НОВОСТИ ДНЯ: Досрочные выборы Рады: за какие партии проголосовали бы украинцы - опрос  "Мы реакцию увидели": После бойкота Рады у Зеленского обещают план "B и C"   За 5 лет штат полиции Киева сократился в два раза  В Ужгороде «зацвела» аллея зонтиков  Кабмин ужесточил требования к туроператорам  В ЕС назвали условие для получения Украиной финпомощи  Богдан о Гройсмане: "Никто плакать не будет, коллапса не случится" все новости дня
Жизнь и Стиль
Общество
18.05.2019 2858

Невідома Хмельницька область: що варто побачити туристу

Наші подільско-волинські мандри продовжуються: Хмельниччина знов відкриває нас свої скарби. Ми пропонуємо зануритись у ще більш маловідомі терени, ніж у першому нарисі. Відвідати територію автономної держави епатажного реформатора Сцибор-Мархоцького. Завітати до Фельштина з його костелом, який будував відомий масон. Дослідити колишню прикордонну Тарноруду, де сходились два світи. Зазирнути у неоготичну Новоселецю, де вирували голлівудські пристрасті. Занурити себе у атмосферу таємниче-привабливого Чорного Острова, де програвся до спіднього маестро Ференц Ліст, та у якому живе власна Біла Дама. Отже, вирушаємо за переліком, який склали для вас Контракти.uа.

Божиківці: палац-«картинка» та український «Мислитель»

Останнім часом зображення цього палацу – поруч з іншими садибними «принадами» Хмельниччини – стало одним з багатьох символів області. Майстерно зроблені світлини маєтку Здислава Колонна-Чесновського у селі Божиківці Деражнянського району мають на меті показати, що в Україні можуть існувати добре збережені палаци. А ще тут стоїть дуже цікава скульптура – наша українська відповідь «Мислителеві» Родена!

b1

Ну чим не зразкова садиба? Практично все, як при панах...

Божиківська садиба причаровує саме тим, що зовнішньо вона напрочуд кінематографічна - готова декорація для сцен з життя провінційної аристократії початку ХХ сторіччя. Палац збудовано 1901 року загаданим Колонна-Чесновським. Дивне подвійне прізвище власника – нібито через рідство з італійцями. Принаймні, так стверджували представники цієї родини, виводячи своє походження з римського середньовічного патриціату.

Рід Колонна дійсно був серед найвідоміших представників аристократії Риму у ХІІІ-ХV сторіччях, існує він і досі. Правда, є й більш прозаїчна версія походження польських дворян з цим прізвищем – від гербу «Колонна», під яким, як це водилось у Речи Посполитій, гуртувалось багато шляхетських сімей. Як би там не було, а смак граф Колонна-Чесновський мав. Доречи, і він, і його сини користувалися повагою селян – тому, мабуть, садибу й не спалили у вікопомні роки. Більше того – усій великій пановій родині дали можливість емігрувати.

b5

Будинок вже 1923 року пристосували під школу, у флігелі розмістили дитячий садок, у господарській будівлі – клуб. Трохи пізніше панську винокурню (1909 рік) перебудували під кондитерську фабрику, а потім - крохмальний завод. Величні корпуси червоної цегли - такої самої, яка пішла і на будівництво палацу – першими зустрічають усіх, хто заїде до Божиківців.

Зараз всередині палацу знаходяться бібліотека та музейна кімната журналіста та письменника (а також партійного функціонера, що слід враховувати) Дмитра Прилюка (1918-1987). Водночас музей виконує функцію краєзнавчого – тому його все одно варто відвідати, адже іншим чином про Божиківці ви не складете уявлення. До того ж, в школі цій навчались й інші цікаві особистості – наприклад, перший президент «Укрзалізниці» Борис Олійник (1934-1999; не сплутайте його з відомим гумористом), та наш сучасник, скульптор Василь Корчовий (нар. 1962 р.)

b4

Мислитель стоїть в саду перед палацом

Останній і подарував селу скульптуру «Мислителя» - роботу, гідну потягатись в чомусь з самим Роденом. Божиківський мислитель має точно означену професію. Він – вчитель. Аби в цьому не було сумнівів, на п’єдесталі є напис – «Вчителям».

