Як війна перетворилася на роботу, або Армія – дзеркало суспільства

Війна виснажує. А гібридна війна, що її веде Україна, виснажує вщент. Багато років сидіння на РОПах і ВОПах свою роботу роблять – люди починають ставитися до траншеї як до робочого місця (на кшталт баштового крану), а до ворожого вогню – як до тимчасової незручності, на кшталт високої напруги. Спостерігаючи все це – не можеш не відмітити наскільки правильною і вчасною була заміна мобілізованих і добровольців на контрактників. Ані мобілізовані, ані добровольці в таких умовах просто не витримали б – давно рванули б до дому – до хати. А контрактник… Ну, знав за чим ішов.
Для контрактника війна – робота. Контрактник, з одного боку позбавлений бажання по дурному рватися з сокирою на ворожий ВОП (свій череп дорогий), з іншого – контрактник має здоровий пофігізм у випадках коли особисто йому щось не подобається. Контрактнику не треба перемоги швидко – йому треба правильно і адекватно. У нас сильно нарікали на контрактників-заробітчан? Ну є таке. Не сказав би що воюють вони погано. А от що правда – башку під кулі менше сують і «насзливають» менше волають – мабуть саме цим бісять окремих волонтерів.
В таких умовах і за таких кадрів багато залежить від командирів. Приклад один – в частині не заводяться танки й чихають бетери, проте в кожному бліндажі - вай-фай і РОП на РОП рубаються в танчики. А на трасі біля позицій – стоянка, прапора на машинах на службу їздять, а ночують в селі поблизу. Приклад другий – частина де бійці постійно лазять по передку, ведуть розвідку, підключають (навіть на особистих стосунках) засоби електронної розвідки з інших частин, лагодять техніку, і, в разі сутички – воюють по-дорослому.
В чому різниця? У командирі. В тямущого, енергійного командира в частині і кадри гідні, і задачі зрозумілі. Де командир так-собі, справи теж таки собі.
А де набрати хороших командирів? Там же де й успішних бізнесменів, і ефективних керівників всіх рівнів. В танчики РОП на РОП рубатися простіше, ніж самовдосконалюватися на користь підлеглих.
Що мені все це нагадує? Відповідь – роботу українського середнього бізнесу. Де фірма налаштована кувати бабло – там ішачать, крутяться, знаходять і кують. Де налаштовані, але не вміють працювати з людьми – теж заробляють, але й самі розриваються в лахи. Де ішачити не налаштовані – сидять на розслабоні, маються дурнею, прожирають куці прибутки і жаляться на життя.
Армія – дзеркало суспільства, кажете? А таки правда.
PS. Ще два враження. Штатна куртка-фліска вжа перетворилася на символ ЗСУ на кшталт «камуфляжу від Юдашкіна» у росіян. Фліски носять категорично всі. А Талани-демісезонки в умовах багнюки – річ незамінна. І не промокають і відмиваються легко. Ще й начищати не треба. Мої ноги – доказ.
Автор: Дмитро "Калинчук" Вовнянко, письменник, блогер, ветеран АТО, доброволець