Сергій Жадан: Боротьба триває, ніхто не розслабляється, ніхто нікуди не йде

Він настільки не пафосна, модерна і динамічна особистість, що такі архаїчні звання, як «лауреат», «заслужений митець» тощо для нього не просто зайві, а навіть неприродні. Тож, говорили Контракти з Сергієм Жаданом, звичайно, про наш буремний час і як він себе у ньому почуває.

Цієї зими вийшла ваша нова книга «Месопотамія», яка одразу отримала позитивні відгуки. У цій збірці прози та поезії головним героєм є Харків. Жадан, дійсно, настільки пов'язаний з Харковом? Ви ,дійсно, мали на меті популяризувати своє місто чи писали про те, що вам близьке?

Сергій Жадан: Не те, щоб популяризувати. Звичайно, у мене була ідея створити свою приватну міфологію цього міста, в якому я живу вже 23 роки. Я би не назвав це популяризацією, але все ж таки була мета привернути більше уваги до цього міста, тому що Харкова у літературі, на жаль, не так багато. Мені його, скажімо, бракує. Тому хотілося зробити таку дуже міську книгу, дуже урбаністичну і, власне, взяти за основу саме харківські ландшафти.

Чи не змінилася останнім часом політична позиція Жадана? Це той самий «лєвий діскурс» і махновська республіка, як ви колись зізнавались в інтерв'ю «Часкору»?

Сергій Жадан: Ні-ні. У мене нічого не змінилося. У мене сталі уявлення про світ, стале ставлення до більшості речей, і в принципі в моєму віці, мабуть, пізно щось змінювати. Ні, нічого не змінилося.

Чи можна вважати київський майдан продовженням традицій махновщини?

Сергій Жадан: Та ні. Нічого спільного не бачу.

Чи залишилась актуальною ідея написати історичну трилогію? Чи, можливо, вона вже в процесі реалізації?

Сергій Жадан: Я не відмовився від цієї думки, але в найближчих планах у мене це не значиться. Я зараз пишу книгу віршів і короткої прози. Потім хочу написати один роман, а вже, можливо, після цього візьмуся за цю трилогію. Ідея є, але я за неї ще не брався, тому що, насправді, це потребує серйозної роботи з архівами, з якимись, скажімо, газетами, пресою того часу. Одним словом, це серйозна робота. Очевидно, сходу її зробити якісно неможливо.

Якби ви були продавцем книг, то як би відрекомендували покупцям книжки Жадана?

Сергій Жадан: Я би сказав, наприклад, про «Месопотамію», що це книга про любов. Я думаю, що це найкраща рекомендація, так можна продати будь-що. Тому що зазвичай читачі люблять книги про любов. Я сам дуже люблю такі ліричні речі. Насправді, ніколи не продавав своїх книжок, і я в принципі не вмію торгувати і це зовсім не моя стихія.

Ви досить часто зустрічаєтесь з читачами, з аудиторією. Вам це потрібно? Чи це просто робота письменника, якої від нього вимагають видавці?

Сергій Жадан: Ні-ні. В жодному разі це не примус з боку видавців. Видавці, на щастя, не мають аж такої влади на над письменником. З одного боку – так, це безперечно моє бажання. Мені цікаво бачити якусь зворотну реакцію, бачити ці очі живих людей, цікаво ділитися якоюсь енергією. А з іншого боку - постійно запрошують на якісь виступи, постійно пропонують зробити якісь зустрічі, презентації. І якось не зручно відмовляти людям. Ось у мене 27 квітня буде дві презентації книги «Месопотамія». Перша - у моєму рідному місті Старобільську на Луганщині, а друга – в самому Луганську.

Ви пишете вірші і прозу з використанням ненормативної лексики. Як ви ставитесь до того, що більшість присутніх на ваших презентаціях та виступах – це дівчата?

Сергій Жадан: По-перше, твердження, ніби я пишу з великою кількістю ненормативної лексики – це, коріше, таке кліше, тому що в «Месопотамії», якщо є елементи так званої ненормативної лексики, то вони там одиничні і їх там зовсім небагато. І те саме стосується «Вогнепальних і ножових». Я думаю, що це, скоріше, певне кліше, яке свого часу журналісти запустили і далі ним користуються. А стосовно того, що дівчата, то ну і добре, що дівчата. Гарно. Знаєте, насправді, ніколи не ділив своїх читачів за гендерним принципом.

