ЗСУ–2022: фенікс, що відроджується і гартується вогнем війни

Тепер у нас кожен день – це день ЗСУ, тому що з 2014-го вони стоять щитом проти російської агресії. Піднявшись з багнюки суспільної неуваги та владного нехтування, вони зупинили «русскую весну». Попри оповідки деяких політиків про те, що у 2014 році «у нас не було армії» для виправдання бездіяльності в протидії окупації Криму і, мовляв, тільки добровольці відстояли країну, саме кілька боєздатних формувань ЗС разом з добровольчими батальйонами не тільки зупинили просування російських проксіз на Донбасі, але й знищили НЗФ у липні-серпні 2014-го. У 2015 році відомий американський військовий експерт Філіп Карбер назвав рейд 95-ї бригади під командуванням полковника Михайла Забродського "найбільшим та найдовшим рейдом з бронетехнікою у тилу ворога у зафіксованій воєнній історії". А далі була оборона ДАПу – легендарні кіборги.

З 24 лютого 2022 року нова сторінка в історії ЗС України. Від перших відчайдушних ударів по території ворога – 25 лютого по аеродрому Мілерово в Ростовській області та 1 квітня майстерною атакою пари гелікоптерів на нафтобазу в Бєлгороді, перейшли до атак на ворога в морі – знищення вітчизняними ПКР «Нептун» флагмана ЧФ ГРКр «Москва», удар по ворожих цілях на платформах в Чорному морі, зачистка острова Зміїний, удари та диверсії по об’єктах в окупованому Криму – Новофедорівка, Джанкой, Керченський міст.

А зараз мова про те, що ЗСУ відкривають нові сторінки воєнної історії світу. Авторитетний американський ресурс Naval News: «Мало хто міг передбачити, що через 9 місяців після вторгнення колись могутній російський Чорноморський флот стоїть у гавані. Але це саме те, що сталося. Це результат серії перемог українського флоту та нарощування можливостей. Не в останню чергу потоплення крейсера «Москва», повернення острова Зміїний і отримання ПКР «Гарпун». 29 жовтня 2022 року сім невеликих морських безпілотників атакували ВМС Росії в Севастополі. Завбільшки з каное, вони мчали по хвилях, рухаючись до намічених цілей. Підбиті фрегат і тральщик. Атака на Севастополь була менш вражаючою, ніж затоплення великого десантного корабля «Саратов», рознесеного вщент у Бердянську 24 березня та знищення крейсера «Москва» 13-14 квітня. …але з морської точки зору це напад, який запам’ятається своєю значущістю… це означає початок нової ери у морській війні… це може бути передвісником майбутніх війн на морі. А в ніч на 18 листопада український морський безпілотник атакував ціль в бухті Шесхаріс в Новоросійську. Атака нафтової інфраструктури має стратегічний сенс для України…»

А напередодні Дня ЗСУ ще й дістали аеродроми стратегічної авіації в Енгельсі та Дягілєво. В Дягілєво, до речі, не просто аеродром. Там ще знаходиться 43-й центр бойового застосування та переучування дальньої авіації.

ЗС України під командуванням генерала Валерія Залужного не тільки витримали мультифронтальний наступ Росії, вони перейшли до активних наступальних дій, звільняють окуповані території, ССО завдають неочікуваних ударів глибоко в тилу ворога. Особливо показово на тлі «допомоги» деяких гібридних друзів, які на словах готові захищати «кожен дюйм НАТО», але роблять так, що позбавляють можливості ЗС завдати прямого удару по території Росії, яка прагне «бомбити Вашингтон, Лондон, Берлін».

Тому, до Щита нам варто гострити власний Меч для культивування «бавовни» на просторах Мордора. Подібно тому, як Тайвань, не покладаючись на непевні зарубіжні запевнення в підтримці, розробив власну ракету середньої дальності, яка дозволяє йому прострілювати територію Китаю десь на 2/3, нашим ЗС потрібна ракета, що дозволить накривати цілі від Ямалу на північному сході до Алтаю на південному. «Кошмар Путіна» про ракети НАТО під Харковом має втілитися в життя у вигляді українських ракет, що накривають Мордор з лісів Сіверщини чи Волині.

Якби Україна отримала сучасну зброю, то рашисти вже рили би окопи під МКАДом, а не біля Бєлгорода.

З Днем ЗС України! Вдячність і шана усім, хто зі зброєю в руках захищає Україну!

Світла пам’ять полеглим воїнам! Слава ЗСУ!

Честь!

Автор: Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека»