Суми: чим цікаві та на що там подивитися

Що варто знати про Суми

Місто виникло внаслідок масового переселення українських селян та козаків на ці, прикордонні з Московським царством, землі, після поразки Хмельницького під Берестечком у 1651 році. В такий спосіб виник величезний регіон, нині знаний як Слобожанщина, кордони якого простягалися набагато далі сучасного україно-російського кордону, включаючи землі Бєлгородської, Курської та Воронізької областей. Суми виникли в ті ж часи, що Харків, Лебедин, Охтирка та інші, й одразу по заснуванні в 1652 році, стали центром однойменного полку. Хоча називають й інші дати заснування міста – наприклад, деякі історики виходять з 1656 року, коли офіційно було засновано місто Сумин. Пізніше Суми постійно перебували у стані адміністративного центру – від полкового до повітового, а з 1939-го стали (як і Кропивницький-Кіровоград) обласним центром.

Портрет Павла Харитоненка (1852-1914) з сином Іваном (1893-1927). Художник - Ф. Малявін, 1911 р. Павло Іванович - останній видатний представник роду, який забезпечив розквіт Сум пізньоімперської доби

Місто пережило декілька періодів розквіту, найбільш цікавими та значущими з яких є часи з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром за рахунок діяльності тут династії купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а в радянський період – з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли Суми максимально осучаснились, збагатилися величезними будівлями цікавої модерністичної архітектури, як-от драмтеатром чи палацом дитячої творчості.

Цікавий факт:

На жаль, під ці грандіозні будівництва в 1970-х було знищено багато кварталів історичної забудови, зокрема, на території колишньої Сумської фортеці. На місці останніх постав ансамбль розширеної вдвічі центральної площі міста – один з найбільших за розмахом такого роду проектів в пізньому СРСР.

Справжнім дорогоцінним скарбом для Сум став цукор. Навіть на фоні того, що територія сучасної України була більш ніж насиченою численними цукровими підприємствами, і практично усі тодішні місцеві мільйонери заробили свої капітали на цукрі, Суми все одно відрізнялися – в першу чергу, завдяки величезним спорудам, зведеним родинами Харитоненків та Суханових. Можна впевнено стверджувати, що саме ці негоціанти дали розвиткові Сум такого поштовху, завдяки якому місто «їде» й досі.

Пам'ятник рафінаду - "годувальнику" Сум. Як жартують сумчани, це "найкращий в світі зразок стилю кубізм". Фото - zruchno.travel

Туристична промоція сучасних Сум заслуговує на увагу та повагу. На сайті visit.sumy.ua можна спланувати загальноміський та тематичні маршрути містом, побачити його панорамні види, старі світлини міста та порівняти їх з сучасними, дізнатися базову історичну інформацію, часи та умови роботи музеїв тощо.

Храми Сум: гігантські собори столичного штибу

Те, що ми можемо зараз дивуватися величі сумських храмів, варто завдячувати тим самим невтомним Харитоненкам та Сухановим, які достойно та чемно суперничали між собою у благодійності та прикрашенні дорогого їм міста, а рівно й тому факту, що більшовики, зруйнувавши в місті декілька значущих церков, залишили, все ж таки, стояти головні з них – найстаршу в місті Воскресенську церкву, гігантській Преображенський («суханівський») та Троїцький («харитоненківський») собори, а також Пантелейомонівський монастир, який збудував видатний архітектор Олексій Щусєв.

Воскресенська церква (майдан Незалежності, 16), яка зараз належить ПЦУ, закладена на території фортеці засновником міста козацьким полковником Гарасимом Кондратьєвим, який був в ній й похований (поховання не зберіглося). Завершував будівництво 1702 року його син Андрій. Наразі ця церква є єдиною спорудою, яка від фортеці залишилася – укріплення були зриті ще в на початку ХІХ сторіччя, а квартали, розплановані на цьому місці, як вже згадувалося, біли знищені при облаштуванні головної площі міста в 1970-х. При цьому саму церкву відреставрувати та облаштували в ній філіал художнього музею.