Жадан і «Собаки в космосі» - це кльово. Як виникла ідея проекту?

Сергій Жадан: Вона виникла доволі спонтанно. Я «Собак» знаю десь з 2000-го року. Тоді ми з ними познайомилися, робили спільні акції, брали участь у концертах, які я організовував. Потім наше з ними спілкування перервалося на сім років: вони щось своє робили, я чимось своїм займався. І от попри те, що Харків не таке вже й велике місто, ми з ними не перетиналися. А у 2007-му році вони зробили новий альбом і просто вирішили дати мені його послухати. Він мені сподобався, і в нас із Сашою Болдирєвим, засновником «Собак у космосі», виникла ідея зробити щось разом. Ідея, справді, спонтанна. Просто ми сиділи в машині і слухали цей новий альбом і сказали: «А давай спробуємо зробити щось разом». І тоді ж ми зробили перші три треки, і у 2007-му були якісь перші концерти, перші виступи. Потім ми зробили перший альбом, потім – другий, а зараз готуємо третій. Якщо все буде гаразд, то у вересні має бути презентація.

Останнім часом багато українських поетів намагаються популяризувати свої твори саме за допомогою музики. Це такий тренд?

Сергій Жадан: Тому що у більшості поетів загострене почуття ритму, і я думаю, що це цілком нормально і цілком природно. Це, насправді, не лише українська фішка, не лише українська відмінність. Всюди, у всіх країнах, багато поетів мають якісь музичні проекти, якісь перформенси і театральні проекти. Просто, якщо ти довго знаходишся в одній ніші, в одних вузьких межах, то це швидко набридає. Хочеться спробувати щось нове і поекспериментувати.

Ви були організатором харківського Євромайдану. З українських митців ви чи не найактивніше проявили свою громадянську позицію. І чи не найбільше постраждали.

Сергій Жадан: Ну, чому найбільше?! У Харкові постраждало більше сотні людей, і всі ми постраждали рівною мірою.

Як реагували колеги, рідні, знайомі на вашу активність?

Сергій Жадан: Чи могла в моїх близьких і рідних бути інша позиція?! Ми би тоді не були близькими і рідними. Ні-ні, у нас з ними повне розуміння. Вони мене у всьому підтримують.

Всі ці події виснажили Жадана чи наповнили?

Сергій Жадан: Ви розумієте, вони, насправді, забирають дуже багато нервів, тому що, коли дивишся, що відбувається сьогодні на Донбасі, – це, звичайно, не може не хвилювати. Тут не йдеться про егоцентричні речі: мене це виснажує, мені це заважає. Просто, якщо ти громадянин цієї країни, то тебе не може не турбувати те, що відбувається сьогодні в країні. А відбуваються, справді, речі дуже серйозні і дуже небезпечні.

Чи можна сподіватись на роман від Жадана про Євромайдан?

Сергій Жадан: Ні.

Після Євромайдану почали виходити книжки і різноманітні збірки, присвячені цій революційній темі. Чи вважаєте ви, що це пафос чи все ж це є нормальною реакцією?

Сергій Жадан: Це може бути по-різному. Скажімо, вийшла книга про Євромайдан в Німеччині у видавництві Fototapeta і там немає пафосу. Вона є доволі цікавою і важливою, тому що книги про Майдан потрібні не так українцям, як закордоном. Йде дуже велика хвиля дезінформації в тій таки Європі, Америці, я вже не говорю про Росію. Люди мають часто доволі викривлене уявлення про те, що відбувалося і відбувається в Україні. Тому, насправді, писати про Майдан потрібно і книги видавати потрібно. Ось зараз у Німеччині і Польщі вийде ще одна збірка про Майдан. Я туди написав свій щоденник цих трьох місяців, такий текст-есей про події минулої зими, тому мені здається, що це потрібно. Я слідкую за тією хвилею видання, що пішла в Україні, то до деяких книжок, справді, є дуже багато питань, тому що туди намагаються брати все, що є. Я так розумію, що ще буде багато видань - очевидно, це такий тренд. Хтось на цьому буде намагатися заробити, хтось спробує упіймати цю кон’юнктурну нотку, а хтось це робить щиро - і слава Богу.

Чи не дорікає собі Жадан, що забагато часу витрачає на політичну й громадську активність? За цей час можна було стільки написати...