Новоселиця: американська драма в українській провінції

Тутешній палац побудовано 1820 року магнатами Ґіжицькими в стилі романтичної готики. Наприкінці ХІХ сторіччя його доповнили декоративними елементами, тим самим зробивши неоготику більш примхливою та грайливою. Таким чином, велика коробка палацу, яка нагадувала промислову споруду, стала схожа на прикрашений вежечками та шпилями замок з дитячого малюнку (її фото також винесено як заглавне для цього нарису).

В ті часи палац навідували вже нечасто – Ґіжицькі мешкали здебільшого у Відні. Але останній володар цієї садиби, Йосип (1870-1926), хоча й мешкав тут недовго, «уславив» тиху Новоселицю справжнім трансатлантичним скандалом!

n-bond

Неоготичний палац в Новоселиці - свідок драм серіального масштабу

Історія ця дійсно за сутністю та антуражем цілком гідна екрану Голлівуда. А почалося все в австрійській столиці, де молодий граф Ґіжицький зустрів чарівну пані Елеонор Паттерсон (1884-1948), племінницю посла США в монархії Габсбургів. Елеонор належала до аристократії вже американської – дід її був мером Чикаго, а родина Паттерсонів входила до першої десятки впливових родів Сполучених Штатів. Згодом Ґіжицький приїхав до коханої в Америку, та 1904 року у Вашингтоні було зіграно бучне весілля – радше в стилі польських магнатів.

У вересні 1905-го народилася їхня донька, Леонора-Феліція. Згодом подружжя поїхало до Новоселиці. Але тут виявилось, що Йосип полюбляє грати в азартні ігри, доволі суворо ставиться до своїх слуг (це, здається, дійсно дратувало американку Елеонор), а головне – зраджує дружині. Пізніше пані Паттерсон-Гіжицька навіть стверджувала, що він почав її бити.

n3

Фото 1908 року. Цього року мати з донькою втечуть з Новоселиці до Британії

Пристрасті з заокеанським колоритом та літаючими в повітрі туфлями, якими Елеонор невдовзі почала атакувати невірного чоловіка, в тихій до цього часу Новоселиці вирували чотири роки - на потіху усієї Подільської губернії. Про екстравагантне життя подружжя знали усі – від «молодшої помічниці покоївки» до губернатора. І це не враховуючи кореспондентів, які буквально полювали на незвичну пару… Гіжицькі декілька разів роз’їзжалися та сходилися знову – здебільшого з ініціативи Елеонор, влаштовуючи палкі вечори кохання під недремним оком тієї самої прислуги. Але одного разу 1908 року жінка раптово вночі втекла з донькою на руках… аж до Англії, де, здавалося б, надійно сховалася в невеличкому котеджі десь поблизу Лондона. І звідти подала на розлучення.

Йосип звернувся до поліції та приватних детективів. Колеги Шерлока Холмса доволі швидко знайшли втікачку, та доповіли замовнику. Він дістався Туманного Альбіону, де викрав доньку прямо в парку під час прогулянки (будучи перевдягнений при цьому у водійські окуляри та російську вушанку), та сховав її до австрійського монастиря. А потім… зажадав від дружини викуп у мільйон доларів за право бачити дитину! Ось тут почався вже скандал вже на усю трансатлантичну світську хроніку, та ще й на цілих 9 років - адже стільки тривав офіційний процес розлучення цієї чудової пари. В гучну справу втрутилися навіть президент США Вільям Тафт та російський цар Микола ІІ. Останній наказав Ґіжицькому, як своєму підданому, повернути доньку матері. У підсумку графа посадили у в’язницю за шантаж, а своє життя він домешкав у Відні, де помер, усіма забутий, 1926 року.

n1

Граф Йосип Гіжицький та молодята граф та графіня на тлі маєтку в Новоселиці, 1904 рік. Єдине їхнє фото разом, зроблене в Україні

Цікаві факти:

