталів від неї височіє кафедральний Преображенський собор з 56-метровою дзвіницею. Собор отримав сучасний вигляд після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти родини Суханових. Але найбільш вражає в Сумах грандіозний Троїцький собор недалеко вокзалу, зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти «цукрового короля» Павла Харитоненка (1852-1914) за зразками петербурзьких храмів. Ще один вартий уваги храм – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Його звів ще молодим архітектором Олексій Щусєв, майбутній проектант мавзолею Леніна. Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський, Різдва Богородиці, а також Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму. В місті є також неоготичний костел 1911 року побудови. А в колишньому єврейському кварталі, на вул. Кооперативній, діє синагога. Говорячи про цивільні споруди старих Сум, зазначимо, що станом на 1917 рік в місті були будівлі усіх важливих бюрократичних установ, театр, лікарні, бібліотека, розкішні садиби Харитоненків й Суханових та численні особняки діячів капіталом поменше. Ось найголовніші з цих споруд.  На вул. Троїцькій знаходиться дитяча лікарня Св. Зінаїди, збудована Павлом Харитоненком на пам’ять своєї померлої доньки. Нижче по вулиці знаходиться кол. чоловіча гімназія, головний корпус якої нагадує середньовічний замок. А на Покровській вулиці стоїть будівля театру для дітей та юнацтва, зведена 1911 року за проектом, призначеним для Ялти. В кварталах між Соборною, Воскресенською та Кооперативною вулицями ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум. Тут, поруч Преображенського собору, розташована непоказна ззовні, але історично значуща будівля колишньої канцелярії слобідських полків, в якій пізніше розташовувався магістрат. Впритул до нього стоїть будинок Олександрівського банку з романтичними вежечками.  Варті уваги також будівлі у сквері Шевченка наприкінці Соборної – кол. жіночої гімназії (зараз факультет Академії банківської справи) та друга за часом будівля Олександрівського банку (палац дітей та юнацтва). На вулиці Петропавлівській знаходиться низка важливих пам’яток – наприклад, розкішна садиба Суханових-Сумовських (1895 р.), в комплекс якої входять палац та конторський будинок. Наразі тут Інститут прикладної фізики. Навпроти садиби - велика будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х (а в тій були міська дума, пожежна частина, окружний суд тощо). Сучасну споруду (фактично – комплекс споруд) звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи. Далі по вулиці – філармонія (кол. Дворянське зібрання), кол. реальне училище, будинок, де бував поет О. Олесь, цікавої архітектури особняки тощо. А на околиці міста, в місцевості Баси, знаходиться садиба Штеричевих з парком. Палац в 1890-х роках перебудований в стилі неоготики. Зберіглися інтер’єри вестибюлю з дубовими сходами та ліпленням на стелі. Відзначимо також споруду земської управи, де зараз розташувалася головна експозиція краєзнавчого музею. В музеї заслуговують на увагу зали, присвячені, відповідно, Голодомору та подіям АТО, а також експозиція «ХХ сторіччя починається». Художній музей (колишня контора імперського Держбанку) в основі своєї колекції має збірку колекціонера Оскара Гансена (1881-1964), а також предмети та картини з колекцій Харитоненків. Тут є роботи італійських, голландських, французьких майстрів, картини Боровиковського, Пимоненка, Айвазовського й багатьох інших. Суми також є однією з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, що знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, Чехов мешкав та працював в одному з флігелів в період з 1888 по 1894 роки. Зараз в цьому флігелі – музей. На жаль, інші споруди садиби стоять в руїнах.  Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном. Його зібрання складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, імперської та радянської діб. Є тут і артефакти з інших країн. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора. Говорячи про інші пам’ятки Сум, почнемо з дерев’яної альтанки (1905 р.), що вже давно є символом міста. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська. Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та француза Арістида Круазі. Скульптуру мецената знищили 1918 року, встановивши на її місце пам’ятник Леніну. Але 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено. На головному кладовищі міста – Петропавлівському - досі можна побачити розкішні біломармурові надгробки авторства Круазі. Перший з них (Янгол з дівчинкою) - над могилою Зінаїди Харитоненко, другий (Голгофа) – над могилою Івана Харитоненка. Привертають увагу й величні надгробки родини Суханових. А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єкт у Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Досі невідомо, хто тут похований. В центральній частині Сум та міських парках встановлено певну кількість невеличких пам’ятників та скульптур – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін, Чехов на лавочці тощо) так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (за легендою, на це золото, знайдене в річці, було засновано місто) чи цукру-рафінаду. Окремо можна відзначити пам’ятний знак на честь студентських протестів літа 2004 року проти об’єднання сумських вузів. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі.  В Сумах - декілька великих парків. Головний носить ім’я льотчика Івана Кожедуба (уродження Сумщини). В парку 2001 року було збудовано стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися будувати спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді своєрідних техноруїн отримав стійку назву «Хіросіма». Наразі це місце – одне з культових у Сумах.  Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотив різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах. Нарешті, слід загадати дендропарк поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Асмолов. На території парку розміщено диспансер радіаційного захисту, але доступ до парку вільний. Повний текст статті про суми можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/165946       Павло Ковальов

    21.11.2020 39 9962
  • Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен

    Західний «кут» Полтавської області має по краях своє тримістя: Пирятин, Лохвицю та Лубни. Тут народились Григорій Сковорода та Василь Симоненко, тут бавить око візерунчаста геометрія шкіл, споруджених в стилі українського модерну Опанасом Сластіоном. В затишній Березовій Рудці палац сумлінно ховає таємницю кохання Шевченка та таємницю місцевої піраміди.  В Березовій Рудці стоїть фотогенічний маєток Закревських. Елегантної архітектури палац з 1838 року стоїть серед старого саду. Його стіни пам’ятають веселі часи кутежів та кохання 1840-х років, коли у подружжя Платона та Ганни Закревських гостювали і Тарас Шевченко, і Євген Забіла, і забутий нині поет-герой Кавказьких війн Яків де Бальмен. Син Платона та Ганни, Ігнатій, уславився тим, що збудував усипальню у вигляді піраміди був членом масонської ложі (символом якої є, у т.ч., піраміда) та окультистом, останні роки провів на лікуванні в Єгипті, та остаточно упевнився там у необхідності своєрідного синтезу релігій. Він спорудив 1889 року біля фамільної церкви справжню піраміду - над склепом усіх своїх пращурів. Зараз єдине, що зберіглося всередині – підлога.  А ще 1892 року в Березовій Рудці народилась чи не найлегендарніша постать з Закревських – Марія (Мура), майбутня баронеса Бенкендорф-Будберг - агентка одразу трьох розвідок, коханка таких непересічних діячів, як британський посол в Радянській Росії Локкарт, голова петроградської ЧК Петерс, «буревісник революції» Максим Горький та великий фантаст Герберт Уеллс. Окрім того, вона була деякий час й агенткою нацистів - зокрема 1941 року намагалася влаштувати змову, аби усунути Де Голля від керівництва французькою еміграцією Спротиву. У Лубенському районі є село Біївці. Тут народилася інша відома постать – поет-шестидесятник  Василь Симоненко (1935-63). Його хата нічим не відрізняється від сусідніх. Вражає більш ніж скромний інтер’єр «щасливої» селянської родини колгоспної доби. В рідній хаті поета все побудовано на емоціональній розповіді пані Ганни – завідувачки музеєм, та на віршах самого поета – чи не найтрагічнішого з наших ліриків середини ХХ ст.  