Увольнение Вятровича: от “спасибо” – до “наконец-то”. Обзор мнений

Дмитрий Литвин, блогер
Примечательно, что Вятрович оказался одним из немногих эффективных и последовательных деятелей у власти за пять лет: он делал ровно то, что обещал, и достиг в этом заметных результатов, причём продержался на своей позиции дольше почти всех остальных, кто получил какое-то назначение после Майдана. Про кого ещё можно сказать то же самое из сотен людей, ставших властью в 2014 году? Ну, Коболев с Витренко и, может быть, ещё два-три человека. Все остальные либо обманули ожидания, делая совсем не то, что обещали, либо сделали заметно меньше в своих сферах, либо продержались на своей позиции заметно меньше, либо просто оказались ничтожествами. Ещё раз: если оценивать без эмоций и политико-исторических предпочтений. Вятрович обещал декоммунизацию и вложился на сто процентов в то, чтобы её сделать именно в том формате, в каком обещал. Вятрович и до власти концентрировался на украинской национальной истории 20-го века в очень конкретном её прочтении – и не распылялся после получения власти. Что считал нужным доказывать, то и доказывал. Например, в отношениях с поляками. И сам Институт национальной памяти при Вятровиче был не просто кабинетом директора, как многие другие институты в нашей стране. Это впечатляет, на самом деле.
Олександр Ройтбурд, художник, керівник музею
кажуть звільнили в'ятровича. тут таке.
він дійсно багато зробив. він зачистив леніних - кожний ідол маркував всю теріторію україни как собачья метка под каждым столбом. цього треба будо позбутися.
він перейменував вулиці і це добре. але іноді перейменування були занадто лобові і він створив цим нові лінії напруги замість уникнути старих.
він відкрив архіви, він зруйнував радянські міфи але замість пішов конструювати новітні. теж міфи. чи міти?
він не уявляв собі україну як поле для консенсуса різних локальних пам'ятей. він прагнув єдиної генеральної лінії нацпам'яти. взагалі є за що йому дякувати і є що там корегувати.
дай боже щоб його наступник став не тупо антиподом його візіі, а поміркованою освіченою людиною. об'єктивною і патріотичною.
колись він надихнув мене на вірші:
я щупалец русского мира
я пролежень русской весны
разорвана бездна зефира
не надо златого сапфира
ни рухнувшего кумира
ни сталинского ампира
ни пушкинского мундира
ни шишкинской русской сосны
я весь не умру
я воскресну
могуч и протяжен как цой
пылают усталые чресла
хрустит пересохший опреснок
я вновь подавляюсь мацой
на радость гражданке ницой
я призрак
брожу по европе
я серфер на новой волне
я ленин в фруктозном сиропе
я щорс на трехногом коне
добавь меня в группу без крови
пусть вьюга меня отпоет
покуда железный вятрович
кровавую пищу клюет
4.02.2018
не так вже давно.
пане володимире, я ваш опонент і критик, але маю за що вам подякувати.
Андрей Плахонин, историк и блогер
Беда не в том что Вятровича с госслужбы уволили – мавр сделал свое дело (и да, это политическое решение, или БПП не в курсе, что в стране прошли выборы и поменялась власть?). А в том, что институт оставили, и, в условиях монополии на власть одной партии, еще и раздули ему бюджет.
Евгений Ихельзон, блогер и путешественник
Дедекоммунизация – так будет можно назвать процесс, в зависимости от того, кто возглавит институт национальной памяти.
Евгений Якунов, журналист
Мне всегда был симпатичен Вятрович. На самом деле он мягкий и интеллигентный человек, с тихим голосом, не очень приспособленным для современных скандальных теле-ток-шоу, где главное – кричать погромче и клеймить покрепче.
Без него у нас бы до сих пор ленины стояли почти в каждом селе, и украинцы как зомби ходили бы по улицам Кирова, Калинина, Чапаева. Декоммунизация – это его заслуга.
Его беда – продолжение его достоинств, принципиальности и бескомпромиссности, из-за которых он порой не видит полутонов и нюансов. Во всяком случае, с поляками можно было не ссориться. У них свои исторические травмы, у нас – свои, ради Бога...
Но в принципе, такой человек в государстве нужен. И институция такая нужна. Речь ведь идет об Институте не "националистической", а "национальной" памяти, где слово "национальный" понимается в его европейском смысле (как в словосочетании Организация Объединенных Наций).
У историка Бенедикта Андерсона есть интересная мысль о национальной истории как средстве защиты территориальной целостности. Иными словами национальная история – это всегда часть информационной войны против потенциального захватчика. Просто она должна учитывать не только правду отдельного этноса, а всех этносов, объединенных в данное государство.
Освальд Шпенглер вообще называл историю политикой с лицом, обращенным в прошлое. Поскольку она всегда писалась и использовалась в сугубо политических целях.
