НОВОСТИ ДНЯ: У Росії бояться "сюрпризів" ЗСУ до Нового року: "Олів'є в горлянку не полізе"  "Росіяни не тікають з поля бою": Путін продемонстрував цілковиту необізнаність про своїх солдатів-дезертирів  На Україну насувається потепління, але з мокрим снігом, дощами та поривами вітру  У Німеччині заявили, що Україна має право захищатися і за межами своєї країни  Мобілізація жінок в Україні: як призивають і кому потрібно обов'язково стати на облік  5 напоїв світу, які варто спробувати і якими можна зігрітися на Новий рік  Hubble зробив фотографію наймолодшої галактики у всесвітівсе новости дня
05.10.2022 814

Том Купер: війна в Україні, 4 жовтня. Про контрнаступ на Херсонщині зокрема і про сучасну війну загалом

Том Купер нині знову дуже продуктивний – багато і розлого пише, вдається у деталі, по-доброму тролить читачів і захоплюється ЗСУ. Читати (і перекладати) його – саме задоволення. Пропонуємо вам два вчорашніх дописи про Херсонщину, в яких багато роздумів про те, що таке сучасна війна, чому ЗСУ настільки прекрасні і як наші військові вдосконалюються прямо на полі бою.

Доброго ранку всім!

[дописи опубліковано 4 жовтня близько 11:00 та 22:00 за Києвом]

Сьогодні з-поміж «цілої шереги контратак» ЗСУ я знову зосереджу увагу тільки на одній – тій, що відбувається на півночі Херсонської області, і саме тій, щодо якої виникає так багато запитань.

Про те, що відбулося там за минулі кілька днів, можна здогадуватися переважно на основі розповідей росіян: українці не поспішають ділитися новинами.

Насамперед, очевидно, що цю операцію було підготовлено значно якісніше, ніж ту, що відбулася наприкінці серпня – хоча її цілі, ба навіть напрямки та осі просування залишилися переважно тими самими.

Першою проблемою контрнаступу кінця серпня – початку вересня на півночі Херсонщини було те, що залученим там підрозділам ЗСУ швидко забракло артилерійських снарядів. Причина в тому, що витрата снарядів у цій війні досі значно вища, ніж можна було б очікувати. І снаряди не були витрачені намарне: вони добряче покоцали противника. Крім того, атаки ЗСУ на сході Харківщини змусили ЗС рф перекинути туди значне підкріплення: особовий склад і зброю, тим часом як російські війська ВДВ і сепаратисти на Херсонщині (під командуванням 49-тої загальновійськової армії рф на півдні й заході Херсонщини і 22-гого армійського корпусу на півночі області) не могли розраховувати на таке ж підкріплення.

Другою проблемою [для росармії – перекл.] стало вдосконалення радіоелектронної боротьби (РЕ) та рівня розвідки. Про те, що відбулося масоване застосування РЕ, можна судити зі звітів росіян про розриви звʼязку та брак підтримки з повітря. Майже напевно це спричинило і брак артилерійської підтримки. Звісно, перевершити слабко оснащену 205-ту «казацьку» мотострілецьку бригаду (сепаратистів) у царині РЕ було простіше, ніж підрозділи ВДВ, озброєні передовими технологіями, та все ж навіть ці війська так ефективно відрізали від систем звʼязку, що вони не змогли звернутися по допомогу.

Розвідку вдосконалили настільки, що ЗСУ спершу знаходили та нейтралізували російські бойові машини, а тоді вже атакували. І ось результат: за звітами, на початкових етапах контратаки ЗСУ у вересні було повідомлено про втрату лиш одного чи двох танків Т-72, що належали («знищеній») 128-мій гірсько-штурмовій бригаді (тоді як під час перших атак на початку серпня втрачено було половину машин) – натомість противник втратив близько половини БТГр (наскільки мені відомо, загальна кількість знищеної російської техніки на сьогодні складає близько десятка танків, такої ж кількості БМП та БТР-ів, а також удвічі більше інших транспортних засобів).

Іще одна проблема полягала в тому, що командири ЗСУ найчастіше досі «вели своїх солдатів у бій», тобто перебували «всередині» бойових дій. Минулі років 70 це була така символічна статусна «фішка», але в сучасних умовах – не найкраща практика. Нині командири можуть краще послужити своїм бійцям, якщо координуватимуть їхні дії з безпечних штабів. У їхньому розпорядженні зараз є дрони і система автоматичного тактичного управління «Кропива», тож вони можуть спостерігати за боєм «наживо» і з «вигідної позиції», бачити все, що відбувається, краще, ніж із землі. Крім того, я певен, що ЗСУ запустили свої сили спеціальних операцій (очевидно, підрозділи центру і півдня) в тил до ворога, щоб полегшити собі просування і здобути додаткову інформацію про переміщення його військ.

