Справа вчених: хто і навіщо таврує українських науковців «плагіаторами»

У цій статті навмисно не ставиться за мету заглибитися у вивчення дисертацій тих учених, яким висуваються звинувачення у плагіаті. Це, зрештою, мають робити ті державні структури, на які така функція і покладена.

Тим не менш, було б цікаво вивчити питання, а чи правильно вони це роблять? Чому саме зараз з’явилася така значна кількість звинувачень у плагіаті – чи не сталося у віддалених від широкої громадськості науково-педагогічних колах чогось такого, що могло запустити цей процес? Також цікаво дізнатися відповідь на одвічне питання «а судді хто?» – просто щоб розуміти, хто ж взяв на себе функцію вирішувати долі вчених, авторитет яких ніколи не ставився під сумнів.

Як науковця з дисертацією, унікальною на 99%, записали в плагіатори

На поставлене вище питання «чому саме зараз з’явилася така кількість звинувачень у плагіаті?» частково дав відповідь в.о. ректора Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Володимир Онищенко.

Він зараз перебуває в епіцентрі академічної турбулентності – 25 березня цього року Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) звинуватило його в плагіаті. Утім, судячи з того, наскільки активно він коментує цю ситуацію в ЗМІ, він є чи не єдиним науковцем (з тих, до кого висунуто звинувачення), який наполягає на штучності обвинувачень проти себе та готовий до публічного діалогу по своїй ситуації.

Унікальність випадку Володимира Онищенка полягає в тому, що спірними визнано менше 1% тексту його докторської дисертації. Більше того: спірною ця частина дисертації є в контексті сучасних вимог, тоді як станом на 2002 рік, коли відбувався захист, дисертація цілковито відповідала нормам, що діяли на той час.

А саме – НАЗЯВО зараз звинувачує Володимира Онищенка та багатьох інших науковців в тому, що вони не в усіх абзацах своєї докторської дисертації зазначили посилання на першоджерела, які цитували.

Зокрема, науковців звинувачують у тому, що вони, згадавши на початку великого фрагменту тексту дисертації першоджерело, не додавали посилання на нього до кожного абзацу. На цій абсурдній фабулі часто будується основна лінія звинувачень та перетворення науковців на «плагіаторів».

«Діяли зовсім інші вимоги до оформлення робіт, ніж зараз. Не потрібно було додавати посилання на джерело до кожного абзацу, якщо у початковому є згадування. А у моїй дисертації є належні посилання за вимогами того часу, – відстоює в коментарі виданню «Полтавщина» свою позицію Володимир Онищенко. – Тому зараз ситуація доволі абсурдна».

«До спецради дисертація була подана у червні 2001 року, захищав у лютому 2002 року. На той момент я не був ні ректором, ні статусним посадовцем», – пояснює у коментарі виданню «Полтавщина» Володимир Онищенко, роблячи припущення, що через чверть століття його дисертація «зацікавила» когось саме через ректорську посаду, яку він обіймає, та взагалі через його професійну діяльність.

Отже, теоретично можна припустити, що звинувачення в плагіаті може використовуватись як додатковий інструмент впливу у процесі інтенсивної конкуренції за певні посади.

Схожу ситуацію можна спостерігати й стосовно інших науковців, яких зараз звинувачують у плагіаті функціонери НАЗЯВО. Їхні дисертації понад десятиліття лежали на полицях бібліотек. За цей час з боку інших вчених, у яких обвинувачувані на думку нинішніх функціонерів НАЗЯВО ніби вкрали ідеї, жодних претензій і звинувачень у плагіаті не було.

Якщо зайти на сайт НАЗЯВО та переглянути скарги на плагіат, то – окрім вже згаданого Володимира Онищенка – можна побачити обвинувачення стосовно значної кількості публічних осіб. І довгі роки ці персони нікого не цікавили – аж поки вони не стали статусними керівниками.

Важливо ще й те, що до 2014 року в Україні юридично не існувало поняття академічного плагіату.

