Миргородські авіатори відпрацювали денну льотну зміну з переходом у ніч. Незважаючи на мінусову температуру, льотна зміна відбулася на належному рівні. Усі наземні служби забезпечення польотів спрацювали злагоджено та майстерно. 

В цьому нарисі ми поговоримо про ті садиби Київщини, які або не збереглися, або являють собою руїни. Колись прекрасні споруди прийшли в занепад, в основному, за пострадянський час, так як в соціалістичну епоху, нехай і з втраченими інтер'єрами, вони обов'язково належали якомусь відомству. Тим ціннішим для нас можливість побачити те, що залишилося. Тож, Контракти.ua запрошують в дорогу! Почнемо з палацу в селищі Немишаєво. Фактично, ця садиба знаходиться на кордоні Немішаєвого і сусіднього селища Мироцького. Біля неї височить величний корпусу спиртозаводу початку ХХ століття, частина споруд якого також руйнується. Найбільш відомими власниками садиби, збудованої в готичному стилі, була родина Остен-Сакенів. Вони володіли маєтком до скасування кріпацтва, після чого він почав переходити з рук до рук, поки не опинилася у власності підприємця з селян, такого собі Андрія Кулика. Той перетворив маєток в центр зразкового фермерського господарства. Пізніше він здав свою власність в оренду, і орендарі звели поруч з палацом згаданий завод. В радянські часи в палаці жили робітники заводу, пізніше тут розмістився дитячий садок. Коли він виїхав з будівлі, вона почала руйнуватися, а на початку 2000-х повністю згоріло. Пізніше будівлю викупила МПЦ, але церковники так нічого і не роблять з настільки безнадійними руїнами. В с. Копилів біля Житомирської траси скніє в забутті садибний будинок німецької родини фон Мекк. Власник садиби – барон Микола фон Мекк (1863-1929) був одружений на Ганні Давидової - доньці рідної сестри композитора П. Чайковського, Олександри. Тому Чайковський бував тут дуже часто – це одна з чотирьох його головних адрес в Україні (інші – у Кам’янці на Черкащині, Браїлові та Тростянці Сумської області). Микола фон Мекк був відомим в імперії автомобілістом (саме він мав найбільший особистий автопарк в Москві - 10 автомобілів і 2 автобуси), а також меценатом. Так, окрім Чайковського, він підтримував художника М. Врубеля тощо. Будинок, який ми бачимо в Копилові, зведений 1898 року. Однак в 1910-му його все ж таки довелося продати, адже «широке життя» фон Мекка потребувало значних коштів. На свою голову, барон не емігрував, і 1929 року його розстріляли. В його колишньому маєтку розташовувалися різні установи, останньою з яких була лікарня. Вже понад 20 років будинок руйнується, хоча ще 2004-го перейшов у приватну власність. В селі частково збереглися господарські будівлі Мекків. В Рудому Селі на півдні області стоїть садиба Залевських, збудована наприкінці XVIII ст. Будинок побудований за зразком італійських вілл. У комплекс палацу, який згорів у 1994 році, входять флігель, в'їзні ворота у вигляді спарених колон, господарський льох і парк. Від будинку залишився тільки напівзруйнований фасад з колонами. Льох розчищено, в нього можна спуститися. Ворота маркують в'їзд на садибну територію з боку села, в якому розташована відома своєю іконою Троїцька церква (1841 р.) Особливу ауру мають руїни в с. Тхорівка поблизу міста Сквира. Вони належали одіозній особі - Віктору Страшинському, який уславився в історії Російської імперії тим, що масово ґвалтував своїх кріпачок: тільки за підтвердженими даними, він розбестив понад 500 жінок і дівчат, причому не тільки зі своїх маєтків, а й з маєтків своєї дочки і сина (саме останньому з 1848 року належала Тхорівка). Нарешті, його притягнули до суду за… «псування майна» свого сина (тобто, селянок). Слідство проти насильника тяглося 25 років, але покарання він так і не поніс, хоча володіння вилучили під опіку. Невдовзі по процесі гвалтівник помер, а його син перебудував палац саме в той вигляд, який ми бачимо. З 2009 року споруда знаходиться в приватній власності, але реставрація не ведеться. В с. Вознесенському на лівому березі Київщини стоїть невеликий будинок, зведений 1914 року. Але скористалася міцним цегляним будинком вже радянська влада, розмістивши тут школу. Після її виїзду будинок руйнується. У селі збереглися будівлі амбулаторії та бібліотеки, побудовані так само понад 100 років тому. Цінною пам’яткою архітектури є і Вознесенська церква, споруджена 1808 року. Тепер поговоримо про маєтки, від яких залишилися самі парки. Першим є Кагарлик - один з найбільших парків області, закладений наприкінці XVIII ст. Дмитром Трощинським (1749-1829) - нащадком Івана Мазепи (його прадід був племінником гетьмана). В Кагарлику він розбив парк площею в 35,5 га, засадивши його 113 видами дерев. Від його часів залишилися альтанка-ротонда на пагорбі та витончена в'їзна брама. В 1880-х садиба була продана генералу Миколі Чорткову, який наново облаштував парк, розставивши в ньому аж 748 статуй і бюстів! У 1918 році частина їх була вивезена в Німеччину, а частина знищена разом з палацом під час селянського бунту.  Наразі парк приведено до ладу, в ньому збудовано ще одну альтанку та встановлено скульптуру Діани, яка нагадує про колишні «забави» Чорткова. Ще один вартий уваги парк – в Згурівці на лівому березі Дніпра. Садиба тут заснована в 1820-х роках, коли село перейшло у володіння Аркадія Кочубея (1790-1878). До створення парку найбільше долучився його син Петро (1825-1892), який навіть заповів себе поховати в тутешньому парку. З паркових споруд зберігся павільйон на острові, який відноситься до другої половини XIX ст. У ньому знаходиться кафе. Крім того, тут росте дуб, охоплення стовбура якого становить 172 см.  В с. Ташань, також на лівобережжі, була садиба фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Тут він і помер. Останнім власником садиби був князь Костянтин Горчаков (1841-1926). Сам парк, фактично, давно вже являє собою зарослий ліс з поодинокими дубами, вік яких сягає 600-700 років. Від садиби, все ж таки, залишилася одна дуже цінна споруда - мисливський будиночок Горчакова 1909 року, який стояв в сусідньому урочищі Біле Озеро, але ще 1968 року був перевезений до етнографічного заповідника в Переяславі. Дві останні адреси в цьому нарисі є суто меморіальними територіями. В с. Мазепинці, власне, народився гетьман Іван Мазепа. Тут ще 1994 року було відкрито перший не тільки в Україні, але і в Європі, пам'ятник гетьману - на кошти українського мецената М. Коца, що жив в США. Нині до складу меморіального комплексу, створеного в селі, входять церква Миколи Чудотворця 2007 року, і парк Козацької слави. Також тут споруджено величезний хрест на честь звитяг українського козацтва, споруджений символічний частокіл з дозорною вежею, і відкрито невеличкий музей. А на хуторі біля Борисполя, де мешкав та помер автор слів українського славню Павло Чубинський (1839-1884), створено парк на місці садиби вченого. До 1930-х тут стояв будинок Чубинського, який вже понад 20 років хочуть відновити, але все ніяк не почнуть. В парку з великими дубами встановлено пам'ятний знак і відкрита каплиця Св. Павла.  Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/104117 Павло Ковальов

Більше двох тисяч людей затримали, ще десятки постраждали на масових мітингах проти російської влади та на підтримку ув'язненого опозиціонера Олексія Навального у різних регіонах Росії. За даними російського сайту "ОВД-инфо", на акціях по всій Росії затримали щонайменше 3,4 тис людей. Як відзначає інше медіа The Bell, це історичний рекорд щодо затримань. Попередній був у червні 2017 року, коли на антикорупційній акції Навального було 1769 затриманих. Найбільше схоплених - понад 1300 - у Москві, також відомо про більше 500 у Санкт-Петербурзі, близько сотні у Новосибірську та десятки - в інших містах. Затримання часто були жорсткими - із застосуванням сили та кийків. Серед затриманих були і лідери протесту - Юлія Навальна (згодом стало відомо, що її відпустили) та Любов Соболь. Також у автозаки потрапили багато журналістів, зокрема відомий блогер Ілля Варламов. На Страсному бульварі у Москві учасники акцій вступили у сутички з ОМОНівцями - сталися групові зіткнення. З одного поліцейського зірвали шолом та гралися ним у футбол. Канал "Дождь" також повідомив, що на одній з вулиць закидали сніжками урядову машину (ймовірно - ФСБ), водію травмували око і його госпіталізували. Російська державна агенція "РИА Новости" з посиланням на анонімне джерело повідомляє про 39 постраждалих серед силовиків. За словами співрозмовника агентства, вони отримали травми під час акцій протесту в столиці. Травми несерйозні, додало джерело. Скільки постраждало учасників акції, точно невідомо. Утім мова точно йде про десятки. Відомо, що у Петербурзі поліцейський вдарив ногою жінку і її забрала швидка. Жінка вдарилася головою об асфальт і отримала струс мозку, закриту черепно-мозкову травму і гематому потилиці, повідомляє Baza. Вона у стані середньої тяжкості. Начальник управління інформації ГУ МВС по Петербургу В'ячеслав Степченко повідомив виданню "Підйом", що у відомстві вивчають відео удару жінки. У кінці московських протестів мітингарі пішли до в'язниці "Матроська тиша", в якій утримують Олексія Навального. Звідти повідомили про жорсткі затримання поліції з застосуванням кийків та побиттям ногами лежачих. Гаслами акцій стали "Путін - злодій", "Геть царя", "Свободу Навальному", а також скандували "Аквадискотека" - це відсилка до розслідування Олексія Навального про "палац Путіна". За оцінками Reuters, у Москві на акцію вийшло близько 40 тисяч людей. Російське МВС називає у десять разів меншу цифру: "На Пушкінській площі міста Москви на несанкціонований захід зібралося близько 4 тисяч людей". "Точну оцінку чисельності дати важко, але вже ясно, що це найбільша несанкціонована акція за останні десять років. Людей вже явно не зупиняє те, що влада не дозволяє мітингувати" - відзначає кореспондент BBC Сергій Горяшко. "Поліція продемонструвала жорсткість, але й учасники мітингу стали сміливішими. По всій Росії у поліцейських кидалися сніжками. Зіткнення в Москві на Страсному нагадували бійки на Болотній площі 6 травня 2012 року. Дуже ймовірно, що аналогії на цьому не закінчаться - Слідчий комітет уже оголосив, що почав перевірку за фактами насильства над поліцейськими", - додає журналіст. Соратник Навального Леонід Волков оголосив про нові акції по всій країні в наступні вихідні. Очевидно, що вони теж будуть несанкціонованими владою.

Наскільки відомою є для туриста столична область? Що, крім Чорнобиля, парку «Олександрія» в Білій Церкві, а тепер ще й Межигір'я, приходить в голову, якщо замислитися про цікаві об’єкти Київщини? Контракти.ua вирішили познайомити вас з не дуже відомими садибами, розташованими в області. Причому це будуть як колишні розкішні магнатські резиденції та заміські дачі, так і прості сільські хати, пов'язані з життям видатних людей.  Почнемо з садиб, які стали музеями. Першою буде Мар'янівка, де народився великий тенор, оперний співак Іван Козловський (1900-1993). У 8 років його віддали вчитися співу в Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві. На початку 1920-х Іван співав в Полтаві та Харкові, а згодом опинився в Москві, і вже з 1926-го почав працювати у головному театрі СРСР - Великому. При цьому Козловський постійно линув душею в Україну, і до 1985 року регулярно приїздив на малу батьківщину.  Музей великого тенора - звичайна сільська хата, в якій відтворено інтер’єр часів дитинства Козловського, звучать записи його голосу. У 1960-х біля будинку був розбитий парк, спроектований за проектом самого співака у вигляді хреста в терновому вінці - відображення долі маестро, вимушеного все життя боротися з заздрісниками та озиратися на увагу «органів», й, до того ж, людини глибоко віруючої. Тому навіть дивно, як ці самі «органи» не угледіли таку ідеологічну диверсію... Інша музична садиба Київської області знаходиться у с. Веприк на Фастівщині. Там прожив останні два роки, служив священиком УАПЦ, помер і похований видатний композитор Кирило Стеценко (1882-1922). Після його раптової смерті від тифу фігура цього митця, в першу чергу, через його священництво та участь в політичних подіях на боці УНР, була, фактично, заборонена для популяризації. Тому музей в Веприку відкрився тільки 1982 року в будинку, побудованому на місці того, в якому композитор прожив останні роки. Інтер'єр максимально наближений до часів Стеценка. Можна прослухати уривки з творів композитора. Ще один музей чекає на нас в Яготині. Взагалі, в цьому місті їх три, але нас цікавлять ті, що знаходяться в приміщеннях колишньої садиби Розумовських-Рєпніних. Палацово-парковий комплекс був закладений колишнім гетьманом Кирилом Розумовським в 1790-х. Головний садибний будинок вважався чи не найбільшим дерев’яним палацом в Україні, до слова, перенесеним до Яготина з Києва, але він був спалений 1918 року. В збереженому кам’яному флігелі знаходиться картинна галерея. На двох поверхах - 14 виставкових залів. Гордість гелереї - велика колекція натюрмортів знаменитої художниці Катерини Білокур (1900-1961), музей якої знаходиться в с. Богданівка, та є частиною Яготинського краєзнавчого. Після тривалого запустіння був відновлений і гостьовий будиночок садиби, де в період декількох приїздів до Яготина в 1843, 1845 та 1859 роках мешкав Т. Шевченко. Його запрошувала сюди родина Рєпніних, а господиня садиби - Варвара Рєпніна, онука гетьмана Розумовського, яка мала до поета в 1840-х нерозділені почуття. У будиночку багато автентичних експонатів. У садибному парку збереглася також альтанка-ротонда.  Ну в вже загадний музей К. Білокур в Богданівці знаходиться в рідному будинку майстрині. Вона прожила в ньому понад півстоліття. Інтер'єр рідної хати Білокур відтворений в тому вигляді, який був за життя місткині: велика кімната, майстерня, спальня, кухня та ін. Тут і досі стоять на лаві натягнуті на підрамники заґрунтовані і тоновані полотна, які так і не дочекалися дотику пензля, а на мольберті - не закінчена картина. Прекрасним в будь-яку погоду є й сад, в якому художниця знаходила незмінне натхнення. Безумовною перлиною серед дачних околиць Києва є затишний Ворзель - унікальний сосновий курорт. Сюди потрібно приїжджати всім, хто бажає відчути все ще не втрачений дух старого дачного передмістя, де атмосфера буквально налаштовує на творчість. Про історію Ворзеля розповідає музей, який розмістився в імпозантному особняку Септера, а пізніше - графині Наталії Уварової (Терещенко; 1890-1987). Особняк стоїть недалеко місцевого вокзалу. В ній можна ознайомитися з дачним життям початку ХХ століття, з автентичними меблями того часу, з історією родини Уварових-Терещенків, з життям та творчістю практично всіх видатних людей, які проживали в Ворзелі (письменника