Київська весна: ворог дуууже хоче взяти Київ. Питання – а чи може?

Почнемо з останнього питання, стосовно їхання прям згадуються аналогічні дискусії спершу про Ізраїль, а потім загалом про еміграцію :))) відкидаємо тему про унікальне вікно можливостей, яке відкрив Євросоюз – три роки у ЄС з правом працевлашутвання, акційна пропозиція, поспішайте скористатись, поки ми не розгромили ворога, бо тоді акція закінчиться щодо тих, хто їхати загалом не хоче, але обдумує виїзд саме з міркувань безпеки – тут дуже складно щось однозначно порадити. Та й з етичного боку тут радити не можна, бо це те саме як із порадами про лікування (якщо звісно ти не лікар, а поради просить не твій пацієнт) – якщо ти щось радиш, то береш на себе відповідальність за наслідки, тобто за чуже життя (а "пацієнт" із себе цю відповідальність радісно перекладає, що на жаль дуже любить значна частина наших людей). Тож тут поради не буде, хіба деяка інфа та міркування, а вирішувати кожний має винятково сам.

На мою приватну думку Київ наразі не воює. Це не Харків і не Маріуполь, навіть не Миколаїв. Війну шаленим надзусиллям зупинили на передмістях, лінія фронту проходить по затишних містечках, куди останніми роками так любили переїздити кияни у пошуках спокою. Там дійсно пекло, війна у її найгірших проявах. Але за лінією фронту починається практично нормальне життя, майже як до війни – із налагодженим побутом, електрикою, газом та опаленням в домах, працюючими магазинами, освітленими вулицями та навіть сяким-таким частково працюючим метро. Від війни – комендантська година та регулярні сирени повітряної тривоги (але при цьому ППО працює на відмінно, її ще жодного разу не прорвали), проблеми трансферу між берегами та дефіцит окремих продуктів. Це поки що всі незручності. Як на мене, навіть з точки зору банального комфорту тут на порядок краще аніж поневірятися біженцем десь по чужих людях.

Що ж до безпеки, то якщо обережно поводитись на блок-постах нервової та ніфіга нічому не навченої тероборони (оце реальна загроза: купа схвильованих цивілів, які вперше взяли до рук зброю, не знають як нею користуватись, і можуть шмальнути у всьо що рухається або навіть просто випадково... сподіваюсь потроху їх або чомусь навчать, або таки замінять наприклад поліцією, але поки є як є...), то поки що всі інші ризики в межах міста (не плутати з околицями) мінімальні. Щоправда, якраз перед написанням цього блогу на будинок через двір від мого приземлився збитий нашою ППО свинособачий дрон, але це чудо імпортозаміщення навіть не вибухнуло і отак у них майже всьо.

Питання чи так буде весь час? А от не факт. Пуйло ставиться до Києва як до сакральної мети. Воно чомусь свято переконане, що із взяттям Києва та парадом на Хрещатику одразу закінчиться український спротив, і досить посадити на Банковій свою маріонетку, як Україна радо складе зброю та ввіллється до руцкого міра. Це насправді повна лажа (як і всі уявлення пуйла про українців), якби раптом окупанти таки взяли Київ (а 24-25.02 у них був такий шанс) наша війна жодним чином би не припинилась. Але вона стала б зовсім іншою – такою, яку очікували навіть наші найбільші друзі на Заході: партизанською в стилі Афгану чи Сирії. Ми б і так воювали, але так як зараз набагато краще. Тож для нас утриманя Києва є не менш важливим, аніж для пуйла його захоплення.

Тож констатуємо факт: ворог дуууже хоче взяти Київ. Питання – а чи може? Я не великий стратег, але на свій хлопський розум ну от хоч убий не бачу у свинособак людського ресурсу на це. Навіть якщо в війну вступить армія Лукашенки, ці шанси ворога значно виростуть – з нинішнього нуля десь так до 5%, але неможливість успішного штурму жодним чином не означає що не буде його спроби – самовбивчої для наступаючих, але і для міста досить дорогої.