Зрештою, і противник в українців тепер «іншої якості»: наприкінці серпня 128-ма гірсько-штурмова атакувала добре підготовлені позиції двох БТГр і передових ВДВ. Та навіть тоді повідомляли про такі масові втрати в цих підрозділах, що один із них довелося повністю відвести з Херсонської області. Цього ж разу 128-мій довелося протистояти (порівняно) слабко озброєній 208-мій «казачій» мотострілецькій бригаді сепаратистів та виснаженій 83-тій бригаді ВДВ.

На додачу, цю атаку ЗСУ підтримувало просування 35-тої бригади морських піхотинців із Інгулецького плацдарму в напрямку на північ (на Давидів Брід) і схід (Брускинське).

Розгортання бойових дій

У неділю 2 жовтня в ході першої різноспрямованої атаки було швидко розбито позиції 205-тої «казачої» бригади росармії у Миролюбівці та Любимівці. Російські недобитки швидко повтікали (кажуть, аж до Берислава, що за 80 км на південь). Після цього вразливими стали опорні пункти росіян у Хрещенівці та Золотій Балці. Тим часом 83-тю бригаду ВДВ вибили з позицій ударом по її штабу (тоді загинув командир підрозділу, і не тільки він), а ті, кому вдалося вижити, швидко відступили на Дубчани.

У понеділок 3 жовтня росіяни «перегрупувалися» [нам подобається як іронічний автор смакує новомову росармії - ред.] з Михайлівки. Коли в бій спробували втрутитися ВКС рф, то швидко втратили Су-25 десь у районі Нововоскресенського.

Відтоді «перегрупування» перетворилося на «втечу»: росіяни покинули Українку і Біляївку й утекли на південь: станом на вчора українці звільнили Новоолександрівку, Гаврилівку, а росіяни — підірвавши міст на трасі Т0403 — покинули навіть Дубчани, організувавши «повне й успішне перегрупування в Берислав».

Далі на схід жестом доброї волі й на підтвердження тези шойгу про те, що все йде за планом, ВДВ перегрупувалися з Архангельського та Миролюбівки.

Для 35-тої бригади морських піхотинців ЗСУ наступ почався не дуже весело: росіяни розстріляли з артилерії одну з її колон. Українці втратили кілька машин (це відео вже кілька днів гуляє російськими соцмережами). Та все ж бригаді вдалося прорватися, і вона, схоже, звільнила Давидів Брід, захопивши в полон кількох сепаратистів.

 1_KcY583MSKXhv6mxGH9bMaQ

Карта операцій ЗСУ на півночі Херсонщини від 2 жовтня. Зауважте, я намалював її вчора [3 жовтня], коли ще не до кінця було зрозуміло, що ВДВ «перегрупувалися» з Архангельського й покинули всі свої позиції в північній течії Інгульця (тому там стоять три знаки питання)

 

ГРА У ХОВАНКИ

Отже, як так сталося?

У відповідь на неабияку кількість питань, що я отримав за останні кілька днів, дайте-но спробую пояснити, як ведеться війна в Україні, як «працюють» (або зовсім ні) певні речі, може навіть що означає служити на ній «солдатом» – хоч у піхоті, броньованих/механізованих формуваннях, артилерії, логістиці чи будь-чому іншому.

Насамперед, купу людей, схоже, цікавить: «а де ж танки», і – навіть після семи місяців цієї війни – нетерпляче чекають чогось на кшталт «великих механізованих формувань, що виконують масштабні маневри», прориваються на ворожі позиції, стріляють в усі боки як лінкори наполеонівської доби (чи може краще Нельсонової?), ще й «з колес»... А якщо танки того не роблять, або й намагаються – через що  кілька з них розносять на друзки, то люди роблять доволі істеричні висновки. У стилі «танки відійшли в минуле»...

Даруйте, панове, але війна просто-напросто працює «не так». Навіть у Франції в середині травня 1940-го все було не так. Тож і не дивно, що зараз все організовано інакше.

На полі бою в Україні домінує лише одне. Чи радше поєднання з двох:

Артилерія, керована з БПЛА.

