Ввод сил ОДКБ в Казахстан: миротворцы или оккупанты? Несколько мнений

Игорь Тышкевич, политолог

"Миротворцы" в Казахстане: контуры и вызовы

Буквально вечером я давал примерный расклад возможных событий в Казахстане. Выглядело так, что Токаев ликвидировал дуумвират, зачищая структуры власти от представителей клана Назарбаева. Такая политика не могла быть провёрнута без, хотя бы, информирования Кремля. Я не говорю о «хитром плане», согласие было получено в принципе – нечто вроде «в этом году наведём порядок во власти».

И тут, на фоне протестов возникает вопрос о привлечении сил ОДКБ. Точнее, не сразу. Для начала произошли несколько странные события.

1. После 2-3 дней (в зависимости от города) относительно мирных протестов вдруг возникли некие «радикалы»

2. У этих групп «вдруг» появляется оружие, которое активно применяется. (ещё до захвата участков полиции и т.д.)

2. Эти группы создали картинку – разгромленные магазины, банки и т.д. Процесс начал набирать оборотов за счёт людского резерва в виде молодых неустроенных в жизни граждан: «единокровцев» (этнических казахов, вернувшихся на Родину либо их детей), перебравшихся в крупные города жителей депрессивных регионов.

3. Токаев за сутки убирает с ключевых постов в силовых ведомствах ставленников Назарбаева. В том числе в президентской охране.

На этом фоне заявляет про жёсткие действия и отдаёт приказ о зачистке крупных городов. И появляется просьба к ОДКБ. Тут так же несколько вариантов причин:

1. Привлечь русских как гарантов перехода власти от клана Назарбаева (сделать невозможным сопротивление и переворот)

2. Сыграть на опережение и привлечь РФ в выгодном для себя формате – не как защитников «русскоязычного меньшинства», например, а как приданные на усиление силы.

Поэтому Токаев и говорил о террористической угрозе. Формально при таком обращении должен был бы быть задействован мандат Коллективных сил оперативного реагирования ОДКБ. Это боевые части, которые придаются для борьбы с террористической угрозой и могут применяться для подавления беспорядков, уничтожения «НВФ» и т.д. Но с ключевым отличием – они придаются местным силам безопасности. То есть, в нашем случае ОТДАЮТСЯ ПОД КОМАНДОВАНИЕ КАЗАХАМ. Это был бы идеальный вариант для Токаева.

Но Путин решил сыграть по другому. В решении, озвученном Пашиняном речь идёт о Коллективных миротворческих силах (КМС). Такие силы отправляются теоретически для установления мира между конфликтующими сторонами (!) Чувствуете разницу: не на стороне Токаева, а с возможностью «предотвращения столкновений» с «другой стороной». Второе ключевое отличие – командование. КМС отправляются со своим командованием (читай Российским) и никак не подчиняются местным властям. То есть РФ оставляет за собой поле манёвра. И, как минимум, берёт под «охрану» объекты критической инфраструктуры соседнего государства. Которое, к слову, пусть медленно, но успешно отползало из сферы российского влияния последние 10 лет.

И есть ещё одна деталь. В КМС привлекают бойцов 103 десантной дивизии из Витебска. Да, беларусов. Это для Москвы важно вдвойне — привязка Минска к себе и политическая реакция извне. На фоне кризиса в самой Беларуси после начала «командировки» десантников в Казахстан вряд ли найдётся большое количество политиков, готовых поверить в возможность самостоятельного принятия решений Беларусью в военной сфере.

Второе направление — демонстрация внешнеполитическим партнёрам по переговорам, что Россия будет жёстко удерживать уровень своего влияния на государства, которые в Кремле относят к «российской периферии».

Но есть бонусы и в «интеграционных» форматах. В частности на площадках ЕАЭС. Беларусь и Казахстан могли пытаться ограничить давление РФ солидарным голосованием в этом союзе. Так несколько раз было и частота использования механизма росла. Однако, сейчас Казахстан будет голосовать за российские предложения. По крайней мере ближайшее время. А вот дальше уже интересно. Представьте себе, что Казахстан попробует продолжить дрейф от РФ. Но будет ли он поддерживать идеи Беларуси, если фактически беларуский оккупационный контингент будет стоять на территории страны?

