Ризики аграрного зростання: чому в вітчизняному агросекторі можливий новий «мильний пузир»

Сьогодні топ-20 агрохолдингів контролюють близько 4 млн га сільгоспземлі (це 12% усієї ріллі). Користування вітчизняними чорноземами в масштабі країни дорого обходиться агрохолдингам — у середньому 539 грн/га. Тільки за минулий рік, за інформацією Держземагентства, десятка найбільших агрокомпаній заплатила за землю 21% від загальної суми (це 1,82 млрд грн).

Аграріїв не чекають на біржах

На даний момент у вітчизняному АПК існують кілька факторів, які можуть підштовхнути до виникнення такого пузиря. По-перше, це роздутість необроблюваних земель, по-друге, вузька спеціалізація агрокомпаній. По-третє, ризики, пов'язані з коливанням рентабельності виробленої продукції.

До кризи українські компанії будували свою стратегію на швидкому зростанні земельного банку, а про його обробку дбали в другу чергу. Вільні кошти спрямовувалися на купівлю прав на оренду землі, а не на придбання сільськогосподарської техніки і добрив. У 2006-2008 роках під час першої хвилі IPO вітчизняних агрокомпаній інвестори в першу чергу купували потенціал українського агросектору і в своїх оцінках базувалися на показниках земельного банку, контрольованого конкретним емітентом. У той час рівень цін був у межах $1,5-2 тис. за гектар, сьогодні ця цифра значно менша — від $300 до $1 тис. за гектар.

Після глобальної корекції у 2009-2010-х стало очевидно, що реалізувати потенціал вдалося далеко не всім. Особливо це стосувалося компаній, бізнес яких не диверсифікований. Але й під час «другої хвилі» публічних розміщень у 2011 році майже кожна нова агрокомпанія продовжувала обіцяти бурхливе зростання в перші два-три роки за рахунок півтора-дво-, а то і триразового збільшення землі в обробці.

Експерти стверджують: сьогодні агрохолдинги змушені розсьорбувати наслідки від початку хибних стратегій розвитку бізнесу.

«Посткризові реалії доводять, що це вже не працює. Тепер для залучення інвестицій важлива не так кількість гектарів землі, як розмір прибутку, генерованого компанією», — уточнює старший аналітик ІГ «Арт-Капітал» Андрій Патіота.

Поточний рік став «холодним душем» для низки найбільших агрохолдингів країни. У першу чергу, це проявилося у зниженні їхніх фінансових показників. Зокрема, за результатами І кварталу рентабельність за EBITDA «Кернел» знизилася на 3%, МХП — на 4%, «Авангарду» — на 11%.

Після буму розміщень на європейських біржах активність українських компаній у цій сфері знизилася до нуля. Розміщення в Лондоні і Франкфурті може дозволити собі далеко не кожен, а на доступнішій Варшавській біржі спостерігається перенасичення українським агросектором.

Азія поки що так і не стала альтернативою — протягом 2012-2013 років жодна українська аграрна компанія не наважилася провести IPO або вторинне розміщення. Азіатські інвестори воліють вкладати гроші в компанії, що працюють на розвинених ринках, де вплив державних підприємств нижчий, де є гарантії виконання законів і загалом вищий ступінь прозорості.

«Зараз інвестори дають не найкращі оцінки українським агропідприємствам. Через зіпсовану репутацію окремих українських компаній проведення IPO для них сьогодні є не найкращим варіантом», — говорить віце-президент компанії Mosaic Investments Ірина Городецька. З 19 українських компаній, які вийшли на IPO на Лондонському, Нью-Йоркському та Варшавському майданчиках за період з 2006 по 2012 рік, більша частина (12 компаній) показали падіння котирувань. При цьому 10 компаній впали більш ніж удвічі, із них 7 — більш ніж утричі.

Земля йде з-під ніг

Практика показала, що погано сплановане нарощування земельного банку деякими компаніями призвело до великих збитків, а згодом багато з них навіть цілком пішли з ринку. За оцінками експертів компанії Baker Tilly, купуючи нові наділи, агрохолдинги сьогодні стикаються з кількома видами основних «підводних каменів», пов'язаних із землею.

Перший — заявлений функціонал землі не відповідає дійсності. Трапляється, що частина орендованих земель виявляється не ріллею, а лісами та приболотними лугами.

Партнер із корпоративних сервісів Baker Tilly Дмитро Драгун стверджує, що жодні документи не можуть повноцінно описати фактичну якість землі. Наприклад, розосередженість земельних наділів знижує вплив погодних умов на врожай та вимагає значних вкладень у розвиток парку сільгосптехніки. Такі труднощі стали основною причиною краху великого агрохолдингу «Укрзернопром Агро» у 2012 році.

Другий — задекларована якість грунту на гірше відрізняється від фактичної агрономічної якості землі. При цьому агрохолдинги стикаються одразу з кількома проблемами: територіальна неоднорідність земельного банку, велика кількість давно не оброблюваних земель і пов'язані з цим проблеми якості. Сільгоспугіддя деградують через використання інтенсивних технологій у рослинництві та нераціональну структуру виробництва, а також через те, що деякі компанії просто не зацікавлені нормально обробляти поля і підтримувати родючість ґрунту.

«Із задіяних під сільськогосподарське виробництво земель щороку розорюється до 90% полів, водночас пасовища майже відсутні. Для порівняння: в європейських країнах аналогічний відсоток не сягає й 50%, а в США — 25%», — пояснює заввідділу агрохімії Інституту біоенергетичних культур Вадим Іванін.

