Альтернативна енергетика в Україні — справа вигідна, але ризикова

Хто тут біомаса?

Під «зеленим» тарифом мається на увазі спеціально встановлена державою ціна, за якою здійснюється закупівля електроенергії, виробленої з альтернативних джерел. Як правило, розмір «зеленого» тарифу значно перевищує ринкову вартість електричної енергії з «традиційних» джерел, що стимулює приватні інвестиції в сектор альтернативної енергетики.

Коефіцієнт у «зеленому» тарифі для наземних сонячних електростанцій знижується з 4,8 до 3,5 з 1 квітня і до 2015 року (тариф розраховується з огляду на скориговану ціну електроенергії для промвиробництва, помножену на коефіцієнт). Підвищується коефіцієнт для малої гідроенергетики (тут і надалі «зелений» тариф розраховується, множачи ціну для промвиробництва на коефіцієнт): мікрогідроелектростанції (потужністю до 200 кВт) — 2, міні-станції (до 1 мВт) — 1,6, малі (до 10 мВт) — 1,2. Раніше всі такі станції належали до малих із коефіцієнтом 1,2. Для вітроенергетики коефіцієнт до 2015 року залишається незмінним. Закон також розширює поняття «біомаса». Тепер під такою, крім іншого, слід розуміти і тверді побутові відходи. Це дозволить продавати електроенергію за зеленим тарифом станціям, які працюють на сировині зі звалищ (раніше біомасою були лише продукти рослинного походження).

Дається визначення поняттю «біогаз» як продукту, виробленого з біомаси. Отримана зі згаданої сировини енергія оцінюється за «зеленим» тарифом з коефіцієнтом 2,3. Закон визначає, що оптовий ринок електроенергії зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, що використовують «зелений» тариф, усю вироблену електрику за встановленим тарифом незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів її відпуску.

Made in Ukraine у пріоритеті

Невдоволення деяких інвесторів викликає збільшення частки місцевої складової в будівництві об’єктів альтернативної енергетики (крім гідроелектростанцій). Вона збільшується з 15% до 30% для об'єктів, будівництво яких розпочато після 1 січня 2012 року і введення в експлуатацію відбудеться після 1 липня поточного року і до 50% — якщо будівництво об'єкта розпочато після 1 січня 2012 року і введення в експлуатацію — після 1 липня 2014-го. А для біогазових станцій встановлюється місцева складова у 30% для об'єктів, запущених із 1 січня 2014 року і 50% — із 1 січня 2015-го.

Змінено спосіб розрахунку місцевої складової. Раніше її визначали в загальній вартості об’єкта електроенергетики, тепер у Законі конкретизовано частку кожного елемента об’єкта з визначенням його відсотка локальної складової. Експерти очікують, що запровадження місцевої складової надасть поштовх ринку високотехнологічного машинобудування. Невдоволення ж ця норма викликає, перш за все, в іноземних виробників, які розраховували отримати в Україні новий ринок збуту для своєї продукції. Однак чому пільги, дотовані з бюджету, мають працювати на користь іноземних, а не своїх виробників? Так само діяли уряди майже всіх країн, які дотували розвиток відновлювальних джерел енергії (ВДЕ). «Вітрові проекти, затверджені Китайською Національною комісією з розвитку та реформування, у 1996–2000 роках повинні були мати не менш ніж 40% місцевої складової, яка була збільшена до 50% у 2003-му, а потім до 70% у 2004-му. Їх скасували в 2009 році, позаяк на більшості об'єктів вимогу вже було перевиконано. Як результат, можна згадати факт проблем галузі в низці країн у зв'язку із засиллям китайського обладнання. Навряд чи юна українська галузь зможе витримати такий удар і виклик конкуренції, тож місцева складова може стати й «рятівним кругом», і стимулом розвитку галузі ВДЕ в Україні», — упевнений Віталій Мурашкін, експерт АВЕ «Альтернатива».

Уже сьогодні в нашій країні є діючі підприємства, які виробляють майже всі види комплектуючих та обладнання, зазначені в прийнятому законі для виконання місцевої складової: «Квазар», «Піллар», Запорізький завод напівпровідників, «Пролог Семікор», «Силікон», завод із виробництва модулів у Львові — компанія Projeny, підприємства з виробництва вітрогенераторів, наприклад, на базі Краматорського заводу важкого верстатобудування (спільно з німецькою Fuhrlander) тощо. Саме завдяки появі вимоги про місцеву складову в Україні побудували й запустили виробництво вітчизняних вітроустановок великої потужності. Це виробництво розгорнуто на підприємстві «Фурлендер Віндтехнолоджі», яке вклало у виготовлення вітроелектричних установок (ВЕУ) 120 млн грн приватних інвестицій.

Дачаенерго vs обленерго

Мабуть, найпозитивнішою нормою є введення з 1 січня 2014 року можливості домогосподарствам продавати електроенергію сонячних батарей у мережу. Будь-який власник приватного будинку зможе встановити на даху сонячну електростанцію, підключити її до загальної електромережі і отримувати «зелений» тариф за створені кіловат-години. Потужність домашньої СЕС не має перевищувати 10 кВт. Ліцензії для цього не потрібні, місцева складова в таких випадках не передбачена. При цьому в домогосподарств зобов'язані викуповувати всю електроенергію, що надходить до мережі. Коефіцієнт «зеленого тарифу» для домашніх СЕС визначений на рівні 3,7 (тариф становитиме 350,3 коп. за 1 кВт•год) для СЕС, встановлених до 1 січня 2015 року. Потім тариф знижується до 315,25 коп./кВт•год. Новація робить привабливим використання сонячної енергії приватними господарствами. Нині вартість СЕС оцінюється в EUR15–20 тис., проте в майбутньому ця цифра може істотно знизитися. Враховуючи ставку «зеленого» тарифу, експерти вважають, що окупитися установка може приблизно за п’ять років. Втім, для великого господарства станція у 10 кВт — це не так вже й багато.

У законі держава дає гарантії, що суворо дотримуватиметься його норм, а в разі змін до законодавства суб'єкти зможуть «обрати новий порядок стимулювання». Окремо гарантується викуп усієї альтернативної електроенергії і повний розрахунок у встановлені терміни.