Как-то так.

И маленькая ремарка для беларуских «лидеров», которые не желают обсуждать «геополитику», продолжая заявлять о желании дружить с Россией. Задумайтесь: Беларусь сейчас осталась ЕДИНСТВЕННОЙ страной бывшего СССР, граничащей с РФ, на территории которой нет замороженного конфликта или русских оккупационных войск (кроме стран Балтии, но там были вооружённые столкновения в 1990-м). И дальше будете блеять про «братский народ и желание быть друзьями навек»

Борис Бабін, юрист і громадський діяч, професор

Колективна небезпека

Наразі усі бурхливо обговорюють звернення казахської влади до Організації Договору про колективну безпеку із закликом до введення у країну іноземних військ.

Про те, що раптовість розвитку нинішніх подій у Казахстані ставить Кремль у стан цунцвангу - вже багато хто сказав.

Не введуть війська - тактично програють вже зараз. Введуть війська - програють у регіоні стратегічно. Бо РФ об'єктивно здатна лише до спецоперації, а не до повної окупації Казахстану на тривалий період. Ситуацію вони таким чином звісно придушать, але вона все одно вибухне. І це усі розумітимуть.

10 мільйонів незадоволених казахів у РФ "анігілювати" не вийде.

Аспекти готовності російських сил спецоперацій чи звичайних десантників до "стрибка на південь" можна довго обговорювати, але припустимо, що вони повністю готові воювати.

Питання постає у міжнародно-правовому оформленні спецоперації чи окупації, і тут варто полистати власне "договори" укладені РФ із сателітами.

Угоди про ОДКБ переписувалися декілька разів на "колінці" та з точки зору юриста є папірцями про "капусту та королів". Але з них випливає одна чітка річ - потреба повідомляти про вжиті "для відсічі агресії заходи" в ООН.

Тобто РФ іже з нею мають повідомити про розпочату операцію на Радбезі, та отримати якусь резолюцію про занепокоєння. Це не кращий варіант для РФ, адже Радбез окупацію не засудить (фейкові вето РФ та КНР ще працюють), але точно зафіксує її юридично.

Якщо ж РФ "забуде" повідомити Радбез, то після початку введення військ їй хтось про потребу почаювати у Радбезі ООН все одно офіційно нагадає.

Посилаючись саме на договори ОДКБ.

Тоді РФ для Казахстану стане офіційним окупантом. А вже після зміни влади у Астані та Москві Казахстан звісно выставить РФ багатомільярдний рахунок.

Тому РФ це робити не дуже хотіла б.

Мінімально токсичних виходів у них поки було три.

Перший - змусити казахську владу "впоратися самим".

Другий - надіслати дозованих "гібридів".

Третій, якщо решта не спрацює - надіслати за "двосторонньою домовленістю" білорусів, без застосування договорів ОДКБ. Лукашенку вже абсолютно все одно, він політичний зомбі навіть для пострадянського простору.

Крім білорусів у РФ фізично немає жодного гарматного м'яса для Алмати, решта "союзників" зможе усіми своїми силами окупувати хіба що дьюті фрі алматинського аеропорту.

Проблем тут у РФ дві.

По-перше - це женевські переговори 10 січня, до яких казахське питання слід хоч якось "закрити".

По-друге - це олімпіада у Пекіні. Поки комуністичний Китай не завершить своє шоу тоталітаризму, він військові компанії за кордоном починати і навіть активно підтримувати не стане.

Знов-таки вже очевидно, що навіть якщо до 10 січня для РФ все буде "гаразд" афтершоки казахстанської кризи повністю перекриють на певний час "український порядок денний" Кремля.

Чи буде Україна вживати якісь зовнішньополітичні та організаційні заходи у нинішній ситуації - подивимося.

Але у вимірі привиду російської інтервенції та окупації Казахстану нагадаю усім слова Черчилля про те що якщо гітлер вторгнеться в пекло, то британський прем'єр обов'язково замолвить словечко за диявола у Палаті громад.

