НОВОСТИ ДНЯ: Украину в воскресенье прогреет до +25°  Чотири області відповідають «помаранчевій» зоні - МОЗ  Синоптики предупреждают об ухудшении погоды: в каких регионах будут сильные порывы ветра   Британії створили батарею, здатну заряджатися за 90 секунд  Синоптик пообещала украинцам второе "бабье" лето: когда его ждать  Під час цієї хвилі коронавірусу ускладнення починаються з 4-5 дня – експертка  Палата представників США затвердила $1 мільярд на «Залізний купол» для Ізраїлювсе новости дня
Фоторепортажиметки: озеро
  • Маловідома Одещина: що ще потрібно побачити в найпівденнішій області України Маловідома Одещина: що ще потрібно побачити в найпівденнішій області України

    Величезні простори Південного Поділля, Бессарабії та Буджаку - а це все Одеська область - залишаються загадкою для українського туриста. Тому Контракти.ua пропонують огляд тих місць області, про які ви точно не знали, або знали небагато.. Для початку ми пропонуємо випити вина. Не тільки ж в Шабо його пити! В першу точку їхати з обласного центру «всього нічого»: буквально поруч з Одесою розташоване селище Таїрове з Інститутом виноробства і виноградарства, заснований в 1905 р. видатним вченим вірменського походження В. Таіряном (Таїровим; 1859-1938), одним з «батьків» шампанського виробництва в Російській імперії. Існуюча будівля інституту збудована після Другої світової війни. У ньому відкрито музей, присвячений Таїрову і його дітищу. І, звичайно ж, проводяться екскурсії з дегустаціями!  Ще одне виноробне господарство знаходиться в с. Великодолинське. Цей бренд відомий як «вина Гулієвих». Він з'явився 1999 року зусиллями місцевого уродженця Роберта Гулієва. К 2005 р. був побудований завод «Винтрест», де нині переробляють до 10 тис. т винограду на рік. Підприємство з 2015 р. розпочало виробництво сухих вин під власною торговою маркою Grande Vallee.  Поговоримо тепер про цікаві сакральні місця області. На півночі Одещини, в місті Балта, височіє собор Успіння Богородиці, зведений в 1915 році. Недалеко – шанований паломниками монастир на честь місцевого святого Феодосія (Левицького; 1791-1845). А балтський костел Св. Станіслава зведений аж у XVI ст. Під час радянської влади він був перетворений в автостанцію, проте від 1993-го реставрований. Будівля найбільшої синагоги Балти, побудованої в 1903 р., також перебуває на реставрації. А ось інша пам’ятка Балтщини – відверто таємнича, й відноситься до незрозуміло яких часів. Біля села Перейма, в заплаві струмка, лежить дивний «дощовий камінь» із зображенням хреста. Місцеві мешканці помітили: якщо помолитися біля нього в посушливу пору, наступного дня піде дощ. Форма хреста на камені свідчить, скоріше, про західноєвропейське походження. Звідси з'явилася і друга легенда - про тамплієра, нібито похованого під брилою. Перевірити цей факт нескладно, але розкопок чомусь ніколи не проводилося – навпаки, камінь постаралися засипати землею і забути.  В с. Покровка Любашівського району є храм з рідкісною особливістю – в нього 11 куполів. Про його зведення є декілька легенд – наприклад, що це копія православного храму у Відні або ж один з проектів Ісакіївського собору в Петербурзі. За радянських часів прах поміщика Кондрацького, похованого в склепі храму, викинули на смітник. Тим не менш, і Покровка, і сусіднє село Троїцьке все ще користуються плодами дбайливого господарювання та благодійності колишнього власника: у його садибному будинку розташовується школа, збереглися і старовинні господарські будівлі, включно з електростанцію.  