«Ставай, с*ка, на колени!». Море, ліс і розборки в стилі 90-х

Спроба силового захоплення улюбленого місця відпочивальників сталася 8 липня 2020 року на території так званого Лебедівського лісу, що на території Тузлівської ОТГ в Татарбунарському районі. Саме тут, на березі Чорного моря, минулого тижня відбулася бійка між підприємцями, що орендують ділянку під кемпінг, родиною Саченків, та керівництвом Нацпарку, в особі Ірини Вихристюк і Івана Русєва. Гучну справу висвітлювали численні ЗМІ.

Продовження протистояння відбулося минулої середи – вже з залученням десятків кремезних чоловіків, одягнутих у футболки «Нацкорпусу». У багатьох були захисні маски на обличчях, капюшони, вони дружно трощили тимчасові будівлі, знесли шлагбаум при в’їзді до наметового табору, ламали майно, перерізали електроживлення.

Свідками і постраждалими внаслідок силового протистояння стали численні відпочивальники, кільком беззахисним жінкам «активісти» розпилили сльозоточивий балончик в обличчя. Варто зазначити, що на місці були присутні працівники поліції, які не зашкодили незаконному застосуванню сили.

«Я почала знімати відео, коли люди почали трощити все що є на цій території, різати, громити і запитувала під час цього мені бризнули балончиком сльозоточивим і я вже на півгодини мене вирубили, і ще одну жінку. Молодці… Дуже багато відпочиваючих стали на захист, після того як побачили що дуже багато моолдиків спортивної підготовки. я не нападала, я просто знімала. Вважаю, якби це все було законно, на законних підставах, мені б ніхто не бризнув в лице», – розповіла одна з постраждалих жінок.

Відпочивальники кемпінгу обурені: агресивні молодики прийшли зносити наметове містечко на очах у їхніх дітей. Люди перелякані, дехто збирається полишити табір, через небезпечні події.

«Сьогодні тут сталося позорне для України видовище, тітушки розправлялися з підприємцями, які тримають тут кемпінг. Я нарахував 12 автомобілів, серед них були й на литовських номерах», – розповів відпочивальник Володимир.

Керівництво НПП “Тузлівські лимани” привели тітушок, щоб розтрощити табір відпочивальників, – вважають підприємці, і звинувачують очільників Нацпарку у рейдерському захопленні місця рекреації. Кажуть, екологи їх безпідставно звинувачують в тому, що працюють незаконно, – хоча за свідченням Саченків, вони мають договір з ДП «Саратське лісництво», термін якого продовжено.

Тоді як надати документ, який чітко окреслює межі Нацпарку, ніхто з його представників не дає.

Як розповів адвокат родини Саченків, під час розбірок отримав легкі тілесні ушкодження ще один чоловік, – йому нібито, тітушки «помстилися». Усі постраждалі звернулись за допомогою до поліції.

Між тим, конфлікт між НПП «Тузлівські лимани» та підприємцями, що надають послуги на спірній території, ще більше загостроюється.

За матеріалами видання Сила громад

А ось погляд на резонансну подію відомої волонтерки Діани Макаровой

ПРО ТИХ, ДЛЯ КОГО МІСЦЬ НЕМАЄ
... "- Ставай, сука, на колени!"
(епіграф) ...

... літо.
море. Довгий чистющий пляж, прозорі хвилі. Ось тут, у хвилях, на мілкоті, верещать від захвату ваші діти, ось скоро ви їх витягнете нарешті з тієї води, нагодуєте, вкладете спати, а чи спрямуєте дивитись мультики на великому екрані, який встановлено отут же, між дерев, у цьому літньому табору - а сам на ноги ласти, загубник в рота - і вперед, кролем чи брасом, кролем, звичайно, краще - і отуди, де глибше і цікавіше.
Пливіть, пливіть, та вже далеко не запливайте, бо чуєте, як верещать ваші діти? А знаєте, чому вони верещать?
А тому що невідомі дяді у військовій формі раптово вивалили на узбережжя і почали громити ваші палатки, рвати отой великий екран, на якому мультики, і рушити все, що стоїть на березі.
І крик від цих напіввоєнізованих до когось з батьків:
- Ставай, сука, на колени!

Не знаю, як там вам - а мені б не дуже хотілось, аби мої онуки побачили таку картину.

