Колись я читав книжку «Наполеон і його коханки» і ніяк не міг повірити, що полководець і справді покидав військо під час битви, щоб сховатися в лісочку поблизу й писати любовні листи. Війна здавалася мені тотальною, масовою машиною, що перемелює всіх. А тепер я знаю, що вона дивна й різна, а смерть приходить часом і в формі банки з медом.

Чули анекдот? «Поради. Як вижити в часи кризи? Пересісти з власного транспорту на громадський, обідати не в ресторанах і кафе, а приносити з собою домашню їжу на роботу, продукти купувати по акціях, а одяг – на розпродажі, у кіно ходити не частіше разу в місяць. Увага, питання! А що робити, якщо я й до кризи так жив?».

Поки центральна влада принаймні позірно прагне реформування і прозорості, місцеві чиновники живуть по-старому. Лоску й пихи в них більше, ніж у міністрів.

Нові хвилі мобілізації та призову до української армії щоденно стають головними темами суспільного обговорення. Намагання Російської Федерації всіляко зірвати поповнення та ротацію українських сил АТО насамперед свідчать про важливість та ефективність мобілізації.

2014 рік був на диво врожайним для нашої літератури та видавничої галузі. Напередодні довгих новорічних та різдвяних канікул і відпусток, пропоную Вашій увазі топ-5 книжок, які варто подарувати друзям, рідним, знайомим, або й просто собі. Приємного читання!

Читати сьогодні тексти сторічної давності печально й повчально водночас. З одного боку, нічого нового в нашому світі: Україну шарпає Росія, як майже сто років тому більшовики вбивали молоду Українську Народну Республіку. З іншого ж боку, історія корисна тим, що дає можливість зробити продуктивні висновки. Зокрема з української історії останнього століття висновок можна зробити такий: кадри вирішують все.

Минулий тиждень я провів на Міжнародному перекладацькому семінарі «Перекладачі без кордонів», що відбувався на заході Польщі, майже на польсько-чесько-німецькому кордоні. А конкретніше – у замку на воді XV століття у Войновіцах, мальовничій місцевості під Вроцлавом. Я добре знаю Вроцлав, але аж ніяк не його околиці, тому назву населеного пункту ввів у GPS-навігатор. І тут почалося.

Анонсовані Президентом і підтримані більшістю політиків «іноземці в уряді»  сколихнули суспільну думку. Усе як завжди: хтось гаряче - «за», хтось – «проти». Зрештою, нам лише дай привід посваритися, покричати в захваті або написати вже мемове «нас зливають». Так добре це чи погано – мати іноземців в Уряді? І так, і так.

У ці дні минає рік від початку української Революції Гідності. Основний висновок, який можна здійснити в першу річницю: революція ще не закінчилася, вона триває.

З початком російської агресії, окупації Криму та сепаратистських процесів на Донбасі, вся Україна сконцентрувалася на війні, волонтерстві, підтримці армії. Часто-густо можна почути, що все інше – небажане тло, адже не можна, скажімо, давати концерти, «поки наші хлопці гинуть на Сході». На найрізноманітніших афішах стало модно додавати, що зібрані кошти «підуть на АТО», хоча після заходів, ясна річ, майже ніхто не перевіряє правдивість цієї патріотичної декларації. За останні півроку мені й самому довелося взяти участь у кількох культурних заходах чи ініціативах, щодо яких казали: не час! Чи це справді так?