Найбільш відомими містами Сумщини, з точки зору туристичної «розкрутки», є Глухів та Тростянець. В цілому область залишається не самим відомим в туристичному сенсі регіоном країни. Тому Контракти.uа розпочинають нариси про примітні міста та місця Сумщини. В першому з них познайомимося з містами Конотоп, Кролевець, Лебедин, Охтирка, Путивль та Ромни. Конотоп – один з тих населених пунктів, які відомі, в першу чергу, завдяки літературі, бо саме в ньому відбуваються дії повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Окрім того, в історії він уславився як місце Конотопської битви 1659 р., в якій об’єднане військо гетьмана І. Виговського та кримського хана винищило елітні московські війська. Але й битва – далеко на головне в образі та сучасному бутті Конотопа. Це – залізничний вузол, місто, де є один з п’яти музеїв авіації в країні, а його вулицями, на диво приїжджим, з 1949 року курсує трамвай.  Конотоп став важливим залізничним вузлом 1868 року. Біля вокзалу збудували величезні залізничні майстерні, які на жаль, руйнуються вже багато років. Інші споруди залізничного містечка – лікарня, училище й житлові будинки - зберіглися.  З історичних споруд середмістя відзначимо Вознесенський собор (1846 р.) та дерев’яну Миколаївську церкву (1891 р.) Зазначимо, що 2009 року в центрі Конотопа, до ювілею битви, був збудований собор Різдва Богородиці. Ще одна цікавинка міста – ажурна вежа Шухова, зведена 1929 р. для забезпечення міста водою.  На пішохідному бульварі, в який перетворена вулиця Братів Лузанів, стоїть один з символів міста - скульптура коня. По інший бік центрального парку – пам’ятник К. Малевичу: творчий шлях митця почався саме в Конотопі, тут він продав свою першу картину. В місті – три музеї. В краєзнавчому можна побачити жорно, за допомогою якого випробовували на Гетьманщині відьом, або ж нібито той самий «літальний механізм», на якому здіймалася у повітря літературна відьма Явдоха. Філія музею - садиба генерала Михайла Драгомирова (1830-1905) – одного з найбільш відомих військовиків свого часу. Він помер та похований в Конотопі, але склеп в більшовицьку добу сплюндрували, хоча місце його і позначене відновленим хрестом.  Третім музеєм Конотопа є музей авіації на території колишнього військового аеродрому. Тут представлені декілька типів гвинтокрилів та літаків, наземна катапульта для тренувань пілотів та унікальний повітряний командний пункт Мі-22 на основі гвинтокрила. 2017 року на території аеродрому був виявлений німецький бункер часів Другої Світової, в якому створили експозицію, присвячену історії аеродрому, а заодно відтворили побут вояків вермахту. Другим містом в нашому нарисі є Кролевець. Найбільш відома його атракція - дивовижна яблуня, яка створює цілий гай: загальна площа цієї яблуні-куща сягає 1 кв. км! Диво-дерево росте вже понад 200 років. Щороку плодоносить тільки половина дерева, а друга половина відпочиває. Кролевецький рушник – ще один бренд міста. Техніки та візерунки рушників з Кролевця входять до переліку нематеріальної спадщини України. В пізні десятиріччя Російської Імперії кролевчани щороку продавали тканої продукції на суму до 50 тис. руб. В місті є музей ткацтва, розташований в кол. садибному будинку Огієвських. Його збірка налічує понад 700 виробів, з яких майже 400 – рушники, найстаріший з яких датовано 1838 роком. Будинок цей відомий й тим, що в ньому зупинявся Шевченко. Є в Кролевці й інший садибний будинок – Рудзинських. З інших пам'яток відзначимо Преображенську церкву (1782 р.) та синагогу (1860-ті; нині школа мистецтв).  Далі прямуємо до Лебедина, практично незнаного туристами. Місто зацікавлює великою кількістю пам’яток та музеями. Огляд почнемо з ратуші – несподіваної споруди для цих земель. Вона збудована 1915 року, а вже невдовзі стала пожежною частиною, та залишається нею до сьогодні. З інших цікавих будівель міста радимо побачити повітове училище, земську управу (медичний коледж), хірургічний корпус земської лікарні, особняк міського В. Щокіна-Кротова (1880-ті рр.) З церковних споруд Лебедина збереглися кам’яні Вознесенська (1858 р.), Миколаївська (1890 рр.), Покровська (1903 р.) та дерев’яна Воскресеньска (1789 р.) церкви. Сумною пам'яткою кривавій страті прибічників Мазепи в 1708 році, яка тривала протягом місяця в Лебедині, є курган «Могила Гетьманців». Справжня