З півночі – на південь! Головна історична пам'ятка міста Кілія, що на березі однойменного дунайського гирла - Миколаївська церква. Храм є зразком церковних напівпідвальних споруд - таке розташування християнських святинь характерно для періоду турецького панування. Історію храму деякі ентузіасти відраховують ледве не з Х ст., але документально доведено, що 1485 року він був відновлений після турецького розорення. Щоправда, над південним входом написано, що він закладений 10 травня 1647 року. У 1709 році, переправляючись на турецьку територію від нишпорок Петра І, в храмі молився Іван Мазепа. У 1891 р. до церкви прибудована дзвіниця.  Інші цікаві історико-культурні пам’ятки, про які ми розповімо в цьому нарисі, розкидані по усій області. Так, на півдні, в 7 км від с. Новосільське Ренійського району, стоїть вельми цікавий монумент. Він поставлений в 1888 р., і присвячений переходу російських військ через Дунай за 60 років до цього. За пам'ятником менш ніж в 20 м проходить українсько-румунський кордон, тому доступ до нього контролюється прикордонниками. До слова, тутешня переправа - більш ніж історична. Нею користувалися ще перський цар Дарій І, Олександр Македонський, римський імператор Траян і безліч їх послідовників.  Сусідня з Новосільским Орловка знаменита тим, що тут знаходиться археологічний об'єкт національного значення - городище Картал. Ще в XIX ст. там були знайдені фрагменти римських написів із згадкою V Македонського легіону. Легіон охороняв переправу через Дунай, який в ті часи впадав в Чорне море зовсім поруч – та набагато вище нинішнього виходу дельти.  В с. Степанівка Лиманського району знаходиться садиба відомого свого часу живописця Миколи Кузнєцова (1850-1930). Кузнецов народився в цій садибі, та провів тут більшу частину життя. Він неодноразово зобразив види Степанівки на полотнах, що прикрашають українські, російські та зарубіжні музеї (після революції художник виїхав до Сербії). Перелік гостей цього скромного будинку вражає: І. Мечников, П. Третьяков, Ф. Шаляпін, О. Купрін, М. Врубель, І. Рєпін, В. Сєров, і звичайно ж, живописці одеської Південноросійської школи. Головна будівля садиби зберіглася, як і будинок управляючого, комора та огорожа. В наш час в садибі знаходиться магнітна обсерваторія Інституту геофізики. Обладнання встановлено в великому льоху, що знаходиться під галявиною біля панського будинку.  Однією з безумовних принад Бесарабії є туристичний комплекс Фрумушика-Нова. 2006 року родина підприємця Олександра Паларієва взяла в оренду частину колишнього військового полігону. До 1946 року на місці полігону знаходилися п'ять сіл - Фрумушика-Нова, Кантемир, Гофрумсталь, Зурум і Рошія. Ці назви відображають багатонаціональний колорит Бессарабії - тут пліч-о-пліч сторіччями мешкали молдавани, болгари, німці, гагаузи. Туристичний комплекс почався з вівчарської ферми, на якій вирощують вівець каракулевій породи. Пізніше були висаджені виноградники, а потім почало будуватися й етноселище: відтворені молдавське подвір'я, садиби німецьких колоністів, болгар, українців, євреїв, росіян, гагаузів, а також типовий будиночок радянських колгоспників.  На території етнопарку знаходиться меморіал на честь знищених сіл, парк скульптур «Історія Бессарабської землі» та «Парк комуністичного періоду» - один з двох в Україні (інший знаходиться на Сумщині поблизу Путивля). Тут близько 500 більшовицьких істуканів, включаючи бюст Сталіна та колишній головний одеський монумент Леніну. Однак головний пам'ятник Фрумушики - все-таки простий чабан висотою майже 18 м - найвищий гранітний пам'ятник в Україні. Статуя стоїть прямо у степу.  