Воскресенська церква. Фото - А. Парамонов

Цікаві факти:

Стійка легенда розповідає про те, що в стіні храму замуровано лиху сестру Герасима Кондратьєва, яка виявилася… отаманкою місцевих розбійників. Мабуть, підґрунтя страшної легенди дійсно мало місце – під час реставраційних робіт в 1920-х роках в було знайдено замурований в фундаменті жіночий скелет. Дуже вірогідно, що то було свідоцтвом моторошної практики закладання «будівельної жертви» в фундамент значущих споруд – традиції, яка відома з давніх-давен по усій Євразії. Але залишається питання, чи справді практикувалися такі обряди на Гетьманщині XVIII століття, та ще й при будівництві храмів?

Скоріш за усе, пояснюють сучасні краєзнавці, це було поховання доньки Гарасима Кондратьєва - Марії, яка померла юною дівчиною за кілька років до освячення церкви. А позаяк храм призначався і як родова усипальниця роду Кондратьєвих, то таке поховання у ніші храму було великою шаною.

Найстаріша вулиця Сум – Соборна – отримала назву через кафедральний Спасо-Преображенський собор. Його 56-метрова дзвіниця досі домінує над центральною частиною міста. Собор збудований ще в 1788 році, але сучасний вигляд отримав після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти однієї з найвпливовіших купецьких родин – Суханових.

Преображенський собор. Фото - nut50

Цікаві факти:

Годинник собору з механізмом курантів замовляли в Великій Британії. Куранти були пошкоджені 1918 року та відремонтовані тільки 1947-го.

По колу барабану стоять чотири триметрові скульптури апостолів-євангелістів. Можна зустріти твердження, що це єдиний православний собор в колишній Російський Імперії, прикрашений такими скульптурами, характерними, в принципі, для католицької традиції.

В соборі знаходилася чудотворна ікона Корсунської Божої Матері, яка вважалася покровителькою Сум. Ікону не вилучали навіть в часи атеїзму, адже храм не зачинявся. Але 24 березня 2009 року ікону було викрадено та досі не віднайдено.

Найбільше вражає в Сумах грандіозний та водночас елегантний Троїцький собор (вул. Троїцька, 34), зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти Павла Харитоненка (його портрет наводився вище) за проектом архітектора Карла Шольца. Шольц, як вважається, узяв за основу один з перших, нереалізованих, проектів Ісаакієвського собору в імперський столиці, а також іншого тамтешнього храму – величного Троїце-Ізмайловського собору.

Троїцький собор. Фото - І. Копица

Цікаві факти:

Офіційне освячення собору мало статися 26 вересня 1914 року, але навесні Павло Харитоненко передчасно помер від сухот, а в умовах Першої Світової війни, що розпочалася, вже було не до урочистих церемоній, тим більше, що смерть мецената остаточно сповільнила будівництво, яке й без того потребувало шалених коштів. Тому храм так і не був освячений.

Ікони для головного іконостасу виконав великий художник Михайло Нестеров, але, на жаль, вони не зберіглися. Сам же іконостас, замовлений в Італії, до Сум так і не доїхав – потонув під час торпедування судна, на якому його мали доставити. Розписі в інтер’єрі також не були завершені, тому в храмі панує почуття величної порожнечі, що тільки підкреслює його розміри.

В радянську добу існувала, звичайно ж, загроза знесення храму, але, на щастя, цього не сталося, і гігантську споруду використовували з різною метою, найблагороднішою з яких був органний зал. Орган з собору прибрали тільки 2007 року. При цьому собор свідомо оббудували житловими будинками, аби він не так велично здіймався над містом.

Пантелеймонівський храм. Фото - discover.ua

Ще один вартий уваги храм в Сумах – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Розташований він на колишній околиці, по вул. Роменській. Саме її зводив ще молодий архітектор Олексій Щусєв (1873-1949), який починав саме як будівничий церковних споруд, стилізованих під північний псково-новогородський стиль, але пізніше, після проекту мавзолею Леніна, став чи не головним метром серед усіх радянських зодчих. На території монастиря знаходиться Духовна семінарія МПЦ.

Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський (вул. Іллінська, 10), Різдва Богородиці (вул. Родини Линтварьових, 87) та Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму.

