НОВОСТИ ДНЯ: Готуйтесь до дощів: синоптик зробила невтішний прогноз на кінець тижня  У Києві перевірили понад 3 тисячі укриттів: більшість - без вільного доступу  Газ в Україні за рік подешевшав майже втричі: скільки коштує паливо  Більшість областей накриють грози та сильний вітер: прогноз погоди на 8 червня  Вода в Криму пожовкла і смердить, а на Херсонщині гине флора і фауна: наслідки підриву дамби за першу добу  Україна повністю готова до контрнаступу - американський генерал Міллі  Українські війська ще не розпочали контрнаступ, - Даніловвсе новости дня
Життя та Стиль
Столиця
 Леонид Швец 23.07.2013 4402

Не горить: чи далеко від Врадіївки до революції?

Найбільш нетерплячі вже проголосили врадіївський бунт проти міліцейського свавілля революцією. Для когось на щастя, а для когось на жаль, це не так.

Наскільки у спостерігачів українського політичного процесу легко злітає з вуст і з пера слово «революція», настільки те, що насправді відбувається, далеке від неї. Власне, вже зрозуміло, що ані з врадіївського штурму РВВС, ані з київської сутички з міліцією на Святошинському ринку нічого масштабно революційного не вийшло. І не могло вийти. І не тому, що учасники конфлікту з боку народу виявилися недостатньо рішучими, і не тому, що опозиція, як завжди, була десь в іншому місці, а коли з'явилася в потрібному — усе затихло. Просто революції відбуваються інакше.

У такій схильності революціонізувати будь-який більш-менш серйозний суспільний конфлікт винні дві обставини — Майдан 2004 року й гостре бажання змін. При цьому вони взаємозалежні. Майдан ще живий у пам'яті, люди пам'ятають, наскільки це було захоплююче й нібито нестрашно й нескладно. Хоч повторюй раз на два роки для підтримки громадянської форми. Але саме тому, що в 2004 році революції не трапилося, усе обійшлося звичайною змовою верхівки, а нова влада не зважилася навіть на слабенькі реформи, не те що на радикальні зміни, ми виявилися там, де зараз перебуваємо. І саме тому так нестерпно хочеться вибратися.

Та ці бажання й революційна фраза взагалі-то й вичерпують ознаки швидких змін. Незручно вже навіть вкотре нагадувати, яким ганебним пшиком обернулася гучна акція «Вставай, Україно!». Ніби й вожді є, і маси незадоволені, а ніяк. І вже точно не можна очікувати, що країна спалахне від локального бунту десь у глибинці, якими б дивовижними не були причини, що його викликали.

Дикій події, що вивернула назовні звички одного українського села, здається, навіть зраділи. Зазвучали дзвінкі порівняння, що Україна — одна велика Врадіївка. Арсеній Яценюк заявив про особисту відповідальність Віктора Януковича у тому, що сталося. У подіях навколо Святошинського РВВС виразно лунали мотиви розкрутити антиміліцейську кампанію, поки громадськість ще не охолонула від шоку, викликаного подіями на Миколаївщині. Таке штучне роз’ятрення рани ще більше нагнітає обстановку нестерпності. Але — не горить. У колективному несвідомому поки що незмінно спрацьовує гальмо. І ми маємо бути йому вдячні: воно зазвичай від дурниць береже. Не те що нам не потрібно нічого міняти — ще й як потрібно. Але якось інакше.

Таке штучне роз’ятрення рани ще більше нагнітає обстановку нестерпності. Але — не горить

Міліція в нас, звісно, не подарунок, — а що в нас подарунок? — але вважати її скупченням садистів та інших виродків — і неправильно, і нечесно. Хоча б тому, що це не правда. Інша річ, що умови для розквіту в рамках цієї системи саме виродків і садистів створено чи не ідеальні. Коли «людина з рушницею», з одного боку, обмежена корумпованим і в інших відносинах теж морально не стурбованим начальством, а з іншого боку їй не тисне сумління, яскраві антисуспільні прояви не змусять на себе чекати.

Про те, що тут можливо щось швидко поміняти, розповідайте Юрію Луценку. Примовки-пританцьовки «Міліція — з народом» отут марні й навіть шкідливі. Тисячі міліціонерів і є народ, але народ, що перебуває в дуже специфічних відносинах з місцевою й центральною владою.

Чесна й ефективна міліція не потрібна, у першу чергу, самій цій владі. Владі потрібна допомога у справах не дуже чесних, пов’язаних зі шкурними бізнесовими й політичними інтересами. Органи МВС — лише інструмент, бити по якому — все одно, що мстити ціпку, яким нас відлупцювали. Слід бити по руках, у яких перебуває ціпок. А для цього потрібна сила більша й розумніша, ніж та, що запустила каменем у вікно райвідділу. От вона й відсутня. А без такої сили будь-які зіткнення з режимом перетворюються на бунт, під час якого можна сильно дошкулити владі, але перемогти неможливо у принципі: «мятеж не может кончиться удачей, в противном случае его зовут иначе».

Підсвідоме відчуття, що поки що успіху не буде, утримує народ від масових виступів. Забагато невдач уже було, і задорого вони обходилися, щоб допустити ще одну, котра відкине країну ще далі в минуле. Тож Врадіївка, безсумнівно, важливий пункт на шляху до виходу, але до нього ще тупотіти й тупотіти.

Оценка материала:

5.00 / 3
Не горить: чи далеко від Врадіївки до революції? 5.00 5 3
Життя та Стиль / Столиця
 Леонид Швец 23.07.2013 4402
Еще материалы раздела «Столиця»