Родинні зв’язки vs пропаганда: що можуть змінити розмови з росіянами про війну

Про це пише видання The Washington Post, яке опублікувало результати проведеного Gradus Research опитування українців, передає Укрінформ.

За даними дослідження, 48% респондентів повідомили, що мають принаймні одного родича в росії, і більшість із них — 59% — обговорювали війну зі своїми родичами, переважно через WhatsApp, Tелеграм та відео- і голосові дзвінки. Причому протягом перших двох тижнів повномасштабної війни комунікація переважно припинилася, а приблизно через сім тижнів після російського вторгнення 46% розмов про війну поновилися.

Як зазначається, близько 74% респондентів з найближчими родичами говорили про бомбардування та обстріли українських міст росією, а 67% – про вбивства мирного населення. Менш обговорюваними були такі теми, як мародерство (41%), тортури та зґвалтування (38%), використання росією забороненої зброї, наприклад касетних бомб (27%).

У багатьох розмовах порушувалася тема про хибні заяви росії, які виправдовують вторгнення. Зокрема, 52% респондентів обговорювали твердження, що лідери України нібито є «нацистами», 36% говорили про те, що росія "визволяє" окремі райони в Донецькій і Луганській областях, а 30% - про те, що Україна "здійснює геноцид" проти етнічних росіян. Заяви про те, що Україна нібито розробляє ядерну зброю, отримали менше уваги (20%), констатують дослідники.

Водночас, на прохання дослідників оцінити, наскільки родичі опитаних вірили російській пропаганді на початку спілкування, за шкалою від 1 до 10, середня оцінка становила 8.

Очікувано респонденти відзначали більший вплив пропаганди на старших родичів і тих, які отримують інформацію з російського телебачення, а не з інтернету чи інших джерел. При цьому, за оцінкою опитаних, їхні родичі з москви та Санкт-Петербурга не менш схильні довіряти пропаганді, ніж родичі з менших російських міст та сільської місцевості.

Щодо того, чи спілкування з українцями спонукає їхніх російських родичів переосмислити правдивість прокремлівської інформації, оцінки неоднозначні. З одного боку, 54% респондентів стверджують, що їхні розмови не вплинули на віру родичів у російську пропаганду, а 8% респондентів констатували, що родичі ще більше повірили в пропаганду через ці дискусії. З іншого боку, 22% вважають, що ці розмови спонукали трохи менше вірити російській пропаганді, а 16% зазначили, що родичі стали вірити їй набагато менше.

Утім, респонденти, які на момент опитування ще спілкувалися з російськими родичами, налаштовані більш оптимістично: лише 37% з них стверджують, що ці розмови не мали жодного ефекту, а 4% — що розмови зміцнили переконання їхніх родичів. Натомість 59% повідомляють, що російські родичі трохи або значно менше вірять державній пропаганді.

При цьому більшість респондентів стверджують, що більше покладалися на факти (59%), ніж на логіку (48%) або емоції (26%), щоб впливати на переконання своїх родичів про війну. І все ж докази та логіка часто виявляються неефективними проти «альтернативних» фактів, висловлених кимось, уміщеними в окремій інформаційній бульбашці, констатують дослідники.

"Отже, родинні зв’язки громадян України можуть бути недооціненим інструментом в інформаційній війні України. Дослідження демонструють, що подібні методи переконання роблять людей сприйнятливими до нових точок зору саме тому, що вони менше покладаються на факти та логіку, а більше на емоційні зв’язки, та пов’язані з жестами, тоном та виразом обличчя. Такі прийоми можуть допомогти українцям протистояти впливу російської пропаганди, одна розмова за одною, оскільки вони продовжують доносити правду про війну своїм російським родичам", - підсумовують автори публікації.

Опитування було проведено дослідницькою компанією Gradus Research з 15 по 17 квітня методом самозаповнення анкети в мобільному додатку. Опитування включало вибірку з 1880 респондентів, рівень відповідей у 43% та похибку в 2,1%.