Витік даних із е-Нотаріат: післясмак

У вересні 2025 року в Україні розгорівся скандал довкола тестування нової цифрової системи «е-Нотаріат». Причиною стало повідомлення Нотаріальної палати про те, що в тестовому середовищі опинилися справжні дані з державних реєстрів, зокрема довіреностей і заповітів. Це викликало хвилю занепокоєння серед нотаріусів, адже інформація подібного рівня чутливості захищається законом і належить до нотаріальної таємниці.

На думку Палати, такий інцидент означає витік даних та порушення законодавства. З її позиції випливає, що під час перевірки нової системи використано реальні записи замість тестових. Це не лише загрожує приватності клієнтів, а й може створити поле для зловживань у майбутньому.

Натомість Міністерство юстиції та Міністерство цифрової трансформації офіційно спростували факт витоку. Вони наголосили, що тестування проходить в ізольованому середовищі, до якого мають доступ тільки авторизовані нотаріуси.

Що ж сталось насправді?

Нотаріальний ресурс notaries.in.ua проаналізував ситуацію і от їх резюме.

Витік даних — це ситуація, коли конфіденційна інформація стає доступною тим, хто не має на це права. Його ознаками є несанкціонований доступ, розголошення чи копіювання даних, що може призвести до юридичних наслідків, шкоди репутації та порушення прав осіб.

У випадку з системою «е-Нотаріат» ситуація залишається спірною. Нотаріальна палата України заявила, що під час тестування всі довіреності та заповіти до певної дати стали доступними тестувальникам, що має ознаки витоку. Міністерство юстиції натомість наполягає, що тестування проходить у відокремленому середовищі, а доступ мають лише уповноважені нотаріуси. Це означає, що однозначно підтвердити витік наразі неможливо, хоча наявні серйозні підстави для занепокоєння.

Конфлікт поглиблюється тим, що Нотаріальна палата обрала публічний спосіб розголошення проблеми замість професійного діалогу «у тиші». Це привернуло надмірну увагу, створивши додаткові ризики для системи й піддавши сумніву як рівень професійності її представників, так і їхню зацікавленість у цифровізації нотаріальних послуг.

У воєнний час особливо важливо обмежувати поширення інформації про вразливості державних систем. У підсумку можна говорити, що певне поширення конфіденційних даних серед нотаріальної спільноти відбулося, хоча воно ще не набуло масштабу повноцінного витоку. Усі сторони — Мінцифри, Мін’юст та НПУ — мають зробити висновки й вирішувати проблему у професійному полі, щоб гарантувати безпеку нотаріальної інформації.