В. Підмогильного, композитора Б. Лятошинського, авіатора М. Єфімова, політика та розвідника В. Шульгіна тощо). Варто, звичайно ж, погуляти і по самому Ворзелю, що може зайняти весь день. В с. Нові Петрівці є не тільки музей подій Другої Світової, але й етнографічний «Хутір Савки» - приватний етнографічний комплекс, створений 2004 року. Він складається з врятованих від руйнування будинків - хати заможного селянина 1786 року (стоїть на своєму місці з часів побудови) та старосвітського поміщицького будинку 1854 року (перевезений з Житомирщини). На території хутора є колодязь, погріб, господарський двір з клунею і кузнею. Тут все «заточено» на «інтерактивні» екскурсії: відвідувачам пропонують змолоти борошно за допомогою кам'яних жорен, попрацювати в кузні, взяти участь в інших народних промислах та покуштувати, на завершення, страви з печі. Тепер розповімо про інші садиби, які музеями не є, але, тим не менше, варті уваги. В місті Ірпінь варта уваги імпозантних обрисів дача підприємця Івана Чоколова (1853-1914), на базі якої 1936 року був створений Будинок творчості письменників. Дачу, яка колись була набагато більш вибаглива за архітектурою, Чоколов звів, нібито, для своєї коханки-співачки. Згодом, за легендою, ця дама повісилася на горищі, не витримавши чергової зради свого покровителя, хоча документальних підтверджень цим чуткам нема. В с. Борова на Фастівщині стоїть будинок, в якому пройшли останні роки конструктора кораблів Ксаверія Ратника (1852-1924). Серед інших він збудував і відомий крейсер «Аврора». Оселився Ратник в Боровій після ганебної для Росії Цусимської битви у війні з Японією, коли конструкторів кораблів російського флоту оголосили мало не «шкідниками», які довели країну до повного розгрому. Старий корабел, не бажаючи терпіти підозри і глузування, вирішив відійти від справ та перебрався в тиху Борову, де збудував свій останній «корабель» - дерев’яний будинок з третім поверхом на мотив капітанського містка. Після смерті Ратника будинок став санаторієм, і в 1960-х був перебудований з каменю. Нині він руйнується. На початку 2010-х на ньому встановили меморіальну дошку Ратникові, тоді ж віднайшли та упорядкували й забуту могилу конструктора. Прикладом вдалої реставрації можна вважати долю будинку в с. Томашівка. 2000 року цей елегантний будинок шляхтичів Хоєцьких в стилі модерн (1903 р.) відремонтувала церква (МПЦ). Садиба стала Різоположенським монастирем, на території якого швидко з’явилися десятки пафосних споруд відносної художньої якості - але саме це робить монастир дуже показовим та повчальним об’єктом для відвідування. В с. Погреби Білоцерківського району стоїть цікава садиба Свєйковських. Це досить великий будинок зі збереженою різьбленою терасою, яка і надає йому чарівність. Пам'яткою він не вважається, але зберігся непогано. У ньому знаходиться школа.   Повний текст статті, з розширеним переліком садиб наприкінці тексту, читайте тут: http://kontrakty.ua/article/103741 Павло Ковальов

Знімки, зроблені командою російського опозиційного політика і борця з корупцією Олексія Навального, демонструють разючі масштаби і розкіш власності на російському Чорноморському узбережжі, яку президент Володимир Путін, ймовірно, використовує як свій особистий «палац».

19 січня православні і греко-католики відзначають свято Богоявлення або Хрещення Господнього. Клімат змінюється, а морози на Водохрещу – залишаються. Тим, хто в це свято хоче повністю зануритися в річку, доводиться пірнати в ополонку. Водночас, у Православній церкві України (ПЦУ) назвали міфом твердження, що масові хрещенські купання є давньою українською традицією і що «купання у крижаній воді після водосвяття «змиває» усі гріхи. «Занурення у води було символічною ознакою покаяння, але не заміняло і не може замінити його. Вода знаменує зовнішньо, тілесно те, що звершується внутрішньо, духовно, – але аж ніяк не навпаки», – сказав у своїй проповіді предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній. Предстоятель Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ) митрополит Онуфрій дав практичні поради щодо «освяченої води», але сайт УПЦ нагадав, що купання на Водохреще є «суто народною традицією і Церква занурюватися у крижану воду ніколи не закликала. Йордан – це тепла річка і пророк нікого не заганяв у крижану воду».

