Том Купер. Війна в Україні, 20 листопада 2022. «Зерґ раш» і «новий Верден» на Донбасі

Всім доброго ранку! [Опубліковано 20.11 об 11.20 за Києвом].

Сьогодні я спробую зробити те, що давно назріло – тобто розібратися з подіями на полі бою – десь за 2-3 дні можна буде повернутися до аналізу війни в повітрі.

СТРАТЕГІЯ

Зростає кількість повідомлень, що путін готує «наступне коло» мобілізації резервістів. Винятково з причини масованих втрат першої хвилі. Проблема залишається тією самою: ВСРФ знову й знову доводять, що вони не в змозі водночас мобілізувати, забезпечити, натренувати й відправити на фронт більш ніж 75.000 солдатів.

Додайте ще нехай 23.000 тих, що найняті та підготовані ПВК «вагнер» і ось вони ті 100.000 – максимум, якого можна досягнути за раз (тобто упродовж 2-3 місяців). …але, оскільки більша половина мобілізованих у жовтні резервістів до сьогодні вже «використана», путін «мусить» розпочати мобілізацію наступної, якщо хоче, щоб було надалі ким воювати.

Відповідно, слід очікувати «приблизно 100.000» наступних «свіжих» мобілізованих росіян, що потраплять на фронт десь у середині грудня… ну, або менше, як вагнерівцям не пощастить навербувати наступних 23.000 найманців, які будуть готові стати гарматним м’ясом для путіна.

Звертаю увагу, що варто тримати в умі ще іншу річ: як показали давніший відступ росіян з-під Києва та Чернігова, їхня катастрофа на Харківщині й теперішній вихід із Херсона, якщо ВСРФ розгортає десь в Україні більше ніж 150.000 особового складу, російська логістика починає збоїти й забезпечити ці сили просто немає змоги. Тому рано чи пізно їм доводиться відступати. Подібне досі траплялося вже тричі й, будьте певні, трапиться ще.

Але… як казали тиждень тому путінські пропагандисти «слухайте президента, любіть батьківщину».

МІЛЬЯРДНА АТАКА сУРОВІКІНА

Загалом, повітряні рейди суровікіна останніми днями сповільнилися. Втім, українські служби все ще продовжують ліквідовувати шкоду, завдану атаками 15 листопада.

Пізніше 16-го росіяни завдали удару по Вільнянську трьома ракетами С-300: одна з них поцілила в житловий будинок, де загинули 10 цивільних.

Вранці 17-го росіянам, схоже, вдалося обійти системи ППО Одеської області: там о 6.35 прозвучав потужний вибух. Не маю уявлення, в що влучили, проте повітряну тривогу оголосили лише о 7.23.

Чотири надлітаючі ракети були зафіксовані лише о 8.06, а о 8.44 тривожні сирени звучали вже по всій Україні. З усіх можливих українських звітів можна було виснувати, що ракети цілилися в район Дніпра. Між 8.30 та 9.00 було вражено два об’єкти інфраструктури, заводську будівлю та численні будинки – 23 особи було поранено.

Дві інші ракети – вочевидь, обидві Х-55 – були збиті на підльоті до Києва. Українці заявили, що на них, замість звичних, були встановлені «імітатори ядерних боєголовок». Х-55 є «ядерним оригіналом», на базі якого пізніше було створено конвенційну Х-555. Українці вважають, що ці ракети застосовують з двох причин: або щоб відвести увагу української ППО, або тому, що в росіян уже, фактично, немає ракет Х-101. Цей висновок можна зробити, аналізуючи рештки Х-101, випущених 15.11: більшість були виготовлені в жовтні-листопаді цього року.

Уламки однієї з двох Х-55, збитих 17 листопада

Близько 9.00 кілька ракет – невідомого типу – вдарили по Ізюму Харківської області. Ще кілька – по Куп’янську. Наскільки відомо, вразили одне заводське приміщення, кілька інфраструктурних об’єктів та поранили пару десятків осіб.