скарбниця Лебедина – Художній музей. Його зали наповнені вони не тільки живописом, але й численними меблями та предметами інтер’єру. Зверніть увагу на порцеляну Волокитинської мануфактури, портрети-парсуни ХVIII ст., твори таких майстрів, як С. Васильківський, І. Їжакевич, В. Полєнов, В. Сєров, М. Глущенко, І. Кавалерідзе. Окремим скарбом є меморіальна кімната художньої родини Кричевських. До слова, один з представників цієї творчої династії – Федір Кричевський - народився саме в Лебедині. Не менш цікавими є і колекції краєзнавчого музею, де так само повно старовинних меблів, артефактів та портретів. Місто Охтирка, відоме більшості як «нафтова столиця України» (на тутешньому родовищі видобувається 50% усієї української нафти), дуже непогано збережене в архітектурному сенсі. Воно завжди було заможним: свого часу тут був загальноімперський центр торгівлі тютюном, на якому й були сколочені перші капітали місцевих купців.  Головною пам’яткою міста є комплекс Покровського собору, який складається з соборного храму (1753-68 рр.), Введенської церкви-дзвіниці (1784 р.) та церкви Різдва Христового (1825 р.) Проектантами собору вважаються учні великого Ф. Растреллі. Інші храми міста - Мироносицька (1822 р.), Михайлівська (1884 р.), Преображенська (1907 р.) та Георгіївська (1908 р.) церкви. Цивільна архітектура представлена, зокрема, Народним будинком (1914 р.), жіночою (1914 р.) та чоловічою гімназіями (1885 р.), повітовим училищем, особняками та навіть будівлею кол. електростанції у неоготичному стилі (1909 р.)  А ось Путивль особливий не тільки своєю історією, але й етнографічними особливостями. Він - один з двох головних міст дії «Слова о полку Ігоревім» - саме тут очікувала на звістку про результат сумнозвісного походу чоловіка його дружина Єфросинія Ярославна. Крім того, це, мабуть, єдине в Україні місто, яке має історичне, лінгвістичне та етнічне право зватися «осередком російськості»: тут говорять місцевим діалектом, близьким до курсько-орловської групи говорів, а сам Путивль увійшов до складу УРСР тільки у жовтні 1925-го, й певний час був центром автономного російського національного району у складі УРСР. Найголовнішим архітектурним ансамблем Путивля є Молченський монастир, який стоїть на місці старої фортеці. Саме цей монастир у 1605 році був резиденцією людини, яка називала себе царевичем Дмитром, сином Івана Грозного, і яка невдовзі стала московським государем, відомим як Лжедмитрій І. В радянську добу монастир сильно занепав, але усі його споруди збереглися, в першу чергу – оборонного типу собор Різдва Богородиці (1585 р.) Ще один собор – Преображенський колишнього Святодухівського монастиря (завершений 1693 року) - знаходиться безпосередньо в місті. Він єдиний в Україні, збудований в стилі суто московського зодчества. А ось в третій цікавій церковній споруді Путивля - двоповерховій церкві Миколи Козацького (1737 р.) – можна вгадати вплив українського дерев’яного будівництва. Серед пам’яток цивільної архітектури відзначимо будівлі ремісничого училища (1886 р., зараз - агроколедж), земської управи (1881 р., міськрада), а також руїни лазні з водогінною вежею, що стоять недалеко монастиря. Біля вежі стоїть пам’ятник Ярославні.  Краєзнавчий музей Путивля (в особняку 1914 р.) насичений артефактами. Серед раритетів є предмети, пов’язані з Лжедмитрієм - його тронне крісло та скульптура «Христос у темниці», привезена ним з Польщі. Окремим, хоча й специфічним, місцем для відвідування в околицях Путивля є Спадщанський ліс – перша база партизанського загону відомого Сидора Ковпака (1887-1967). На його базі та території в останні десятиріччя створили ще два: 2008-го - музей військової техніки та зброї (тут представлено понад 30 зразків – від бронепотяга до гвинтокрилів), а 2019-го - Парк радянського періоду, куди звезли численних Леніних, Калініних, Кірових, Дзержинських тощо. Є тут і Сталін, та навіть Гагарін.  Нарешті, ознайомимося з містом Ромни. Воно, як і Путивль, місто давньоруське. До 1852 р. Ромни були центром величезного Іллінського ярмарку, на який з'їжджались до 120 тис. осіб, а товарообіг сягав 10 млн золотих рублів (третій за обсягом в усій Російській Імперії). За таких сприятливих обставин Ромни збагатилися численними пам’ятками. Першим варто назвати Святодухівський собор (1746 р.), збудований завдяки меценатським зусиллям Розумовських та Марковичів. До соборного комплексу входить також Василівська церква (1780 р.)  