Задача института национальной памяти – так сказать исторически застолбить за нами нашу территорию, (иначе ее застолбят другие), подтвердить историческую преемственность и обоснованность принципов демократии, плюрализма мнений, свободы совести и экономических свобод на которых строится наше обществе (иначе нам навяжут принципы орды, богоизбранности власти и многого другого).
Потому институт можно, конечно, разогнать, как того желают многие из новой власти. Но будет ли после этого легче строить государство? Нет.
Дмитро Сіманський, політтехнолог
якби кожен, хто прийшов до влади у 2014 році (і Порошенко - перший серед них) виконували би свою роботу так як Volodymyr Viatrovych - ми би вже зараз жили би в іншій Україні
я переконаний, що процес національного відродження і повернення пам'яті в нашій країні нікому вже не спинити
дякую
Сергій Руденко, журналіст
Прізвище В'ятрович діє на "вату" як колись Бандера – на комуністів
Олег Покальчук, соціальний психолог
Якби Вятровича не існувало, його треба було б вигадати
Юрий Романенко, политолог
Уволили Вятровича. Уже можно считать день удался
Макс Бужанский, нардеп и блогер
Коротко об успехах Вятровича.
Что удалось:
1. Легализовать нацизм.
2. Оказать бесценную поддержку избирательной кампании партии За Життя.
3. Максимально ухудшить отношения с Польшей.
4. Оболванить уйму народа.
Что не удалось:
1.Сделать УНР, Петлюру, Скоропадского, хоть сколько-нибудь интересными для граждан.
Популяризировать их, привлечь к ним внимание и интерес.
2. Дотянуться до 130 бюджетных миллионов.
P.S. Декоммунизацию в заслугу не ставлю.
У каждого приличного человека она произошла в конце восьмидесятых, а в 21 веке, довести пенсионеров до тотальной нищеты, а потом попрекать их ностальгией к чему то, это не декоммунизация.
Это депенсионеродизация.
Олексій Голобуцький, політолог
В'ятровича пішли. Однак насправді не варто з цього робити аж такої трагедії. В'ятрович реалізував доволі масштабні зміни:
-Україна вільна від тоталітарної символіки
-Архіви КГБ відкриті
-Справедливість щодо учасників визвольного руху відновлено: їх визнано борцями за незалежність
-Реабілітація жертв репресій за оновленим законом розпочалася
-Проведено масштабну працю з популяризації української історії та розвінчування міфів про наше минуле.
- Започатковані інституційні проекти (котрі прем'єр Гончарук ніби зобов'язався реалізувати): створення Музею Революції гідності та Архіву національної пам‘яті.
І навряд чи нова влада заходиться негайно перейменовувати назад вулиці й населені пункти та відновлювати пам'ятники Лєніну. Те, що зроблене, зробленим і лишиться.
Вахтанг Кіпіані, історик та журналіст
Кілька років тому одна гарна людина написала, що бачить мене у післямайданній владі. Я тоді іронічно відповів, що в принципі є лише одна посада, котра мене цікавить, але вона вже зайнята  :) Я мав на увазі УІНП і того, хто посаду "зайняв" - Volodymyr Viatrovych. Це була людина на своєму місці. І він з невеликим, але дуже вмотивованим колективом зробив дуже багато для формування державної політики пам'яті, відкриття архівів і подолання комунізму. З цим солідарна більшість моїх друзів. Але водночас є й унікуми, котрі називають Володю більшовиком і розповідають про "не такі" методи. Бажаю всім здоровля, але конкретно цим людям – лікувати гангрену і рак гомеопатією та уринотерапією. Без "більшовицьких" хірургії та інших буржуазно-націоналістичних витребеньок.
Мар’яна П’єцух, журналіст
Volodymyr Viatrovych звільнили. Це було очікувано і в т.ч. через це я не могла голосувати за Зе і за його слуг.
Бо те, що було зроблено при В'ятровичу - це для мене особисто найбільша "реформа". Реформа мозгів. Коли мозги ще не дозріли, але за них уже вирішили, бо нема чого оце "это наша история!". Особливо смішно це було чути від двадцятирічних адептів своїх батьків-совків.
Це були чудесні роки. Особливо 2016 рік. "Полювання" за київськими пам"ятниками, які не хотів зносити Кличко, але після статті на УП таки зніс на другий же день. Екскурсій в Горішніх плавнях і спілкуванню з страдальцями, які вчасно не запропоновули заміну Комсомольську, хоч мали купу варіантів, але думали що хитріші. А роком раніше бачити ветеранів УПА біля стін Верховної Ради, яких вперше запросили у ці стіни.
Віталій Чепинога, блогер
Діду, а ти замолоду за кого був - за В'ятровича чи за Штайнмаєра?
- Шо??? - Знову, блять, телевізор дивилися!? Я ж казав не включать! От бісові діти!...