Демографічна криза в Україні: як житимуть 25-30 мільйонів українців після війни

Про «демографічну катастрофу» та реальні цифри

— Чи дійсно ми вже на межі демографічної катастрофи, як про це пишуть західні медіа?

— Як насправді — ніхто не знає. У нас обмаль демографічної інформації, і достеменно проаналізувати процеси зараз дуже важко. Деякі абсолютні показники є і по смертності, і по захворюваності, але щоб проаналізувати тенденції, їх зазвичай співвідносять з тією групою населення, яка продукує ці події. Тобто, якщо ми говоримо про кількість народжень та смертей, то має бути відома і чисельність всього населення. Якщо про хвороби жінок, пов’язаних з вагітністю і пологами, — треба аналізувати саме групу жінок репродуктивного віку. Ми не маємо цих чисел для аналізу, тому коректне порівняння провести важко.

— Але ж медичні установи фіксують негативні зміни?

— Те, що в абсолютних числах медичні установи щось оприлюднюють — цілком можливо. Але прямі порівняння зараз навряд чи тут доречні. Природна реакція на стрес може мати різний прояв: у когось він впливає на нервову систему, у когось — на репродуктивну. Відкидати проблеми зі здоров’ям через війну не можна, але ставити питання так, що «все, це кінець» — я б не став.

Що таке «критичний рівень» народжуваності?

— Чи можна стверджувати, що народжуваність в Україні впала до критичного рівня?

— А що таке критичний рівень? Насправді такого визначення немає. До цього питання можна підійти з різних боків. Наприклад, щоб чисельність населення не скорочувалася, потрібно, щоб протягом репродуктивного періоду 100 жінок народжували 210–220 дітей. Це сталий показник в усьому світі.

До речі, на такий рівень Україна вийшла ще в середині 60-х та на початку 70-х років минулого століття. Потім, після розпаду СРСР, перманентно відбуваються економічні кризи, сталися зміни соціальних цінностей. Показник народжуваності зменшувався, і напередодні повномасштабного вторгнення він уже був удвічі меншим за необхідний рівень.

Зараз він, ймовірно, менший навіть за 100 дітей на 100 жінок. Але це лише експертна оцінка. Щоб точно розрахувати цей показник, треба знати розподіл народжених дітей за віком матері, а ми маємо лише загальне число народжених.

— Ми найгірші у світі за цим показником?

— Не зовсім. Якщо порівняти ситуацію до повномасштабного вторгнення, то, наприклад, у Південній Кореї цей показник був на рівні 70–72 дитини на сто жінок — нижче, ніж у нас. В Італії сто жінок народжували 120 дітей, у Китаї — приблизно 100. Тож ми маємо не найгірші показники, але знаходимося у групі країн, де ситуація з народжуваністю є поганою.

— Скільки часу потрібно, щоб виправити ситуацію?

— Піднятися до показника у 210–220 дітей нам навряд чи вдасться. Якщо уявити, що таке сталося, то це не відразу відіб’ється на чисельності населення. Потрібно, як мінімум, щоб пройшов період тривалістю у пів покоління (14–15 років) або й цілого (залежно від рівня смертності). Навіть якщо за один рік коефіцієнт народжуваності «стрибне» вдвічі, демографічна ситуація принципово не зміниться, бо це довготривалий процес.

— А яке зараз співвідношення померлих до народжених?

— Тут цифри доволі погані. В Україні на 100 народжень припадає 288 померлих. По суті, помирає втричі більше, ніж народжується. Від цього теж ніякого позитиву немає.

Майбутнє після війни: 25-30 мільйонів — це вирок?

— Як війна та міграція вплинуть на демографічний розвиток у довгостроковій перспективі?

— Війна ніколи позитивно не впливала на демографічний розвиток. Чоловіки у нас гинуть на фронті, мільйони людей виїхали з країни. Тож демографічні тенденції після війни залежатимуть від того, на яких умовах вона закінчиться і скільки людей повернеться з-за кордону. Нам потрібно буде почекати пару років після закінчення війни, поки стабілізуються демографічні та міграційні процеси.

Було б дуже добре у цей період провести перепис населення. Нам треба уточнити чисельність населення, вікову структуру та розміщення людей по території країни, бо через війну все це кардинально змінилося. Зараз ми оперуємо лише експертними оцінками.

— На яку цифру населення нам варто розраховувати?

— Навіть якщо нас після війни буде в інтервалі 25–30 мільйонів, ми не будемо останньою країною у Європі. За чисельністю ми посідатимемо сьоме місце — після Німеччини, Франції, Іспанії, Італії, Польщі та Великої Британії. 25 чи 30 мільйонів — це все одно велике число людей.

— Тобто кількість — це не головне?

— Питання в якості життя. У Європі є багато країн з меншою чисельністю населення, але їх рівень життя значно вищий ніж в Україні. Демографія — це віддзеркалення внутрішньої ситуації в країні. Коли розпався СРСР, Україна мала чи не найкращі стартові умови, а напередодні 2022 року ми вже пасли задніх. Це означає, що всередині країни щось функціонує неефективно. Саме тому наші люди їхали за кордон на заробітки чи шукати кращої долі ще до війни. Нам потрібно розібратися, що у нас «не так» всередині країни, що потрібно змінити. Без кардинального переосмислення функціонування держави не слід очікувати позитивних змін у демографії.

— Чи допоможе нам вступ до ЄС?

— Сподіватися, що хтось вирішить це за нас, або що вступ до ЄС автоматично все виправить — помилка. Якщо ефективність управління країною не зміниться, то і результат залишиться старим. Нам потрібно реформувати країну, а це потребує чималих зусиль, які пов’язані з менталітетом, звичками людей та іншими не менш важливими факторами. Але без цих змін значного руху вперед не буде. Майбутнє України залежить тільки від українців.