Інші храми Ромен, яким пощастило не бути знищеними в часи войовничого атеїзму - Вознесенська (1785-1801 рр.) та Всіхсвятська церкви (цвинтарна, 1873 р.). Є у Ромнах і костьол Непорочного Зачаття (1910 р.): католики почали активно прибувати у Ромни з будівництвом залізниці.  Серед громадських будівель в Ромнах є доволі оригінальні, наприклад, колишній повітовий шпиталь (1820-ті, нині - психлікарня), духовне училище (1886 р.), земська лікарня (1907 р.) тощо. Не менш цікаве місто своїми пам’ятниками, два найвизначніших з яких створив великий скульптор Іван Кавалерідзе (1887-1978). Пам’ятник Шевченку відкрито 27 жовтня 1918 р., і він був першим в постімперській Україні. В 1982-му його перевели у бронзу (був бетонним), а оригінал вивезли до Києва. Інша скульптурна композиція авторства Кавалерідзе стоїть на бульв. Свободи. Вона складається з двох скульптур - закутого Прометея і робітника, що розриває кайдани. Цей пам’ятник встановлений 1921 року, та є єдиним пам’ятником того періоду, який зберігся на своєму місці на території України. Обов’язково завітайте і до краєзнавчого музею, де побачите, між іншим, Євангеліє останнього запорізького отамана Петра Калнишевського, «Роменську Мадонну» з Святодухівського собору  та стародрукі XVII-XVIII ст., у т.ч. один з оригіналів Литовського статуту (1588 р.)  Таким було наше перше знайомство з Сумською областю – цим прецікавим регіоном, нашим північним сходом. В наступному нарисі про Сумщину розповімо про пам’ятки та музеї «малих» місць області – як архітектурних, так і природних, й навіть етнографічних.  Павло Ковальов

Волинська область з центром в Луцьку зазвичай «губиться» серед інших українських регіонів. Замок в обласному центрі, Шацькі озера, «базарно-вокзальний» Ковель - мабуть, все, з чим турист асоціює цей регіон. Тим часом, в області, приховані від цікавих очей, ховаються численні садиби, костели, церкви та замки - як в невеликих селищах, так і в містечках з величним минулим, таких, як Володимир-Волинський - колись центр окремого князівства, або Олика - колишня резиденція славного і могутнього роду Радзівілів. Запрошуємо у віртуальний тур по деяких волинських пам’ятках. Почнемо, все ж таки, з обласного центру, причому із самого Луцького замку, аби презентувати вам Художній музей, який «сховався» в колишньому комендантську будинку, що стоїть праворуч від вхідної вежі. Цей музей - справжня перлина серед обласних музеїв такого роду. В основі експозиції – колекція портретів князів Радзівілів з їх маєтку в Олиці (про нього піде мова далі). Портрети членів цього роду відносяться до XVI-XIX століть. Крім того, в музеї експонуються оригінали картин великих іспанців Рібейри і Мурільйо (останній достеменно не атрибутований, але вважається, що це авторська копія), італійців Маньяско і Лондоні, фламандця Снейдерса, француза Пуссена. До слова, ані Мурільйо, ні Пуссена в інших українських музеях немає. А в 2012 році в музей передана картина видатного німецького живописця епохи Ренесансу – Лукаса Кранаха Старшого – а саме портрет Йоганна IV, правителя князівства Ангальт. Картину намагалися вивезти за кордон. Її вартість - близько півмільйона доларів. Інший цікавий музей в Луцьку – волинської ікони. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу іконопису. Тут зібрано понад 1,5 тис. експонатів - причому не тільки ікон, а й скульптур, релігійної начиння, окладів ікон і цілих іконостасів. Перлиною колекції є знаменита Холмська ікона Божої Матері, написана в XI або XII ст. Їдемо далі до міста Володимира-Волинського, одного з найдавніших в Україні (воно вперше згадується 988 року). На городищі височіє збудований в 1160 році Успенський собор - один з небагатьох храмів часів Київської Русі, що вцілів до наших днів. Щоправда, на початку ХХ ст. він був ґрунтовно реконструйований і перебудований. Давньоруськими часами датується і Василівська церква-ротонда - рідкісна споруда такого роду в Україні. Свій нинішній вигляд вона отримала також після реставрації в кінці XIX ст. Інші архітектурні пам'ятки міста на березі прикордонного Західного Бугу включають костел Йоакима і Анни (1775 г.), колишній костел єзуїтів (1776 р., зараз – православний собор Різдва Христового), Домініканський монастир (1789), Миколаївську і Георгіївську церкви, особняк, де знаходиться краєзнавчий музей тощо.  