За останні три роки український ринок виробів ручної роботи зріс уп’ятеро, і його обсяг зараз становить близько $700 тис. Сплеск hand made — світова тенденція. Так, обсяг продажу еtsy.com, найбільшого сайта-продавця авторських робіт, у 2005 році був $170 тис., за три роки збільшився до $87 млн, а в 2012му сягнув $895 млн.
Історія №2: маленька конячка великого майстра
«Коли я дивлюся на якийсь предмет, в моїй голові одразу ж народжується безліч варіантів, як втілити його в іншому матеріалі, — розповідає про свої здібності Катерина Яковенко, плюшевих справ майстер і молода бізнес-леді. — Я ніколи не малюю викрійок. Навіть коли роблю копії коней. Просто дивлюся на фотографію і одразу крейдою на тканині малюю силует. Узагалі, коні — як люди. Це лише на перший погляд усі білі коні однакові».
Плюшеві коники
Зараз плюшеві і велюрові фігурки конячок (назвати їх іграшками язик не повертається) Катерини Яковенко мешкають у Росії, Польщі, Німеччині, Італії, Ізраїлі, Франції та в деяких країнах Африки. При цьому коней саме в такому виконанні в природі більше немає. Їх роблять з вовни, випилюють з дерева, ліплять з полімерів, але щоб отак — каркас із мідного дроту, синтепон і плюш/велюр — такого немає. Більшість замовників майстрині — українські та російські кінники. Вони першими оцінили її дивовижну здатність зробити точну копію коня, включаючи всі особливості тварини, нюанси збруї, спортивної амуніції. Такі мініатюрні плюшеві статуетки-копії замовляють як подарунки учасникам престижних змагань. Утім, назвати їх мініатюрними можна тільки у порівнянні з оригіналом — висота такої конячки близько 40 см. Але є в арсеналі Катерини не лише копії реальних коней-спортсменів, а й фентезі — дивовижні єдинороги, білосніжні пегаси із пір’ям.
Вартість такого плюшевого дива — від 800 грн і вище, залежно від складності. Фантастичні персонажі майстер прикрашає натуральним камінням, стразами Svarovski, а пір’я фламінго та павичів для її робіт збирають у Миколаївському та Південно-Сахалінському зоопарках. Залежно від складності на створення однієї конячки йде від 20 годин, а 30–50% її вартості складають матеріали.
Віскі за 100 гривень
Свій бізнес-шлях у hand made Яковенко почала чотири роки тому. Каже, що їй завжди подобалися коні. У дитинстві грала в мушкетерів, вершників, малювала, ліпила конячок, збирала картинки, статуетки, а коли бачила коника в парку, батькам доводилося мало не силоміць забирати її додому. Але перші уроки верхової їзди Катя стала брати тільки у 27 років. «Так склалося, що у мене немає вищої освіти, — розповідає майстер. — Закінчила школу із золотою медаллю, але вступити до Шевченка на біофак не вдалося. Провчилася один курс на менеджера модельного бізнесу в Поплавського, а далі з навчанням у «культурному» вузі не зрослося — грошей в сім’ї не було. Пішла заробляти офіціанткою, продавцем, довго працювала у гральному бізнесі. В якийсь момент відчула непереборне бажання пошити конячку. Купила дріт для каркаса, вдома був шматок коричневого велюру, все інше теж знайшлося — добре, що мама кравчиня. Першу конячку зробила за подобою коня Віскі, зірки кінного театру Скіф. Він настільки мені подобався, що я зробила його маленьку копію. Коли ж мого плюшевого друга запропонували продати, я навіть не розуміла, скільки грошей просити. Віддавши Віскі за символічні 100 грн, я стала робити конячок і брати їх із собою на роботу — була продавчинею в нічному магазині на Шулявці. Туди любила заходити відома актриса театру ім. Франка за пляшечкою коньяку «щоб вночі було не так сумно». Пам’ятаю, їй дуже подобалися мої роботи, і вона купила двох конячок у подарунок Богдану Ступці. А потім я виставила фото своїх робіт на українською кінному форумі, і почалися перші постійні замовлення». Кінники замовляли плюшеві копії своїх коней, а також у подарунок друзям їхніх улюбленців, учасникам змагань — на призи. А потім Катя вигадала кумедні диванні подушки у вигляді конячок, диванні конячки-іграшки для дітей. Так плюшевий бізнес застрибав галопом.
У добрі руки
Кінні форуми в Україні, Росії, соцмережі і «сарафанне радіо» — зараз це всі інструменти просування плюшевої справи Яковенко. Але пошуком нових замовлень майстриня не переймається — конячки говорять самі за себе. «Коли виношу фігурку сфотографувати у двір, перехожі зупиняються, розпитують і потім замовляють. Або їду в метро до замовника на зустріч, тримаючи в руках величезну конячку, народ обертається, деякі беруть телефон. Так я знаходила вже не один десяток клієнтів на великі замовлення, і вже зараз їх більше, ніж фізична можливість усе це зробити. Але помічників я не беру — не хочу нікого навчати. Просто ставлю клієнтів у чергу». Також у Яковенко був сумний досвід співпраці з одним престижним шоу-румом, куди вона віддала на реалізацію чотири роботи. Якось там зібралася богема, і поки батьки «фуршетилися», їхні діти осідлали конячок у прямому сенсі слова. Спотворених тваринок Катя забирала зі сльозами на очах.
«Буду підвищувати ціну та орієнтуватися на закордонних замовників. На hand made ринках в Німеччині, Голландії ціни на найпростішу дрібничку стартують від кількасот євро, — ділиться планами Яковенко. — Мені багато від чого довелося відмовитися, аби займатися улюбленою справою. Якби я мала статки, ні за що в світі не продавала б конячок, а робила їх у подарунок друзям і створювала свою колекцію для виставки. А зараз радію, коли привожу замовнику роботу і бачу, як він тішиться. Так розумію, що віддаю мого коника в гарні руки».
