Оксамитовий сезон на півдні Європи

Якщо кажеш, що летиш до Мілану, тебе обов'язково спитають, а куди далі. Мілан, давній Медіоланум, заснований ломбардськими галлами у V ст. до н. е., сьогодні - другий за розмірами мегаполіс Італії, великий промисловий, фінансовий і культурний центр. А щодо туризму…

Вважається, що у Мілані нема чого робити більш ніж 1-2 дні, зате з міста зручно дістатися до Північних озер Італії - Комо, Лугано, Маджоре — і далі до Центральної Європи, або до Болоньї та Венеції, або на південь Франції й далі до Іспанії. Дійсно, у Мілані небагато екскурсій власне вулицями, архітектура міста прекрасна, але більш сучасна, ніж історична, однак нечисленні храми, фортеці й галереї Мілана зберігають справжні скарби.

Замок Сфорца, фортеця ХІV ст., тепер великий музей

Один тільки замок Сфорца (Castello Sforzesco) містить з десяток постійних музеїв та велику кількість пересувних експозицій. Ця фортеця, побудована у XIV ст. герцогом з роду Вісконті, носить їм'я Франческа I Сфорца, який з 1450 р. вважався герцогом Міланським навіть без офіційного пожалування титулу від імператорів Священної Римської імперії. Тут зберігається прекрасна колекція картин італійських майстрів епохи Відродження й остання скульптура Мікеланджело «П'єта Ронданіні» («Оплакування Христа»).

Музей Польді-Пеццолі (Museo Poldi-Pezzoli) відомий тим, що в ньому експонується «Мадонна з немовлям» Сандро Ботічеллі; у парковому ансамблі Королівської вілли, видатної архітектурної пам'ятки епохи класицизму та італійської резиденції Наполеона і Жозефіни, розмістився Павільйон сучасного мистецтва з роботами італійських та французьких художників XIX‒XX ст. Найбільша картинна галерея Мілана - Національна пінакотека Брера - представляє роботи Тінторетто, Рафаеля, Рембрандта, Рубенса, Ван Дейка тощо.

Найстаріший храм міста - Базиліка Святого Амвросія (Basilica di Sant’Ambrogio, 1080-1128), він будувався на місці поховання християнських мучеників ще у ІV ст., і перша назва храму - Базиліка мучеників. Пам'ятка ломбардської романської архітектури, всередині ця споруда зберігає коштовний золотий вівтар ІХ ст. і золоту мозаїку під куполом капели Сан-Вітторе, а зовні відрізняється від інших храмів Мілана суворістю і простотою.

Базиліка Святого Амвросія, пам'ятка романської архітектури Мілана

Побачити фреску «Таємна вечеря» можна у Санта Марія делле Ґраціє (Santa Maria delle Grazie), домініканській церкві ХV ст., однак щоби потрапити на екскурсію, треба замовити квиток за кілька днів, а черга може забрати кілька годин очікування. Так само як і на дах головного міланського туристичного «магніту» - кафедрального собору Дуомо (Duomo di Milano) - ви потрапите за умови, що маєте 1,5-2 години вільного часу для стояння у черзі. Але воно того варте! Це один з кращих оглядових майданчиків міста, і, звісно, архітектурний шедевр з понад 3 тисячами скульптур святих, мучеників, а також різномантіних химерних істот, та більш ніж сотнею готичних, пізньоготичних і ренесансних шпилів.

Duomo di Milano, головний собор Ломбардії

Білий мармуровий собор вражає, коли просто дивишся на нього з П'яцца Дуомо, це один з найбільших соборів світу і другий за місткістю Італії. Площа, де він розташований, з давніх часів була храмовою: спочатку - кельтське капище, у римські часи на тут служили богині Мінерві, а у ранні християнські періоди існували церква Санта-Марія Маджоре та храм Святої Текли. Власне Міланський Дуомо будували 6 віків, з XIV по ХХ ст., великі Леонардо да Вінчі та Донато Браманте були його архітектурними консультантами; всередині храму чимало витворів мистецтва й історичних артефактів. Дуомо-ді-Мілано є справжньою перлиною ломбардської столиці, він спокійно й велично звершується над гомінкою площею з тисячами туристів і міланців, які поспішають у справах.

