В ніч на 19 липня Росія нанесла масований удар різними типами ракет і безпілотниками по Одеській області, уразивши, як стверджує українська влада, портову інфраструктуру.Як стверджують самі одесити, це була одна з найважчих ночей для міста з моменту повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. Радіо Свобода зібрало фотосвідчення, які публікують Сили оборони, рятувальники і представники уряду з місця подій.

Ворог атакував Львів та область з Чорного моря — ракетами «Калібр». Повітряне командування «Захід» Повітряних Сил ЗС України знищило 7 ракет над Львівщиною. Голова Львівської обласної державної адміністрації Максим Козицький: «Наймолодшій дівчині, яку сьогодні вночі у Львові у квартирі вбила ракета, було лише 21. росія вбиває нашу молодь. Наше майбутнє. Найстаршій загиблій – 95. Жінка пережила ІІ світову, але, на жаль, не пережила рашизму. Станом на цю годину підтвердили загибель чотирьох осіб. Рятувальники продовжують розбирати завали. Під ними ще можуть бути люди. Роботи будуть тривати до останньої надії.Медичної допомоги потребували 34 людини. 13 з них госпіталізували. Руйнувань зазнали: понад 30 будинків; більше ніж 250 квартир; 10 гуртожитків; будинок дитини; два виші; санаторна школа.Пошкоджена одна підстанція у Львові (150 абонентів залишаються без електропостачання).Це найбільш руйнівна атака по мирному населенню на Львівщині від початку повномасштабної війни. Поруч з будинком, у який влучила ракета, є укриття. Воно у належному стані і на момент тривоги було відчинене. Але зі всього будинку в укритті перебували лише п’ятеро людей. Дуже прикро». Також уламок ракети впав в одному зі сіл Львівського району поблизу будівлі Народного дому. Утворилася вирва. Попередньо – без постраждалих. Як зазначив мер міста Андрій Садовий, це найбільша атака на цивільну інфраструктуру Львова від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У Львові оголосили дводенну жалобу за загиблими внаслідок ракетного удару.

Голова ДСНС Сергій Крук: "Незламна столиця. Аварійно-рятувальні роботи завершені у 25-поверховому будинку, який постраждав від ворожої атаки. Рятувальникам вдалося евакуювати з будинку 24 людини. На жаль 5 осіб загинули. Щирі співчуття. Дякую особовому складу за професіоналізм та відвагу!"

Жителі приватного сектору нерідко зовсім незахищені під час обстрілів — вони не мають поруч укриттів чи станцій метро. Тому Кирило Барашков і вирішив побудувати сховище для своєї родини. Кирилу 43 роки, він адвокат, з початку повномасштабного вторгнення також волонтерить. Після масованої атаки 10 жовтня, коли російські ракети прилетіли на Володимирську, в парк Шевченка та під скляний міст у Києві, Кирило і взявся побудувати бункер біля свого дому. — Ми з родиною живемо у приватному секторі, тут немає жодних підземних укриттів, як у спальних районах чи в центрі міста. Тому я вирішив побудувати власний бункер для себе і наших сусідів прямо на вулиці. Його проєктував виконроб, мій старий знайомий. Він довго воював, допоки його не комісували через поранення. Бункер він споруджував зі знанням справи. Конструкція зовсім проста: це одне приміщення на дванадцять квадратних метрів і підсобка на три метри. Вони опущені на п’ять метрів під землею — викопували екскаватором. Згори — два метри армованого бетону. Стіни обшиті вагонкою і дерев’яними панелями.Усередині я облаштував приміщення так, щоб було максимально затишно, тепло, аби тут могли сидіти діти. Поставив м’який диван, кушетку, стільці. Коли родина у від’їзді, я спускаюся сюди ночувати, щоб уже не бігати під час тривог. Спиться як у барокамері: ні світла, ні звуків. І спокійно. Для тепла встановив камін. Він безпечний, це сучасний закритий камін зі скляними дверцятами. Вентиляція зроблена як належить, йде двома шляхами: чисте повітря надходить одним, а іншим — виводяться продукти згоряння. Є запас питної води і маленький біотуалет — людям має бути комфортно, коли вони знаходяться у бункері протягом тривалого часу. Будувати його я почав у жовтні, під час активних атак на Київщину, а завершив у грудні. Працювало четверо людей. Хотілося ще швидше, бо в мене вагітна дружина і двоє дітей — було страшно за їхнє життя. Затримки у будівництві ставалися тільки через погоду. Довелося це робити у холод — північні «друзі» не лишили нам іншого вибору. Бункер може вмістити до 15 людей. Я зробив кодовані двері й розіслав код усім сусідам — у нас є свій чат, — тож вони приходять сюди, коли хочуть. Звичайно, не всі спускаються в укриття, та людей просто гріє думка, що їм є куди йти. У нас свого роду закрите ком’юніті, тож місцеві відреагували на цей проєкт максимально позитивно. Я часто бував у Ізраїлі і знаю, що там укриття у житлі взагалі обов’язкові. У будь-якому випадку бункер був створений як об’єкт соціальної інфраструктури. Жодні документи я не оформлював; якби я це робив, то досі не зробив би його. Ділянка знаходиться у приватній власності, тож я маю право на таке будівництво — моя територія. А якщо в когось є претензії, нехай прийде і розкаже, що я під час війни не можу облаштувати бункер для людей. Загалом будівництво коштувало 20 тисяч доларів. На безпеці не можна економити, це зараз найважливіше. Вважаю, що таке укриття — об’єктивна необхідність. Я постійно дивуюся: в нас люди під час війни купують авто по 30-40 тисяч доларів, роблять ремонти. А отак скинутися вп’ятьох, наприклад, на один бункер — безпечне місце, куди можна спускати своїх дітей, — так ні. Про інші випадки, коли хтось так само збудував собі бункер, я не чув. Я не взяв ані копійки в інших мешканців вулиць, у мене є можливість — я зробив. А вже коли війна закінчиться, влаштую тут чоловічий клуб, будемо відпочивати з сусідами. Дружина не проти. Фото: Михайло Палінчак, спеціально для Bird in Flight