Дональд Гілл. Війна в Україні, 13 грудня 2023. Битва за Авдіївку, частина 3

Усім вітання! [Оригінальний допис опубліковано 13 грудня близько 9:00]

Минулими днями битва відбувалася на меншій території, але з не меншою інтенсивністю. Оскільки росіянам не вдавалося просунутися вздовж залізниці, вони вирішили розширювати наступ, застосовуючи тактику наступу хвилями на північ від Красногорівки. Якби росіянам вдалося збільшити широту наступу, то вони змогли б сильніше тиснути на українських захисників, і небезпека від артилерії і дронів була б не такою концентрованою.

Після перших 12-14 місяців війни росіяни зрештою навчилися дещо робити дуже добре — навіть краще за українців: закопуватися в землю. Росіяни починають копати, коли займають нові позиції, щоб їх утримати. А якщо мають достатньо часу, то копають сполучні траншеї між лінією фронту і тиловими районами, щоб безпечно підвозити припаси і підкріплення або солдатів на ротацію. Іноді ці сполучні траншеї стають тунелями. Український солдат пояснює: хто вміє закопуватися, той живе довше

А під Авідіївкою росіяни почали рити тунелі, які закінчувалися під українськими позиціями, і закладати там вибухівку: ця давня тактика називається мінуванням, вона добре відома і використовувалася під час багатьох облог уже тисячу років, а ще під час Громадянської війни в США та Першої світової війни.

Після «мінування» — тобто підриву — ділянки української лінії фронту росіяни швидко стягують солдатів по тунелях, поки не досягнуть місця, зруйнованого вибухом: там вони викопують прохід на поверхню, а потім висипають і зачищають те, що залишилося від українських позицій. Ось відео, як росіяни застосовують цю тактику в промзоні на південний схід від Авдіївки.

Далі на північ, уздовж залізничної лінії, постійними ударами російської артилерії по українських позиціях деякі з них було зруйновано. Опісля російські атаки змушували українців відступати. Перш ніж контратакувати, українська артилерія обстрілювала ті ж позиції, які тепер займали росіяни, тож окопи руйнувалися ще більше. Був щонайменше один випадок, коли українці брали з собою лопати, щоб окопатися і утримувати позицію у відносній безпеці, але постійні російські обстріли не давали їм достатньо часу. Деколи інтервал між ударами становив лише 15 хвилин. Тому українські командири, намагаючись не допустити більших втрат, які неминучі без добре облаштованих польових укріплень, регулярно відступали до ще цілих оборонних укріплень.

Росіяни воюють у примітивний і жорстокий спосіб, що з часом виснажує українців. Коли ЗСУ вдається забезпечити свої сили боєприпасами та замінами, а також оперативно відновити свої оборонні споруди, то їхні позиції, як правило, тримаються. Якщо ні, українці відступають. Такі методи добре спрацювали у Бахмуті і мали певний успіх в Авдіївці, і все це коштувало росії тисячі людей і сотні одиниць техніки.

Сухий факт: це ціна, яку готова і здатна заплатити не лише «система путін», але й, очевидно, більшість росіян.

Наразі втрати росії перевищують 10,000 осіб. Дані про українські втрати не оприлюднені, але якщо це 2-3 тисячі солдат, то це дуже багато.

15 листопада

Вогонь росіян не дає рухатись до українських позицій

Росіяни просуваються до позицій, які обороняє 116-та бригада ТрО

47-ма бригада контратакує, зоб зменшити тиск на 116-ту

Терикон

Коксохім

Упродовж наступного тижня росіяни змогли розширити фронт, просунувшись на 1,5 кілометри вздовж залізничної лінії. Цей сектор захищала не 47-ма, а 116-та бригада територіальної оборони. Просування було зупинено за допомогою великої кількості артилерії, 116-та бригада змогла стабілізувати позиції за допомогою нових оборонних споруд у лісосмузі.

Утриматися 116-тій допомогла велика контратака 47-мої мехбригади, яка прорвалася в середину російського наступу і зайняла понад 200 метрів лісосмуги вздовж залізниці. Такий на перший погляд скромний результат вимагав значної мужності та вправності. Ба більше: у вирішальну мить це змусило росіян відволікти сили на контратаку і відновити контроль над важливою ділянкою залізничної лінії. Отже, удар 47-мої бригади досяг мети. Завдяки йому 116-тій вдалося виграти час для організованого відходу і відновлення нової лінії оборони далі в тилу.

