На розвилці: чи переросте поточний фарс на кривавий фарш? Дізнаємося швидко

Наразі вже чуємо заяви офіціозу РФ про окупований Схід, що "республіки будуть визнані в межах областей". Іншого, насправді було важко очікувати на словах. Агресора ніхто ніколи не помічав у добровільних відмовах від будь-яких "претензій" як важеля подальшої агресії. Вчорашні заяви росіян, які хтось витлумачив по іншому, були вкрай абстрактні і усі тлумачили їх на свій розсуд.

Надалі й вимальовується головна розвилка другого акту нинішньої ескалації – чи будуть подальші "вимоги" агресора до України суто паперовими, чи будуть вони посиленими черговим напруженням, чи переростуть вони в масштабні бойові дії. Та чи буде Кремль це ув'язувати з якимись переговорами з лідерами цивілізованих країн – чи демонстративно від них відмовиться.

Тобто головним питанням є чи буде поточний фарс (а поки це фарс) продовжуватися, чи цей фарс переросте на кривавий фарш. Це все на столі, щось побачимо сьогодні, решту до кінця тижня.

Основний плюс тут один, і це – час. РФ дійсно загнана у цугцванг та має діяти швидко, ніякі рішення "на березень" там відкладати не будуть.

Як би це не виглядало морально, я, станом на ранок 22 лютого, підтримую нинішню "політику тиші" України в її політичному та юридичному вимірі, рівно до того моменту, як агресивні вимоги РФ не будуть формалізовані на папері або на лінії фронту.

Для цього є дві причини.

По-перше, Україна обгрунтовано заявляє, що РФ окупувала Схід з 2014 року і тримала там своїх військових, що "республіки" є окупаційними адміністраціями РФ. Тому нинішнє їх "визнання" та "введення" військ станом на ранок 22 лютого є формальними, пропагандистськими заходами. Не "початком агресії", а просто черговою спецоперацією в рамках агресії, що триває з 2014 року. Реагувати на яку, звісно, слід масштабно. Але не варто надавати підставу ворогу казати "ось бачите – раніш нас там не було, а тепер вже ось воно як".

По-друге, наразі на певний короткий час мертвонароджені "мінські домовленості" та нормандський формат об'єктивно стають знаряддям України. Ми маємо послідовно довести світові офіційну відмову РФ від цих механізмів, зробити так, щоб це були змушені визнати ОБСЄ, Німеччина та Франція. Це дуже важливо для подальшої кваліфікації російської агресії. Крім того це тактично важливо, бо на Сході діє Червоний Хрест та ОБСЄ, це все в рамках "мінського процесу", і РФ змушена буде наразі з цим щось робити, заявляти позицію.

Тому, поки не відбулася юридична констатація "смерті пацієнта", Україна має вживати відповідні зусилля з "реанімації нормандії". Для цієї констатації також, на жаль, одразу не можна робити окремі заходи, які у наступному будуть зробленими. Прикладом, на жаль, дипзносини.

Я також не згоден із тим, що якесь мляве реагування на діяння РФ їх "заохочує". Там діють чітко за планом, який має декілька варіантів, але не має імпровізацій. Всі варіанти відео, документів та планів там вже заготовлено, приємних для нас варіантів там нема все одно. Катастрофічні варіанти та їх реалізація залежать виключно від потужностей Збройних Сил та згуртованості українського суспільства.

Нинішня ситуація "антракту", на жаль, навряд чи буде тривалою із об'єктивних причин, ключова з яких – Азовське море. Нинішні "визнання", особливо "в межах областей", там повністю "перегортають стіл" не лише для політиків, але й для морського бізнесу, зокрема транзитного. І Казахстан вже відмовився "визнавати ОРДЛО". Це все не буде чекати роками. Про відповідні виклики напишу окремо, але вже після завершення антракту.

Автор: Борис Бабін, громадський діяч, доктор юридичних наук