… чи то пак «не просто артилерія, керована з БПЛА», а артилерія, яку наводять БПЛА, з’єднані у мережу за допомогою бойових систем управління (БСУ) – на кшталт української Кропиви та росіянського Созвєздія.

Тобто, обидві сторони не лише «масово використовують артилерію»: і росіяни, і українці застосовують сотні БПЛА для постійного пошуку військ та техніки ворога. За рахунок БСУ ці БПЛА мають постійний зв’язок із польовими штабами. Щойно БПЛА знаходять щось конкретне – на цей об’єкт наводять артилерійський вогонь.

Не дивно, що саме БПЛА – а не літаки чи гелікоптери – є першочерговими цілями для ППО з обох сторін, і обидві сторони збивають БПЛА пачками, кожен божий день. Якщо ж розвідувальні БПЛА збити не вдається, то що б чи кого б не вони не виявили за 10–15 км від «лінії фронту», туди прилітає артилерійський снаряд упродовж 1–5 хвилин.

Бувають моменти на окремих ділянках фронту, коли українці – а вони, так вважається, оснащені БПЛА краще – витрачають 30, 40, 50% льотного часу на розвідку своїх власних позицій – аби переконатися в тому, що їх не зможуть виявити російські дрони.

Саме тому артилерія з обох боків постійно переховується. Так: часто вона ховається навіть під час вогневого впливу.

Іноді маскування сягає таких масштабів, що українці захищають свої «найцінніші» самохідні гаубиці за допомогою таких рідкісних звірів, як німецькі самохідні зенітні системи «Гепард», у пропорції 1-до-1: яка б одиниця відповідної артилерії не йшла вела вогонь, її захищає «Гепард» – від ворожих БПЛА, а отже і від ворожої артилерії.

Своєю чергою, дрони здебільшого шукають саме ворожу артилерію. І коли вони її виявляють, то обстрілюють її аж доки не знищать, чи поки не зможуть до неї дострілювати. Це називається «контр-батарейним вогнем».

Іноді ворожа артилерія не тікає з-під обстрілу, а – здебільшого за допомоги дронів, і ще іноді за підтримки артилерійських радарів – веде вогонь у відповідь. Це називають «артилерійськими дуелями».

Другою пріоритетною ціллю артилерії є укріплення. Особливий інтерес являють собою фортифікації за лінією фронту, приміром ті, що призначені для охорони штабів, окремих об’єктів та/або техніки. Фортифікації вздовж лінії фронту теж не оминають увагою. Укріплення створюють для захисту людей і техніки: вони можуть бути різного рівня – від «відносно примітивних» (наприклад «простий, неглибокий окоп») до «вдосконалених» (приміром, бункер, залитий 1-метровим шаром бетону, що має спеціально спроектовані отвори для стрілецької зброї із броньованими заслонками тощо).

Саме тому всі як можуть ховають свої фортифікації – камуфлюють, здебільшого з використанням рослинності або ж «вкопуючи» їх у зарості. І саме з тієї ж причини всі намагаються виявити такі об’єкти – а тоді їх обстріляти.

Тепер, зауважте: я витратив більше аркуша А4 (10 шрифтом!) на пояснення «бази», і ще навіть не дістався «роз’яснень щодо піхоти і/чи танків».

Чому? А тому що це – «основи» цієї війни. Так ведеться 80–90% боїв – і росіянами, і українцям. Якщо маєте сумніви, можете витратити 5–10 хвилин на гугління – і знайдете статті, в яких ідеться про те, що на цій війні обидві сторони зазнають 80–90% втрат  саме від артилерії.

Підіб’ємо підсумки: більшу частину часу – хоч на марші, хоч на місці – всі ховаються, від БПЛА та артилерії.

Тепер, як вчора у приватній переписці добре висловився один відставний підполковник морської піхоти США, саме тут українці насолоджуються своєю перевагою. Чому? Російська піхота – і моторизована, і десантна – сильно «прив’язана до техніки». Їхні війська рідко ризикують відійти від своєї техніки більше, ніж на 100 метрів. З тієї причини, що цю техніку легко виявити та атакувати – за допомогою тепловізорів чи приладів нічного бачення, російську піхоту теж не складно виявити. Натомість, українська піхота часто діє «на кілометровій відстані» від технічних засобів. Тобто, піхоту ЗСУ виявити значно складніше.

ТО ДЕ Ж ТАНКИ?

Знаєте що? Їх ховають. Розосереджують і ховають, якщо бути більш точним. Направду: головним чином, будь-де за 10-15 км. від лінії фронту вони дуже добре заховані, як і будь-що, що має вижити.