В місті є також неоготичний костел Благовіщення Діви Марії (1911 р., вул. Троїцька, 6). В придбанні ділянки під будівництво посприяв той-таки Павло Харитоненко. А на вул. Кооперативній, 17 розташована будівля старої синагоги – ясна річ, що навколо неї знаходився єврейський квартал.

Костел. Фото - visit.sumy.ua

Маєтки, гімназії, театри: свідки «золотого віку» Сум

На 1917 рік суми були цілком «упаковані» усіма можливими спорудами, які мали бути в розвиненому європейському місті. Бюрократичні та судові установи, театри, лікарні, бібліотека, численні особняки, розкішні садиби Харитоненків й Суханових – усі вони стали свідоцтвом щасливої зірки, яка зійшла над містом завдяки підприємницьким талантам та меценатським поривам його видатних мешканців. Розглянемо найголовніші з цих споруд.

На вул. Троїцькій, 28 знаходиться лікарня Св. Зінаїди. Така рідкісна присвята обумовлена волею Павла Харитоненка: 1889 року в нього померла 8-річна донька Зіна, і на пам’ять про неї він і збудував цю лікарню як безкоштовну дитячу, де малечу лікували незалежно від соціального стану батьків.

Нижче по вулиці, навпроти костелу, знаходиться Олександрівська чоловіча гімназія (наразі школа № 8). Головний її корпус, збудований 1873 року, нагадує середньовічний замок (як і у лікарні Зінаїди).

Театр для дітей та юнацтва. Фото - В. Полянко

На Покровській вулиці, 6, стоїть будівля театру для дітей та юнацтва – взірець вже іншого стилю, модерну. Споруду звели 1911 року.

Цікаві факти:

Цей проект театру був призначений для Ялти, але не був реалізований там, і його «забрали» до Сум.

Аналогічна будівля знаходиться у Ніцці. Власне, певна «камерність» споруди обумовлена як раз його первісним «курортним» призначенням.

В найстарішій частині міста - на вже загаданій Соборній вулиці, та в кварталах між нею та вул. Воскресенською й Кооперативною, ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум – одно- та двоповерхові будинки, які відсилають в нас в період 1850-90-х років. Радимо погуляти по тутешніх двориках, іноді – наскрізних, та відчути атмосферу патріархального міста півторастолітньої давнини. Є тут і важливі будівлі установ того часу – і, безумовно, найстаршою в цілому місті є колишня канцелярія слобідських полків (№ 33), звідки в 1732-43 роках керували усіма п’ятьма полками Слобожанщини (у т.ч. Острогозьким на території сучасної РФ). Пізніше тут розташовувався магістрат, а певний час – і штаб Сумського гусарського полку, про який мова буде далі.

Будинок Олександівського банку. Фото - Р. Іщук

Одразу за цим будинком розташований помітний, хоча й невеликий, будинок Олександрівського сільськогосподарського банку дрібного кредиту, збудований в стилі романтизму середини ХІХ ст.

Наприкінці вулиці - невеличкий сквер Шевченка. Півколом його оточують цікаві споруди, у т.ч. колишньої Першої жіночої гімназії (1873 р.; зараз юридичний факультет Академії банківської справи), та друга споруда Олександрівського банку (1890-ті рр., зараз - палац дітей та юнацтва з прибудованим позаду великим круглим корпусом радянського Будинку політпросвіти).

В місцевості Перекіп, розташованої південніше Покровської площі (на неї виходять Соборна та Воскресенська вулиці), можна знайти цілу низку цікавих споруд та пам’яток минулого - від окремих купецьких особняків до розкішної садиби Суханових-Сумовських (1895 р.; вул. Петропавлівська, 58). В її ансамбль входить головний палац та не менш пишно оздоблений конторський будинок на розі вулиці Першотравневої (кол. Думська).

Садиба Суханових-Сумовських. Фото - А. Бондаренко

Цікаві факти:

Палац та конторський корпус з’єднує підземний хід.

В 1910-х роках палац став власністю родини Сумовських, партнерів Суханових (останні збанкрутували). Син останньої власниці – Олени Сумовської – Оскар Гансен (1881-1964), зберігав тут частину своєї колекції картин та предметів декоративно-вжиткового мистецтва, які пізніше склали основу збірки Художнього музею.