Мілан - європейська столиця моди. Сюди їдуть для шопінгу у періоди розпродажів, однак треба зважати що це має сенс для шанувальників брендових речей, а от звичайний одяг у Мілані порівняно дорогий як для середніх європейських цін. Та все одно приємно прогулятися у самому центрі міста галерею Віктора Еммануїла ІІ (збудована у 1865-1877 рр.), одного з перших європейських пасажів, де розташовані шикарні бутики. Саме тут можна побачити стильних італійських синьйор, які заходять у брендові магазини, як до свого дому, чи прискіпливо оцінюють образи з нових колекцій, представлених у вітринах.

Один із перших пасажів Європи, галерея шиковних магазинів у Мілані

Тож на шопінг у Мілані можна витратити 1-2 дні, а якщо завітати на спектакль до оперного театру Ла Скала (Teatro alla Scala), то на повноцінне знайомство з Міланом треба виділяти від 4 днів то тижня. Будівля Ла Скала зовсім не вражає, навіть коли знаєш, що вона - повністю відновлена, як копія споруди ХVІІІ ст.: головне там всередині, у постановках видатних майстрів. Власне, як усюди в Мілані: найкраще всередині, за фасадами різних споруд.

З Мілану все близько: Альпи і море, Швейцарія і Франція… Дорога до французького кордону на авто займає приблизно 3,5 години, стелиться комфортним платним автобаном (або безкоштовною суспільною дорогою, хоча це довше) і пролягає поблизу колоритних міст і містечок (Генуя, Сан-Ремо) та у прегарних краєвидах. На трасі трапляються численні Автогрилі, де можна поїсти багато і смачно, а під італійську музику час взагалі спливає непомітно.

Франція

Прямуючи на південь, ви перетнете французький кордон у регіоні Прованс ‒ Альпи ‒ Лазурний берег (Provence - Alpes - Côte d’Azur), в якому все починається з античності. Хоча першими колонізаторами цієї частини Середземноморського узбережжя були фінікійці, давні греки й кельти, регіон Прованс отримав назву від римського визначення «Наша провінція» (лат. Provincia Nostra, чи просто Provincia), коли у ІІ-І ст. до н. є. римляни закріпилися у Галлії. Історичний Прованс, який у ІХ ст. недовго був самостійним королівством, включав землі, що зараз розподілені між 7 регіонами Франції, однак два головних міста ‒ Марсель та Екс-ан-Прованс ‒ свідчать, що серце Провансу там, де вони.

Бухта Марселя, вид на Старий порт

Марсель заснували іонійські греки приблизно у 600 р. до н. е. під назвою Массалія. Марсельска бухта у вигляді винної пляшки була й лишається дуже зручною для великих і малих суден, тож сьогодні Марсель — це міжнародний порт і популярна яхт-марина. А ще — прекрасне місто з численними пам'ятками, з власною літературною історією та бурхливим сьогоденням.

Notre Dame de la Garde

Найвища точка Марселя - пагорб із Базилікою Богоматері-Охоронниці (Notre Dame de la Garde). Храм веде свою історію з ХІІІ ст., коли було збудовано першу каплицю на фундаменті давньої фортеці, у ХVІ капличку перебудували у храм, а вже у ХІХ ст. збудували базиліку й дзвіницю, на якій височіє 11-метрова позолочена статуя Діви Марії з немовлям, про яку кажуть, що вона слугувала й досі є справжнім маяком для суден, що прямують у марсельський порт. Марсельці називають храм Доброю Матір’ю, вважають Богоматір охоронницею міста і приносять їй свої дари. На стінах базиліки можна побачити безліч картин, подарованих людьми, які вдячні Діві Марії за заступництво. А зі стелі на ниточках звисають макети корабликів та літаків: це ті, хто уник чи врятувався під час транспортної катастрофи, принесли їх як знак своєї пам’яті та вдячности богині.