Розширивши фронт і закріпивши за собою залізницю, росіяни зосередилися на просуванні перпендикулярно до Степового вздовж трьох лісосмуг. Це та ж тактика, що й раніше: просунутися вперед, поки тебе не відкинуть назад. Продовжувати рух вперед, доки ситуативний захист є виправданим. Потім ціною постійних втрат укріпитись на місці і перетворити зайняті позиції на нову лінію фронту.

А потім повторити.

Кілька разів росіянам вдавалося дійти до останніх будинків на східній околиці Степового, але їх витісняли. Росіяни просувалися по посадках, і завдяки цьому зазнавали менших обстрілів з флангів, а ще скоротили кількість виходів на відкриту місцевість. А кожен відбитий наступ ВСрф виснажував українську оборону.

Навіть попри те, що українцям не вдавалося відбити та закріпити за собою посадки вздовж залізничних колій, вони здійснювали піхотні атаки та прямі вогневі атаки з Бредлі, щоб завдати росіянам втрат і перешкодити майбутнім штурмам

7 грудня

116-та відступила на надійно укріплені позиції

На півночі росія припинила транспортувати війська до лінії зіткнення. Натомість тепер їх везли до Красногорівки, а звідти солдати пішки йшли до лінії фронту.

Терикон

Потенційне розширення фронту

Коксохім

За минулі три тижні українська 116-та бригада зміцнила свої позиції, але росіяни закріпили за собою 1,5 кілометрли західної лісосмуги вздовж залізниці. Зусилля росії в цій точці є частиною загального завдання розширити фронт: що далі на захід, то менше флангового вогню вони зазнають при атаці на Степове з півночі. Інколи вогонь із флангу з боку українців на цій ділянці зводився до кількох активних снайперів, що працювали з відстані 500-1500 м.

Так само розширити фронт росіяни намагалися, коли атакували на південь із північного флангу — цей сектор знаходиться за 2-4 кілометри на схід від Коксохіму. Там росіянам довелось зіткнутись з міцною обороною ЗСУ. Ось відео, зняте за 2 кілометри на схід від заводу.

Основними напрямами для рф залишаються Степове та Коксохім. Раніше росіяни доходили максимум до східного краю Степового, а потім їх витісняли. Та нещодавно їм вдалося дійти до середини села. Українці їх відкинули, але росіяни зберегли за собою східну третину села. Нескінченні хвилі російської крові омивають і поволі роз’їдають українську оборону. Ось відео боїв у Степовому.

Останнім часом росіяни безуспішно атакують Коксохім на вузькому кілометровому відрізку. Якщо вони просунуться вздовж Степового, то з півночі утвориться ширший фронт навколо заводу.

Важливим фактором стало те, що Україна залучила додаткові засоби РЕБ для боротьби з російською перевагою в безпілотниках. Ефект був відчутний. Зменшились і кількість безпосередніх атак російських безпілотників, і ударів російської артилерії, яку наводили з допомогою БПЛА. Проте рф уміє вести війну засобами РЕБ, у це були вкладені значні кошти. Немає гарантії, що Україна зможе зберегти цю перевагу. В радіоелектронній боротьбі завжди можливі нові заходи та контрзаходи.

Росіяни ще далекі від того, щоб захопити Авдіївку. Нові просування коштуватимуть їм дуже дорого, але 40 000 російських військових уже зосереджено в цьому районі, а загальні темпи мобілізації сягають 20 000 чоловік на місяць. рф володіє ініціативою, але Україна показала, що може йти в успішний наступ, якщо готова заплатити високу ціну.

Як приклад, повідомлялося, що двох бійців 47-мої бригади застрелили, коли ті намагалися здатися в полон…

Коли про це стало відомо, 47-ма бригада пішла на штурм і не брала полонених...

Тим часом українцям потрібно вдосконалювати методи побудови окопів: вони мають навчитися закопуватися в землю не гірше, ніж це роблять нині росіяни.

Джерело

Переклад: Ярослав Кляшторний, Дарина Постернак, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук

Оригінал

ОГОЛОШУЄМО ЗБІР КОШТІВ ОСЬ ТУТ

Якщо маєте можливість, підтримайте збір просто зараз! Кожен посильний внесок безцінний. Дякуємо!