«06 вересня 2014 року набрав чинності Закон України «Про вищу освіту», яким вперше передбачено поняття академічний плагіат. І лише з прийняттям Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року на законодавчому рівні належним чином закріплено зміст поняття академічного плагіату, фабрикації та фальсифікації, а також передбачено відповідальність за такі діяння, – пояснює партнер Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «Кредо» адвокат Микола Книш. – Фактично до великої кількості науковців зараз застосовується такий підхід, який суперечить Конституції України, а саме положенням статті 58 Конституції, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Велику кількість науковців функціонери НАЗЯВО зараз намагаються притягти до відповідальності за ті діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».

Отже, з юридичної точки зору стосовно науковців, які захищали свої дисертації в Україні до вересня 2014 року, в принципі не можуть бути застосовані звинувачення в плагіаті.

Утім Володимир Онищенко уточнює, що навіть за таких обставин при перевірці спеціальною антиплагіатною програмою унікальність тексту його дисертації складає 99,18%. А спірні моменти – менше 1% – це саме ті абзаци, в яких він зробив посилання на першоджерела не так, як це вимагають сучасні правила оформлення дисертацій, а так, як цього вимагали в далекому 2002 році.

Стандарти (не) доброчесності НАЗЯВО

З огляду на викладене вище виникає природне бажання ретельніше придивитися до осіб, зусиллями яких здійснюються звинувачення науковців у плагіаті.

Якщо поглянути на те, хто саме є автором скарг на факти академічного плагіату, то в переважній більшості випадків ним виявиться такий собі кандидат біологічних наук Олег Смірнов. Саме він подав десятки скарг стосовно плагіату в дисертаціях економістів, юристів, медиків. Це при тому що вони не могли в принципі нічого запозичити з його досліджень. Складається враження, що пан Смірнов – професійний «скаржник».

У ході вивчення його «творчого доробку» виявилась ще одна цікава деталь. Як виявилося, він майже десять років аж до січня 2024 року адміністрував свій тематичний сайт «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» на російському (!) хостинговому ресурсі uCoz, який належить групі Mail.ru.

За словами Володимира Онищенка, його адвокати знайшли плагіат у 10 з 21 членів НАЗЯВО, ще в чотирьох членів НАЗЯВО дисертацію або не було знайдено взагалі (!), або автореферати було розміщено з порушеннями вимог законодавства. Отже, до 14 з 21 членів НАЗЯВО можна адресувати набагато більший обсяг звинувачень, ніж ті, з якими вони зараз звернулися до поважних науковців.

Володимир Онищенко уточнює, що його адвокати попереджали членів НАЗЯВО про конфлікт інтересів саме через знайдені численні факти недотримання ними принципів академічної доброчесності. Також, за словами очільника «Полтавської політехніки», його адвокати вже подали зібрані матеріали до НАЗК.

Зокрема, нещодавно стало відомо про те, що одна з найбільш активних борчинь проти плагіату – членкиня Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Лідія Фесенко, яка зараз займається розглядами скарг на академічну недоброчесність, – сама є плагіаторкою. Близько двох тижнів тому Національний авіаційний університет (Київ) отримав повідомлення про плагіат, виявлений в магістерській роботі випускниці Лідії Фесенко.

Спершу вона вивчала філософію в УДУ імені Михайла Драгоманова, а потім закінчила магістратуру в НАУ за спеціальністю «Менеджмент». Вона вдалась до плагіату і в бакалаврській роботі, і в магістерській.

Про бакалаврську роботу пані Фесенко, яку вона захистила на Кафедрі філософії тоді ще НПУ ім. М.П. Драгоманова у 2018 році, писали у 2020 році. Ця робота складається з 30 сторінок тексту і на кожній (!) сторінці, починаючи з титульної, є орфографічні, синтаксичні або стилістичні помилки, а також велика кількість плагіатних запозичень.

Нещодавно її магістерську роботу перевірили на антиплагіатній програмі, виявивши неприпустиму кількість плагіату, про що стало відомо з повідомлення, яке направлене до НАУ.