Макети літаків і суден на знак вдячности Діві Марії

Місто, розташоване на пагорбах, спускається до моря старовинними кварталами з численними заплутаними вуличками, які іноді неможливо визначити на мапі. Улюблене місце променаду туристів - Старий порт, тепер це набережна та яхтенний причал. Поруч, через дорогу, - діюча міська ратуша, будівля XVII століття. У центрі міста чимало архітектурних пам’яток, як-от Абатство Сен-Віктор, засноване у V ст. на могилі святого мученика Віктора Марсельського, чи Біржа - перлина архітектури ХІХ ст.

Палац Фаро, розташований на плато із назвою «Голова мавра», - один із кращих європейських комплексів у класичному стилі, що його Наполеон ІІІ будував як морську «хатинку» імператриці Євгенії. Однак прийняти роботи вінценосним особам не судилося, палац відійшов до муніципалітету Марселя, тут довгий час розташовувався Медичний університет, а сьогодні у 500 прекрасних ампірних кімнатах розміщені виставкові зали та проводяться урочисті заходи.

Галявини навколо Палацу Фаро - місце для пікніків і медитацій

На відстані 4 км від Марселю лежить невеличкий архіпелаг Фріульських островів, найвідоміший з яких - Іф із фортецею ХVI ст., яка протягом 200 років була в’язницею для найбільш небезпечних злочинців. Роман Дюма «Граф Монте-Кристо» зробив цей замок відомим на весь світ. До сьогодні в Марселі зберіглися вулички й причали, пов’язані з історією Едмона Дантеса - Каннебьєр, Ноайль, Мельянські алеї, Сенак, Гран-Рю, - а до замка Іф ходять катери.

Серце Провансу

З Марселя зручно починати знайомство з Провансом. В регіоні неймовірно багато мальовничих містечок та сіл і навіть існує спеціальна Асоціація, яка визначає міру їхньої мальовничости. На відстані 30 км на північ розташувалося місто Екс-ан-Прованс (Aix-en-Provence), давня столиця регіону, а нині адміністративний центр однойменного округу та кантону.

Ранок в Екс-ан-Провансі

Свою історію місто веде з IV ст. до н. е., коли неподалік від майбутнього Ексу кельтсько-лігурійські племена заснували столицю Антремон, а вже у ІІ ст. римський консул Секстій, знищивши її, розташував військовий табір Акви Секстієви; тож місцина увійшла в історію як поле битви між римською армією та тевтонськими племенами під час Кимврської війни. Майбутній Екс став столицею римської провінції Нарбон з IV ст. н. е., а у середні віки його прославили трубадури, які завдяки Анжуйським герцогам (вони ж - Прованські графи) з’їжджалися до міста на рицарські та музично-поетичні турніри.

Після приєднання Провансу до Франції у ХV ст. Екс-ан-Прованс вже не мав потужної політичної й економічної сили, і у нові часи, а особливо з кінця ХІХ ст., його більше прославляють творчі люди: в Ексі народився й завершив життя Поль Сезанн, тут у гімназії Бурбон він потоваришував з Емілем Золя, і ця дружба тривала десятки років, поки не завершилася смертельною образою художника на роман Золя «Творчість».

Пам’ятник Сезанну стоїть на площі, з якої розпочинається наша прогулянка бульваром Мірабо повз шикарні особняки й чудові кам’яні фонтани з теплою водою з термальних джерел, це шлях до центру міста з ратушою і храмом Христа Спасителя у романо-готичному стилі.

У таких фонтанах в центрі міста вода тепла, вище за 20 градусів

А ще в Ексі чудові кафе й бістро зі смачною кавою, швидким обслуговуванням (що важливо) і популярними місцевими солодощами - калісонами: схожі на марципани, малі ромбовидні тістечка з намащеною на коржик пастою з мигдалю, зацукрованих дині, помаранчу та флердоранжу, вкриті білою глазур’ю.