Повітряна тривога закінчилася щойно в 11.08.

У ніч із 17 на 18 листопада росіяни випустили кілька С-300 по селах Запорізької області. Повідомляють, що там обійшлося без жертв.

Пізніше того ж дня росіяни влучили по інфраструктурі та заводському об’єкті в Запоріжжі, позбавивши більшість міста теплопостачання.

Командування Українських повітряних сил не підтвердило повідомлення про збиття 19.11 російського Су-35 за допомогою американської системи NASAMS. Проте маємо певність, що, крім NASAMS та італійських зенітних систем «Aspide», українці тепер мають також принаймні одну систему MIM-23 HAWK американської розробки.

У середньому російська авіація здійснює по 150 бойових вильотів на день: проте, у більшості, це оборонні маневри. Українські повітряні сили зараз роблять щоденно не більше 10 вильотів бойовими літаками й трохи більше – гелікоптерами.

БИТВА ЗА ДОНБАС

Українці повідомляють, що чисельність російських військ, задіяних вздовж східного фронту останніми днями суттєво зросла. Зокрема, це сталося між Авдіївкою та Вугледаром. Це може вказувати, що туди відправили значну частину військ, виведених з правобережної Херсонщини. Тут варто зазначити, що оперативні дії обох сторін сильно загрузли у багнюці: випав перший сніг, однак вдень температура досі плюсова, тож ґрунт лишається м’яким.

Якщо говорити про «подробиці»…

Район Куп’янська-Сватового… Як повідомляється, українці застосовували РСЗВ (M142 [HIMARS] та інші) для ударів по російських базах та вузлах постачання в районі Сватового та Старобільська.

З огляду на те, що «навіть» [один з головних російських пропагандистських ресурсів] War Gonzo повідомляє про тяжкі бої в районі Новоселівського [Сватівський район – перекл.], то майже напевне можна стверджувати, що українці вже знаходяться у цьому селі, розташованому приблизно за 10 км на північний захід від Сватового. Далі на південь, українці дісталися до шосе Р07 і Р66 у кількох місцях та перетнули перше з них в районі Куземівки: ймовірно, це село перейшло під їхній контроль.

Після тижнів запеклих боїв – коли армія рф змарнувала тисячі життів мобілізованих резервістів, яких гнали в контратаки на українські позиції, зайняті під час ізюмської офензиви у пізньому вересні та на початку жовтня – українці, зрештою, зайняли Макіївку. Щоб відсунути росіян від цього місця, вони тепер наступають у лісах на схід від Макіївки, у напрямку Площанки.

Кремінна… низка важких та тривалих російських контратак на захід від Кремінної, у напрямку Торського та Тернів, до яких вони вдавалися впродовж жовтня та на початку листопада, далися зс рф дуже великою ціною й також провалилися. Проте, вони “впоралися із завданням” і зірвали розвиток українського наступу на Кремінну до сезону бездоріжжя. Це не точно, але ЗСУ, можливо, вдалося дістатися Житівки, що на трасі Р66, північніше Кремінної, а ще південних околиць міста. Однак, постійні російські контратаки, вогка погода та багнистий ландшафт заважають проведенню оперативних дій.

ЗЕРҐ РАШ

Бахмут… під час перегляду моїх старих публікацій піймав себе на тому, що читаю про російські атаки на Бахмут ще від початку серпня. Тобто, лінія фронту посунулася відтоді десь на 5–100 метрів. Росіяни – за них тут воюють, найперше, колишні в’язні у складі ПВК «Вагнера» – і далі валять у численні атаки вздовж усієї протяжності цього відрізку фронту: від Білогорівки, що на Сіверському Дінці, на півночі – і до Курдюмівки на півдні. Процитую моє джерело серед українських військових: «трохи менше роти піхоти, кілька танків, БМП, БТР-ів та МТ-ЛБ і так кожен раз». Війська ЗСУ називають цю тактику «зерґ раш» [термін із комп’ютерної гри Starcraft, коли гравець створює багато дешевих юнітів та шле їх в атаку – перекл.]. Схоже, більшість таких атак готують навмання та проводять малими підрозділами – тож їх легко відбивають за допомогою поєднання артилерії, мінометів та ПТРК – навіть до того, як їм вдається дістатися позицій ЗСУ. Втрати росіян – величезні: повідомляють про те, що в першій половині листопада за лінією фронту були села, в яких збирали по 500 вбитих. Але війська продовжують прибувати, тож тиск на українців не спадає.