Учора чиїсь діти побачили цю картину.
Що кажете? В Криму? В Росії, кажете, чи в ДНР?
Та ні, на нашому одеському морі, на тихому й чистому узбережжі.
Це розборки на місцевому рівні. Це місцевий заповідник "Тузлівські лимани" таким чином виганяє орендарів зі своїх земель.
Це не наша битва. Це битва на рівні удільного князівства - а вся Україна є конгломератом удільних князівств, і кожному пофіг, що відбувається в сусідньому, кого карають, кого милують. І треба, щоб сталось щось напрочуд значне - Врадіївка, катування у Кагарлику і згвалтування там же, напад на Катю Гандзюк і її смерть - аби про ці події почула вся країна і вся країна схвилювалась ними.

Тут, на одеському узбережжі, нічого аж такого незвичного. Ну - битва за шматок землі між підприємцями, які давно працюють на цьому шматку землі, ось давній мій пост про них, вони дійсно створили там унікальне середовище https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2898806160180066
І тут же - претензії на цей шматок землі від заповідника Тузлівські лимани.
Заповідник щиро вважає, що ця земля належить йому. Підприємці та лісництво вважають якраз навпаки. Земля дійсно спірна, в обох сторін є якісь документи, що підтверджують погляд на землю кожного з них.
Але тут головна біда у тому, що земля вкрай смачна. Бо це, здається, єдине місце в Одеській області, де море б'ється хвилями у кручі, поросші лісом. Море й ліс - це наш такий ну майже Крим. І зрозуміло, що за Майже-Крим рано чи пізно виникли б бурхливі суперечки.
У юридичній сфері? - там вони зайшли у глухий кут, це в нас як водиться.
А що роблять люди, коли суперечки заходять до глухого кута? - ну, деякі люди тоді приводять тітушок і захоплюють місце, яке щиро вважають своїм.

Півтора тижні тому екологи з заповідника прийшли з черговою претензією на спірне місце з... ні, не тітушками. А з представниками Нацкорпусу. Доньці підприємців пшикнули в обличчя балончиком, а чого ж довго чікатись - її брат та батько кинулись її захищати, отримали шикарні синці на обличчя. А що ж екологи? І в тих не обійшлось без синців, кажуть. Тобто, зчинилась бійка.
І, мабуть, це теж не наша бійка.
Отут розслідування місцевого ЗМІ, отут показана сторона підприємців, вони розказують від себе, як це було
https://iskra-media.com/konflikt-v-tuzlovskih-limanah-kak-…/
Екологи розказують від себе
https://www.facebook.com/rusevivan/videos/1466449676874453/

Та й нехай би далі розбирались, якби ж учора представники Нацкорпусу не повернулись вже в кількості 40-60 чоловік.
Отут і починається картина, яку надала я вам на початку посту. Отут і починається розгром табору.
https://www.youtube.com/watch…
повне відео
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=271366184130682&id=100037719067417
все можна подивитись на сторінці Лебедевка Мест- Нет, там також дуже показові коменти від відпочиваючих

І:
- Ставай, сука, на колени!
що батогом розрізує тихий спокійний літній день...

Ну, слухайте, це вже навіть непристойно. Рушиться шлагбаум, на якому завжди висіла табличка "Для екотерористов мест нет" - так-так, ці підприємці також дбають про екологію, точно так як і професійні екологи заповідника, отака оказія.
Порізаними шматками висить екран, біля якого діти кожного вечора збирались на вечірній кінозал.
Порізані кабелі, відсутність електрики на спецпункті, де завжди можна було зарядити мобілку
Схвильовані жінки, які приїхали з дітьми на відпочинок. Одній з жінок знову ж пшикають балончиком в обличчя, превентивно. Притихлі діти. До речі, в ті дні якраз був заїзд дітей, що мають інвалідність.
Коли я дивлюсь усі ці відео, я мимоволі задаюсь питанням - так хто ж ініціював приїзд цих рішучих молодиків?
Так хто ж дав відмашку на ОТАКЕ захоплення спірного шматка землі?

Мені жаль, але схоже, що це зробили екологи - шановні члени суспільства, україноналаштовані вчені Ivan Rusev та Ирина Выхристюк (Iryna Vykhrystyuk)
Чи знали вони, що там зараз відпочивають діти? Так, знали.
Зараз я вам розкажу те, що вразило мене найбільше в цій історії.

