У Балаклії під час російської окупації на білбордах з'явилися пропагандистські гасла. Українські військові почали знищувати ці агітаційні матеріали одразу ж після того, як перебрали контроль над містом. Під час такої роботи троє бойових товаришів раптом побачили, що під російським плакатом добре зберігся український з поетичною цитатою Шевченка. Символічний епізод військової операції з визволення Харківщини потрапив на відео. BBC вдалося зв'язатися з його авторами. Volodimir Karapchuk, Богдан Гулковський, Ivo Fedortsi зараз перебувають в районі бойових дій.

Юрій Бутусов: «Унікальне відео, зняте одразу після успішної засідки на дорозі, допит полонених найманців – узбеків з Москви з загону ЗС РФ «Редут». В російському пікапі, який горить на відео, двох найманців було знищено, троє потрапило у полон, у кузові був 120 мм міномет. Знищення двох БМП та машини з мінометом в цьому місці – це робота розвідгрупи «Барс». 25-та повітряно-десантна бригада увійшла до числа героїв Балаклійської операції. Після 6 місяців важких ви наплив з боїв десантники без відпочинку атакували ворога, і діяли максимально швидко, багато разів нашим воїнам вдалось захопивши зненацька російські війська. На вістрії наступу йшли бійці розвідроти, і серед них група розвідників під командуванням десантника з позивним Барс, і їм вдалось влаштувати цю вдалу засідку в районі Балаклії, куди потрапила російська колона, яка не здогадувалась, що українські бійці пішки та безупинно рвонули на десятки кілометрів вглиб і опинились далеко в тилу!»

Королева Єлизавета ІІ завжди плекала спогади про своє виховання в дружній і люблячій родині і намагалася збалансувати вимоги монархії з потребами свого чоловіка та дітей. Як і в усіх сім’ях, існувала напруга, але її відданість сім’ї була важливою частиною її життя та правління.

«Якщо ми не врятуємо будинок зараз, то навесні нам уже не буде що рятувати», — кажуть мешканці пошкоджених снарядами багатоквартирних будинків, які вимушені самостійно за свій кошт латати дахи, відновлювати продірявлені фасади та навіть повністю міняти фасадні стіни. Майже мільярд доларів потрібно на відбудову всіх об'єктів в Ірпені, знищених чи пошкоджених росіянами. Проте на всю Київську область, де протягом лютого-березня 2022 року велись активні бойові дії, з держбюджету змогли виділити 400 млн гривень, із яких майже половину перескерували до Ірпеня. У серпні на будівельні матеріали для міста було виділено ще 25 мільйонів гривень. Навіть якщо якийсь житловий будинок отримає вікна чи цеглу, самі роботи мешканці мають проводити власним коштом. Брак фінансування пояснюють необхідністю максимально фінансувати армію, поки тривають запеклі бої за українські землі, села та міста. Натомість міжнародні організації не поспішають вливати кошти в житлову інфраструктуру уражених снарядами українських міст, поки триває активна фаза війни. Мовляв, нема гарантій, що ці будинки знову не будуть обстріляні. Наша історія про співвласників багатоповерхівок в Ірпені, які перед настанням холодів намагаються власним коштом урятувати будинок, але не знають, де назбирати достатньо грошей.

Перевізники вантажів проводять по 7-10 днів у черзі, щоб перетнути українсько-польський кордон. Така ситуація спостерігається вже не перший місяць. Водії фурами везуть товар до європейських країн, зокрема до Польщі. На Львівщині черга з вантажних автомобілів сягає 10-35 км. На Волині в пункт пропуску Ягодин – до півсотні. Бо йде страйк польських перевізників. Черги вантажних автомобілів спостерігаються на в'їзді вантажного транспорту в Україну. Чому далекобійникам доводиться більше тижня жити у машині? Як можна змінити цю ситуацію?

hromadske зустрілося з «ультрас» Одеси, Миколаєва та Криму неподалік передових позицій у Миколаївській області, де вони утримують ділянку фронту в складі одеської тероборони. Наша зустріч відбулася незадовго до початку активних наступальних дій на півдні з боку Збройних сил України. Більшість хлопців — уже ветерани. Кілька років свого життя вони віддали, воюючи на сході України, здебільшого в полку «Азов». Частина їхніх побратимів і друзів уже загинули або потрапили в полон у боях за Маріуполь. Бійці показують hromadske тіла так званих «днрівців», яких покинули на цій ділянці фронту росіяни, коли відступали. Хлопці кажуть, що з радістю обміняли б їх на своїх загиблих товаришів з «Азовсталі», але ці тіла поки що нікому не цікаві. Поки всі тут готуються до наступальних дій української армії. Мотивація висока, бо у частини підрозділу дім — в окупації. Ніхто з нас ще не знає, що не всі з цього контрнаступу повернуться живими.

Нам передали флешки з телефонів трьох окупантів, які були знайдені на переправі через річку Сіверський Донець. Ці окупанти належать до 35-ї окремої мотострілецької бригади, яка дислокується в Алтайському краї. 24 лютого їхня бригада окупувала Чернігівську область, а після відступу з півночі України — брала участь в окупації Луганської області. Анатолій Остапенко дослідив наявні та відновив видалені файли з телефонів, щоб дослідити життя цих трьох "елітних" російських військових. Вони знімали бухих побратимів, анонсували виклик секс-працівниць у баньку, фотографували відвідини друга у тюрмі і між цим — милувалися своїми дітьми та війною. Це перша частина відео, в якому Анатолій досліджував участь цих росіян у війні в Україні. У другій частині, що вийде незабаром, йтиметься про їхню попередню криваву війну.

Окрема бригада територіальної оборони міста Дніпра, на рівні з іншими бригадами та підрозділами ЗСУ дає відсіч окупанту на Донеччині. Хлопці, які ще півроку тому жили цивільним життям, стали на захист Батьківщини.

Безпілотники Байрактар стали символом українського опору у війні з Росією, а саме слово "Байрактар" - частиною популярної культури України. За створенням цих дронів стоять два брати - Халук та Сельчук Байрактар. Брати кажуть, що гроші для них не пріоритет, їхня підтримка на боці України. Але чи продадуть брати Байрактар ​​свої дрони Москві, якщо їм запропонують гарну угоду? Обидва брати Байрактар ​​рідко дають інтерв'ю разом, але погодилися поговорити з кореспондентами української служби ВВС про те, де для них грань між комерційним інтересом та боротьбою за мир.

Змії, вужі, випалена рівнина — от що відрізняє український південь від Донбасу й Слобожанщини — земель, де теж простягається українсько-російський фронт. На цій випаленій рівнині, де можливість життя видається доволі примарною, вже кілька місяців живуть під землею українські військові. Життя, виявляється, може тривати і тут. Хтось встиг освідчитися своїй дівчині, хтось завів собаку — просто тут, у бліндажах. hromadske на власні очі побачило, чого коштує українській армії тут просуватись углиб Херсонської області. І що тут означає український контрнаступ. Один із бійців, з яким тут знайомляться Настя і Колян, гине через два дні у бою на новій зайнятій позиції. Життя тут перемагає смерть, хоча смерть стоїть поруч — просто в сусідньому окопі, на сусідній позиції, на наступному завданні.