НОВОСТИ ДНЯ: Жданов назвав причини розгромного провалу Росії та успіху контрнаступу ЗСУ  Арестович про втрати окупантів у Херсонській області: елітним військам Путіна кінець  Погода в Києві на п'ятницю, 7 жовтня  Ментальне здоров’я українців поліпшується, охочих повернутися додому все більше  Курячі яйця за 100 гривень: експерти попереджають про зростання цін  Кремль виділить Білорусі півтора мільярда доларів  Погода в Україні на п'ятницю, 7 жовтнявсе новости дня
Кабінет директора
Вечірня горілка
23.09.2022 676

«Деды воевали. Деды погибали. Можем повторить.». Чого насправді прагне московська некроімперія

Сергій Бережний: Вас дивує, чому Кремль накачує фронт тими, кому практично гарантована загибель у першому ж бою – ненавченими рекрутами, резервістами, які давно втратили колишні навички, чому він заганяє до армії навіть у покарання за протест проти війни? Мене не дивує. Сподіваюся, що вас теж після прочитання цього тексту не дивуватиме.

Давайте відповімо на кілька найпростіших питань.

Яке свято за Путіна стало в Росії найголовнішим державним? Правильно, день перемоги над нацизмом.

Яким є головний показник цього свята на скріпній шкалі? Правильно, 20 мільйонів загиблих радянських людей (насправді більше, але ми не про «насправді», а про узагальнене зведення втрат, що застрягло в масовій свідомості).

Як його святкують у Росії? Правильно, прославленням загиблих. Причому «прославленням» у цілком релігійному сенсі – аж до колективної канонізації цих 20 мільйонів та проведення «хресних ходів» із їхніми портретами.

Числом загиблих навіть мірялися із Заходом, вказували на те, що вони там набагато менше своїх погубили, а значить, і внесок у перемогу у них менший. І взагалі – як вони після цього сміють називати перемогу над нацизмом «спільною»? Вічно чуже хочуть захопити.

Тобто, в масовій свідомості росіян, у російській пропаганді та в підкоренні Кремля ці Двадцять Мільйонів Жертв, Принесених на Алтар Великої Перемоги, стали сприйматися не просто як «духовная скрепа», а як один з найважливіших результатів війни. Над яким, звичайно, спочатку погорювали, але потім стали сприймати як дуже спеціальну основу для гордості – і як рольову модель. «Деды воевали. Деды погибали. Можем повторить.».

Тому однією з підсвідомих (пропаганда взагалі ефективніше працює з підсвідомістю, ніж із раціональним мисленням) цілей повномасштабної війни проти України можна вважати максимальне накручування Росією лічильника власних втрат. В ідеалі – до скріпних 20 мільйонів та вище.

Цьому, звичайно, жорстко суперечить небажання Кремля озвучувати реальні дані про втрати російської армії в Україні. Тут підсвідомий мотив поступається раціональному міркуванню. Але зверніть увагу, що це замовчування втрат не тільки не заважає накручувати лічильник, але істотно допомагає його накручувати. Малі втрати на табло підвищують ентузіазм тих, хто вірить у це табло. Жертва має йти на забій не з приреченістю, а з ірраціональним натхненням. В ідеалі – з усвідомленням та прийняттям. «Деды воевали. Деды погибали. Можем повторить».

Пишуть, Гітлер у 1945 році вірив, що коли для його Тисячолітнього Рейху настане Година Вовка (або як його там назвали в Аненербі), то Спис Долі засяє, Світовий Лід трісне і вороги Рейху самі собою перетворяться на порох. Навряд чи в Кремлі замислюються над тим, що трісне і засяє, коли їхній лічильник досягне скріпної позначки. Гадаю, вони просто остаточно йобнулись. Як серійний маніяк охоче підкоряється голосу свого божевілля, так і Кремль охоче женеться за своєю пропагандою. За масової підтримки тих, кого він має намір принести в жертву.

Звичайно, моя версія – теж спроба раціоналізації моделі, яка багато в чому виглядає повністю ірраціональною. Або, навпаки, надто мистецька метафора. Ніхто не знає, що насправді криється у глибинах російської масової підсвідомості. The Shadow knows, а ми можемо лише гадати.

Але через відсутність (або через недоступність) менш художніх моделей доводиться поки що задовольнитись ось цією.

Я ніколи не любив фентезі про імперії некромантів. Ще менше я хотів воювати з однією з таких імперій в реальності та накручувати її божественний лічильник.

Але відмовитися читати будь-яку хрень я можу собі дозволити, а здатися на милість реальному вбивці, що збожеволів – ні.

Я ж не росіянин.

Автор: Сергій Бережний, журналіст

Оценка материала:

5.00 / 3
«Деды воевали. Деды погибали. Можем повторить.». Чого насправді прагне московська некроімперія 5.00 5 3
Кабінет директора / Вечірня горілка
23.09.2022 676
Еще материалы раздела «Вечірня горілка»
  • Референдум та ядерна бомба: чому Кремль підіймає ставки? Огляд думок Референдум та ядерна бомба: чому Кремль підіймає ставки? Огляд думок

    Самопроголошені республіки "ДНР" та "ЛНР", окупаційна адміністрація Херсонщини та окупаційна адміністрація захопленої росіянами частини Запорізької області призначили "референдуми" про входження у склад Росії та назвали дати їх проведення - 23-27 вересня. Що це значить і чим загрожує? Огляд думок.

  • «Родіна в апасностє», а воювати немає кому. Про складнощі російської мобілізації, якої не буде «Родіна в апасностє», а воювати немає кому. Про складнощі російської мобілізації, якої не буде

    Віктор Кевлюк: Пенсіонінформбюро читало ранкові газети і ознайомилося з мобілізаційним трешем на московщині. Чим, власно, і ділиться з охочими. Посиденьки у хатинці на Охотному ряду, в котрій туляться імітатори парламентаризму расєї, пройшли дуже цікаво. Головна думка – ситуація на Харківщині після нашого удару оцінена, як «жахлива ситуація на передовій в Україні».

  • Щоб більше не кортіло Щоб більше не кортіло

    Одна з важливих особливостей цієї війни, яка багато в чому визначає її хід і результат, вислизає від багатьох: у ній, за великим рахунком, лише один учасник. Україна воює, а Росія – ні.

  • Том Купер: шість місяців війни. Що зараз відбувається на фронті? Том Купер: шість місяців війни. Що зараз відбувається на фронті?

    Ростислав Семків: Звіт Тома Купера, як завжди, тверезий: ЗСУ тримає оборону; росіяни нескінченно й, загалом, неефективно обстрілюють наші позиції; в Криму активно діють українські ССО. Дочитайте до ударів по Антонівському мосту – піднімає настрій.

  • Вони сподіваються, що все обійдеться Вони сподіваються, що все обійдеться

    До піврічного рубежа великої війни Росія підходить без скільки-небудь значних перемог. Останнє скільки-небудь гучне територіальне надбання – Лисичанськ, який українські війська залишили 3 липня. Щоправда, за кілька днів до цього, 30 червня, жестом «доброї волі» окупанти пішли з острова Зміїний, тож півтора місяця тому росіянам теж не було чого особливо святкувати.