Подивимось чи надасть завтрашній ранок такий шанс казахським повстанцям.

Та усім нам.

Адже поки я все це писав, вечором 5 січня Рада колективної безпеки ОДКБ схвалила рішення про спрямування військ до Казахстану.

Що ж, гітлер вже у пеклі.

Та після того, як пролунає перший постріл російських окупантів в Казахстані, у України дуже надовго з'явиться стратегічний союзник - великий казахський народ.

Всебічна допомога якому буде для кожного українця виключно допомогою самому собі.

Юрий Бутусов, журналист

Пророссийская Организация договора о коллективной безопасности объявила о проведении военной интервенции в Казахстане!

Президент Токаев предал казахский народ и пригласил иностранных карателей для подавления протестов казахов. И вот мгновенно реакция со стороны Кремля - после разговора Токарева с Путиным формальный глава пророссийской ОДКБ премьер-министр Армении Никол Пашинян объявил о вводе в Казахстан миротворческих сил. ОДКБ, что показательно, не выступило в защиту Армении во время войны. То есть сейчас очевидно, что ОДКБ - это не оборонительный союз государств - это оборонительный союз контролируемых Россией вассалов.

Россия - это жандарм пост-советского пространства, которая помогает диктаторам убивать и угнетать народы, которая воюет с теми, кто выбрал свободу и демократию.

Токаев предал казахов также как предал украинцев Янукович, который обратился за вводом войск к РФ в 2014-м. Но тогда «миротворцев» ввести не успели, украинцы взялись за оружие.

Россия использует протесты чтобы подавить национальные казахские движения и превратить Казахстан в подвластную Москве территорию, такую же как Беларусь.

Украине надо готовиться к большой войне. Россия создала сегодня ещё один колоссальный конфликт на своих границах в огромной стране, ещё один узел, который придётся разрубать ценой большой крови и страданий.

Виктор Небоженко, политолог

Кому достанется Казахстан?

Самая главная проблема Казахстана, после подавления массовых беспорядков и восстановления внутренней стабильности, заключаются в том, сумеют ли Россия (ОДКБ) и Китай (ШОС) договорится о будущем Казахстана после Назарбаева. И как будет разделено экономическое и политическое наследство « вечного» Назарбаева после его ухода с политической сцены. Это и будет доказательством способности Китая и России к стратегическому, антиамериканскому Альянсу, эффективному сотрудничеству против США.

В Пекине и Москве уже осознают, что "казахстанская проблема" может поссорить или объединить интересы Китая и России в Центральной Азии. При этом не надо забывать, что нынешний президент Казахстана Токаев-«китаец», а не «путинец» и его просьбы введения войск ОДКБ(Путин-Лукашенко) может носить вынужденный или иной характер.

Более того, российско-китайские контроль над восставшим Казахстаном резко осложняется тем, что эта страна принадлежит тюркскому миру, а не русскому или китайскому миру . И тут Китаю и России придется учитывать не только сложный этноконфессиональный ландшафт Казахстана, но и геополитические и религиозные интересы Турции и Азербайджана, что сильно осложняет договоренность Пекина и Москвы по «двойному управлению» постназарбаевского Казахстана.

Юрий Романенко, политолог

Казахстан. Финал

Токаев руками протестующих очистил исполнительную власть от Назарбаева. Клан Назарбаев лишится части бизнеса. Это позволит Токаеву подтянуть молодую часть элиты, чтобы создать свою экосистему власти. Токаев теперь обязан Путину, который подвесил его на крючок, как Лукашенко. Путин показал Центральной Азии, что его гарантии безопасности работают. Потому дряхлеющие режимы ЦА, которые после победы талибов думают куда прислониться, получили четкий сигнал. По факту Россия укрепляет позиции в Казахстане и ЦА, если стрельба быстро закончится. Для Путина важно показать,ч то ОДКБ работает.

Если протесты загонят силой в подполье и не задавят быстро, то начнется тлеющая ребела, куда начнут просачиваться исламисты. Со всеми вытекающими последствиями для Токаева, Путина, России и ОДКБ.