Елеонор продовжувала й надалі бути фігуранткою скандалів ще протягом трьох десятирічь. Тим більше, що вона сама пішла у журналістику, ставши після повернення у Штати спочатку редакторкою, а потім й володаркою відомих газет Washington Times та Washington Herald, об’єднавши їх в один бренд, та міцно ув’язнувши в політичних тенетах. В цій новій ролі вона «вигрібала» по-повній: зокрема, її колишні подруги – як-от Еліс Лангворт, донька президента США Теодора Рузвельта, навперебій розповідали, якою неврівноваженою та істеричною особою є «ця безсоромна скандалістка». Її політичні противники щоразу пригадували, що чоловік звинувачував Елеонор у надмірному вживанні спиртного – і це дійсно було так: в усіх джерелах вказано, що пані Паттерон страждала від алкоголізму «більшу частину життя», та померла саме внаслідок цього. Крім того, нібито в останні роки вона вживала ще й наркотики.

До того ж, в 1930 та 1940-х Елеонор особисто, та через свої видання, явно та неявно симпатизувала Гітлерові, а газети, якими вона володіла, під час Другої Світової стали об’єктами військової цензури, бо вважалося, що через них передаються зашифровані послання японцям.

n4

Елеанор Паттерсон наприкінці 1930-х

Але головною проблемою останніх десятирічь життя Елеонор Паттерсон були відносини з донькою Феліцією, яка, схоже, унаслідувала найгірші риси обох батьків (жінки навіть неодноразово бились одна з одною). Та також полюбляла випити, через що потрапляла у різні халепи, але при цьому жалілась на матір в усі інстанції та газети, й офіційно розірвала стосунки з «нацисткою-алкоголічкою» у 1943-му. При цьому Феліція прожила, на відміну від Елеонор, цілих 95 років, померши 1999-го.

Ось такі які драми та трагікомедії знавали стіни палацу в Новоселиці... Нам же треба ще уточнити, що 1912 року Ґіжицький продав палац Йосипу Потоцькому – тому самому, який розбудував Антоніни (про них читайте у першому нарисі про Хмельниччину). Але тому палац також виявися не дуже потрібним, та він здав його в оренду панові Стефану Шуцькому та його дружині Софії Коссак, яка виявилася здібною мемуаристкою, та пізніше описала події 1917-1919 років в Новоселиці у книжці «Пожарище».

n8

Найбільш детальну біографію Елеанор Паттерсон було видано 1966 року її онучкою Еліс Хоуг. Там є і про буремні роки в Новоселиці

Після пограбувань та обстрілів часів ще Першої Світової у палаці розташувався аграрне училище, яке і діє по наш час. А ось інтер’єри, серед яких літали туфлі американки, не збереглися, хоча сама будівля у непоганому стані.

Отроків та Миньківці: слідами забутої держави одного дивака

Епатажний граф-реформатор Ігнацій Сцибор-Мархоцький (1755-1827) називав свої володіння незалежною державою. Формально він мешкав на території Російської імперії, але на імпровізованому кордоні поставив відповідний стовп. Такий самий стояв і у напрямку імперії Австрійської, на що австрійцям було байдуже. Клопоту граф завдавав здебільшого місцевій церковній владі, хоча згодом почав дратувати і світську.

Отроків в Новоушицькому районі – єдина з чотирьох резиденцій Мархоцького, яка зберіглася, хоча й частково. Він кожну пору року проводив в іншому палаці. Центром його «держави» були сусідні Миньківці – тому цей своєрідний острівець чи то волі, чи, навпаки, панських примх називають ще Миньковецькою державою. Саме отроківський замок Мархоцького був найбільшим з усіх. Зараз він, разом з господарськими приміщеннями, т.зв. «форумом», Тріумфальною аркою та двома печерами-гротами став ще привабливішими об’єктом для огляду – через щорічний музичний фестиваль «Отроків», який проводиться тут з 2008 року.

o2-bond

Замок в Отрокові. Фото - А. Бондаренка

Ігнацій Мархоцький отримав цю місцевість у спадок на початку 1790-х років. В пилу боротьби за незалежність Польщі, та в перші роки після втрати цієї незалежності, дивакуватого магната, що хазяйнував на далекому прикордонні, доволі довго не чіпали, вважаючи його гру у власну державність пустою забаганкою. Він же, тим часом, виявив себе справжнім реформатором.

