«На осінь нас посадять за стіл переговорів»: яка вірогідність і що про що це? Пару експертних думок

 Олександр Кочетков: Ситуація на фронті нагадує «середній варіант»

Можна констатувати, що на фронті встановилася динамічна рівновага. Саме динамічна, бо є як наступальні, так і оборонні дії з обох боків. Наші давлять і наступають на півдні і під Бахмутом, ворог, зібравши чималі сили, намагається контратакувати під Сватовим і Кремінною.

Жодній зі сторін не вдалося прорвати оборону противника, перманентна зміна позицій відбувається здебільшого у «сірій зоні». Тривають висування ДРГ, артилерійські дуелі, руйнування логістики (тут ми дещо в плюсі), обопільні дронові та авіаційні удари.

Недоімперія налагодила виробництво приблизно 100 ракет різних типів на місяць, десь 80 вона може одночасно запустити в бік України. І саме таку кількість ракет здатна знищити наша ПРО, звісно, не 100 відсотків, але ті, що пройдуть, не вплинуть на обороноздатність України. Атаки «шахедами» мають здебільшого не стільки воєнний, скільки психологічний ефект, те ж саме стосується і наших атак безпілотниками легітимної території РФ.

Я не аналізую, чому склалася саме така ситуація і не прогнозую, що саме може її принципово змінити. Я просто фіксую наявний на сьогодні стан речей.

Окремі яскраві дії на зразок удару по кримському мосту нищівно б’ють по амбіціях і примарній російській величі, але на хід фронтових подій впливають мало. Хоча б тому, що залізнична частина кримського мосту встояла, а автомобільну ворог поремонтує за місяць-два.

При цьому час для переламу ситуації ще є – приблизно до кінця серпня. Після цього сили по обидва боки фронту будуть гранично виснажені. І найбільш вірогідним варіантом залишиться глуха оборона.

Це і є той самий «середній варіант», проміжний між дуже позитивним і вкрай негативним. Звісно, буду радий помилятися, і ворог таки не витримає нашого тиску, і його оборона впаде.

Але зараз мова не про це. Якщо хтось пам’ятає, то за моїм попереднім, ще до наступу, прогнозом було, що «середній варіант» майже гарантовано призводить до чергового раунду переговорів з недоімперією.

Особисто мені не подобаються будь-які переговори з агресором, якщо тільки вони не про його вихід з наших окупованих територій і далі за планом, оприлюдненим нашою владою. Але реалії часто не співпадають з нашими бажаннями. Значення має, що на переговори налаштована значна частина наших союзників і партнерів.

Переконаний, що перші особи в таких переговорах брати участі не будуть. Але є достатньо перемовників рангом нижче. Швидше за все, такі переговори будуть відбуватися з залученням посередників. Більше того, перший раунд переговорів взагалі не має шансів на результат, тому що сторони заявлять свої максимальні, нездійсненні вимоги.

Але ж зазвичай за першим раундом відбуваються і наступні.

Я до того, що в ході неспровокованої агресії, яку розпочала проти нас недоімперія, може виникнути пауза. І подальший хід війни цілком і повністю буде визначатися тим, хто – ми чи вони – краще використає таку паузу для переозброєння і підготовки військ.

Як раз у цій царині в нас залишається достатньо невикористаних можливостей.

Війна на виснаження – не тільки про волю до перемоги. Вона і про здатність адаптуватися, і про вміння вчитися на помилках.

Автор: Олександр Кочетков, політтехнолог

Вадим Денисенко: Чому осінні мирні мирні переговори поки є ілюзією

Реакція на підрив кримського мосту показав: горизонт планування Кремля березень-2024. Але в цьому плануванні, осінні переговори, про які так багато говорять останнім часом, мають невеликі шанси на втілення.

Хочу зразу сказати: я не розглядаю тут модальність чи, тим більше, можливі деталі переговорів. Поки, хочеться проаналізувати саму їх можливість, адже останнім часом дуже багато хто з експертів починає говорити, що восени нас змусять сісти за стіл переговорів.