Ми маємо справу із хворим на голову історичним реконструктором, який відчайдушно косплеїть Сталіна (хоч в реальності його шлях значно більш схожий на головного опонента товариша Сталіна – геноссе Гітлера). Свого часу кумир пуйла віддав наказ за будь-яку ціну взяти Київ до річниці більшовицького перевороту, і наказ було виконано – ціною життя 300 тисяч червоноармійців (на жаль переважно українців). Пуйло цілком може так само віддати наказ про штурм міста за будь-яку ціну, і його принаймні спробують виконати. Чесно кажучи, ймовірність такого наказу (самогубчого для росіян при тій їхній кількості, яку вони нарзі мають під Києвом) я б оцінив як дуже високу, а у випадку вступу у війну армії РБ (яка навіть якщо білоруси майже одразу масово розбіжаться по поліським болотам все одно на кілька днів відволіче на себе значні сили ЗСУ) ця ймовірність зростає до 99%. Штурм ми відібємо, але не факт що це відбудеться на нинішніх умовно "далеких" рубежах – можливий прорив частини ворожих сил до міста, звісно не до центру, але частина житлових районів може ненадовго стати ареною жорстоких боїв.

Чи це обовязково станеться? Ні, далеко не обовязково. Але сподіваюсь, ця війна вже навчила нас що готуватись слід саме до гіршого з можливих варіантів, а не до оптимістичних сценаріїв – і тоді ймовірність оптимістичного сценарію значно зростає. Тож до можливого штурму нам варто приготуватись, і про це докладніше нижче.

Поки ж перелічимо інші можливі загрози. Планом Б у росіян є блокада міста поєднана із маованими бомбардуваннями та артобстрілами (сценарій Грозного, Алепо та Маріуполя, так само намагались зробити із Харковом але не спромоглися). Чи є у них сили для повноцінної блокади? Дякувати Сумам, Чернігову та Охтирці, які відтягнули на себе та частково утилізували значну частину лівобережного угруповання ворога, яке повзло на Київ, вже нема. Але це не виключає напівблокади, коли місто не буде у щільному кільці, але ворог займе низку домінуючих висоток з різних напрямків довокла столиці і звідти зможе прострілювати основні автомобільні та залізничні шляхи. Насправді спроби такого напівоточення ворог робить вже майже два тижні, поки що без жодного суттєвого успіху, але в принципі успіх такого сценарію не можна виключати (особливо у випадку вступу в війну РБ). Це сильно ускладнить життя міста та його оборону, оскільки обмежить довіз товарів та боєприпасів. Скільки така напівоблога може протриматися? А поки ми її не прорвемо, може тиждень, а може і пару місяців. Втім, Сараєво прожило в подібних умовах понад 3 роки, і нічого подібний сценарій далеко не те саме що втрата міста. Але із нинішнім рівнем столичного комфорту доведеться на певний час попрощатись, і до цього знову ж таки слід підготуватись – в першу чергу морально, але також і шляхом запасання якоїсь кількості (не вагонів, не на роки) продуктів першої необхідності.

Арта і бомбардування. От до цього точно варто приготуватись, бо ворог явно готується. Пуйло здається вже сприйняло реальність, в якій взяти Київ малою кров’ю та ціленьким для красивої картинки не вийде. Тепер він готовий зайти на руїни, аби ж лише зайти. Про це свідчать і щоденні спроби прорвати нашу ППО, і те, що орки на околицях перебудовуються із маршових колон у розгорнуті позиції, окопуються, зариваються у землю, підтягують арту та намагаються вистроїти комунікації. З цих укріплених позицій вони швидше за все скоро спробують "кошмарити" Київ артою, як робили із Харковом та Маріуполем, з поправкою на інших розмір міста (дістануть далеко не до всіх районів). Авіація також ще спробує відпрацювати по повній – вже не фронтова (штурмовики), а стратегічна, яка скидатиме бомби та ракети з висот майже недосяжних для нашої ППО, і з відповідною "точністю" (плюс-мінус район).

Оце дійсно може ускладнити побут киян дуже суттєво та на порядки збільшити ризики від перебування у місті. Слід морально бути готовими до того, що таку розкіш як світло та вода у крані ми на якийсь час можемо втратити. А тривале перебування у підвалах та метро, яке досі було швидше дууууже превентивною пересторогою, або ж репетицією на близьке майбутнє, може таки стати необхідністю.