Цікаві факти:

Захоплення соціальними проектами у Мархоцького почалося з відвідування колоній німецьких протестантів у Швейцарії. За їхнім прикладом, але не забуваючи про комерційну вигоду, він заснував у Миньковцях школу, аптеку, сирітський притулок, шпиталь, суконну, паперову та каретну фабрики, цегельний й фарбовий заводи, одну з перших друкарень на Подолі (видав тут, до слова, вперше «Гамлета» польською мовою), та навіть почав карбувати власні гроші. Але своїми грошима він веселив хіба що місцевих євреїв, які спекулювали ними на базарі його ж «держави».

o8

Ігнацій Сцибор-Мархоцький на тлі колажу з зображеннями пам'яток його володінь

«Незалежний» правитель, все ж так, не був таким вже самостійником – він періодично підтверджував васальну залежність від російського імператора, друкуючи панегірики спочатку на вошестя Павла І, а потім Олександра І. При цьому текст другого панегірика був повторюваннями тексту першого.

Цікаві факти:

Соціальні реформи графа не обмежувалися звільненням селян від кріпацтва та переводом їх в міщани. Він написав «Статут землеробів», який вводив грошові виплати замість панщини. Мархоцький запросив працювати у себе двох лікарів, причому на суто конкурентній основі: гомеопата італіця Стефані та алопата (тобто прихильника традиційної медицини) німця Герінга. На цьому він непогано заробив: на прийом до обох почало приїздити стільки пацієнтів, що навіть довелося будувати готель. А під час останнього в Європі спалаху чуми Мархоцький закупив потрібні ліки і видав брошуру, де описав спосіб боротьби з хворобою.

o1

Тріумфальна арка в Отрокові

Апофеозом діяльності Мархоцького стали його свята на честь богині Церери, які збігалися по часу з серпневими «дожинками». Володар одягав тогу, виїжджав на поле у колісниці, та читав там проповіді на честь нового врожаю та нової віри, яка була напряму запозичена ним у греків та римлян. З часом він почав іменувати себе дивним титулом «Redux» - «вождь експедиції, яка повернулася додому».

Цікаві факти:

Головним ворогом Мархоцького став католицький єпископ Мацкевич. Він і так був невдоволеним через неоязичницькі витівки графа, але тут справа ускладнилася жіночим фактором та образою самої церкви. Овдовілий Мархоцький закохався в юну 16-річну воспитаницю, але раптово з'ясував, що його власний син таємно обвінчався з красунею в місцевому костелі. Тоді граф забрав з костелу всі клейноди – символи влади священника. У відповідь єпископ заборонив Мархоцькому взагалі втручатися в церковні справи, нагадавши й про сумнівні проповіді та свята. Той послав єпископа куди не слід, і так само зробив пізніше з його православним колегою.

Після цього, за сумою діянь, Мархоцького все ж таки на певний час арештували та звинуватили у богохульстві. Той виправдався, але після того, як йому почали «шити» вже сепаратизм, на захист господаря написали імператорові усі чоловіки його володінь, безмірно вдячні своєму Редуксу. Мархоцькго відпустили.

o3

Таку туристичну мапу околиць Отрокова та Миньковців було видано до фестивалю 2013 року

Граф був похований у мавзолеї, який розібрали до фундаментів в радянський час, а рештки небіжчика десь поділи. Його син приймав участь у польському повстанні 1831 року, за що був позбавлений маєтностей та засуджений, а селян навіть знов закріпачили. Таким був кінець вільної держави Мархоцього, що існувала близько 40 років.

2008-го рештки резиденції графа-реформатора викупив енергійний львівський бізнесмен Ігор Скальский, який узявся відродити пам’ять про Миньковецьку державу. Він й заснував в Отроках згаданий фестиваль, який проводиться у серпні – саме тоді, коли Редукс влаштовував свята Церери.