1. З промови Путіна, яку він «виголосив» через 15 годин після вибуху на кримському мосту, ясно одне: в Кремлі прийняли рішення робити вигляд ніби нічого серйозного не відбулося. Очевидно, будуть обстріли української інфраструктури і росіяни скажуть, що щось знищили. Можливо буде масована атака на Київ і урядовий квартал зокрема. Але нічого нового тут нема і не може бути. Всі варіанти для підняття ставок, а їх у Путіна, аж три (зернова угода, ЗАЕС та прямий ядерний удар) так чи інакше вже задіяні. Нового нічого нема, а ядерного удару не буде.

2. Головні сподівання Кремля зараз – це Купʼянськ. Ситуація на тому напрямку складна вже, як мінімум, місяць. Росіяни там зосереджують свій ударний кулак не лише, щоб спробувати прорвати оборону на Харківщині, але й для того, щоб змусити нас перекинути частини з Бахмуту та півдня. В той же час, ми маємо розуміти – це останні резерви Путіна, які він зміг сконцентрувати без мобілізації. І, судячи з усього, всі його сподівання, що тут у нього щось вдасться і тоді не треба оголошувати мобілізації. Якщо не вдасться – теж не проблема. Його план Б полягає в тому, щоб до виборів не втратити Мелітополь та Бахмут (останній має перш за все символічне значення). Всі інші рішення будуть прийматися після виборів.

3. Вся державна машина Росії зараз концентрується на президентських виборах березня 2024 року. Головна мета – не допустити політизації процесів і досягти потрібних реальних 60% голосів. Я неодноразово говорив: ті, хто вважає, що Путіну плювати на відсотки, глибоко помиляються. Він впаде без народної легітимності (еліти зрозуміють, що король голий, коли його реальні рейтинги впадуть нижче 40%).

4. Головні аспекти майбутньої кампанії: обʼєднання росіян навколо Путіна. Ця заготовка була доволі невдало апробована після маршу Пригожина, але заміну їй поки не пропонують і, можливо, не шукають. А не шукають, бо вона дуже подобається Путіну, який все більше занурюється в віртуальний світ, де комфортно перш за все все йому. Другий аспект виборів: комфортна країна (про це на днях писали російські Вєдомості). Комфортна країна - це куди з усіх ящиків буде говоритися про те, як розвивається економіка, як всім добре жити і т.д. І, нарешті, третій аспект: мігранти. При чому цей аспект буде виводитися в окрему мікрокампанію в Москві та області. На цьому фоні війна – щось другорядне.

5. Власне в усю цю картину мирні переговори можуть вписатися виключно за однієї умови: повна капітуляція України. Путін, з великою долею імовірності, не може собі дозволити перед виборами робити напівкроки і говорити про поступки. Тому, виходячи з логіки виборчого процесу і відсутності можливості піднімати ставки, вірогідність переговорів восени відносно не велика.

6. За яких умов можуть теоретично початися такі переговори? Є два базових варіанти: а) політична або фізична смерть Путіна; б) спільна жорстка позиція США та Китаю (не поодинці, а саме спільна позиція). Щодо смерті Путіна, залишимо розмови про це, як про приємного для нас чорного лебедя, адже аналізувати тут немає чого. Щодо позицій Китаю і США, то обом країнам нема куди поспішати. Китаю потрібен час, щоб Росія максимально, а в деяких галузях і безповоротно стала залежною від Піднебесної (це станеться не раніше середини наступного року). США не може увійти в вибори де, президента будуть звинувачувати в тому, що він повторив Мюнхен і поділ Чехословаччини. Тому поки, вірогідність початку переговорів можна оцінювати, як відносно не високу. Хоча, звичайно, життя буде вносити свої корективи і базові установки, які є сьогодні, можуть мінятися. Але поки, точно не варто іти за тими, хто безапеляційно заявляє: «на осінь нас посадять за стіл переговорів».

Автор: Вадим Денисенко, керівник Українського інституту майбутнього