НОВОСТИ ДНЯ: Як зливаються галактики: телескоп показав «космічного метелика»  В Україну привезуть меч Петра Сагайдачного - МКІП  Наполеон з незвичним кремом "Дипломат": смачний спосіб, про який ми не знали раніше  Схожі на зореліт: Hubble показав три галактики у сузір'ї Фенікс  Ткаченко: До кремлівської пропаганди потрібно ставитися, як до інформаційної інфекції  Солнечно и прохладно. Синоптики рассказали, какой будет весна в 2022 году  Уряд погодив подання на ратифікацію угоди з Британією про кредитування ВМС Українивсе новости дня
Фоторепортажиметки: художник
  • Маловідома Одещина: що ще потрібно побачити в найпівденнішій області України Маловідома Одещина: що ще потрібно побачити в найпівденнішій області України

    Величезні простори Південного Поділля, Бессарабії та Буджаку - а це все Одеська область - залишаються загадкою для українського туриста. Тому Контракти.ua пропонують огляд тих місць області, про які ви точно не знали, або знали небагато.. Для початку ми пропонуємо випити вина. Не тільки ж в Шабо його пити! В першу точку їхати з обласного центру «всього нічого»: буквально поруч з Одесою розташоване селище Таїрове з Інститутом виноробства і виноградарства, заснований в 1905 р. видатним вченим вірменського походження В. Таіряном (Таїровим; 1859-1938), одним з «батьків» шампанського виробництва в Російській імперії. Існуюча будівля інституту збудована після Другої світової війни. У ньому відкрито музей, присвячений Таїрову і його дітищу. І, звичайно ж, проводяться екскурсії з дегустаціями!  Ще одне виноробне господарство знаходиться в с. Великодолинське. Цей бренд відомий як «вина Гулієвих». Він з'явився 1999 року зусиллями місцевого уродженця Роберта Гулієва. К 2005 р. був побудований завод «Винтрест», де нині переробляють до 10 тис. т винограду на рік. Підприємство з 2015 р. розпочало виробництво сухих вин під власною торговою маркою Grande Vallee.  Поговоримо тепер про цікаві сакральні місця області. На півночі Одещини, в місті Балта, височіє собор Успіння Богородиці, зведений в 1915 році. Недалеко – шанований паломниками монастир на честь місцевого святого Феодосія (Левицького; 1791-1845). А балтський костел Св. Станіслава зведений аж у XVI ст. Під час радянської влади він був перетворений в автостанцію, проте від 1993-го реставрований. Будівля найбільшої синагоги Балти, побудованої в 1903 р., також перебуває на реставрації. А ось інша пам’ятка Балтщини – відверто таємнича, й відноситься до незрозуміло яких часів. Біля села Перейма, в заплаві струмка, лежить дивний «дощовий камінь» із зображенням хреста. Місцеві мешканці помітили: якщо помолитися біля нього в посушливу пору, наступного дня піде дощ. Форма хреста на камені свідчить, скоріше, про західноєвропейське походження. Звідси з'явилася і друга легенда - про тамплієра, нібито похованого під брилою. Перевірити цей факт нескладно, але розкопок чомусь ніколи не проводилося – навпаки, камінь постаралися засипати землею і забути.  В с. Покровка Любашівського району є храм з рідкісною особливістю – в нього 11 куполів. Про його зведення є декілька легенд – наприклад, що це копія православного храму у Відні або ж один з проектів Ісакіївського собору в Петербурзі. За радянських часів прах поміщика Кондрацького, похованого в склепі храму, викинули на смітник. Тим не менш, і Покровка, і сусіднє село Троїцьке все ще користуються плодами дбайливого господарювання та благодійності колишнього власника: у його садибному будинку розташовується школа, збереглися і старовинні господарські будівлі, включно з електростанцію.  З півночі – на південь! Головна історична пам'ятка міста Кілія, що на березі однойменного дунайського гирла - Миколаївська церква. Храм є зразком церковних напівпідвальних споруд - таке розташування християнських святинь характерно для періоду турецького панування. Історію храму деякі ентузіасти відраховують ледве не з Х ст., але документально доведено, що 1485 року він був відновлений після турецького розорення. Щоправда, над південним входом написано, що він закладений 10 травня 1647 року. У 1709 році, переправляючись на турецьку територію від нишпорок Петра І, в храмі молився Іван Мазепа. У 1891 р. до церкви прибудована дзвіниця.  Інші цікаві історико-культурні пам’ятки, про які ми розповімо в цьому нарисі, розкидані по усій області. Так, на півдні, в 7 км від с. Новосільське Ренійського району, стоїть вельми цікавий монумент. Він поставлений в 1888 р., і присвячений переходу російських військ через Дунай за 60 років до цього. За пам'ятником менш ніж в 20 м проходить українсько-румунський кордон, тому доступ до нього контролюється прикордонниками. До слова, тутешня переправа - більш ніж історична. Нею користувалися ще перський цар Дарій І, Олександр Македонський, римський імператор Траян і безліч їх послідовників.  Сусідня з Новосільским Орловка знаменита тим, що тут знаходиться археологічний об'єкт національного значення - городище Картал. Ще в XIX ст. там були знайдені фрагменти римських написів із згадкою V Македонського легіону. Легіон охороняв переправу через Дунай, який в ті часи впадав в Чорне море зовсім поруч – та набагато вище нинішнього виходу дельти.  В с. Степанівка Лиманського району знаходиться садиба відомого свого часу живописця Миколи Кузнєцова (1850-1930). Кузнецов народився в цій садибі, та провів тут більшу частину життя. Він неодноразово зобразив види Степанівки на полотнах, що прикрашають українські, російські та зарубіжні музеї (після революції художник виїхав до Сербії). Перелік гостей цього скромного будинку вражає: І. Мечников, П. Третьяков, Ф. Шаляпін, О. Купрін, М. Врубель, І. Рєпін, В. Сєров, і звичайно ж, живописці одеської Південноросійської школи. Головна будівля садиби зберіглася, як і будинок управляючого, комора та огорожа. В наш час в садибі знаходиться магнітна обсерваторія Інституту геофізики. Обладнання встановлено в великому льоху, що знаходиться під галявиною біля панського будинку.  Однією з безумовних принад Бесарабії є туристичний комплекс Фрумушика-Нова. 2006 року родина підприємця Олександра Паларієва взяла в оренду частину колишнього військового полігону. До 1946 року на місці полігону знаходилися п'ять сіл - Фрумушика-Нова, Кантемир, Гофрумсталь, Зурум і Рошія. Ці назви відображають багатонаціональний колорит Бессарабії - тут пліч-о-пліч сторіччями мешкали молдавани, болгари, німці, гагаузи. Туристичний комплекс почався з вівчарської ферми, на якій вирощують вівець каракулевій породи. Пізніше були висаджені виноградники, а потім почало будуватися й етноселище: відтворені молдавське подвір'я, садиби німецьких колоністів, болгар, українців, євреїв, росіян, гагаузів, а також типовий будиночок радянських колгоспників.  На території етнопарку знаходиться меморіал на честь знищених сіл, парк скульптур «Історія Бессарабської землі» та «Парк комуністичного періоду» - один з двох в Україні (інший знаходиться на Сумщині поблизу Путивля). Тут близько 500 більшовицьких істуканів, включаючи бюст Сталіна та колишній головний одеський монумент Леніну. Однак головний пам'ятник Фрумушики - все-таки простий чабан висотою майже 18 м - найвищий гранітний пам'ятник в Україні. Статуя стоїть прямо у степу.  На завершення нашого нарису перемістимо свою увагу на природні пам'ятки Одещини. У Лиманському районі, в с. Трояндове, знаходиться найбільша в Україні плантація троянд. Вона була закладена 1995 року квіткарем-любителем Миколою Громлюком (помер в 2013 р.) Тут вирощується понад 500 сортів троянд, в т.ч. спеціально виведених в цьому господарстві, а рівно райські яблука, сакура, фундук і багато інших декоративних і лікарських рослин. Обов'язково спробуйте рожеві варення та лікер, які готують з пелюсток особливо пахучих сортів роз.  Колишня садиба польських магнатів Любомирських на півночі області, в с. Гетьманівка, є дендропарком, багато дерев якого ростуть тільки в відомій уманської Софіївці і, частково, в Тростянці Чернігівської області. Закладено парк в кінці XVIII ст. Пізніше в маєтку оселився одеський купець Д. Матусевич, який завіз саджанці рідкісних дерев з Греції, Італії, Іспанії, з Балкан, Південної Америки, Китаю і Японії. В самому селі зберіглася цікава церква Костянтина і Олени, побудована в 1870-х рр. Недалеко від парку знаходиться ландшафтний заказник Савранський ліс. Тут знайдете цілющі джерела - в першу чергу, мова йде про Гайдамацький колодязь, пов’язаний з подіями Коліївщини 1768 року. Поруч з колодязем росте 600-річний дуб. Радимо відвідати й нацпарк «Тузлівські лимани» – унікальний лісовий масив між степом і морем на південний захід від Одеси. Він включає водно-болотні угіддя міжнародного значення, озера, приморську косу і лісові насадження. На території озер живуть 243 видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги України, 23 види ссавців тощо. Парком прокладено екологічний маршрут.  