Окрім нього, надбання Мархоцького опікується й інша небайдужа людина - дунаєвецький краєзнавець Володимир Захар'єв, який в Миньківцях відкрив музей Мархоцького.

Сторінка фестивалю «Отроків»:  https://www.facebook.com/profile.php?id=100006433862222, сайт - http://otrokiv.org.ua/. Телефон музею – 0673846337.

Тарноруда: сповнене пам’яток село на колишньому кордоні

Збруч до середини 1960-х роз’єднував це поселення на хмельницьку та тернопільську частини. Потім його пустили новим річищем, але кордон областей проходить там само – тепер вже по струмку, який позначений на мапі як річка Тарнорудка. Село, фактично, стало єдиним цілим, але адміністративно розділено на два. І так триває з 1795 року…

А до цього, починаючи з 1583-го, це було повноцінне містечко з магдебурзьким правом. Тут стоять аж два костели. Головним храмом є Костел Божої Матері Скапулярію (частина облачення католицьких монахів, в першу чергу - кармелітів, походить від фартуха). Його збудовано 1643 року.

t5-andriy_mayher

Карта Тарноруди авторства Ф. фон Міга, 1763-1782 рр. Фото надане Андрієм Майхером. Можна чітко побачити два поселення, розділені рікою

Цікаві факти:

Цей храм був місцем активного паломництва, яке можна було порівняти до прощ, що відбувалися до монастирів у Бердичіві або Почаєві. Образ Христа, що знаходився всередині храму, вважався чудотворним. За записами, за 300 років тут зцілилося понад 200 людей. Підтвердженням цього є такий факт: під час закриття костелу 1934 року з нього було вивезено 5 возів милиць (!), які залишали зцілені. Саму ж ікону ще 1920-го вдалось вивезти до Кракова, а зараз вона знаходиться у костелі міста Зєльонка Паслецька.

Після закриття в костелі влаштували клуб, а потім певний час тримали збіжжя. Після Другої Світової всередині тримали мінеральні добрива, через що костел дійшов аварійного стану. Коли його передавали віруючим, то навіть склепіння завалилися, а стіни здавалися ніби поїденими. Але зараз всі ті негаразди позаду, і храм повністю відновлено.

t7

Костел Божої Матері Скапулярію

Другий костел стоїть в тернопільській частині. Він закладений 1717 року на честь Св. Станіслава. Цей храм зберігся краще – наприклад, можна побачити навіть старий орган та фресковий живопис. Також у костелі є 200-річна ікона роботи венеційських майстрів, виконана на… блясі.

Біля костелу Св. Станіслава зберіглося кладовище (інше, в хмельницькій частині, знищено). Серед поховань є гробниці з масонською символікою, поховані тут місцеві священники, лікарі та навіть засновник тарнорудського бровару. На стелах гробниць – сліди від куль після боїв Чорних запорожців із більшовиками у вересні 1920 року.

В хмельницькій частині стоїть православна Воскресенська церква. Передісторія її побудови доволі цікава. Під час панування на цій території турків (1672-1699) до Тарноруди звозили робітників для добування каменю, потрібного для відновлення фортеці в Сатанові. Спочатку для них побудували дерев’яну церву, а вже після відходу турків – кам’яну.

t1

Палац Мордвинових

На цьому тарнорудськи скарби не закінчуються. Тут є ще й палац. Його побудовано на початку ХХ сторіччя російськими графами Мордвиновими у стилі, близькому до європейського романтизму. Всередині збереглися сходи з кованими перилами.

Цікаві факти:

Палац став свідком трагедії родини Мордвинових: коли старий власник захворів, то дружина, на 30 років молодша за нього, почала зраджувати йому, та згодом подала на розлучення. Дізнавшись про це, 8 березня 1911 року чоловік застрелив невірну супругу в палацовому саду, після чого забарикадувався в будинку та намагався сам застрелитись. Поліція умовила його здатись. Мордвинов був відправлений до в’язниці, де й помер.

1966 року в палаці влаштували школу. Тоді ж виявили підземний хід, що вів до костелу Божої Матері, але його одразу ж засипали.