В радянські часи тут був міськком партії. Наразі в головному будинку знаходиться Інститут прикладної фізики.

Навпроти, на Петропавлівській, 57 – примітна будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х. Тут знаходилася садиба родини Кондратьєвих, пізніше пристосована для багатьох потреб, зокрема, міської думи, пожежної частини та окружного суду. Велику будівлю, яку ми бачимо, звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи.

Під № 63 – філармонія, колишнє Дворянське зібрання (1890-ті рр.). Також на цій вулиці відзначимо споруди реального училища (№ 79), лікеро-горілчаного заводу (№ 121; заснований 1897 року), будинок під № 83, де мешкала мати відомого поета Олександра Олеся і де бував він сам, особняки Чурілова (№ 91), Маринича (№ 105) тощо.

Садиба в Басах. Фото - Р. Маленков

На околиці міста, в місцевості Баси (вул. Санаторна, 1) знаходиться садиба Штеричевих (за іменами інших власників її також іменують садибою Золотницького чи Штейнера) з парком при ній. Тутешній будинок зведений ще на початку ХІХ ст., а в 1890-х роках перебудований в неоготичному стилі.

Цікаві факти:

1905 року черговий власник садиби – поміщик Золотницький – підпалив палац, аби отримати страхову премію. Це було викрито. Садибу продали Самуїлу Штейнеру, представнику страхового товариства «Росія» в Сумах. Він провів черговий ремонт, і був власником цієї нерухомості до націоналізації.

На початку нашого тисячоліття палац певний час перебував у запустінні, поки в ньому не облаштували профілакторій Сумського держуніверситету. Примітними є інтер’єри вестибюлю палацу, які відносяться до часів Штейнера - парадні дубові сходи й ліплення на стелі та північно-східній стіні.

Музеї Сум: маловідомі скарби

Краєзнавчий музей розташований в двох спорудах. Головна колекція – в колишньому будинку земської управи (1880-ті, архітектор – Карл Шольц), а «Слов’янські старожитності Сумщини» та «ХХ століття починається» - на вул. Покровській, 2. Заслуговують на увагу тематично оформлені зали, присвячені, відповідно, періоду Голодомору та подіям АТО. Експозиція про АТО знаходиться в найбільшому приміщенні управи – колишньому залі засідань на другому поверсі.

Будинок краєзнавчого музею. Фото - з сайту музею

Художній музей (вул. Покровська, 1) носить ім’я свого засновника Никанора Онацького (1874-1937) - мистецтвознавця, художника, поета та історика, страченого в роки Великого терору. В основі колекції – збірка Оскара Гансена, а також предмети та картини з колекцій Харитоненків й численних садиб Сумщини, експропрійованих в 1920-30-х роках. В західноєвропейській частині експозиції – роботи таких майстрів, як Джордано, Франс Хальс, Клод Верне, Віже-Лебрен, в колекції вітчизняного мистецтва – В. Боровиковський, О. Сластіон, М. Пимоненко, М. Айвазовський, О. Кіпренський, І. Шишкін, В. Маковський.

Небагатьом відомо, що Суми – одна з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, яка знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, влітку 1888 та 1889 років Чехов мешкав та працював в одному з флігелів. Останнього разу він бував в Луці 1894 року. Зараз в чеховському флігелі – музей, в якому ретельно відтворено побут тієї доби, у т.ч. розповідається про господарів маєтку – Линтварьових. На жаль, інші споруди їхньої садиби перебувають у руйнованому стані.

Цікавий факт:

Брат письменника – художник Микола Чехов (1858-1889), помер в Луці від тифу, та похований на місцевому кладовищі.

Музей Чехова в Сумах. Фото - Н. Кашина

Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном (Курський просп., 18а). Колекція інтерактивна – до усього можна торкатися та ретельно роздивлятися. Зібрання Гуцана складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, польської, імперської та радянськи діб, а також періоду національно-визвольних змагань 1918-1919 років. Є тут в предмети з інших країн та навіть континентів. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора, який знає найменші деталі про кожний експонат, філософські осмислюючи їхнє буття.