Розпочавши ранок в одному з кафе, потім неспішно вирушайте маршрутом Сезанна, огляньте його рідний дім, майстерню, улюблені вулички й заклади в Ексі. Поль Сезанн любив це місто, у Парижі йому було непереливки, тож він писав, що сумує за Ексом, і коли він не там, то все марно…

Пам'ятник Сезанну на батьківщині в Ексі

Один із популярних видів туризму у Провансі - мистецький. Сюди можна приїхати на кілька тижнів чи місяців, стати студентом однієї з численних маленьких художніх шкіл і вдосконалювати свою малярську майстерність. А писати буде що, бо краєвиди Провансу такі камерно-мальовничі, навіть розтиражовані в інтернеті лавандові поля в реальності сприймаються інакше, якось затишно. І ще обов’язково треба завітати до парфумерних майстерень в Езі чи Грасі. Тут зародилася парфумерія як мистецтво і бізнес.

Саме в цих двох містах на парфумерних фабриках працюють відомі «носи», створюючи нові комбінації ароматів. Тут можна й самому спробувати змішати кілька нот, але краще довіритися майстрам і замовити собі власний неповторний парфум. Або купити щось. Перевірено: куплені у Фрагонарі парфуми, саме в такій концентрації, дійсно стійкі, якісні і стають улюбленими.

Містечко Eze, парфумерна фабрика Fragonard, туристичний магазинчик

Окситанія. Ближче до моря

У ХІХ-ХХ ст. Прованс полюбили художники-модерністи. Майже кожне провансальське містечко може похвалитися тим, що в ньому мешкали й творили відомі майстри. Тут є туристичні маршрути, пов’язані з іменами Ван Гога, Сіньяка, Матісса, Пікассо, Ренуара тощо. Хоча, наприклад, із творчістю Анрі Матісса та його фовізмом щільніше пов’язане містечко Кольюр (Collioure) у місцевості Лангедок-Руссільйон (Lengadòc-Rosselhon), яка нині є частиною регіону Окситанія.

Розташований на морському узбережжі у 25 км від іспанського кордону, Кольюр тільки зараз відкривається українським туристам, хоча його давно обирали для морського відпочинку французи та іспанці, віддаючи перевагу його берегу перед гламурним Сен-Тропе.

Набережна міста Кольюр, Окситанія

Вздовж набережної Кольюра встановлені металеві символічні рамки, що виокремлюють краєвид, який бачили й передавали у своїх шедеврах відомі митці. Майже в кожен потрапляє старий маяк. А ще на променаді рядком встановлені крісла й столики, обернені до моря.

У рестораціях подають місцеві вина й анчоуси, виловлені місцевими рибаками. Із середини ХІХ ст. працює кав’ярня «Тамплієри», відома тим, що її власник, всупереч протестам дружини, брав із художників платню їхніми роботами. А за кілька років ці картини стали коштовні, деякі безцінні, і нащадки далекоглядного кухара тепер є однією з відомих та заможних французьких фамілій. На згадку у залі «Тамплієрів» виставлені художні твори, оригінали й копії, відомих і невідомих майстрів.

Кав'ярня Тамплієри, чий власник зробив статки на картинах модернистів

Можливо, художників привабив у Кольюрі підхід до оформлення фасадів: здавна рибаки, які заснували містечко, фарбували свої шаланди у яскраві кольори, а залишки фарби витрачали на стіни домів. Якого кольору шлюпка - такого й будинок, дуже логічно. Вони й сьогодні такі у старій частині міста, де відкрито численні сувенірні лавочки та ресторани. Сюди приїздять за морем і затишком, за неспішним і тихим відпочинком і за атмосферою старої доброї Франції, на відміну від Лазурного узбережжя, де буяє світське життя.

Далі буде

Тетяна Денисюк