На завершення нашого нарису перемістимо свою увагу на природні пам'ятки Одещини. У Лиманському районі, в с. Трояндове, знаходиться найбільша в Україні плантація троянд. Вона була закладена 1995 року квіткарем-любителем Миколою Громлюком (помер в 2013 р.) Тут вирощується понад 500 сортів троянд, в т.ч. спеціально виведених в цьому господарстві, а рівно райські яблука, сакура, фундук і багато інших декоративних і лікарських рослин. Обов'язково спробуйте рожеві варення та лікер, які готують з пелюсток особливо пахучих сортів роз.  Колишня садиба польських магнатів Любомирських на півночі області, в с. Гетьманівка, є дендропарком, багато дерев якого ростуть тільки в відомій уманської Софіївці і, частково, в Тростянці Чернігівської області. Закладено парк в кінці XVIII ст. Пізніше в маєтку оселився одеський купець Д. Матусевич, який завіз саджанці рідкісних дерев з Греції, Італії, Іспанії, з Балкан, Південної Америки, Китаю і Японії. В самому селі зберіглася цікава церква Костянтина і Олени, побудована в 1870-х рр. Недалеко від парку знаходиться ландшафтний заказник Савранський ліс. Тут знайдете цілющі джерела - в першу чергу, мова йде про Гайдамацький колодязь, пов’язаний з подіями Коліївщини 1768 року. Поруч з колодязем росте 600-річний дуб. Радимо відвідати й нацпарк «Тузлівські лимани» – унікальний лісовий масив між степом і морем на південний захід від Одеси. Він включає водно-болотні угіддя міжнародного значення, озера, приморську косу і лісові насадження. На території озер живуть 243 видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги України, 23 види ссавців тощо. Парком прокладено екологічний маршрут.  Варта уваги й дельта Дністра, де створено Нижньодністровський національний природний парк. Одним з найбільш цікавих об'єктів в заповіднику є Біле озеро. Воно з'єднується з основним руслом Дністра протокою. На озері гніздиться безліч птахів, у достатку водяться десятки видів риб.  Найбільшим озером України є Ялпуг на крайньому півдні Одещини. Його довжина - 39 км, ширина сягає 6 км. Дно вкрите сірководневим брудом, що робить його лікувальним лиманом. Температура води влітку сягає 25 градусів. У ньому мешкають близько 40 видів риби та величезні раки – взагалі, це рай для рибалок. Влітку значна частина Ялпуга вкривається килимом з жовтих латать та ірису.  Ще одне велике придунайське озеро – Кагул. Протокою воно сполучається з Дунаєм. Влітку температура в озері сягає 30 градусів. Північні береги - високі, розчленовані балками, південні - низькі, заболочені та зарослі очеретом. Озеро підходить для «дикого», усамітненого, відпочинку: якщо ви вирішите відвідати Кагул, то враховуйте, що інфраструктури, як такої, на Кагулі немає. Повний текст статті див. тут: https://kontrakty.ua/article/103024. Павло Ковальов

    28.08.2021 30 7900
  • 8 місць в Кіровоградській області, які ви маєте відвідати 8 місць в Кіровоградській області, які ви маєте відвідати

    В цьому фотонарисі за мотивами статті про пам’ятки та цікаві локації Кіровоградської області ми пропонуємо віртуальну подорож затопленими кар’єрами, дивовижними парками, старовірськими селами, дивними водоспадами, таємничими озерами й навіть музеєм ракетних військ часів СРСР. Контракти.uа пропонують «стерти» ту білу пляму, яка вкриває історії та цікаві місця Кіровоградщини-Кропівниччини. В с. Веселі Боковеньки знаходиться дендропарк, створений ентузіастом-ботаніком Миколою Давидовим (1856-1930). На його створення протягом чверті століття Давидов витратив усі свої кошти – 1 млн 450 тис. рублів. На початку 1920-х селяни захистили парк від вирубки, а 1923-го Давидов, який вижив в роки великих потрясінь, був призначений директором парку. Збережене творіння цього непересічного ентузіаста являє собою 109 га території, поділеної на п’ять ділянок, які відтворюють певні географічні зони. Росте тут під 1000 видів дерев і чагарників, у т.