Варта уваги й дельта Дністра, де створено Нижньодністровський національний природний парк. Одним з найбільш цікавих об'єктів в заповіднику є Біле озеро. Воно з'єднується з основним руслом Дністра протокою. На озері гніздиться безліч птахів, у достатку водяться десятки видів риб.  Найбільшим озером України є Ялпуг на крайньому півдні Одещини. Його довжина - 39 км, ширина сягає 6 км. Дно вкрите сірководневим брудом, що робить його лікувальним лиманом. Температура води влітку сягає 25 градусів. У ньому мешкають близько 40 видів риби та величезні раки – взагалі, це рай для рибалок. Влітку значна частина Ялпуга вкривається килимом з жовтих латать та ірису.  Ще одне велике придунайське озеро – Кагул. Протокою воно сполучається з Дунаєм. Влітку температура в озері сягає 30 градусів. Північні береги - високі, розчленовані балками, південні - низькі, заболочені та зарослі очеретом. Озеро підходить для «дикого», усамітненого, відпочинку: якщо ви вирішите відвідати Кагул, то враховуйте, що інфраструктури, як такої, на Кагулі немає. Повний текст статті див. тут: https://kontrakty.ua/article/103024. Павло Ковальов

    28.08.2021 30 10042
  • Маловідома Миколаївщина: занотовуємо адреси Маловідома Миколаївщина: занотовуємо адреси

    Миколаївську область туристи знають, в першу чергу, через її природні об’єкти, серед яких найбільш популярними є скелі Бузького Гарду, Мигійські пороги, Трикратський ліс, комплекс з Актівського, Арбузинського й інших каньйонів та Кінбурнська коса в Чорному морі. А ось уся інша область – цілковито «біля пляма». Тому Контракти.uа познайомлять вас з іншими цікавинками Миколаївщини. Почнемо з міста Вознесенськ. Тут 1837 року звели два об’єкти, пов’язаних з візитом імператора Миколи І. Символом міста з того часу є Царська ротонда-альтанка, що стоїть в міському парку. Тоді ж для государя збудували і Шляховий палац (фактично – невеликий особняк, зараз в ньому - лісництво). Палацик поставили на тодішній околиці, в лісовому масиві «Мар’їн гай». Якщо пройти від палацу на південь, то на виході з гаю можна побачити меморіальний знак на місці, де нібито певний час було поховано тіло найвідомішого бандита свого часу – Мішки Япончика (Мойші Вінницького; 1891-1919). Це місце – головна неформальна пам’ятка Вознесенська. Влітку 1919-го ешелон з Мішкіним загоном, який тікав з фронту в районі Вапнярки (сучасна Вінниччина), був зупинений за семафором трохи далі залізничної станції Вознесенськ. «Король» одеських бандитів після цього був одразу ж вбитий, однак існує, принаймні, 5 версій того, як це сталося, та декілька версій, якою була доля його решток. Але меморіальний знак, за твердженнями краєзнавців, позначає місце якщо не загибелі, то першого поховання легендарного бандита. У Вознесенську можна також подивитися церкви: Казанської Божої Матері (1891 р.) та Ольги, збудовану наприкінці 1990-х у модифікованій варіації українського модерну. А на розі двох непримітних вулиць в середмісті лежить надгробок генерала Герштенцвейга (1790-1848), який покінчив життя самогубством та тому був похований далеко від цвинтаря. Далі прямуємо на море, до руїн античного міста Ольвія, що біля с. Парутине при усті Південного Бугу. За площею (понад 50 га) Ольвія – найбільше античне місто в материковій Україні. Свого часу населення Ольвії сягало 25 тис. осіб. На даний час розкопано тільки 5 га її території, ще 25 га затоплено лиманом. Окрім решток житлових кварталів та майстерень, можна побачити фундаменти торгових рядів, цивільних споруд, храмів, колодязь, два поховальних кургани (в яких можна побувати), резервуари для води, фундаменти міських стін. Музей Ольвії розташований в колишньому маяку. Тут зберігається 96 тис. знахідок! В с. Парутиному мешкає подружжя художників Володимира та Тетяни Бахтових, які в різний спосіб популяризують античний доробок вже понад чверть століття. Їхня оселя – додаткова ольвійська атракція. На узбережжі лежить і місто Очаків, де колись стояла фортеця, узята 1788 року російськими військами. З царських часів в ньому стоїть пам’ятник полководцю Суворову та ще одному офіцеру – І. Горичу, який загинув в тому штурмі. В радянський період в Очакові створили військово-історичний музей, тепер перепрофільований на краєзнавчий. Він розповідає, крім історії власне Очакова, ще й про поселення на Кінбурні та острові Березань. За радянської доби музей багато років перебував в приміщенні Миколаївського собору – колишньої мечеті, пересвяченій росіянами.  