Щоденник Сочі-2014. Не свої чемпіони

Взагалі, нинішня Олімпіада породжує нову тенденцію. Українські спортсмени наче й наздобували вже в Сочі немало нагород, однак у відповідній графі навпроти синьо-жовтого стяга залишається цифра «1». Звістки про перемоги етнічних українців, які виступають за Росію, Німеччину та Білорусь, різко контрастують з реаліями тих, хто з Батьківщини не поїхав. Саночники розповіли, що тим саням, на яких вони виступали в Сочі, 22 роки. Коли камера вихопила крупний план ковзанів фігуриста з Одеси Якова Годорожі відразу після прокату ним довільної програми, виявилося, що каблук на лівому черевику майже відірваний. І в такому взутті 20-річний хлопець примудрився виконати усі варіанти потрійних стрибків…

Громадянська війна

У тому й парадокс, що сильні спортсмени в Україні з’являються майже нізвідки. Та ж лижна акробатика, як підвид фристайлу отримала в нашій державі розвиток лише в першій половині 90-х років минулого століття, коли цей вид спорту увійшов до олімпійської програми. Спортсменів вибирали поміж юних гімнастів та стрибунів у воду. Ті майже відразу почали виконувати неймовірні трюки. Результати вражали. На першій для фристайлу Олімпіаді в норвезькому Ліллегаммері у 1994-му Наталія Шерстньова посіла п’яте місце. Через чотири роки у Наґано до фінальної 12-ки вийшли всі чотири українських учасниці. Ось лишень до числа призерів не пробився ніхто.

Саме після того виступу розлючений відсутністю медалей, а з ними й державних стипендій тренер Данилов видав гнівну тираду про безперспективність і необхідність набирати молоду зміну. Через цю нестриманість наставника Юлія Клюкова та Олена Юнчик змушені були завершити кар’єру, а Цупер подалася туди, куди невдовзі після неї подався ще один рівнечанин Антон Кушнір. Україні цей хлопець теж був не потрібен, а для Білорусі він вже тривалий час приносить перемоги, найгучнішою з яких став тріумф у загальному заліку Кубка світу-2009/2010. У Сочі Кушнір теж входить до числа фаворитів чоловічого турніру лижних акробатів.

В останніх два роки український фристайл зруйнувався майже до основи. Першою ластівкою стала відмова тренерського штабу на чолі з Юлією Фоміних, яка очолила збірну на початку цього олімпійського циклу, від послуг досвідченого Енвера Аблаєва. Його в статусі особистого тренера намагався повернути в команду закарпатець Станіслав Кравчук. Але почув у чиновницьких кабінетах відмову, мовляв, у Енвера немає досвіду роботи, нехай для початку потренує дітей. Власне, Кравчук пішов на відкритий конфлікт з тренерським штабом, публічно розкритикувавши умови і підходи до роботи. Наслідком конфронтації стало завершення Станіславом спортивної кар’єри. До слова, до Олімпіади в Сочі Кравчук разом з Аблаєвим таки причетні. Як відповідальні за підготовку трамплінів.

На момент старту Ігор-2014 вік Станіслава сягнув 35-ти років, Аблаєва – 36-ти. Іншими словами, їх можна назвати спортсменами віковими. Але чому на Олімпіаду не поїхала 27-річна Волкова і чому виникало питання про неучасть в Іграх 25-річного Олександра Абраменка? Пік конфлікту цих атлетів з тренерським штабом збігся зі збором в канадському Стоунгемі торік у жовтні. Спортсмени відкрито не погоджувалися з вчинками тренерів як стосовно робочого процесу, так і організації побуту.

Результатом сварки став від’їзд з волі Фоміних Волкової та Абраменка додому. У підсумку Волкова, яка до всього ще й недавно поборола онкологічну хворобу, до збірної так і не повернулася. Абраменко в Сочі поїхав, але, судячи з результатів чотирьох останніх етапів Кубка світу, втрачене під час тренувального періоду він повноцінно надолужити не зміг. Уже безпосередньо на Олімпіаді не стартувала новітній лідер збірної Надія Діденко, яка на Іграх-2010 посіла 13-те місце. Вона знаходилася в стартовому протоколі, але в змаганнях участі не брала. Причин відсутності Надії тренерський штаб наразі не коментує.