Тепер прямуємо до легендарного Берестечка. Головною пам'яткою тут є музей-заповідник «Козацькі могили» на полі битви (біля с. Пляшевого, що межує з Берестечком), яка сталася влітку 1651 року між військами Хмельницького і короля Яна Казимира. Автентичність представлених тут експонатів обумовлена обставинами їх виявлення: безліч воїнів потонуло в навколишніх болотах, які в прямому сенсі законсервували їхні рештки разом з одягом, взуттям та зброєю. Георгіївський храм, споруджений в 1910-14 роках, є мавзолеєм: в підвальному приміщенні зібрані тисячі кісток і черепів, знайдених під час розкопок. Поруч стоїть дерев'яна Михайлівська церква XVII ст., в якій перед боєм молився Хмельницький. Вона перенесена з села Острів. Не менш цікавим є і саме містечко, прикрашене Троїцьким костелом і однойменним православним собором. Крім церковних споруд, в Берестечко можна побачити і інші пам'ятники архітектури - наприклад, палац князів Пронських або унікальна в загальноєвропейському масштабі споруда - т.зв. «Мурований стовп» - надгробний пам'ятник князю Олександрові Пронському (помер 1601 року). Переміщуємося до Олики – резиденції Радзівілів. Перш за все, слід відвідати величезний палац, найбільшій в Україні за кількістю приміщень – їх тут рівно 365. Вже багато років тут знаходиться психіатрична клініка, але, на відміну від більшості установ подібного профілю, вхід до внутрішнього двору палацу вільний. В інтер’єрах, на жаль, нічого не зберіглося.  Іншою видатною пам’яткою Олики є грандіозний Троїцький костел (або ж Колегіата, бо тут знаходилася єзуїтська колегія). Костел зведено 1640 року за проектом італійських архітекторів за зразком римської церкви Іль Джезу. Всередині костелу збереглися дерев'яні скульптури апостолів і частково - мармурові іконостаси. 2020 року польськими зусиллями було закінчено його реставрацію. За дзвіницею Троїцького костелу «ховається» невеликий костел Петра і Павла, один з найстарших на Волині (1455 р.) Є в Олиці і Стрітенська церква, побудована 1784 року. В ній знаходиться більше десятка старовинних ікон. Дуже цікаві храми є і в містечку Любомль. В першу чергу, це Георгіївська церква, відома з 1280-х років - найбільш давній кам'яний православний храм землі волинської. Нинішні форми храм отримав в XVI ст. Храм не закривався, тому всередині можна побачити давні фрески та ікони. Ще одна споруда Любомля - Троїцький костел, зведений в 1412 році - найстаріший католицький храм в області.  Не дуже відомим, але дуже повчальним, музеєм на Волині є садиба В'ячеслава Липинського (1885-1931) в с. Затурці. Липинський - історик, політолог, публіцист і політик - був ідеологом українського консервативно-монархістського руху початку ХХ століття. Музей в Затурцях є центром вивчення життя і ідей Липинського, а також усього, що пов'язано з його родиною і родом. Експозиція охоплює період з 1839 по 1939 роки. Є на Волині і «головний» музей Лесі Українки – в с. Колодяжному поблизу Ковеля. Вона прожила тут з 1882 по 1907 роки, створила значну частину поезій. Меморіальна експозиція знаходиться в двох будинках: т.зв. «Білому», побудованому для старших дітей сім'ї Косачів як літературне шале-флігель, і батьківському будинку Петра Косача, спорудженому в 1896 році.  А що подивитися власне у Ковелі, який дуже сильно був понищений у Другу Світову? Тут стоїть унікальний дерев’яний костел, перенесений 1993 року з с. Вишеньки. Унікальний він тим, що пам’яток дерев'яного неоготичного зодчества в Україні практично не залишилося, за винятком Закарпаття. Датою побудови костелу називають або 1639, або 1771 роки. Всередині є бароковий вівтар XVIII ст.  Нарешті, відвідаємо колишнє містечко Устилуг – маєток трьох поколінь родини Стравінських: співака Федора Стравінського, його сина - великого композитора Ігоря Стравінського, і Федора Ігоревича, який став художником. Ігор Стравінський створив тут свої головні твори. Музика, створена ним для безсмертних балетів, є нічим іншим, як переробленим волинським фольклором, і, таким чином, ніяка вона не російська. У родовій садибі «Стара Миза», побудованої в 1907 році за проектом Ігоря Стравінського, знаходяться музична школа і музей композитора.  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/120626