1_ConCI-NurDfJtKj-i7fzpg

Танкіст 128-мої гірсько-штурмової бригади під час перерви між боями. Закономірно, його танк захований під деревами

Причина тут в тому, що танки (та інша броня) – це великі машини, що створюють багато шуму та підіймають тонни пилюки, коли рухаються. А людське око так створене, що найперше реагує на рух. Відповідно, коли танк рухається, його легко помітити. Особливо для більш-менш пристойного дрона, котрий «завис» на 500-1000 м. над лінією фронту «зі свого боку». А якщо буде два, три, шість, десять чи більше танків (або інших бронемашин), то їх важко не помітити. Їх «навіть сліпий», хоч не побачить, то почує. Навіть якщо танки йдуть колоною чи широким фронтом і належним чином розосереджені, їх встигають виявити задовго до їхньої появи на лінії фронту: особливо, якщо передній край настільки нафарширований розвідувальними дронами, як ото в українців. Тобто їх виявляють значно раніше, ніж вони встигнуть застосувати свої гармати.

Результат закономірний і неуникний: основну масу знищених та виведених з ладу танків знищує або виводить із ладу артилерія десь за 2-2,5 км. до передка. Єдиний спосіб вивести їх на лінію фронту – це понищити ворожі дрони або, хоча б, почати контр-батарейний обстріл і загнобити чужу артилерію або змусити її забратися геть. Тобто треба або не дати виявити танки, або запобігти артилерійському удару по них. В іншому випадку … їх змусять відступати й понищать один за одним [як це зробили з російськими танками на цьому відео – перекл.].

А коли танки наближаються на 2 км. до лінії фронту, вони стають мішенями мінометів (принаймні калібру від 120 мм.) та протитанкових керованих ракет (ПТКР). Міномети – це, як артилерія, але на коротшій дистанції: перш за все, їхні снаряди летять по балістичній траєкторії й вражають танк згори, де броня в нього найтонша. Будьте певні: 120-міліметрова міна здатна вивести з ладу – а то й повністю знищити – будь-який з тих типів танків, що задіяні в цій війні (і вона вчинить точно так само з будь-яким танком, який на озброєнні в армій Заходу).

А є ж іще ПТКРи: протитанкові керовані ракети, що є зараз в українців та росіян, б’ють на 4-4,5 км.  Це переважає далекобійність 125-мм. гладкоствольних гармат, якими озброєні танки, задіяні з обох боків, – як Т-64, Т-72, Т-80 і Т-90 (тут можуть зауважити, що танкова гармата б’є на 11 км., проте зазначу, що прямою наводкою танк стріляє не більш як на 1,5 км).

Все це означає, що танк, який під’їхав на 2 км. до лінії фронту, майже напевне перебуває в зоні враження і артилерії, і мінометів, і керованих ракет.

А ще є міни. Міни то зовсім «не сексі» й кожен солдат їх ненавидить. Вони знищують техніку, вбивають або калічать особовий склад особливо «підступно». Мінні поля завжди розташовують там, де того найменше чекаєш і де «навіть шукати не думали»: ніхто не настільки божевільний, щоб залишати ворогу чіткі вказівники «обережно, міни». В цій війні міни розкидають у абсолютно ідіотських кількостях. Всього лиш один приклад: десь тиждень тому українці заходилися розміновувати приблизно 1000 квадратних кілометрів щойно звільнених від росіян територій: навіть на перших кількох км2 було знешкоджено 12000 мін.

Улюбленим способом оборони з обох боків у цій війні є поєднання всіх цих засобів: артилерії, мінометів, керованих ракет і мінування. Типу, ану-ану, хай приїдуть ворожі танки, напорються на мінні поля в певному місці, а тоді ми накриємо їх з артилерії, мінометів та ще й вдаримо ракетами. Це називають «убивча зона» («kill zone»). Ми вже бачили десятки відео, що стається з російськими танкістами, проте, не сумнівайтеся, подібне останніми днями трапляється і з українськими танками. А потім ми бачимо такі фото.

1_kMAFVaCrazdomjJMe2b-mw

Чотири російські основні бойові танки, підірвані на мінах та роздовбані поєднанням артилерійського вогню та ракетних ударів десь на Донбасі

В таких умовах просто немає місця «лицарським» битвам «танк на танк». Це не війна камікадзе: за окремими винятками (під впливом алкоголю чи паніки), ніхто не бігає полем бою й не кричить «убий мене, убий мене першим». Чому тоді сторона, що захищається, має витягувати свої танки зі сховків і підставляти їх під вогонь ворожої артилерії, а також – якщо артилерії буде недостатньо – під удари мінометів та керованих ракет? Їх розметуть в друзки і то з безпечної дистанції та без власних втрат.