Логика действий России в Казахстане понятна. ОДКБ будет защищать критическую инфраструктуру, чтобы казахские силовики освободили ресурс и казахи убивали казахов, пока россияне будут рассказывать байки о стабилизации и необходимости возрождения СССР.

Сергей Бережной, журналист

"Мы уверены, что казахские друзья справятся своими силами", - говорит Песков.

Казахские друзья тут же выводят охрану из аэропортов, арсеналов и административных зданий и через некоторое время с явным удовлетворением сообщают, что все стратегические объекты кто-то разгромил, вот фото. Давайте, вводите войска, интернациональная помощь, чё вы ваще.

Ну, вводят интернациональную помощь. Но еще до этого охрану в аэропорты и арсеналы возвращают, объявляют "антитеррор" и прочие праздники.

А вы говорите "многоходовочка". Зачем сложности? Все ж делается в одно касание.

Сергей Фурса, блогер, инвестбанкир

Пока украинцы радовались Майдану в Казахстане, там обнародовали требования (дешевые тарифы, бесплатные путевки и отмена вакцинации) и оказалось, что «майдан» превращается в типичный антимайдан. С погромами и мародерством. А противники прививок показали, из каких информационных помоек питались те, кто писал эти требования. Да и сами эти информационные помойки первыми принялись раскручивать протесты, привет российским телеграмм каналам. Ой не зря СБУ пытается зачистить эту клоаку и не зря закрытие каждого такого кубла приводит к взрыву гнева у оставшихся ресурсов русского мира.

Пока украинцы радовались, что в Казахстане загорелось зарево свободы и Путин опять получить по голове, сам Путин вместе с Токаевым провели блестящий блицкриг против Назарбаева. В результате во главе Казахстана реальную власть получил Путин и теперь его вечный посипака Токаев, пришедший к реальной власти на российских штыках, а Назарбаев, думавший, что создал независимое не от кого государство вынужден был улетать. Расслабился, видно. Потерял хватку. Вот такие они, дворцовые перевороты в азиатских деспотиях. Когда за власть приходится платить сдачей суверенитета. Впрочем, об этом многое может рассказать Лукашенко.

Пока украинцы и Запад переживали о том, что Путин двинется на Запад, Россия укрепила позиции СССР на Востоке. Приструнив Казахстан за несколько дней. И показав всем вокруг, что будет, если вздумают играть в независимую игру.

Вот так, одной рукой организовав протесты и направив их против Назарбаева, другой нашли своего Януковича и быстро ввели войска.

А украинцы должны понять, что Азия - это не Европа. И Майдан там не может быть нашим правильным демократическим праздником. Даже если для него есть все причины. А вот Антимайдан везде одинаков.

А у Путина теперь есть его ручной советский союз и два диктатора на побегушках, Лукашенко и Токаев.

Еще недавно Казахстан играл в свою игру, там казалось продолжает править железной рукой Назарбаев, контролировавший и силовиков и правительство, а сам Казахстан позволял себе невиданную дерзость - дублировать русские вывески латиницей. Вызывая взрыв гнева у российских политиков, чувствующих, что русский мир может потерять Казахстан. Теперь не будет. Это можно сказать уже точно. За какие-то три-четыре дня, пока весь мир еще не отошел от празднования, все удалось перевернуть на 180 градусов.

Путин выиграл. Назарбаев бежал. Эрдоган проиграл. Тюркский мир, который он так старательно выстраивал, и важнейшим элементом которого должен был бы стать исторически тюркский Казахстан, проиграл русского миру. И не зря зиц-председателем интервенции стал Пашинян, который хоть так смог отомстить Эрдогану за Нагорный Карабах, возглавив армию ОДКБ, а де факто армию Путина. Еще раз показав, для чего создавали это самое ОДКБ.

А украинцам не стоит ждать казахстанский уголь. Он теперь в одной упряжке с газом от Газпрома. Хотя может теперь у нас будет еще больше Байрактаров. И не стоит искать борьбу за свободу там, где ее нет. Даже если в казахстанских степях и провел много лет Тарас Шевченко. Это Средняя Азия. С другими ценностями. А если какие-то городские интеллигенты Алма-Аты и решили, что они близки к Европе, им наглядно показали погромами и мародерством, что с ними будет без помощи Путина. Показали это жителям Воронежа и Самары, Хабаровска и Москвы…

Олександр Михельсон, блогер, перекладач

Ну що. Здається, можна «привітати» тих, хто повівся на нібито вимоги казахстанського протесту щодо засудження СРСР і російської окупації Криму. Хоч і бентежила повна відсутність джерела – хай би хоч якоїсь анонімної структури протестувальників! А ще більше – те, як хутко це почали розкручувати, в першу чергу, проросійські коментатори. У вас у стрічці їх немає? А дарма.

Sergey Fursa наводить стихійні вимоги. Про них, принаймні, кажуть і казахстанські офіційні особи. Будь ласка: зниження тарифів, безкоштовні путівки і «ні» вакцинації. Якраз не «Майдан», а типовий «Антимайдан», пише п. Сергій.

А Vadym Denysenko нагадує протести «жовтих жилетів» у Франції. Пам’ятаєте? Все те саме. Тільки про вакцинацію тоді ще не йшлося. Зате погроми були – ого.

Ще він пише: «Є маса відносно бідних переважно молодих людей, які живуть на колишніх самозахоплених землях навколо Алмати (років десять тому це називалося «пояс шахіда», між іншим). Їхня організованість почалася з протистоянь з владою, яка спочатку робила певні рейди на їхні самозахвати, а потім вирішила ці поселення легалізувати».

Погромний характер подій підтверджує офіційне число жертв серед силовиків станом на середину минулої ночі. 8 загиблих і 317 поранених – таке співвідношення не може бути наслідками «спланованих терористичних атак». А тільки ділом рук розлючених натовпів, практично всуціль озброєних «булижніком – оружиєм пролєтаріата». Відосики з захопленням і роздачею зброї не повинні вводити в оману, з відосиків не зрозумієш навіть приблизно, скільки ж тієї зброї захоплено, а тим паче – використано.

***

Російський політтехнолог Пьотр Мілосєрдов, який сам колись відсидів два роки «за підготовку перевороту» в Казахстані (до речі, проросійського), пише на «Эхо Москвы» (пардон за довгу цитату):

«1. Я ни минуты не верю в самоорганизацию «народных казахских масс». У казахов просто нет подобного опыта. Вообще никакого. Максимум, на что эти массы способны – это на участие в организованном погроме, как это было и в 1986-м году, когда местная элита решила показать зубы Москве. Все последние «эксцессы» типа «языковых патрулей» или избиения дунган были явно инспирированы «сверху». Думаю, что и у этих событий есть заказчики и организаторы (в т.ч. в среднем звене).

2. Пожар запылал с Актау, Атырау и это не удивительно. Потому что там живут адайцы (они называют себя «адаевцы») – довольно беспокойный и пассионарный казахский субэтнос. Желающие могут погуглить информацию о том, как адайцы в 1980-х выгнали чеченцев, ещё ранее – били приезжавшую на «комсомольские стройки» молодежь – в 1960-х, 70-х. И, кстати, мало кто понимает, но расстрел в Жанаозене – это публичная порка адайцев со стороны центра».

***

Те, як спритно президент Токаєв посунув реального доти лідера Назарбаєва, викликає думки. До речі, зі слів самого Токаєва про те, що це він відтепер очолює Раду безпеки країни замість старого Нурсултана, абсолютно неясно, як саме і чому це сталося! А крім того ж (і крім відставки уряду), він оперативно міняє керівництво силовиків на лояльне.

До речі, чому силовики не запобігли «групам звичайних мародерів»? Ми тут розмріялися, шо «міліція з народом». Але ж може бути й так, що мав місце конфлікт лояльності в керівництві. Це, звичайно, лишає відкритим питання, чи міг Токаєв сам інспірувати заворушення, щоб позбутися Назарбаєва. Якось це надто складно. Ще менш зрозуміло, чи могла це ініціювати Росія. Надто вже це відгонить темою «розгін студентів на Майдані влаштувало ФСБ, щоб окупувати Крим».

Насправді, як показують останні вісім років, від окупації Криму Росія програла неспівмірно більше, ніж виграла, хоч їхня пропаганда й намагається задурити голови (і багатьом українцям – успішно), ніби «так було задумано». Спецоперація ще мала б сенс для проєкту «Новоросія» – як мінімум – але ж він провалився. Що вкотре свідчить, наскільки подібні операції є міфами масової свідомості, а не реальними й ефективними інструментами.

***

Ясно, що західний слід – взагалі цілковита маячня. Досить поглянути на заяви США і ЄС, які з'явилися тільки коли спалахнуло. І адресувалися, якщо читати повністю, в першу чергу протестувальникам: не чиніть насильства! Натомість три дні мирного протесту Захід як води в рот набрав. По факту, вони просто нічого не помічали, і те, що сталося, було для них там абсолютною несподіванкою.

А от згадані вище проросійські (і власне російські) пропагандисти зреагували оперативно. Тут вам і фейкові «вимоги» бунтарів, і київські телефони казахстанського олігарха-втікача Мухтара Аблязова, за якими він тіпа радив контактувати щодо координації опозиційної роботи в Казахстані.... в липні 2020-го року

Ну, і для різноманітності дуже активно розкручується не американський, а британський слід. Хоча той же Мілосєрдов – цілком собі російський патріот – пише: «3. Экономика КЗ – это полезные ископаемые, нефть, газ, цветмет. Большинство предприятий по их переработке принадлежит иностранцам, в основном – Великобритании. Вообще, роль UK в КЗ трудно переоценить. Так, например, бывший премьер-министр UK Тони Блэр (!) был советником Назарбаева (!!). А родной брат Тони Блэра, судья Вильям Блэр осудил к тюремному заключению в Англии оппонента Назарбаева (!!!) – Мухтара Аблязова.

Так что, друзья, все розовые сопли и слюни по поводу противостояния «западные демократии» vs «байский режим елбасы» можете высморкнуть в урну».

***

Токаєв, ясна річ, заявив про «зовнішнє втручання» лише для хоч якоїсь легітимізації саме зовнішнього втручання – Росії під прикриттям ОДКБ. Прикриття, звичайно, так собі. Все-таки Аблязов, хоч і живе у Франції – це не держава І, закладаюся, нічого конкретного ні про яке «зовнішнє втручання» в організації самих заворушень ми так ніколи й не почуємо.

Але інформаційну війну в цьому плані Росією виграно. І прекраснодушні романтичні українці мимоволі їй допомогли

То чи була це все-таки спецоперація Кремля, чи, як колись казав Путін про захоплення Криму, все робилося «з коліс», тобто Росія оперативно скористалася ситуацією? Повторюся, в якійсь озорій перспективі ми цього не дізнаємося.

Для нас усе це так і так недобре, бо тепер Казахстан, імовірно, стане зовсім уже російським поплічником. До речі, ще один привіт – прекраснодушним патріотам з тезою «Росія там зав’язне і від нас відволічеться». Дехто навіть пише, що тепер, мовляв, в Росію «підуть гроби», буде їм там новий Афганістан. Та з якого це дива?

Рашистів прибуває дуже небагато. Це аж ніяк не Прага-1968 з цілими танковими арміями. В плані присутності своїх силовиків у Казахстані Кремлю важливо тільки позначити цю присутність. Реальний контроль буде встановлюватися не озброєними патрулями на вулиці (в Кремлі не можуть не розуміти, що це лише обурить казахів), а власниками дорогих костюмів – у кабінетах.

А ще тепер на переговорах із НАТО, США і ЄС росіяни будуть вголос кричати про втручання клятого Заходу в Казахстані, а тихцем – і це гірше – за зачиненими дверима доводити західним переговірникам, що от бачте, як класно Росія наводить порядок і придушує заворушення на «історично своїй» території за кордоном? А ви так не можете! Тому навіщо вам та ж Україна, давайте все-таки в Realpolitik, ми готові відповідати за лад у всіх цих непевних землях, а вам воно потрібно, га?

Не те щоб усе це було аж катастрофічно. Це аж ніяк не «Путін-всєх-пєрєіграл», бо ж проти нього тут ніхто й не грав.

Але осад, як то кажуть, залишається.