Прикордонне буття Тарноруди наклало відбиток на інші місцеві пам’ятки - тут можна побачити будівлі російської (а пізніше – радянської) та австрійської застав, а також радянську ГЕС 1930-х, спеціально побудовану як символ індустріального розвитку Країни Рад на прикордонній річці.

t3

Занедбаний будинок, в якому народився видатний лікар Бернард Халперн

Зберігся, хоча в поганому стані, й будинок, в якому народився майбутній відомий імунолог та алерголог Бернард Халперн (Гальперін; 1904-1978). Навіть в наші часи, коли відроджується пам’ять про видатних земляків, про Халперна нема навіть статі в українській Вікіпедії, а у французькій він названий лікарем «російського походження». Та взагалі, окрім спеціальної літератури, про цього вченого дуже мало інформації, хоча його внесок у науку ХХ сторіччя є дуже відчутним.

Цікаві факти:

Бернард, окрім традиційного для єврейського хлопця знання івриту та Тори, отримав вже в Тарноруді напівлегальну світську освіту – ксьондз костелу Св. Станіслава, таємно як від родини юнака, так і від свого керівництва та прихожан, навчав його німецькій й французькі мовам, латині та математики.

1920-го, після єврейського погрому під час згаданих боїв Чорних запорожців з більшовиками, певна частина євреїв покинула село. Бернард в 16 років їде до Польщі, де завершує середню освіту. Пізніше йому вдалося через друзів, які вже влаштувались далі на Заході, поступити в медичну школу в Нансі (Франція). А з 1928-го він вчився в Парижі, де пізніше отримав ступінь доктора медичних наук.

t4

Поштова марка на честь видатного вченого - уродженця Тарноруди

У Франції на честь Халперна названо площу у французькій столиці, видано поштову марку. А ось Україна зовсім, як вже наголошувалось, не пам’ятає цього вченого.

Фельштин (Гвардійське): костел старого масона та дуга, що вразила ЮНЕСКО

Це село не слід плутати з Фельштином у Старосамбірському районі Львівщини, де також є старовинний костел з дуже цікавою історією. Хоча той вже 70 років також зветься по іншому - Скелівка. Що ж то за історія така дивна?

Обидва села мають однакову назву через те, що були засновані Гербуртами - родиною австрійського походження. Головною їхньою резиденцією був Добромиль на Львівщині. Подільське ж село – молодший «брат» свого тезки: засноване воно було 1584 року, коли Гербурти придбали тут володіння. Обидва села позбавили назв після Другої Світової: галицький Фельштин назвали Скелівкою, а хмельницький – Гвардійським. Назва ця існує й досі, бо під декомунізацію не підпадає.

f4

Шедевр бароко у Фельштині (Гвардійському)

1753 року нові власники Фельштина, родина Граб’янок, і закладає тут костел. Завершував будувати його Тадеуш Граб’янка, якого було згадано у першому нарисі про Хмельниччину – володар Сутківців, масон, покровитель Каліостро, змовник та політичний в’язень, «король Нового Ізраїлю», які він сам себе титулував. Тадеуш усі свої кошти віддавав на фінансування масонських проектів, через що 1781 року вимушений був віддати частину Фельштина під заставу. Село почало переходити від одного господаря до іншого.

1933-го костел зачинили та зробили всередині кінотеатр та будинок культури. З 1950-х в ньому зберігали міндобрива – ефект для стін був такий само негативний, які і в Тарноруді. Віруючим вдалося зберегти лише ікону Божої Матері та хрест.

f2

І не скажеш, що костел відновлювали - так ретельно все зроблено, що реставрацію можна вважати зразковою

Але у 1990-х відновлення храму було дуже ретельним: за старими фотографіями повністю відновили декор та інтер'єри, влаштували також і міні-музей костелу. Крім світлин та картин, там можна побачити знахідки, зроблені в процесі реставрації.

За кілометр від Гвардійського в напрямку села Нафтулівка знаходиться об’єкт, включений до спадщини ЮНЕСКО – пункт «Фельштин» геодезичної дуги Струве.