Сергій Жадан: Розумієте, якщо це щиро і природно, то це не можна не робити. Коли до мене звертаються які-небудь медіа з Німеччини чи Польщі і просять дати якийсь коментар, написати текст, то я не можу їм відмовити, тому що розумію, наскільки це важливо. Адже інформаційна війна – це теж дуже важлива складова всього того, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися найближчим часом в Україні.

Якщо б нова влада запропонувала якусь посаду, ви могли б на це погодитись?

Сергій Жадан: Та, ні. Я би звичайно не погодився. І є в мене велика підозра, що ця влада мені нічого не запропонує. Мене влаштовує мій статус, а от влада мене не влаштовує. Ні попередня, ні теперішня. Процес триває, боротьба триває, ніхто не розслабляється, ніхто нікуди не йде.

Ви вже брали участь у березні У Паризькому книжковому салоні. Чи можна прогнозувати, що попит на сучасну українську літературу у Європі зросте після Євромайдану?

Сергій Жадан: Чесно кажучи, у мене є дуже великі сумніви стосовно цього. Я не дуже вірю в те, що буде нова хвиля інтересу до української літератури і буде купа перекладів нових. Скоріше будуть перекладати тих, кого вже знають. Насправді, західний книжковий ринок є дуже обережним і доволі закритим і потрапити туди доволі важко. Я дивлюся за реакцією, скажімо, в Німеччині і Польщі – це ті країни, які традиційно цікавляться Україною, українською культурою і літературою – то нових перекладів там з’являється не так багато.

А від чого це залежить?

Сергій Жадан: Це залежить від того, що це капіталістичний світ і вони керуються, перш за все, своїми фінансовими інтересами.

Ви пишете вірші, прозу, граєте в футбол, маєте власний гурт та в перервах між творчістю займаєтеся революцією. Чи є ще якісь напрямки діяльності, в яких хотілося б себе ще спробувати?

Сергій Жадан: От я дуже хочу, щоб у нас цього року почалися зйомки художнього фільму за романом «Ворошиловград». Ми з режисером зараз закінчуємо сценарій і дуже розраховуємо почати зйомки вже влітку цього року. Але, насправді, є цілий ряд якихось причин, які можуть цьому завадити. Перш за все – ситуація на Донбасі. Ми збиралися знімати в Луганській області, власне, де відбуваються події книги, а наскільки це реально, поки що важко сказати.

Про що мрієте? Яку книжку читаєте?

Сергій Жадан: У мене, знаєте, мрії всі, сподівання пов’язані з тим, що відбулося в країні. Якось думати про щось інше останні п’ять місяців дуже важко, коли ти бачиш, що відбувається в тебе вдома, то якось говорити при цьому про якісь мрії просто не випадає. Дуже сподіваюся і дуже розраховую, що ситуація на сході України стабілізується і ми збережемо нашу Батьківщину в тих межах, в яких вона сьогодні є.

А що читаю? Та, насправді, дуже різну літературу. Зараз привіз з Книжкового Арсеналу цілу торбу книжок і всі їх паралельно читаю. Паралельно читаю багато віршів того ж таки Пауля Целана (єврейський німецькомовний поет і перекладач – ред.), Бертольда Брехта, якого перекладаю. У мене по помешканню розкидані книжки, і я час від часу щось там знаходжу і читаю.

В Україні активно почали з’являтися такі проекти, як літературні школи, різні письменницькі курси та інше. Себто, такі, що дають початківцю можливість чомусь навчитися від вже досвідчених літераторів та отримати коментар на власні роботи. Стівен Кінг досить негативно відгукувався про заходи подібного штибу, зокрема, це можна знайти в його книжці про письменництво. А як ви сприймаєте такі ініціативи? Чи варто вчитися «на письменника»?

Сергій Жадан: Ви розумієте, талант це добре, але так чи інакше вчитися ніколи і нікому не заважає. Насправді, от я закінчив філологічний факультет і для мене це теж по-своєму була школа письменництва. Коли ти теорію літератури вивчаєш, так чи інакше якісь формальні речі для себе відкриваєш. В принципі нічого в цьому поганого немає. Чим більший у письменника інструментарій, чим більший вантаж знань, тим краще. Чому ні? Хоча я розумію, що «навчитися добре писати» – трошки смішно звучить. Ти або маєш цей талант, або не маєш. Але, знову ж таки повторюся, якщо ти маєш цей талант, добре ще підкріпити його якимись знаннями.

Бесіду вела Валерія Пампуха