ч. одна з найбільших в країні колекцій бузку. Відвідувачам, котрі бажають відпочити протягом декількох днів, пропонуються як кімнати, так і місця для наметів. За окрему плату можна вудити рибу.  На околиці міста Знам’янка починається величезний масив Чорного лісу. В межах лісу розташоване найпівденніше болото України, а в центрі болота – Чорне, або ж Берестувате, озеро, майже вся поверхня води якого покрита рухомими зеленими острівцями із різноманітних видів рослин. Ці острівці пересуваються навіть за тихої погоди – можливо, що причиною цього явища є перемінні течії. Чорне озеро вважається одним з декількох «бездонних» в Україні - припускають, що воно має, принаймні, подвійне дно, і верхнє з них утворює шар перегнилого листя та гілок. Вода влітку не прогрівається, але озеро дуже рідко замерзає. В ньому живе лише один вид риби – земляний карась, якого не вдалося розвести в жодній іншій водоймі України. Звичайно, що навколо такої водойми нагромаджено багато легенд. Поблизу озера, в с. Водяне, знаходиться одна з двох лісових шкіл в Україні, відкрита ще наприкінці 1880-х. Дуже незвичні історію та колорит має велике с. Злинка, засноване 1757 року, серед інших, єдиновірцями – окремою гілкою старовірів, які визнали верховенство державної православної церкви за умови збереження ними особливостей своїх богослужінь. В наші часи парафія в Злинці – єдина в Україні та одна з трьох (дві інших знаходяться в РФ), яка ніколи не припиняла свого богослужіння. В місцевій церкві можна почути особливий, «старий», чин церковного співу. В селі можна почути й своєрідну говірку, якою мешканці відверто пишаються - й навіть видали її словник.  Основним роботодавцем Злинки є «Хлібна база № 78» Держрезерву - колись другий за потужністю в УРСР елеватор. Тутешні чорноземи є, у прямому сенсі, еталонними: в Міжнародній палаті мір і вагів у Парижі знаходиться еталон кубічного метра гумусного чорнозему, привезений саме з полів біля цього села. В 8 км від Злинки розташовано урочище «Каскади», де на поверхню виходять гранітні брили віком понад 2 млрд років. Через урочище тече річка, яка утворює напрочуд фотогенічні семиметрові водоспади. Ця місцевість вважалася священної усіма історичними народами, які затримувалися в цих степах – від трипільців до скіфів.  Далі радимо відвідати хутір «Надія» - родинну землю Тобілевичів, відомої театрально-літературної династії, основні представники якої відомі нам під творчими псевдонімами: Іван Карпенко-Карий (1845-1907), Микола Садовський (1856-1933) та Панас Саксаганський (1859-1940). Вони були безпосередніми засновниками «театру корифеїв», з якого почалося відродження української культури в 1870-80-тих роках. Хутір «Надія» придбав патріарх роду, Карпо Тобілевич. Будинок Карпа стоїть і досі, та зветься «Батьківська хата». Пізніший будинок його сина, Івана Карповича Карпенка-Карого був спалений в Другу Світову та відновлений 1982 року. До складу хутору також входять окрема будівля музею, парк, ставок, колодязь, стела на честь першої дружини Карпенка-Карого – Надії Тарковської, та меморіальне кладовище родини Тобілевичів, де поховані Карпо, Іван та інші численні представники цього роду. На хуторі Іван Карпенко-Карий написав 11 п’єс з 18, у т.