Цікаві факти:

Дуга Струве – міжнародний науковий проект, один з найдовших за часом реалізації, та найретельніших у ХІХ сторіччі. Сутність його – вимірювання діаметру Землі. Керував проектом академік Василь Струве (1793-1864). Вимірювання проходили протягом 39 років (1816-1855). Сьогодні Дуга проходить по території 10 країн — Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, Молдови та України, від Норвезького моря до Ізмаїлу.

f3

Пам'ятний знак на місці пункту Дуги Струве

Загальна довжина дуги - 2820 км. Завдяки вимірюванням вдалося з великою точністю встановити діаметр Землі. В нашу комп’ютерну еру виявилося, що вчені помилилися всього на кілька сантиметрів!

На сьогодні зберіглося лише 34 пункти з 265. В Україні таких 5 - і один з них знаходиться саме на околиці Гвардійського.

Чорний Острів: боргове рабство Ліста, байкар-дисидент та таємниця мертвої красуні

Історії, які відбувалися у цьому містечку, не залишать байдужими нікого. Тут програвся та відробляв борги Ференц Ліст. Тут дисидентствував відомий байкар Глібов. Тут сталася водночас відома та таємнича трагедія родини Пшездецьких. Тут є своя примара…

Назву Чорний Острів фіксуюсь у другій половині XIV сторіччя. З 1572 року господарями цих земель стала родина Пшездецьких. На той час воно вже мало магдебурзьке право. 1797 року Пшездецькі заклали костел на честь Успіння Богородиці, який будували 20 років. Ще раніше збудовано було в дві черги палац, корпуси якого мали асиметричну архітектуру та сполучалися переходом. В більшому корпусі родина приймала гостей, в меншому – відпочивала. До цього часу у парадній частині збереглися чотири грубки, дубові сходи та ліпнина в центральній залі.

co1

Таким колись був палацовий комплекс. Переходу та башти зараз не існує, лівий корпус втратив готичні риси

Пшездецькі також сприяли функціонуванню у Чорному Острові повітового жіночого дворянського училища. Три роки, з 1856 по 1859-й, в ньому вкладав історію видатний український поет та байкар Леонід Глібов (1827-1893).

Цікаві факти:

Глібов з його народницькими та проукраїнськими настроями явно не дуже подобався полякам Пшездецьким. Одного дня дисидентвующего вчителя викликали у палац на розмову з дідичем містечка - Каролем Пшездецьким (1818-1882), за результатами якої той заборонив Глібову відвідувати палац та користуватися бібліотекою. Головним припущенням про причину графського невдоволення залишається написання Глібовим байки «Щука», де той під виглядом хижої риби прозоро наяткнув на самого господаря, відчутно утискавшого селян. Після розмови з Пшездецьким Глібов взагалі поїхав з Чорного Острова до Чернігова, де мешкав потім понад три десятиріччя.

co7

Пам'ятник Глібову перед новим корпусом школи в Чорному Острові

Інша видатна персона, яка перебувала в тутешньому плаці – композитор Ференц Ліст (1811-1886). 1847 року, подорожуючи до Києва, він зупинився саме у Пшездецьких.

Цікаві факти:

«Книжкова» версія тривалого перебування тут композитора – захоплення природою та гостинністю господарів. Але є і інша: Ліст, затятий картяр, просто програвся в буквальному сенсі до кальсонів в першу ж ніч перебування в гостях. Після цього він елементарно відробляв борг перед Пшездецьким, сидячи у його палаці та розважаючи концертами околичних шляхтичів, яких господар запрошував у гості послухати «зірку». На цьому хитрий господар Чорного Острова ще й заробив славу мецената та покровителя мистецтв.