Між тим, будь білоруси такими ж нетерплячими, як свого часу українські чиновники, фристайлістки Цупер не було б на небосхилі світового спорту вже давно. Алла перемагала на етапах Кубка світу, але на основних стартах їй відверто не щастило. На Олімпіадах вона тричі виходила до фіналів, але вдовольнялася восьмим місцем у Солт-Лейк-Сіті-2002, десятим у Турині-2006, дев’ятим у Ванкувері-2010. На чемпіонатах світу максимальними досягненнями теж залишалися четверта й п’ята позиції. Втім, Цупер з білоруської збірної ніхто не гнав. І зараз вона віддячила за ту довіру сторицею.

Наша стихія

Ми ж маємо лише біатлон. Одну медаль він вже приніс. У жіночій індивідуальній гонці на 15 км були підстави очікувати на другу. Здавна складалося так, що саме ця дисципліна була для українських стріляючих лижниць найкомфортнішою.

В принципі, впродовж останніх двох сезонів українки почали конкурувати з іншими представницями біатлонних топ-країн не лише у вмінні стріляти, а й у швидкості бігу. Ймовірність виграти індивідуальну гонку таке поєднання лише збільшує. Проте очевидно, що до Олімпіади-2014 на піку форми тренерам команду підвести не вдалося. Тому стрілецький козир знову ставав визначальним, щоб не сказати більше – єдиним.

І справді, стріляли українки доволі непогано. 23-річна киянка Юлія Джима, яка провалилася в спринті і пропустила гонку переслідування, в «індивідуалці» припустилася лише одного промаху. Якби не та штрафна хвилина, українка могла б випередити білоруску Надію Скардіно і увійти до трійки призерів. Втім, «мах» був і то лише сьоме місце. Чемпіонка світу-2013 в спринті Олена Підгрушна, яка виглядає важко через перенесений на останньому етапі підготовки бронхіт, не розбила єдину з 20-ти мішеней останнім набоєм. Через це вона стала восьмою. Разом з тим, ці результати дозволили українкам увійти до 30-ки олімпійського рейтингу за підсумками трьох гонок і виступати у перегонах з масовим стартом. Сестри Семеренко до цієї гонки заскочили ще за підсумками гонки переслідування. Нині ж головні українські надії не вражали. Валентина допустила два промахи і стала 15-ю, а Віта, зайшовши на останній вогневий рубіж в числі лідерів, промахнулася тричі і відкотилася на 29-ту позицію.

Біловезька пуща

Найрезонансіша ж подія сьомого змагального дня Олімпіади в Сочі – Білорусь обійшла в медальному заліку Росію. За допомогою українки Цупер, але найперше завдяки біатлоністці Дарії Домрачевій, яка впродовж трьох днів здобула дві золотих нагороди в індивідуальній гонці та гонці переслідування. Росіян і до того бентежило, що крім двох медалей найвищої проби у фігурному катанні більше перших місць у них не було. Та з відставаннями у медальному рейтингу від німців, канадців чи норвежців країна, яка спить і бачить себе в ролі світового гегемона, ще якось могла. Втім, коли над головою опинилися значно обмеженіші в можливостях друзі з Митного союзу, чиновники почали бити на сполох. Зокрема колишній президент Національного олімпійського комітету Росії Леонід Тягачов зазначив, що його наступник Олександр Жуков з медальними (10-14 золотих нагород) планами погарячкував.

Зазначимо, що кожну перемогу російського спортсмена на сочинських Іграх президент Путін оцінив у 4 мільйони рублів (приблизно $114 тисяч). В Україні ця сума рівняється $125 тисячам, а латвійці, розуміючи, що шанс виграти золото має лише їхній скелетоніст Мартінс Дукурс, пообіцяли йому особисто премію розміром $142 тис. Білоруський Бацька Лукашенко оцінив олімпійські перемоги в $150 тисяч. Французи пообіцяли своїм олімпійцям по $67 тисяч. У США ця сума становить $25 тис., в Німеччині і Канаді – по $20 тис. Рекордні ж преміальні пообіцяв президент Азербайджану Ільхам Алієв. Своєму чемпіонові він готовий виплатити 510 тисяч «зелених». Щоправда, вірогідність здобуття медалі кимось з чотирьох представників Азербайджану нищівно мала. Навіть за умови, що за цю країну виступає натуралізований австрійський гірськолижник Патрік Брахнер. У Нідерландах, Норвегії, Швеції та Хорватії преміальних за олімпійські медалі немає взагалі. Там вважають, що честю для спортсмена є вже сама нагода виступити на Олімпіаді.