ч. усі найвідоміші – як-от «Сто тисяч» та «Хазяїн». В колишній шахтарській столиці Центральної України – місті Олександрія – можна знайти численні пам’ятки провінційної архітектури. Їх тут понад 100: один з найбільших колись театрів в повітовому і каланча з курантами, чудової архітектури Земська управа в стилі модерн, споруди гусарського полку, будівлі училищ та гімназій, імпозантний будинок Пищевича тощо. У селі Приютівка, яке злилося з Олександрією, облаштовано живописну атракцію - парк на березі річки Інгулець, створений за кошти родини Кузьменків, головним з яких є президент футбольного клубу «Олександрія» Сергій Кузьменко. Це одна з найкращих паркових зон, створених в Україні останніми роками. Як нещодавній промисловий центр, Олександрія відома у любителів індустріального туризму та закинутих промислових пейзажів. І дійсно, те, що можна побачити на велетенських вугільних розрізах поблизу міста – Морозівському та Костянтинівському - приголомшує уяву! Два буровугільних кар’єри нині являють собою довгі вузькі водойми, посеред яких стоять затоплені роторні екскаватори. Два береги Морозівського кар’єру з’єднує транспортно-відвальний міст «Бергвіц» довжиною 300 м – німецький раритет, виготовлений ще 1933 року, що дістався СРСР за репараціями. Головним же велетом цієї «залізної країни» є роторний кроково-рейковий екскаватор ЕРШР-1600 – найбільша закинута індустріальна машина в Україні, вагою 4 тис. т. Враховуйте, що охорона на кар’єрах доволі непривітна. Однак територія дуже велика, і фотографувати монстрів можна з багатьох точок.  Не менші враження, хоча й іншого ґатунку, можна отримати в Побузькому, де знаходиться єдиний в світі Музеї ракетних військ стратегічного призначення (РВСП). У тутешньому степу до 2001 року розташовувалися командні пункти і шахти ядерних ракет. 43-тя ракетна армія несла бойове чергування і після розпаду СРСР - аж до того часу, поки всі ракети були демонтовані за домовленістю з Заходом і Росією. Для музею вдалося зберегти кілька метрів одної з шахтно-пускових установок, підземний командний пункт на глибині 45 м з колишньою «ядерною кнопкою», підземні сховища та наземні будівлі. Екскурсію проводять колишні офіцери-ракетники. На території можна побачити зразки ракетних двигунів, макет ядерної боєголовки, транспортний перевантажувальний автопоїзд довжиною 50 м, та, головне, 35-метрову чорну «царицю смерті» - РС-20 («Сатана» або ж «Воєвода») - найбільшу в світі ядерну ракету, яка могла знищити все на площі 300 тис. кв. км. В залах музею вам спочатку розкажуть історію дивізії і армії в цілому, а далі запропонують спуститися в командний центр, де розташовувалися бойові пости чергових, та навіть натиснути на ту саму кнопку… Останній пункт нашої віртуальної подорожі – с. Розумівка. Тут стоїть храм-усипальня родини Раєвських, де похований генерал Микола Раєвський (1771-1829) – герой війни з Наполеоном 1812 року, комендант Парижу в 1814 році, та один з тих, хто починав завойовувати для Російської імперії Кавказ. Радянська влада відносилася до пам’яті Раєвського прихильно, що не завадило в 1960-х сплюндрувати його усипальню та створити в ній овочесховище, а згодом – склад хімікатів. 2008 року храм був відкритий після реставрації. Окрім поховань, найціннішим елементом храму є 12 чавунних колон, які підтримують вхідний портик. Реліквією храму є ікона Св. Миколая віком понад 250 років. Крім Раєвського, в склепі похована його молодша донька Софія, і онук – так само генерал, і так само Микола Раєвський (1839-1876) - прототип Вронського в «Анні Кареніній». Інший військовий герой, суто український, лежить під дерев’яним хрестом в лісі на околиці Розумівки. Це – Микола Скляр, легендарний «Чорний Ворон», один з отаманів Холодного Яру у серпні-жовтні 1920 року. Загинув він у бою з будьонівцями. Тіла Скляра та його бійців ховав, у т.ч., інший відомий діяч Холодного Яру, Юрій Горліс-Горський (1898-1946), пам’ятник якому стоїть поруч з могилою отамана. За останні роки місце загибелі легендарного провідника повстанців стало дуже відвідуваним. Додамо, що в найбільш центральній області України є ще значна кількість пам’яток архітектури, історії та природи, тому наведений тут перелік не варто вважати остаточним.  Повну версію статті можна прочитати тут: https://kontrakty.ua/article/174805 Павло Ковальов