Вслед за долгожданным снегопадом погода решила порадовать одесситов и суровыми минусовыми температурами. 17 января градусник опустился ниже 15 градусов по Цельсию и такой мороз синоптики обещают еще в течение трех дней, как раз на Крещение. Разница температур заставила морскую гладь в одесском заливе парить. Море вряд ли успеет замерзнуть, однако облепить ледяной глазурью пирсы и камни сможет. Одесситы, не побоявшиеся непривычных морозов и выбравшиеся на Трассу здоровья, могут любоваться этим завораживающим зрелищем. На пляже Лагуна, который в свое время открыл для общего посещения Михаил Саакашвили, корреспондент «Думской» заметил большую стаю уток, голов в 30. Любопытно, что экстремальные температуры не мешают строителям застраивать пляж возле «Санторини» будущим рестораном. Фото — Александр Гиманов

Одеса взимку мінлива, як і належить жінці. Вона може бути туманною та вітряною, сніжною чи дощовою, радісно сонячною чи чорнувато-похмурою. Вздовж моря цією порою гуляти або дуже приємно, або геть некомфортно. Тут правлять бал вітри, які женуться за тобою прямими «римськими» вулицями й відчувають себе хазяями на узбережжі, тут чаклують синьо-білясті тумани, вогкі, як напитана морською сіллю вата. Зимова столиця півдня - це вічне «навколо нуля», це відчуття та очікування снігу як дива та нетривкої розваги. Нарешті, сніг прилітає – і швидко зафарбовує горбистий асфальт, притрушує пошарпані стіни старого міста, надає йому певний сенс, виводить зі стану «позакурортного» анабіозу. Спорожнілі вулиці сіро жовтіють усіма відтінками пісковику, деталі зникаючої на очах старовини стають рельєфними, ніби виходять з «сутінок сонця» - адже в теплий сезон вони так непомітні на вічному святі півдня… Тож, Контракти.ua вирішили трохи подивитися на січневе місто.

У Чернігівському художньому музеї ім. Г. Галагана в межах мистецького проєкту "Мода в образотворчому мистецтві" спробували відтворити жіночі образи з представлених на виставці портретів. "Разом з партнерами – Театром мод AM Theater Models Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування під керівництвом Марини Гойденко, а також фотографом Андрієм Дєрзким – ми спробували відтворити жіночі картинні образи, "оживляючи" їх і таким чином наближаючи до глядача", - йдеться у повідомленні на сторінці музею у Фейсбуці. Як зазначається, важливо було досягти візуальної схожості моделі із образом на полотні: відтворити позу, жести, вбрання у його загальних рисах. Це потребувало концентрування уваги на деталях, які часто залишаються непоміченими: зачісці, прикрасах, фасонах одягу, фактурі тканини. Над втіленням ідеї працювали майстри та учні училища – візажисти, стилісти, перукарі-модельєри та моделі. Онлайн-ініціатива музейного проєкту належить його кураторці, старшій науковій співробітниці музею Світлані Демченко. Культурно-просвітницький проєкт "Мода в образотворчому мистецтві" стартував 10 грудня 2020 року виставкою живопису та графіки. Вона включає майже 40 портретів, які відтворюють модні тенденції та деталі чоловічого й жіночого вбрання ХVIII – поч. XX ст.

У Київ нарешті прийшла справжня зима - з морозами та снігом. У кожному районі Києва знайдеться по кілька локацій, які просто кишать дітлахами і дорослими на санках і тюбах, пакетах та досках, товстому папері та просто на своїй п’ятій точці в зимовий час. Дітлахі радіють, лижники бігають, автомобілісти буксують у заметах, дорожники інтенсивно прибирають сніг. На дорогах столиці працюють 185 одиниць спецтехніки КК «Київавтодор» та понад 400 осіб із бригад ручного прибирання. Як повідомляє комунальна корпорація, у зв’язку із інтенсивними опадами дорожники працюватимуть цілодобово.