Не дивує, відповідно, що багато хто ставить собі питання – і в Україні, і на Заході: а чим же такий важливий Бахмут, до прикладу? Тобто, «шоб шо» росіяни вперто наступають на місто, попри всі невдачі та масштаби втрат, яких вони зазнали в останні 3–4 місяці. Гадаю, тут все просто. Перефразую персонажа на ім’я Салах ад-Дін Юсуф Ібн Айюб (більше відомий як «Саладін») зі (з історичної точки зору – жахливої) стрічки «Царство небесне»: «Чого вартий Єрусалим? Нічого. Всього…». З точки зору військової стратегії та тактики ці нескінченні російські атаки на Бахмут просто-таки приречені на провал: вони замалі, надто погано підготовані, надто погано підтримані, але їхнім рушієм є манія путіна до захоплення міських центрів, бо ж саме вони мають велике значення для пропагандистської машини. Більша частина його пропагандистів уже починає усвідомлювати, що ця війна обернулася повним провалом, і що росії дуже пощастить, як війна «закінчиться просто поразкою» (тобто, якщо країна в підсумку не розпадеться). У той же час, оскільки росіяни тепер не мають змоги купувати костюми від Hugo Boss чи останні iPhone, путіну залишається хіба захопити яке-небудь містечко в Україні. Байдуже, який розмір воно має. Байдуже, що воно буде зруйноване вщент. І байдуже, яку ціну доведеться заплатити (одиницею виміру тут є життя тих, хто не може собі дозволити костюми від Hugo Boss або останні iPhone)...

Зважте: регулярні частини ВСРФ довели свою неспроможність до проведення швидких механізованих наступальних операцій – для яких їх у принципі й готували. Власне, ВСРФ було знищено під час спроб втілення таких операцій, ще у період з лютого по липень. Та все ж, путін має повний контроль над збройними силами: його фаворити очолюють Раду безпеки; кадирівці, ФСБ, вагнерівці та росгвардія бережуть персонально його – а решту викинули на узбіччя або ж підпорядкували його фаворитам (навіть якщо не офіційно. Тобто персонажі на кшталт шойгу та герасімова лишаються на посадах, але путін їх повністю ігнорує і натомість командує тепер «за допомогою суровікіна»). І він має свої особисті цілі – не військового штибу, а цілі з покращення свого публічного іміджу. Заробляння очок пропаганди. Тим часом, для втілення таких цілей потрібен бодай якийсь успіх… будь-що, лише б не черговий провал (на кшталт Києва, а тоді північного сходу України, а тоді східної Харківщини, а тоді ще Херсона)...

Тому для путіна росармія має захопити будь-яке місто в Україні. Яке саме – немає особливого значення, головне, щоб це було саме місто, а не «якесь чергове село». Ось чому ВСРФ (і «вагнер») порушують «правила ведення бою» і замість атакувати в точці між найміцнішими українськими укріпленнями (їх вони взяти не можуть, не в останню чергу тому, що вже втратили там купу артилерії, танків і БТР-ів), вони й далі раз за разом бʼють у лоб там, де українські позиції найбільш захищені. Це те, на що вони досі здатні з тими солдатами й озброєнням, які ще в них залишилися. На думку путіна, такі персонажі, як дворніков і жидко, а то й усі ВСРФ, не змогли втілити його цілі. Тепер черга суровікіна – а там хоч потоп. А от на думку суровікіна (та й навіть самого путіна) постійні атаки на Бахмут (і на Авдіївку, див. далі) служать одній військовій меті: вони звʼязують усе більшу кількість українського війська і не дають розгортати наступальні операції. Схоже, що путін (і суровікін теж) сподіваються, що тут він виграє трохи часу, поки якесь диво не врятує його від тієї пастки, що він її власними руками собі (й цілій росії) викопав.