    18.05.2021 46 4275
  • Неймовірна Сумська область: 12 місць, як треба відвідати Неймовірна Сумська область: 12 місць, як треба відвідати

    В цьому фотонарисі ми покажемо цікаві архітектурні, історичні та природні пам'ятки, які знаходяться в Сумській області, поза межами її міст. Контракти.ua зібрали 12 місць, які варто відвідати: видатної архітектури храми та садибні будинки, дивовижні крейдяні кар’єри, перший в світі пам’ятник мамонту й навіть музей етнічної групи (а, можливо, навіть, окремного народу), яка називає себе «горюни». Місця представлені у алфавітному порядку. Село Великий Бобрик відомо двома історично пов'язаними об'єктами - величною Вознесенською церквою (1808-51 рр.) та урочищем під назвою Образ, де протягом довгого часу знаходилася чудотворна ікона. Церква збудована поміщицею Є. Рахмановою, за часів якої село і стало відомим. Садиба Рахманових не зберіглася, а парк, створений 1815 року, існує й досі. Щодо урочища, то, згідно легенди, в 1770-х роках тут віднайшли ікону Св. Миколая. Коли син поміщиці вилікувався в юнацькому віці від якоїсь хвороби після материнських молитов біля цієї ікони, образ остаточно уславився, та назву урочищу. Згодом ікону перенесли до згаданої церкви. У 1943 р. ікона була вилучена НКВС та зникла. Але урочище в наші часи знов стало місцем паломництва: копія чудотворного образу уміщена на місці його знахідки. Інше село, Волокитине, було центром володінь Андрія Миклашевського (1801-1895) – власника порцелянової фабрики, яка діяла в 1839-62 рр. Вироби Миклашевського швидко отримали визнання, збиралися колекціонарами, купувалися найзнатнішими родами, а в наші часи коштують дуже великих сум. Порцеляновим іконостасом Миклашевський прикрасив і церкву свого помістя, знищену в 1950-х. Чудовий витвір мистецтва був розграбований. Від ансамблю садиби зберіглися т.з. «Золоті ворота» - парадна брама маєтку, задні ворота, старий парк, а в селі про Миклашевського нагадує будівля школи у псевдоруському стилі. Є на Сумщині й колишнє містечко Вороніж, в якому стоїть Михайлівська церква (1781 р.) – яскриавий взірець пізнього козацького бароко. Архітектором її вважають або Івана Григоровича-Барського, або Андрія Квасова – видатних зодчих тієї епохи. Інші церкви Вороніжа - Преображенська (1791 р.) та Покровська (1854 р.) Навпроти Михайлівської церкви стоїть стара будівля школи. Але найбільш значущим для нашої історії фактом є народження в Вороніжі письменника, поета та перекладача Пантелеймона Куліша (1819-97). Його родовий будинок був розібраний понад сто років тому, але 2019 року в центрі міста відкритий пам'ятник Кулішеві. У школі є його невеличкий музей. Невеличке село Залізняк уславилося 2019 року, коли виграло номінацію «Неймовірне село» за конкурсом Agroportal.ua. Громада отримала сертифікат на 100 тис. грн під проект відродження слави місцевого цикорію. Відтоді Залізняк – «цикорна столиця» України. В місцевій бібліотеці проводяться «цикорні посиденьки» та пригощання стравами з використанням цієї рослини. Ідея виникла у місцевих ентузіастів не просто так: промислове виробництво цикорію в Залізняку веде відлік з 1899 р., коли його висаджували тут останній власник села Б. Золотницький та його орендар, сумський промисловець Л. Чорнобильський – і отримували непоганий прибуток.  