Видання Lenta.ua пише, що у магістерській роботі «Впровадження закордонної практики менеджменту в діяльність громадської організації «Українська асоціація студентів»» серед 75 сторінок тексту виявлено випадки порушення академічної доброчесності, які підпадають під визначення академічного плагіату, та полягають у текстових запозиченнях, використанні ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилань на джерело.

Наразі пані Фесенко, яка не має вченого ступеня, продовжує бути залученою до роботи Комітету з питань етики НАЗЯВО та є однією з осіб, які вирішують долю українських науковців.

На окрему увагу заслуговує й фінансово-майнове становище членів НАЗЯВО. Видання Zaxid.net нещодавно звернуло увагу на те, що під час співбесіди на займану посаду заступник голови НАЗЯВО Іван Назаров не зміг відповісти на питання експертів про походження грошей на купівлю кількох автомобілів і нерухомості. Частину грошей на ці покупки Назарову нібито дали батьки, однак документально підтвердити походження батьківських грошей кандидат не зміг. Пояснив лише, що у минулому батько був військовим, працював у СБУ та МВС.

Зокрема, у 2006 році Назаров за подаровані батьками гроші купив Hyundai Accent (2006 р.в.) за 86 тис. грн. Хоча за сім років, які передували купівлі цього авто батько заробив 49 тис. грн, а у матері доходів не було. У 2011 році Назаров купує Ford Kuga за 284 тис. грн. У 2013 році Назаров купує ще один Ford Kuga вже за 393 тис. грн. У 2017 році Назаров купив квартиру площею 88 м2 за 890 тис. грн. Того ж року Назаров придбав паркомісце площею 13 м2 за 280 тис. грн. При цьому батько Назарова теж не відмовляв собі в купівлі нових автомобілів. У 2005 році він купив Subaru Outback (2005 р.в.), у 2008 році купує Mercedes Benz (2008 р.в.), у 2019 році батько-пенсіонер купує Land Rover Discovery Sport (2019 р.в.).

Для порівняння – розмір державної стипендії для видатних діячів науки становить всього 3 541 грн. Заплата заступників голови НАЗЯВО – понад 70 000 грн. Іван Назаров додатково отримував компенсацію за оренду житла, маючи чимало нерухомості – втричі більшу, ніж державне заохочення людей, які все життя присвятили служінню науці.

Окрім того, Іван Назаров неодноразово робив помилки у деклараціях, на що звернули увагу члени дорадчої групи експертів.

Хотілося б вірити, що згадані ці та інші «судді» від НАЗЯВО керуються виключно законом та власною совістю, а не є інструментом чиїхось інтересів.

Імітація очищення

Очищення наукової спільноти від недоброчесних представників – це, звичайно, дуже позитивна тенденція. І стандарти доброчесності ніхто не відміняв. Але дамо читачеві право самому відповісти на питання, а чи не переросло зараз очищення в цькування. Чи не буде під патріотичними гаслами знищена вітчизняна науково-педагогічна еліта, проти якої зараз – у момент війни з росією – фактично відкрито «другий фронт»? І чи дійсно чиновники з дивної організації НАЗЯВО – особливо з урахуванням викладеної в цій статті інформації – мають право (зокрема моральне) вирішувати долю українських науковців?

Сам факт звинувачення в плагіаті (навіть без його офіційного визнання) завдає збитків репутації вченого. А масові звинувачення у плагіаті загалом підривають довіру до вітчизняної системи вищої освіти та науки.

«З боку НАЗЯВО я бачу систематичне використання подвійних стандартів, що ніяк не сприяє справжньому очищенню наукової спільноти від дійсно недоброчесних представників – резюмує Володимир Онищенко. – Вже є очевидним, що система обрання членів НАЗЯВО від початку є недосконалою, адже вона не передбачала аналіз на відсутність плагіату в їхніх наукових роботах і дотримання ними стандартів академічної доброчесності. На мою думку, зараз активним борцям з плагіатом треба зупинитися, інакше вони запустять незворотні процеси, в результаті яких українська наука буде знищена».