Кожний сам має визначитись, чи готовий залишатись у місті при описаних ризиках. Ще раз уточню – це не "вангування", я далеко не гарантую що буде саме так. Цілком може статись, що взагалі "пронесе" і все буде як зараз. Але я спеціально описав найгірші можливі "розклади", щоб не повторити нашу спільну помилку з цією війною, в яку ніхто майже не вірив. Краще припустити найгірший сценарій, щоб потім радіти що так не сталось, аніж навпаки.

Зокрема поки з міста є безперешкодний виїзд кожний може сам для себе оцінити, чи готовий він до всіх цих сценаріїв, чи деякі вважає настільки страшними що краще зараз виїхати. У виїзді нема нічого ганебного, це нормальний вибір, можна бути корисним у інших місцях і робити те на що здатний, а не силувати себе понад свої можливості.

Як ми переживемо описані халепи, залежить цілковито від нас, зокрема від нашого настрою та підготовки. Якщо почнуться килимові бомбардування та дотягнеться арта, все залежатиме від того, чи призведе це до масової паніки та хаосу в місті. Якщо з першими бомбами на голову ми перетворимось на натовп людей, які тікають де очі бачать – тоді все дуже погано, і дійсно виникне ризик захоплення міста ворогом. З істеричним плачучим тилом сильно не повоюєш. Якщо ж навпаки, в кращих традиціях Майданів організуємось і для відбиття штурму, і для організації рятувальних робіт та цивільного захисту – тоді зовсім інша історія, місто вистоїть, а за якийсь час саме звідси почнеться наступна фаза війни – наш великий контрнаступ.

Слід розуміти, що ворог зараз стягує до Києва майже все, що у нього лишилось боєздатного. Коли тут, у столиці чи на її околицях, ми перемелемо цю орду, це автоматом означатиме що у всього окупаційного контингенту буде зламано хребет, і далі стане справою часу та техніки добити орду на решті напрямків. Шлях на Крим починається на київській окружній

Наостанок про те, що робити тим здатним брати до рук зброю, хто ще не задіяний у лавах ЗСУ та ТрО. Наразі в очікуванні можливої спроби штурму доформовується чимало нових підрозділів ТрО, особливо швидко формуються ДФТГ (добровольчі формування територіальних громад).

Нарешті є можливість задіяти тих, хто чекає черги ще з початку війни та так поки не дочекався виклику до військомату чи до свого районного ТрО. У першому коменті дам лінк на один із підрозділів, до якого сам записався і де трохи працюю над його комплектацією та розгортанням (через що став не так часто писати на ФБ – вибачайте, роботи дофіга і трошки).

Специфіка підрозідлу – готуємо зокрема саме до вуличних боїв, з розрахунку на гірший сценарій (бомби зверху + спроба "паслєднєво і решитєльново" штурму). Якщо ж штурм не відбудеться – працюватимемо по комунікціях довколокиївського угруповання орків. Велкам ту клаб.

Але те що я саме у цьому підрозділі геть не означає що інші гірші хто знайшов собі місце у інших "партизанських загонах" – давайте дружити сім’ями.

Між іншим, це стосується не лише киян. Багато хто записався до ТрО у областях, поки не охоплених війною, і наразі або досі чекає своєї черги незадіяний, або ж тримає оборону на блок-постах в марному очікуванні білоруського парашутного десанту. Раджу розглянути можливість прогулянки туди, де люди дійсно потрібні - на оборону столиці та околиці. Важливе уточнення для бійців ТрО: ви можете це зробити лише за погодженням із командуванням свого підрозділу, інакше це дезертирство (так, навіть якщо це "дезертирство" на фронт – у армії має бути порядок, а ТрО це таки армія). Але такий механізм існує – вас можуть за вашим рапортом відрядити до Києва наприклад на місяць, у розпорядження київської 112 бригади ТрО. Тут вам будуть раді. Але будь ласка тільки в такий спосіб, ніякої самодіяльності.

Ось такі ото наші столичні справи.

І головне, мої котики та зайчики, памятайте – все буде добре, і все буде Україна. І оце от без варіантів.

Автор: Євген Дикий, науковець, військовик, публіцист