Але цикорна історія – не єдина, якою уславився Залізняк. Задовго до цього він був відомим як центр просвітництва та місце зібрань напівмасонського кружка в садибі просвітника, поета та перекладача Олександра Паліцина (1741-1816). Бували тут з лекціями тодішні «селебріті» - просвітник, винахідник та засновник Харківського університету В. Каразін, літератори В. Капніст, І. Богданович та навіть Г. Сковорода. Паліцин похований в Залізняку. В число місцевих цікавинок входять й названі на його честь 300-річні дуб та сосна.. І це ще не все: в Залізняку є… метеоритного походження озеро. Метеорит впав тут 18 липня 1740 р. Кратер з часом заріс травою та став болотом, але на початку ХХ ст., коли Золотницький добував з озера торф, напіввисохла улоговина знову заповнилася водою. Невеличке сільце Кияниця уславлене палацом Харитоненків-Лещинських, зведеним 1890 р. в стилі неоренесансу. В доволі великому парку можна побачити відремонтований гостьовий флігель та занедбаний міст. На березі збудовано альтанку. Зараз це власність Сумського аграрного університету, що дозволяє підтримувати споруду у відносно «притомному» стані. А ось село Кулішівка відоме завдяки тому, що тут 1839 р. знайшли два повних скелети мамонтів та рештки інших доісторичних тварин. Колись тут була стоянка первісної людини. Кістки відкопали під час будівництва гуральні, які затіяв власник Кулішівки – граф Головкін. Безпосередньо виймав та збирав скелети харківський науковець Іван Калениченко (1805-76). Аби увічнити цей факт, Головкін 1841 року спорудив на місці знахідки пам’ятник – перший в світі не тільки на честь мамонта, а й взагалі на честь палеонтологічної знахідки. А ось доля решток мамонтів, переданих до зоологічного музею Харківського університету, невідома, бо за німецькою ревізією 1942 року їх там вже не було. Поблизу міста Лебедин знаходяться два села с дивними назвами «Вистороп» - Великий та Малий. В Великому Висторопі стоїть незвична за силуетом церква Параскеви П’ятниці (1898 р.) В Малому ж Висторопі Михайлівський храм (1904 р.) більш стриманий за архітектурою та потребує реставрації. Але особливо цікавою є будівля агроколеджу в Малому Висторопі – дивного вигляду колишній будинок управляючого місцевого цукрозаводу, прикрашений вежечками, шатрами, терасами та навіть альтанкую у мавританському стилі. В декількох кімнатах цього терема розташований музей маршала танкових військ П. Рибалка (1894-1948) – уродженця села. Недалеко йому встановлено і пам'ятник у стилі сталінської доби.  Дуже цікавою місциною є Могриця - одна з природничих «фішок» не тільки Слобожанщини, але і України в цілому. 200 млн років тому плескався тут теплий та неглибокий океан, залишивши по собі крейдяні білі скелі з мільйонів скам’янілих скелетів черепахових панцерів, кальмарів-белемнітів та стулок мушель. Серед різноманітних акцій на тлі тутешніх пагорбів особливої популярності зажив ленд-арт фестиваль «Простір покордоння», що проходить з 1997 року. В самому селі Могриця стоїть Миколаївський храм (1852 р.) – один з проектів відомого архітектора К. Тона. Недалеко Могриці знаходиться колишнє заштатне містечко Миропілля з доволі цікавою, хоча й занедбаною, забудовою центральних вулиць в цегляному стилі та величезним Михайлівським храмом (1885 р.) з найвищою зі збережених на Сумщині дзвіниць (5-ярусна, 50 м заввишки). В селі Низи стоїть невеличкий палац, в якому бував майже щоліта в 1871-79 рр. П. Чайковський. Сюди його запросив Микола Кондратьєв – представник провідної сумської родини (його пращур, власне, заснував Суми). Композитор написав тут оперу «Черевички» - одну з двох на суто українську тематику (інша – «Мазепа»), Другу («Українську») та Третю симфонії, вальси – «Салонний», «Дрібничка» та «Сентиментальний», а також цикл п’єс «Вечірні мрії». Біля входу в парк стоїть храм Іоанна Богослова (1910 р.), а біля палацу – пам’ятник Чайковському. Тепер поговоримо про місцеву етнографічну екзотику – народність, яка називає себе «горюни». Вони живуть близ Путивля, в селах Нова Слобода, Линове та інших. Про походження горюнів дослідники не домовлися й досі, самі ж вони себе називають нащадками переселенців з далекого Полісся. Філологи підрахували, що українських, білоруських та російських слів в їхній мові приблизно однакова кількість. Походження назви «горюни», знов-таки, достеменно не встановлено. Виводять його або зі слова «гора», «горіти» або ж «горе» - і кожне трактування має свої аргументи. Чисельність горюнів в наш час – декілька тисяч осіб. Їхній фольклор проявляється, в першу чергу, у піснях. Дивні слова та акцент створюють враження, що чуєш якусь суто іншу слов'янську мову. Найбільш відомими в наш час є записи у виконанні ансамблю «Горюночка» з с. Линове. Зі специфікою горюнського життя знайомить музей, відкритий 2017 року. В ньому відтворено побут горюнів доколгоспоної доби. Музей – осередок популяризації горюнської самобутності та усіх свят і вистав, які проходять в цих селах. Одне з горюнських сіл - Нова Слобода - відоме також своїм монастирем, який зветься Софронієво-Мовчанська пустинь. В 1939-40 рр. тут був один з таборів для утримання польських офіцерів перед розстрілами. В післявоєнну добу головний храм розібрали, але багато споруд монастиря вціліло: можна побачити надбрамну Покровську церкву в стилі українського бароко, двостовпову (єдину такого планування в Україні) трапезну, лікарняний та настоятельський корпуси. Село Пустовійтівка з 2000-х років стало меморіалом легендарному останньому кошовому Січі Петру Калнишевському (1690-1803). 1773 року Калнишевський звів в Пустовійтівці дерев'яну Троїцьку церкву. За радянської влади церкву практично зруйнували – к кінцю існування СРСР це був пункт прийому склотари, і споруда нагадувала старий сарай. Реставрацію та відновлення храму провели в 2001-2006 рр. Тоді ж в Пустовійтівці відкрили і музей, два зали в якому присвячені Калнишевському – одна з них навіть стилізована під похмуру камеру Соловецького монастиря, де останній кошовий провів 25 років. В селі є й інша церква – Миколаївська (1906 р.) Окрім того, в Пустовійтівці стоїть добре відреставрований вітряк. Нарешті, на можемо оминути ще одне унікальне озеро - Шелехівське. Вчені вважають його чи не найдавнішим в Україні, приписуючи йому вік в декілька мільйонів років, та роблячи ровісником Байкалу та озера Вікторія в Африці. Шелехівське сформувалося внаслідок зсуву гір. Підковообразна водойма знаходиться на дні глибокої лісової балки біля річки Псел. Живиться з джерел. Площа озера – 7 га, глибина - до 18 м, та з 5-метрової відмітки ніколи не прогрівається. Обривчасті береги заросли багатою рослинністю. Тут багато ожини та малини. Поруч з озером – село Межиріч, колишнє містечко. В селі стоїть Успенська церква (1775 р.), побудована за кресленням Луки Білоусовича, архімандрита Києво-Печерської Лаври з 1751 р. Храм дивує своїми формами, схожими на кавказьку архітектуру – і це не дивно, вважаючи, що будувався він як оборонний. Росте в Межирічі й унікальна шовковиця - її вік понад 300 років, висота – 21 м, а діаметр стовбура понад 5,5 м. Ось такою була наша друга віртуальна мандрівка Сумщиною – можливо, малознаним для багатьох краєм, який завдяки цим нарисам став для вас ближчим та цікавішим. Повну версію статті можна прочитати тут: https://kontrakty.ua/article/173366   Павло Ковальов

    17.04.2021 46 10582