"Розворот на Схід". Велике будівництво по-грузинському: Україні є над чим замислитись

Я в Грузії напевно раз п'ятий чи шостий з часів пізнього Саакашвілі. Я чудово пам'ятаю, як Грузія була фаворитом США та Євросоюзу. Логотипи USAID, EuropAid та національних програм національної допомоги були скрізь: від дороги до храму Св. Георгія над Горі (яку американський посол "подарував", як розповідають місцеві мешканці, грузинському Патріарху Ілії) до альтанок над мінеральними джерелами. Коли Міхо прискорено модернізував Грузію у 2000-х, було майже очевидним модернізація (якої насправді вкрай потребують усі пострадянські республіки) = вестернізація.

Потім грузини раптом відчули, що форсована вестернізація розмиває їхню національну ідентичність, і попросили Саакашвілі на вихід. Тобто грузинська електоральна революція 2013 року була повною протилежністю українській електоральній революції 2019-го. Якщо грузини не змогли пробачити своєму президенту розмивання ідентичності через реформи, то українці не пробачили своєму брак реформ під гаслами гартування ідентичності.

Я не був у Сакартвело три роки. І ця поїздка стала для мене одкровенням, наскільки місце США в економіці Грузії заступив Китай. Майже всі великі інфрастуруктурні проекти: ділянку автобану на Рикотському перевалі, яка має нарешті з'єднати хайвеєм Тбілісі та Кутаїсі; ділянка Воєнно-Грузинської дороги від Квешеті до Кобі на Хрестовому перевалі; Трансаджарська траса через перевал Годердзі – все це будують китайські компанії. І це тільки з того, що я встиг побачити на власні очі. Розмах будівництва такий, що справді захоплює дух. А ще на північно-східній околиці грузинської столиці китайці побудували на 420 га новий район Hualing Tbilisi Sea New City з найбільшим торгово-логістичним центром на всьому Кавказі...

Чому здавалося б така прозахідна Грузія, вже друге десятиліття послідовно декларуючи свій курс до євроатлантичної спільноти, фактично переорієнтовує свою економіку на Піднебесну? Як на мене відповідь очевидна: Захід наразі не готовий інвестувати так масштабно і так послідовно, а модернізація інфраструктури, а за нею і всієї економіки – це питання життя і смерті для Сакартвело. Альтернатива – повертатись в "русский мир". Що і довела нещодавня війна Вірменії та Азербайджана. Як варіант, можна повертатися у світ тюркський. У Аджарії та Самцхе-Джавахеті в геометричній прогресії ростуть не тільки турецькі інвестиції, а й кількість мечетей. Ночуюючи на перевалі Годердзі, не міг повірити, що чую заклик до молитви муедзина. Але це був саме він...

За 500 років домінування Заходу у світі ми звикли як аксіому сприймати твердження, що модернізація означає вестернізація. І так воно було донедавна. Звідси разючий успіх в модернізації центрально та східно-європейських країн до та після вступу до ЄС. Саме через вестернізацію (аж до штучного запровадження англійської як державної в Сингапурі чи розквіту християнства в Південній Кореї) пролягав шлях з третього світу в перший для азійських тигрів...

Але, вірогідно, ми є свідками завершення 500-річної епохи домінування Заходу. В Грузії це особливо очевидно: Америка відступає – Китай займає її місце. Наразі в економіці. Далі – буде видно.

Подобається нам чи ні цей глобальний тренд, ми маємо знайти в собі достатньо мудрості та сміливості визнати його. Це не означає, що потрібно завтра ж "лягати" під Китай. Чи бити горшки з ЄС та Вашингтоном. Це означає, що світ став складнішим, диверсифікованішим, несподіванішим та прагматичнішим. Що вчорашні аксіоми знову стають лише теоремами, а то й просто гіпотезами. А небажання визнати нові геополітичні та геоекономічні реалії – це найкоротший шлях до катастрофи.

Автор: Геннадій Друзенко, правник, публіцист та громадський активіст