На "Причалі Одіссея". Фото - Н. Скорик

Альтанки, пам’ятники та скульптури Сум: шедеври, таємниці та анекдоти

Одним з найважливіших «вузлів» міста є Покровська площа, на якій і зараз, є що подивитися, а колись було ще більше, бо посередині її стояли дві церкви, зруйновані більшовиками. А ось ажурна дерев’яна альтанка – справжня візитівка міста – вціліла, як і сусідній з нею такий самий дерев’яний кіоск – свідок «золотого віку» Сум.

Цікаві факти:

Альтанку споруди 1905 року на місті, де, за міською легендою, намагалися знайти… нафту (до слова, загалом її таки на Сумщині знайшли – але в Охтирці). Ділянку з невдалою свердловиною викупив Йосип Ліщинський, родич Івана Харитоненка. Він сподівався, що нафту на цьому місці колись все ж таки знайдуть – а, як виявилося, на століття подарував місту його найпривабливіший символ.

Сучасні краєзнавці піддають легенду про пошук нафти сумнівам, бо таких фактів в архівах не виявлено. Якщо під альтанкою і є якась свердловина, пишуть вони, то. скоріш за усе, геодезічна ти артезіанська.

Альтанка зведена за типовим на той час проектом. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська.

Альтанка. Фото - lizabenet777

Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та Арістида Круазі. Бронзову скульптуру виготовили у Франції. Звичайно ж, скульптуру «кровопивця» знищили вже 1918 року, встановивши на її місце спочатку малесенький недолугий бюст Леніна, який пізніше замінили на повноцінний пам’ятник вождеві. Але вже на початку 1990-х Ленін з «не свого» постаменту прибрали – таким чином, Суми стали першим на сході України обласним центром, який позбувся боввану Ілліча. 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено на старому місці.

Видатний скульптор Арістид Круазі (1840-1899) залишив про себе пам’ять в Сумах не тільки скульптурою Харитоненка-старшого. На головному кладовищі міста, яке – о, диво! – вціліло – можна побачити розкішні надгробки авторства цього непересічного митця, який працював над реставрацією Версалю та Лувру та створенням монументів воякам франко-прусської війни 1870-71 років. Павло Іванович Харитоненко замовив йому величний пам’ятник над могилою доньки Зінаїди (ми її вже згадували, коли вели розмову про дитячу лікарню, засновану на пам’ять про померлу дівчинку). Так на Петропавлівському кладовищі з’явився тонкої роботи мармуровий янгол, який підносить дитину в небо.

Під іншим пам'ятником роботи Круазі, поруч, лежить, власне, батько Павла - Іван Харитоненко. На його могилі встановлена скульптурна композиція «Голгофа», в верхній частині якої – розп’яття, а в нижній – Божа Матір та Іоанн Богослов.

Надгробки Харитоненків роботи Круазі. Фото - Н. Кашина

Також привертають увагу величні надгробки Суханових – Дмитра (1825-1890) та його прийомного сина Миколи (1864-1909). На обох присутні повноростові фігури Христа, тому не менш дивно, що їх також не знищили в радянський період. Вже сам факт збереженості надгробків Харитоненків та Сухановких робить Петропавлівський некрополь меморіалом всеукраїнського рівня, а враховуючи художню цінність робот Круазі та оцінку свого часу ансамблю поховань Харитоненків як «найкращого в світі» - то й рівня світового.

А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єктив Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Склеп вперто береже таємницю – так і невідомо, хто тут похований, невідомим залишається і архітектор незвичної споруди, хоча є припущення, що ним може бути Микола Алфьоров (1777-1842) – уродженець Сумщини, автор аналогічного за формою склепу-церкви над похованням вояків Івана Грозного, загиблих при узятті Казані.

Цікавий факт:

Кладовище засновано в 1830-х роках. Якщо автором піраміди є Алфьоров, то вона з’явилася тут доволі рано, і стояла на самій околиці цвинтаря, а то й поза його межею. І це - ще одна таємниця споруди. Хоча, можливо, проект Алфьорова просто використали після смерті митця - тим більше, що аналіз цегли доводить побудову піраміди у 1880-х роках.