Окремою спокійною групою стояло кілька чоловік з Нацкорпусу. Вони виявились фронтовиками. З ними й заговорила Світлана Саченко, представниця сім'ї підприємців. Вони ж і вийшли на зв'язок зі мною, я підтвердила, що ці люди зробили за двадцять років експлуатації цього краєчку узбережжя. Я підтвердила, що в них відпочивають як бійці, фронтовики, дембеля, так і волонтери. Що постійно проводяться заїзди для дітей просто таборами. І що не варто б махати руками наліво і направо без розбору - ти не помітиш, як можеш зачепити суто своїх. Наших, проукраїнських.
Хлопці з Нацкорпусу сказали мені у відповідь, що вже це розуміють. Що - більш того - вони чудово розуміють, що документи на підтвердження володіння цією землею кожна сторона надає. І в кожної сторони вони спірні.
Ми зупинились на тому, що треба підключати всі можливі сили, аби зупинити:
- переляк дітей та жінок
- отримання нових синців на обличчях підприємців та екологів
- та й загалом беспредєл
- і переводити проблему у правове поле
Світлана Саченко стверджує, що, коли представники Нацкорпусу зиркнули у документи, більш того, побачили, що їх зігнали бити жінок та дітей - всі якось втихомирились і далі просто почали розмовляти.
Ну, тут таке. Якби мої товариші напали на громадян з балончиком і кулаками - я б теж швидко зробила все, аби вони утихомирились. Бо відповідати в разі чого всім.

Що я зробила в такому разі?
Та те, що ми всі робимо в подібних випадках. Я почала підключати активістів та волонтерів до розрулювання проблеми.
І тут на мене очікувало два шикарних здивування.

1. Майже всі вже знали про подію на тихому березі десь там за Лебедівкою. І майже всі з мої колег знали лише про одну сторону конфлікту - ПОБИЛИ ЕКОЛОГІВ ЗАПОВІДНИКА
А як же синці на обличчях підприємців, а як же дівча, яке виявилось алергіком і після попадання цівки з балончика у очі, було терміново відвезене до лікарні? А як же розгром табору, врешті-решт?
Про це ніхто не знав. І це зрозуміло. Ну, хто такі ці підприємці порівняно з маститими вченими, ну, дійсно?
Я надала колегам інформацію від другої сторони конфлікту. І тут на мене очікувало шикарне здивування номер два.

2. Надаю витяги з розмов з колегами. Поки що лише волонтерами. І це відомі волонтери, завіряю вас.

- Що? Нацкорпус приїхав, побив і розгромив? От і правильно! Якби я там був, я б ще від себе додав. Ненавиджу підприємців, їх всіх треба чавити.
- Чекайте, але ж, мабуть, було б краще, аби ми всі допомогли перевести проблему до правового русла? Адже ми живемо все ж в правовій державі, принаймні тужимось. Ну, хіба ми не за це стояли на Майдані? - ошелешено питаюсь я.
Мій співрозмовник мене не чує. Він щойно відпочивав за запрошенням у тих же екологів, він страшенно їм симпатизує, тому для нього просто немислимо вислухати другу сторону конфлікту.
Чортзнащо. Я відпочивала двічі у таборі підприємців (три дні і через два роки півтора дні), я їм симпатизую - але мені чомусь вистачає духу поважати і екологів. І вислухати їх погляд на проблему. Невже це так складно, вислухати обидві сторони?
Складно.
- Ви що, виступаєте за підприємців? За цих гидких людей, які загидили узбережжя? - кричить вже мені співрозмовник.
О, богі. Він навіть не взяв собі за труд перевірити інформацію. Та в тому таборі плюнути нікуди, така чистота, і недопалки акуратно вкладаються у сміттєві пакети. Там сортування сміття, там тиша наступає після десятої вечора, бо не дай боже розбудити дітей.
- Я виступаю за дітей. - намагаюсь пояснити я. - У даному випадку мене цікавлять саме ті діти, що були свідками бійки та руйнування. Я не знаю тих дітей, але мені чомусь не хочеться, щоб ці чи якісь інші діти ставали свідками подібного.
- Ага! То ви, як путін, ховаєтесь за спинами жінок та дітей! - кричить мій співрозмовник.
Я розводжу руками.
Я так і не змогла довести свою мету:
- вислухати обидві сторони конфлікту
- припинити беспредєл і перевести його до правової сторони
- не втягувати у процес невинних