Навіть у тих кількох випадках, коли одні танки все ж надибували ворожі, артилерія та оператори керованих ракет були тут-як-тут вже за 1-2 хвилини й завжди з тим самим результатом: танки мусили відступити або їх моментально знищували. Відповідно, «класичні» танкові бої цієї війни можна порахувати на пальцях однієї, ну добре, двох рук. Ось один такий бій на цьому відео.

І зауважте: коли подібне трапляється, нам показують «видовищні» відео, на яких мотлошать ворожих танкістів. [Сподіваємося, те що Купер показує нам, як луплять саме російські танки, свідчить, що їх таки знищують значно більше – перекл.].

То що, танк вже «застаріла зброя»?

Аж ніяк.

Перш за все, жодна зі сторін не буде поширювати відео, де втрат зазнають власні війська.

По-друге, «так трапилося», що за всі ці сім місяців війни жодна зі сторін не знайшла можливості повністю загнобити ворожу артилерію. А головна причина неефективності така: як і будь-яка важка зброя, танк буде добре «працювати» тільки в так званих комбінованих операціях – тобто у поєднанні з дією артилерії, піхоти і т. д. Якщо його залишити на самоті, він стає таким самим безглуздим, як і будь-яка система озброєння, що її застосовують окремо.

Нам, звісно, нема з чим порівнювати, бо подібного масштабу війна відбувалася хіба між Іраном та Іраком у 1980-1988 роках, (ну, справді, сучасне «покоління соцмереж» просто не бачило воєн такого розмаху), проте можна припустити, що натівські чи будь-які інші західні збройні сили, перш за все, шукали б способів нейтралізувати ворожу артилерію за допомогою авіації. Вочевидь, використовуючи винищувачі-бомбардувальники з високоточним керованим озброєнням чи високоточні керовані ракети (PGM – precise guided munition). Тим часом, українська та російська ППО, а також відсутність достатньої кількості керованих засобів не дають авіації жодної зі сторін ефективно підтримувати свої наземні війська [пам’ятаємо, на початках Том Купер значно більше тривожився з приводу потужності російських повітряних сил – перекл.].

Попри те, що в Україну продовжує надходити західна зброя, а росіяни отримали іранські ударні дрони, жодна зі сторін не має достатньо засобів, щоб змінити ситуацію.

У підсумку: в цій війні продовжує домінувати артилерія і я не думаю, що ближчим часом щось зміниться.

ДОПОВНЕННЯ: обов’язково прочитайте оце: [в статті йдеться про арешт офіцерами ФБР колишнього співробітника NSA (Агентство національної безпеки США), котрий, свідомо чи ні, співпрацював з росіянами – перекл.].

Майже напевне, це добровільний ідіот, що передавав інформацію про ЗСУ – планування, системи зв’язку – ГРУ в москві.

Оригінал допису тут

 «Post scriptum» до мого ранкового [4 жовтня] звіту про Херсон:

– Дехто із вцілілих з 205-ої казацької бригади, захопленої українцями 2 жовтня, бігли так тяжко, що зупинилися лише сьогодні, повернувшись додому в Луганськ.

(Це сталось через те, що росіяни, тікаючи, навмисно залишили 208-й полк сепаратистів у Лимані)

- ВДВ «перегрупувалися» з Архангельського, Старосілля та Великої Олександрівки аж до... десь далеко-далеко на півдні.

– ...настільки, що здається БТГр ВДВ оточили в районі Петропавлівки, бо,

-  кажуть, що українці оточили її з флангів, закріпили Трифорівку, Нову Кам'янку та П'ятихатки, що розташована приблизно 10-15 км на південь від Петропавлівки,

- у свою чергу викликаючи безсоромну «тисняву» вцілілих ВДВ.

За іронією долі, росіяни не тільки не «підірвали міст у Дудчанах»: як хтось мене був поправив, але сьогодні виявилось що, насправді, це - дамба. Отже її досить важко підірвати.