Попрямуємо далі до Чорнух. Це село (а колись – доволі значне містечко) відоме як місце народження 1722 року найвидатнішого нашого філософа – Григорія Сковороди. Його садиба ретельно відтворена 1972-го. Експозиція розміщена в шести залах, та налічує більше 5 тис. експонатів. Музей одночасно виконує і роль краєзнавчого. Окрім музею, в Чорнухах є що подивитись в історико-архітектурному сенсі. В першу чергу, це школа, збудована в 1900-1903 рр. за проектом великого майстра українського модерну Опанаса Сластіона (1855-1933). Також Сластіон побудував в Чорнухах земську лікарню. Ще одна школа - попередниця Сластіонової - збудована у 1900-1903 роках, і знаходиться у набагато кращому стані, порівняно з більш молодшою «колегою». Поруч з лікарнею стоїть невеличкий садибний будинок, щодо архітектора та колишнього власника якого сперечаються краєзнавці. Далі нас чекає Лохвиця. Колись воно було повіту, пізніше – райцентру. Більшість населення до 1941 р. складали євреї. На головних вулицях та площі Лохвиці царюють й нині споруди громадського призначення, збудовані за пізньої царської доби – поліцейська управа (нині музей), будинок повітового дворянства (філія «Полтаваобленерго»), будинок Товариства сільських господарів (районна бібліотека), реальне училище (медучилище), жіноча гімназія (1887 р., зараз СПТУ № 27). В Лохвиці було шість храмів, з яких зберігся один – Благовіщенська церква 1800 року. А ось колишня міська синагога стоїть у руїнах. Перебуває в напівзруйнованому стані й будівля тютюнової фабрики Дунаєвського – однієї колись з найбільших в країні.  Мандруючи далі ми опиняємось у Лубнах – місті, яке згадується ще Володимиром Мономахом. Колись саме тут була справжня столиця усього Лівобережжя у складі Речі Посполитої. Більше півсторіччя, аж до 1648 року, Лубни були центром володінь магнатського роду Вишневецьких. Але війська Хмельницького поклали цьому край. Другий розквіт міста почався в XIX сторіччі. Як і в Лохвиці, з того часу до нас дійшло багато будинків, які утворювали обличчя значного повітового центру. Мабуть, чи не найрозкішнішою з них є будівля жіночого єпархіального училища, зведена 1907 р. за проектом відомого харківського архітектора О. Бекетова із застосуванням мотивів українського модерну. Суто до українського модерну належить земська лікарня (вул. Толстого, 16\27), яку звів 1915 року архітектор Дмитро Дяченко. Більшість визначних будівель старих Лубен знаходиться на вулицях Ярослава Мудрого, Григора Тютюнника та Монастирській. Варто побачити: духовне училище, нині фінансово-економічний коледж (1885 р.), окружний суд, зараз - райдержадміністрація (1910 р.), дворянське зібрання, нині - міськвиконком (1912 р. – цікавий зразок неоготики, за що його практично офіційно називають «ратушою»), водонапірну вежу (1911 р.), кол. приватний маєток, де зараз знаходиться відділ СБУ (вул. Франка, 38). Варто відзначити й Лубенський музей – найстаріший такого роду на Полтавщині (заснований 1885 р.) З храмів в місті зберіглася лише церква Різдва Христового 1884 року, зараз відновлена після спотворень в радянські роки.  Біля Лубен знаходиться Мгарський монастир. Цю обитель поблизу Лубен заснувала Раїна Вишневецька 1619 року. Головний собор монастиря збудований 1692 року за проектом І.-Б. Зауера, автора Троїцького собору в Чернігові. В монастирі поховано декілька видатних церковних діячів. Найвідомішим з них є екс-патріарх Константинопольський Афанасій, який 1654 року помер у Мгарі, повертаючись з Москви через Україну. Є при монастирі і окремий скит з храмом цікавої архітектури. В скиту знаходиться могила 17 монахів, вбитих більшовиками 1919 року.  А що нас може зацікавити у такому місті, як Пирятин? Безумовно, це водонапірна вежа прямо на київсько-полтавській трасі. Побудована 1951 року, вона з того часу помітно похилилась, та вже не функціонує, але залишається символом міста. Її уславив радянський фільм «Королева бензоколонки», який знімали на заправці, що й досі існує поруч. Але ж головна пам’ятка міста – собор Різдва Богородиці (1781 р.) – єдиний такого типу в Україні. Його починали зводити як цивільну споруду (судячи з усього, полкову скарбницю), й тільки через деякий час, після пожежі, в якій загинули усі церкви міста, з неї зробили храм. Нарешті, варто відзначити село Хорошки з руїнами маєтку Щербатових 1848 року. Колись тут також знімали кіно - доволі ходульну, але все ж таки відому комедію «Весілля в Малинівці». Більш цікавим є те, що 2015 року садибу купило подружжя Михайла та Світлани Знайків. Світлана, ентузіастка зеленого туризму та життя на лоні природи, позиціонує себе також і як знавця езотерики та шанувальниця місць сили. Такий центр сили вона побачила в Хорошках, та назвала його «Рамайдан» - «площа Сонця». З того часу тут регулярно проходять усілякі фестивалі та інші подібні заходи. Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/134964.

    25.08.2020 34 18641