Таємнича сумська піраміда. Фото - rest.guru.ua

Кладовище кладовищем, а в центрі Сум встановлено певну кількість пам’ятників – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін біля будівлі драматичного театру його імені, Чехов на лавочці у парку ім. Кожедуба, або ж «Веселий сумчанин», прототипом якого був місцевий капітан команди КВН Володиимр Кривопишин), так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (на це золото, знайдене в річці, як говорить легенда, й було засновано місто) чи вже наведений на початку статті монумент рафінаду.

Особливо цікавим є пам’ятник гусару. Він не тільки тішить містян та туристів, які регулярно натираюсь бравому воякові усі можливі місця та прифарбовують йому лампаси й погони, а і слугує нагадуванням про історію цього військового з’єднання.

Цікаві факти:

Сумський гусарський полк – прямий спадкоємець козацького полку, центром якого було місто. Сформований він 1765 року. Століття по тому шефом полку став ніхто інший, як… наслідний принц Данський Фредерік, який пізніше зайняв престол своєї країни. Відповідно, полк став найменуватися «Його Величності короля Данського Фредеріка VIII». Втратив «присвяту» королю він 1912 року, після смерті цього монарха (до слова, той помер в гамбурзькому районі червоних ліхтарів, куди відправився інкогніто – тобто, цілком собі по-гусарські).

Ось він - сумський гусар. Фото - monuments.top

Мотив полкового маршу саме цього полку був пародійованій в пісеньці «По вулицях ходила велика Крокодила».

У фільмі "Гусарська балада" 1962 року головна героїня одягнута саме в мундир Сумського полку. Чому так сталося – невідомо, головним припущенням є те, що в знімальній групі явно мало хто розбирався в тонкощах царських мундирів, і обрали той, який надали костюмери. До слова, це спричинило невідповідність зі словами поручика Ржевського, який звертається до кавалерист-дівиці зі словами «Мундир на вас я бачу Павлоградський» (мається на увазі мундир іншого полку – Павлоградського).

Окремо можна відзначити доволі дивний пам’ятний знак на честь призабутої вже «революції на траві» - протестів літа 2004 року проти об’єднання декількох сумських вузів, та в цілому проти тодішнього одіозного очільника області, регіонала Володимира Щербаня. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі. В народі він має назву «три рабині» або ж інші, ще більш дотепні, пов’язані з натяками на відомий фільм «50 відтінків сірого».

Парки Сум: казкові коти та… Хіросіма

В Сумах декілька великих парків. Головним є імені Івана Кожедуба (уродження Сумщини) - колишній парк Ліщинського. Останній відкрив свій парк для прогулянок ще 1905 року, а 1933-го тут облаштували міський ЦПКіВ. Саме тут знаходиться сидяча скульптура Чехова, пам’ятник, власне, Кожедубу, а також усі головні об’єкти, які мають бути в такого роду парку. В його південній частині за часів Щербаня збудовано пафосний стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися зводити спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді доволі своєрідних техноруїн отримав назву «Хіросіма» (або ж «Сумський Стоунхендж»). Наразі це місце для самовираження граффітчиків, і взагалі – одне з культових у місті. Поруч розташований центральний міський пляж.

"Хіросіма". Фото - alexmschch

Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотиви різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах.

Нарешті, слід загадати дендропарк Асмолова поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Іван Асмолов, біля власного особняка. Парк він заснував на гроші, отримані за заповітом свого шефа – отже, і тут маємо «слід» цього непересічного роду. Нині на території парку розміщено обласний диспансер радіаційного захисту, але прохід туди вільний, тому можна побачити особняк Асмолова.

Ось такою була наша прогулянка Сумами – містом, де явно нема можливості та сенсу сумувати, а навпроти, слід радіти тому, що тут є що подивитися, й тому, що в Сумах є справжні ентузіасти, які щиро люблять своє місто з його незвичною історією.

Тож, радимо всім хоча на день (а бажано – на повних два) відвідати Суми, аби вони перестали бути «білою плямою» на мапі нашого внутрішнього туризму.

Павло Ковальов