Фото і Відео
Фоторепортажі
"Малевич": квадрат свободи, що оживає на великому екрані
У національний прокат вийшов фільм, який відображає символічний портрет України крізь призму творчості митця.
Казимир Малевич — постать-міф, яку десятиліттями називали «російським авангардистом». Але його життя і творчість мають інше підґрунтя. Сьогодні його історичне значення повертається не лише через книжки та дослідження, а й через кіно. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Фільм Дар’ї Онищенко «Малевич», який вийшов у широкий український прокат сьогодні, 11 вересня, — це не просто байопік. Це культурний маніфест, який об’єднує мистецтво, ідентичність і сучасний досвід України у війні.
Стрічка нагадує: Малевич був не лише автором «Чорного квадрата», а й людиною, глибоко зануреною в український простір. У 1928–1930 роках він працював у Києві: викладав у Художньому інституті, друкувався у журналах «Нова генерація» та «Альманах-Авангард». Саме тут кристалізувалася його пізня теорія. Для західної аудиторії це стає відкриттям: іноземні медіа пишуть, що фільм «коригує історичну несправедливість» і вперше показує художника в українському світлі.
Дар’я Онищенко будує фільм як серію «квадратів», кожен з яких розповідає про окремий етап життя Малевича. Така форма перегукується з супрематизмом, але водночас створює ритм, який відчувається як сучасна кіномова. Важливим стає поєднання історії й сьогодення: героїня Соломія бачить «Чорний квадрат» у своїй кімнаті, а сцени війни накладаються на супрематичні образи. Це діалог між минулим і теперішнім, між боротьбою митця за свободу і боротьбою України сьогодні.
Стрічку знімали під час повномасштабного вторгнення: оператор працював на передовій, частину сцен знімали в деокупованому Мощуні. Війна тут — не тло, а органічна присутність. Як Малевич свого часу протистояв радянській цензурі, так сучасна Україна протистоїть імперській агресії.
Таємниця фільму — в силі акторів. Віталій Ажнов втілює Малевича: строгого, пристрасного, водночас вразливого. Його гра надає митцеві людяності, яку часто гублять у міфології. Ірма Вітовська, Марина Кошкіна, Олексій Горбунов, Олександр Рудинський, Олександр Новіков створюють палітру голосів, що оточують митця: від інтелектуальної конкуренції з Татліним до особистих драматичних історій. Христина Федорак у ролі Софії додає жіночої перспективи та емпатії.
Актори з трупи Національного драматичного театру ім. Франка привносять у кіно театральну дисципліну та глибину. Їхня гра робить фільм не лише інтелектуальним, а й емоційним — глядач вірить кожному жесту. На кінофестивалі «Молодість» прем’єра зібрала аншлаг. У Ризі показ фільму поєднали з виставками та лекціями мистецтвознавців, а в Мюнхені стрічку представили на безпековій конференції як приклад культурної дипломатії. Іноземна преса підкреслює: фільм — не лише мистецький, а й політичний жест, що повертає авторство Україні.
«Ми знімали цей фільм у час, коли війна змінювала буквально все — від планів продакшну до внутрішнього стану команди. І в цьому є певний парадокс: що складнішими були умови, то сильніше ми відчували, що історія Малевича сьогодні звучить ще актуальніше. Він теж жив у часи, коли за мистецтво можна було втратити свободу. Тому для мене цей фільм — не просто про художника, а про силу залишатися вірним собі навіть у найтемніші часи», — сказала продюсерка фільму Марі Каель.
«Малевич» — це кіно, яке говорить водночас двома голосами: голосом митця і голосом країни. Воно нагадує, що за кожною формою стоїть людина і за кожним художником — Батьківщина, яка його сформувала. Історія художника стає історією України, а мистецтво — доказом того, що навіть у найтемніші часи можна творити форму світла.