На схилі років доля покарала графа страшною втратою улюбленої молодшої доньки - красуні Лаури. Усі, хто був у кафедральному соборі Кам’янця, бачили у притворі чудової роботи надгробок з її могили. Так ось: надгробок цей – коштовна перлина Чорного острова, згадка про родинну трагедію, яка сталася 1873 року.

co5

Надгробок Лаури - справжній шедевр європейської скульптури. Поруч - бюст її суворого батька, який колись стояв в палаці

Цікаві факти:

Що стало причиною хвороби – раптового прояву туберкульозу кісток у бідної Лаури – достеменно невідомо. Головною версію вважається падіння з коня під час прогулянки чи то з черговим кавалером на віддалену лісову галявину (і що ж вони мали там робити?), чи зі старшою сестрою - Марією. Дівчину лікували протягом року, перевізши під Неаполь на курорт Торре дель Греко, але все було марно: вона пішла з життя у 21 рік.

Після смерті Лаури її батько та мати впали у розпач. Старий граф замовив відомий нам надгробок, автором кого став професор Петербурзької академії мистецтв Віктор Бродзький (саме так правильно читати його прізвище, бо він був жодним чином не євреєм, а правдивим спадковим дворянином з Волині). Той працював до 1876 року, коли масивний монумент вагою 3 тони доставили до Чорного Острова залізницею.

1175429_original

В інтер'єрах палацу. Фото - zagladina

Цікавий факт:

Лаура стала фактично офіційним привидом чорноострівського палацу. Розповідають, що вона, особливо позбавлена свого надгробка, тихо зітхає, вештаючись кімнатами та навіть околицями. Звичайно ж, в білому одязі, в якому її і ховали. Мешканці Чорного Острова впевнені, що дух нещасної отримає спокій тільки після того, як пам’ятник повернеться «на батьківщину» – але Кам’янецький музей не віддає його.

В радянські часи могили усіх Пшездецьких було понищено, а в костелі зробили клуб. Усі його інтер’єри загинули. Надгробок Лаури та скульптурні зображення її батьків певний час переховували в землі, аж поки 1938-го не вивезли до Кам’янця. Нині, за словами настоятеля костелу – брата Джорджіо, вхід до склепу замурований. Рештки надгробних плит можна побачити всередині храму.

co4

Успенський костел

Палац же оказався розділеним на два – перехід, який з’єднував його корпуси, чомусь зруйнували. Всередині влаштували школу. З 2001 року у колишній житловий корпус була переведена з обласного центру бібліотека Хмельницького району, яка стала справжнім культурним центром Чорного Острова. В іншій частині палацу (тій, де можна побачити грубки та сходи) влаштовано музей, що носить ім’я Глібова.

Що ще є цікавого в цьому колишньому містечку? В першу чергу, це Преображенська церква XVIII сторіччя, в якій знаходиться чудотворна ікона – «Пречиста з вишеньками». На ній Марія та маленький Ісус одягнуті у вишиті сорочки, а Спаситель тримає у руці кілька червоних ягід. Ікона допомагає, за словами настоятеля, жінкам, які не можуть завагітніти, втішає тих, у кого померли діти, та дає надію на нове материнство.

co8

Чудотворна ікона з Чорного Острова

В центрі села є певна кількість цікавих житлових будинків. Та найбільш оригінальною спорудою є колишня ратуша, яка водночас відома як «гостинний двір». Довгий час вона стояла пусткою, а декілька років тому згоріла. Зараз її вирішено відновлювати – так само, як і реставрувати палац, повернувши перехід між корпусами.

Нарешті, в Чорному Острові зберіглися католицьке та єврейське кладовища, а на в’їзді до селища на постаменті встановлено цікавий об’єкт - трактор «Універсал 2 ВТЗ».

Сайт та сторінка бібліотеки: http://kmrb.org/; https://www.facebook.com/pg/hm.crb.cho/about/?ref=page_internal. Сторінка музею: https://www.facebook.com/groups/208607006413300/

Наші прогулянки Хмельниччиною на цьому не завершені. Наступну чекайте в середині літа. Сподіваємось, що наведена в цих нарисах інформація надихне вас подорожувати цією областю – за кількістю пам’яток однією з найнасичиніших в Україні.

Павло Ковальов

Оценка материала:

5.00 / 5
Невідома Хмельницька область: що варто побачити туристу 5.00 5 5
Жизнь и Стиль / Общество
18.05.2019 2858
Еще материалы раздела «Общество»