Третій — проблема з юридичною цілісністю земельних банків. За оцінками юристів, сьогодні до 30% земель агрохолдингів оформлені з грубими порушеннями або не оформлені взагалі.

До того ж, пул договорів оренди землі не такий стійкий, яким він видається на папері. Наприклад, за середніх строків договорів на оренду десять років, за фактом виявляється, що половина орендодавців (мешканців села, які є власниками земельних паїв) перебувають у відкритому конфлікті з аграрними господарствами, які є об'єктом покупки. «Природно, такі власники паїв подумують, щоб розірвати договори оренди землі, оскільки конкуренти пропонують їм вищі ставки», — пояснює партнер юридичної фірми «ОМП» Микола Орлов.

Четвертий ризик — брак фахівців і низька якість кадрів, які працюють у сільському господарстві. Деякі компанії виявляються не готовими до того, що в робочу силу доводиться багато інвестувати.

П'ятий «підводний камінь» — це зіпсовані відносини бізнесу з владою. Юристи кажуть, що агробізнеси нерідко продають саме тому, що не склалися стосунки з представниками влади.

Багато агрохолдингів встигли відчути наближення небезпеки і зсунули акценти із землі убік збільшення результативності фінансових показників. На думку експертів, майбутній шлях компаній до підвищення дохідності пролягає через диверсифікацію бізнесу і продовження ланцюжка «від поля до столу» за допомогою розвитку нових власних виробництв.

Продуктова нестабільність

У 2012 році Україна отримала від зовнішньої торгівлі продукцією АПК власного виробництва на 40% більше — $18,2 млрд. Проблема в тому, що основна діяльність вітчизняних агрохолдингів зосереджена практично на одному й тому самому — вирощуванні та продажу зернових та олійних культур, цукрі, виробництві м'ясомолочних продуктів.

«Високим прибуткам від хороших урожаїв передують серйозні інвестиції в землю. У середньому обробка 1 га землі під посів (насіння, оранка, добрива) коштує близько 5 тис. грн. Кукурудза більше — близько 7 тис. грн. на гектар. Насіння теж обходиться недешево. І навіть великим компаніям доводиться влазити в борги», — зазначає директор компанії «ПроАгро» Микола Верницький.

Сільське господарство дуже залежить від кон'юнктури цін на світовому ринку, яка формується складними чинниками, починаючи від кліматичних умов і закінчуючи політичною нестабільністю у споживаючих регіонах. Як наслідок, агрохолдинги мають значні коливання в доходах.

Наприклад, у нинішньому 2013/2014 маркетинговому році більшість агрохолдингів не зможуть заробити на рекордному врожаї — цьому завадить падіння цін на зернові.

Порівняно з минулим сезоном ціни на пшеницю і ячмінь знизилися вже на 25-33%. Маржа її виробників практично на нулі. Форвардні ціни на новий урожай кукурудзи впали вдвічі — нижче рівня собівартості», — розповідає аналітик «ПроАгро» Ярослав Левицький.

Через падіння цін на сільгосппродукцію прогнози фінансових результатів українських агрокомпаній помітно погіршилися. Інвесткомпанія Dragon Capital поставила рекомендацію «продавати» на ІІІ квартал 2013-го для акцій великих сільгоспвиробників: агрохолдингу «Мрія», ІМС, «Агротон» і KSG Agro.

Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO) у своєму прогнозі обіцяє: у найближчому десятилітті відбудеться швидше зниження цін на зернові та олійні культури, ніж на продукти їх переробки. А це означає, що агрохолдингам доведеться набагато більше інвестувати в переробку й виробництво готових продуктів з додатковою вартістю і, відповідно, вищою маржею.

При цьому партнер компанії «Делойт», керівник групи з роботи з підприємствами сільськогосподарської та харчової галузі Михайло Мельник попереджає: «Одна з причин зниження прибутковості вітчизняних агрохолдингів криється в насиченні ринку».

Наприклад, за останні п'ять років в олійній переробці маржа з переробки соняшнику в найбільшого гравця в галузі — «Кернел» — знизилася на 8-10% — до 13-15%. Аналогічна ситуація і в птахівництві. Якщо п'ять років тому прибутковість виробництва м'яса птиці у її найбільшого виробника МХП утримувалася на рекордних 45%, то на сьогодні вона знизилася до 35%.

Бізнес із виробництва цукру з року в рік також підданий істотним коливанням. Не бажаючи довго терпіти збитки, з цього бізнесу просто виходять неефективні гравці. Зокрема, «Кернел» лише цього року вже позбувся кількох своїх цукрових заводів, а решту виставив на продаж.

Найбільш рентабельним поки що залишається бізнес із виробництва яєць і яєчних продуктів. Але тут агрохолдинги реструктурують свої активи у прагненні заощадити (з початку року «Авангард» закрив п'ять своїх птахофабрик).

Намагаючись якось зменшити кліматичні ризики, деякі агрохолдинги почали скорочувати свої земельні банки. Зокрема, після продажу «Ілліч-Агро Запоріжжя» і «Ілліч-Агро Умань» на 11% зменшив свої наділи HarvЕast Holding. Від ведення агробізнесу на півдні України планує відмовитися агрохолдинг Sintal Agriculture.

Андрій Патіота прогнозує, що протягом двох наступних років «аграрні пузирі» лопатимуться — агрохолдинги помітно розділяться на успішні й дорогі компанії, з одного боку, і на дешеві неефективні (або такі, що не виправдали очікувань), з іншого.