Після того, росіяни переважно розказували байки про те, що «Бог, Артилерія та ВКС» врятували їх, зупинивши просування (знищеної-перезнищеної) 128-ї гірської бригади в цьому районі (думаю, це мало би додати цій бригаді ще одне «знищена» до вже наявного почесного звання «знищена-знищена»,). Здається, росіянам так ех… поталанило, що вони якраз «перегруповуються» десь у районі на захід від Змівки.

А тепер, перш ніж хтось почне вимагати: «карту, намалюй карту», будь ласка, заспокойтеся. Це безглуздо. Якщо це правда що, українці сьогодні [4 жовтня] дійсно були «десь на захід від Змівки», то завтра вони могли б дійти і до Нової Каховки. І, мабуть, не треба пояснювати, що воно таке і де знаходиться та Нова Каховка.

....в такому випадку не тільки всьому XXII армійському корпусу, а й всій 49-мій загальновійськовій армії доведеться шукати можливість якось перепливти Дніпро...

Джерело

Оригінал допису тут

Переклад: Тетяна Саніна, Ростислав Семків, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Тетяна Саніна

Оценка материала:

5.00 / 1
Том Купер: війна в Україні, 4 жовтня. Про контрнаступ на Херсонщині зокрема і про сучасну війну загалом 5.00 5 1
Колонки / Колонки / Блоги
05.10.2022 814
Еще колонки: Колонки / Блоги
  • Подальші події на фронті визначатимуть два фактори: логістика та погода Подальші події на фронті визначатимуть два фактори: логістика та погода

    Іван Киричевський: Усі зусилля російських окупаційних військ так чи інакше спрямовані зараз на те, щоб захистити свої логістичні комунікації. І тут мова не тільки про умовну «лінію» Сватове-Кремінна, яка уже під загрозою «перерізання» від ЗСУ.  Але й також – підготовку рашистів до оборони Мелітополя, де у них «сходиться» важливий логістичний вузол між тимчасово окупованими Кримом та Донбасом.

  • ЗСУ–2022: фенікс, що відроджується і гартується вогнем війни ЗСУ–2022: фенікс, що відроджується і гартується вогнем війни

    Михайло Гончар: В цей день буде сказано багато пафосних слів. І це будуть правильні слова про єдність армії і народу, тилу і фронту, волонтерів і воїнів на передку. Звісно, воює Нація, армія – її озброєний авангард. Армія – в широкому значенні цього слова, те що називається офіційно Сили оборони України. Але сьогодні про Збройні Сили, як кістяк сил оборони країни, Щит і Меч Нації. Ті, хто були найбільш упосліджені, кого скорочували, різали, продавали за рубіж – авіація, ППО, ВМС – зараз в авангарді оборони країни, демонструючи дива в небі, на землі та в морі.

  • Рашисти роблять ставку на три речі, щоб виснажити ЗСУ та Україну. Але у ворога тут нічого не вийде Рашисти роблять ставку на три речі, щоб виснажити ЗСУ та Україну. Але у ворога тут нічого не вийде

    Іван Киричевський: РФ зараз повела «війну на виснаження» проти нашої країни. І в своєму хибному розумінні раціональності орки зараз проти нас використовують декілька «прорахованих» інструментів.

  • Мій досвід переживання блекауту в місті, або як увійти в зону комфорту хоча б однією ногою. Обережно, лонгрід Мій досвід переживання блекауту в місті, або як увійти в зону комфорту хоча б однією ногою. Обережно, лонгрід

    Julia Moriel: З початком повномасштабної війни я стала параноїком. Якщо у січні я всіма лапами опиралася проханням чоловіка забрати тривожну валізку «про всяк випадок», то у квітні, коли повернулася додому, почала планомірно збирати запаси вже на будь-які випадки, включно з ядерною атакою. Тому блекаут 23-25 листопада не застав мене зненацька. Що я робила і що ще можна було б зробити – по пунктах.

  • Тактика «Вагнера»: як досягають результатів зекі з тритижневою підготовкою та як їх б'ють? Тактика «Вагнера»: як досягають результатів зекі з тритижневою підготовкою та як їх б'ють?

    Юрій Бутусов: Під Бахмутом, Соледаром та на інших ділянках фронту російське командування збільшує кількість штурмових атак приватної армії російського олігарха Евгенія Пригожина – «Вагнер». І ця армія досягає результатів та інколи просувається там, де не здатні пробитись гвардійські десантно-штурмові дивізії ЗС РФ, але з іншого боку є українські частини, які відбивають усі атаки, і замість просування «вагнерівці» сотнями трупів засипають наші поля. Як це працює та як протидіяти тактиці «Вагнера»?