і я пишу до другої волонтерки, яку я теж безмежно поважаю. Вона теж щойно відпочивала в гостях у шановних екологів і теж знає погляд однієї сторони конфлікту. До того ж ця волонтерка теж колись отримала побої від тітушок у подібній справі, коли вона захищала землі, які хотіли незаконно захопити. Тож може зрозуміти, як це - коли ти не порушуєш жодного закону, а тобі в обличчя прилітає, походя, превентивно, з газового балончика.
- Вас використовують. - говорить вона мені. - Там ситуація така, що ця земля належить заповіднику.
- Стоп. - прошу я. - Мені аж ніяк не хочеться розбиратись, чия там земля. Мене цікавить інше. Давай спростимо задачу. Ось табір. Ось люди, що приїхали відпочивати. Оь діти, серед них діти з інвалідністю. Ось рейдерське захоплення, чиїйсь мамі пшикають балончиком у очі. Чи ж гарно це?
- Ні, це негарно, але говорити про дітей є маніпуляцією. - пояснює вона мені.
- Та яка ж маніпуляція? - дивуюсь я. - Там просто. Були. Діти. І ті, хто запросив Нацкорпус, чудово про це знали.
- Ну смішно. - відповідає мені співрозмовниця.
І обіцяє скинути документи, які підтверджують, що земля належить заповіднику.
Ну, ок, я вже маю документ, що земля НЕ належить заповіднику. Звичайна бюрократична вилка, битва на рівні міністерств. Я менш за все хотіла б у це лізти. Мене цікавить зовсім інше.
Незаконність дій.
Стрес, який мали люди наслідком цих бійок та захоплень.

Ні, мої колеги мене не чують. Здається. мої колеги вважають, що в битві всі методи хороші.
В битві з ким, люди??? З дітьми?
Ага, я вже почула, згадувати про дітей є маніпуляцією. Лєс рубят, щєпкі лєтят. І взагалі - ці люди наші друзі, тому вони у всьому праві.
Нашим можна.

... оце - "нашим можна" - я чую останнім часом дуже часто.
Мені здається, у нашого суспільства давно збились приціли і ми забули, що таке добре, що погано, вже звично ділячись на наших, тобто, в усьому правих - і ненаших, тобто просто поганих за замовчуванням, бий ворогів, господь нагорі розбереться!
- Ми ненавидимо Накорпус. - відповідають мені мої співрозмовники.
- Але в даному випадку Нацкорпус правий. Всих підприємців треба чавити. - пояснює перший.

Ага, тут теж все ясно - експропріація експропріаторів, розкуркулення, вєсь мір насілья ми разрушим до основанья...
... а зачєм?
А чи не можна
просто
жити
в правовому
полі?

Не можна. І не можна буде, доки найкращі із суспільства - волонтери, активісти - вважають, що коли НАШІ щось роблять, то вони праві у виборах методів, бо вони НАШІ.
Ось чому я ввязалась у цю далеку бійку. Я побачила в ній віддзеркалення тенденції останніх років нашої країни - НАШІ завжди у всьому праві, бо вони наші.

І ще ось чому я стурбувалась, почувши про ту далеку південну лебедівську бійку:

======="Учитывая что мы ехали с человеком которому 3 года, для меня был важен факт ТИШИНЫ ночью. И таки да, после 22:00 все переходят в режим СНА и тихого общения. Нет поющих и шумящих граждан!!! Но... сегодня произошла ЖЕСТЬ. Приехали ребята из Нацгвардия Одессы и покрушили экран для фильмов, забрызгали из баллона отдыхающей, срезали шлагбаум. Жесть..."=======
https://www.facebook.com/alenakravchenkofoto/posts/2733359293573190
пост від учасниці та свідка беспредєла.
Зверніть увагу на обмовку: "Приехали ребята из НАЦГВАРДИЯ Одессы" - зрозумійте правильно. Це пересічна громадянка. Не варто очікувати, що вона знає різницю між Нацкорпусом та Нацгвардією.
А отак і починаються чутки про розіп'ятих хлопчиків в трусиках.
Оцей пост і оця обмовка мене злякали. Тут вже не до жартів.

а ось ще що мені не сподобалось у цій історії
- Ми вже не віримо, що в нашій країні є місце підприємництву, якщо так просто можна нас задавити. - говорить Светлана Степанова-Саченко (Сергей Петрович Саченко)
- Я зрозумів головне. - говорить один з відпочиваючих на відео. - Що в нашій країні просто небезпечно жити.
І я не маю чого відповісти цим людям. Бо мені й досі лунає крик з того відео:
- Ставай,сука, на колени!
Це в сторону когось з відпочиваючих...

... а головне все ж, що мене злякало в тих лебедівських подіях - це те, що там були присутні діти. Серед них діти-інваліди...

Хоча - ах да, мені вже пояснили - згадувати про дітей є маніпуляцією. Ти ба, які зручні ці діти - іноді, виявляється, можна замружитись і зробити вигляд, що їх неначе і немає.

... подяка тим з активістів, хто зацікавився цією історією.
Прошу репост.
Не з метою розібратись, чия вже там земля - а з метою принаймні розповсюдити оці обурливі відео.
Бо так бути не мусить.
Хто знайомий з одеськими волонтерами чи активістами - прошу погукати їх у коменти. Можливо, вони допоможуть перевести цю справу у належне їй, правове поле.

Автор: Діана Макарова