Не дивно, що для українців саме ситуація південніше – між Авдіївкою та Вугледаром – видається «критичною». 13 листопада росіяни захопили село Майорськ на схід від Торецька. Українці вже встигли двічі контратакувати, але невдало, оскільки немає інформації про успіх на цьому напрямку. На північ від Авдіївки в районі Камʼянки відбуваються жорстокі бої, обидві сторони залучають підкріплення, атакують і контратакують. На південь від Авдіївки росіяни наступають на досить широкому відтинку фронту – з Пісок на Невельське, з Пісок на Первомайське, з Пісок на Водяне, і з Донецька на Опитне. Схоже, ВСРФ захопили Опитне десь між 14 і 16 листопада.

Загалом бої в районі між Бахмутом і Авдіївкою можна приблизно порівняти з Верденською битвою 1916 року: суровікін кидає БТГр мобілізованих резервістів на лінії ЗСУ, не зважаючи на втрати, намагаючись розгромити українців, оточивши і «форт Дуомон» (Бахмут), і «форт Во» (Авдіївку) з півночі та з півдня. Поки що майже без успіху. [Битва під Верденом тривала майже рік – попри шалені атаки німецьких військ і втрату фортів французами, пізніше все захоплене було відвойовано; а далі німці програли війну – ред.].

Далі на південь росіяни атакують Марʼїнку, і тут відбуваються жорстокі вуличні бої за масивної підтримки артилерії з обох боків. Єдине, що добре для України – і про це говорили ще в серпні — російська артилерія має серйозні проблеми через погану погоду: більшість російських БПЛА погано працюють при знижених температурах повітря, не кажучи вже про дощ і сніг. Через це командири росармії мають дуже приблизне уявлення про розташування українських позицій і їхню боєздатність. Результатом стали значні втрати росіян також у Павлівці, хоча на даний момент немає сумніву, що село вони захопили.

ПІВДЕННИЙ ФРОНТ

Зате на півдні погода значно краща, особливо в районі Вугледара. За минулі два тижні тут тривали масовані артилерійські обстріли, і росармія застосувала кількадесят своїх БПЛА «Ланцет». Вочевидь, успішно, наскільки можна судити з відео, що їх поширюють вишестоящі органи в москві: ці дрони поцілили щонайменше десяток артилерійських установок ЗСУ та різних інших машин. Скільки з них було «знищено», а скільки – «просто пошкоджено», визначити майже нереально: росіяни обривають відео одразу після моменту удару, а українці не озвучують свої втрати.

На захід від Вугледара стоїть Велика Новосілка – там улітку ЗСУ кілька разів гарно відбили російські атаки. Після цього це місце перетворилося на ще одну фортецю, тому російські атаки кількох минулих днів виявилися невдалими, хоча їх проводили за масивної підтримки артилерії.

Уздовж Дніпра... по суті, майже немає даних про те, що минулого тижня тут відбувалося. Росіяни самі стверджують, що відвели війська на 15 кілометрів від ріки, і зʼявляється все більше відомостей, що українці звільнили Геройське. Але, знову ж таки, немає доказів, крім хіба звітів про бої в районі Олешок та удари HIMARS-ами по авіабазах та складах БК глибоко в тилу в росіян.

Джерело

Оригінал тут

Переклад: Ростислав Семків, Антон Шигімага, Антоніна Ящук

Редакція: Ростислав Семків

Заголовне фото: Костянтин Ліберов, під Бахмутом, листопад 2022