Ще один музей Очакова присвячений художнику-мариністу Р. Судковському (1850-1885). Цей митець за життя вважався одним з провідних мариністів Європи. Музей має два зали: в одному показана творчість Судковського, в другому – інших мариністів, у т.ч. три картини І. Айвазовського, який вважав Судковського гідним суперником.  З примітних будинків в Очакові відзначимо будинок по вул. Миру, 31, де був антикварний магазин ювеліра, антиквара та афериста Гофмана, який продав Лувру свого часу фальшиву тіару скіфського царя, та Офіцерське зібрання, де 1905 року відбувався суд над відомим революціонером лейтенантом П. Шмідтом. Заповідні природні території на Миколаївщині є дуже великими, та створюють головну славу області. На тлі більш відомих дещо «заховався» Приінгульський ландшафтний парк навколо штучного Софіївського водосховища. Ріка Інгул проривається тут, на останній ділянці своєї течії, через гранітні породи. Кожна примітна скеля має власну назву. Фотогенічність цих краєвидів є головною «родзинкою» парку. На території парку розташовані й історичні пам’ятки: садиба Тропіних - будинок 1912 року, де зараз знаходяться адміністрація та еколого-освітній центр, та Михайлівський монастир в с. Пелагіївка (МПЦ). Також варті уваги штучний водоспад та дерев’яний міст через Інгул.  Тепер проїдемось селами, які колись були німецькими переселенськими колоніями. Їхні назви - Катеринівка, Краснопілля, Новоселівка, Піщаний Брід, Степове, Широколанівка, Шляхове. В Краснопіллі (Блюменфельді) стоїть остов Георгіївського костелу 1900 року, закинутого ще з 1970-х. В Новоселівці (Гальбштадті) знаходиться костел Антонія (1893 р.), в Степовому (Карслруе) – костел Петра і Павла, колись один з найбільших на усьому українському Півдні. Широколанівка (Ландау) була в 1920-30-х центром німецького національного району. Тут зберіглася доволі велика кількість старої колоністської забудови – лікарня, ратуша, пошта, житлові будинки, і руїни костелу Рафаїла (1896 р.) Напіврозібраною є й єдина кірха в цьому переліку – у с. Шляхове (Ное Карлсруе). А ось костел Мартина (1863 р.) в с. Піщаний Брід (Шпеєр) перебудований на православну церкву. В області є декілька музеїв, присвячених німецько-колоністській тематиці. Це відповідна експозиція в обласному краєзнавчому та два музеї в селах – у Степовому та більш відомий с. Катеринівка (Катериненталь). Останній називається «Садиба німця-колоніста» і знаходиться в автентичному будинку пастора. В музеї ретельно відтворено побут «степових німців» XIX ст.  Які ще цікаві будівлі можна побачити на Миколаївщині? В с. Мостове стоїть садибний будинок (1881 р.) родини Ерделі, в якому знаходиться школа. Це – справжня перлина Миколаївщини, та взагалі Півдня, де більшість панських маєтків перебуває у останній стадії руйнації. Ерделі розбудували інфраструктуру Мостового, влаштували тут лікарню, поштову станцію тощо. Крім палацу, в селі стоїть Миколаївська церква (1812 р.) Не менш цікавим є і палац німецької родини Окснерів в с. Тімірязєвка. В ній зберіглися рештки розписів та оздоблення. Не менш цікавою є і радянська забудова села: в 1950-х це був центр передового колгоспу, і тут збудували комплекс споруд в пафосному стилі того часу – готель, будинок культури, окремі будинки для агрономічної еліти тощо. Незважаючи на те, що й ці будівлі в наші часи доволі занедбані, вони створюють додаткову архітектурну привабливість Тімірязєвки. Насамкінець, відправимось до заповідного Єланецького степу. Посередині його теренів стоїть ніби іграшкова будівля в кращих традиціях пізнього радянського модернізму – Будинок природи, збудований наприкінці 1970-х. Всередині будівлі, яка виконувала як адміністративні, так в просвітницькі функції, в першу чергу, для дітей (тут були обсерваторія, їдальня, душові тощо), створили мистецький дивосвіт з чудернацьки виплетених скульптур та фресок – звичайно ж, на тему природи. Але є тут і незвичне для часів СРСР зображення Адама і Єви під яблуневим деревом. В Єланецькому степу на окремо огородженій території в 70 га можна побачити бізонів, куланів та муфлонів. Окремий вольєр є і у байбаків. В природній екосистемі тут мешкають лисиці, козулі, зайці, борсуки, іноді можна зустріти вовка або кабана. Павло Ковальов  

    04.06.2021 42 5596