Пропонуємо фото, на яких відображені найяскравіші і найтрагічніші події Євромайдану. Всі кадри розміщені у хронологічному порядку подій, які відбувалися у Києві.

На світлинах вулиці Києва 18 липня 1995 року. Це похорон Патріарха Володимира – «Чорний вівторок».Історія не знає такого знущання над похоронною процесією. Суть конфлікту полягала у виділенні місця під поховання такої визначної особистості. Адже патріарх повинен бути похований на території Храму, а не на світському цвинтарі. Священний Синод і Вища Церковна Рада УПЦ КП звернулися до Кабінету Міністрів України з проханням поховати Патріарха на території Видубицького монастиря і забезпечити супроводження траурної процесії до цього місця. Уряд не задовольнив прохання Церкви і запропонував місце на Байковому кладовищі, тим самим, демонструючи свою зневагу щодо Української Церкви Київського Патріархату та її вірян.18 липня, об 11 годині, після літургії у Володимирському соборі, Синод УПЦ КП приймає рішення про поховання Патріарха на території собору святої Софії. Траурна процесія з тілом Патріарха вирушила вздовж бульвару Шевченка, щоб повернути на вулицю Володимирську в напрямку Софійського майдану. Проте Володимирська була перекрита щільними рядами міліції, які ніяк не реагували на прохання церковних ієрархів та народних депутатів пропустити процесію. Тільки завдяки втручанню УНА-УНСО вдалося прорвати міліцейський ланцюг. При цьому працівники “Беркуту” використовували спецзасоби – сльозоточивий газ і гумові кийки. Підійшовши до стін св. Софії, учасники процесії побачили, що вхід до собору зачинений, а всередині повно міліції. В цей час народні депутати гарячково намагалися когось знайти з керівництва держави, щоб переконати в необхідності поховання Патріарха в соборі св. Софії, враховуючи його заслуги перед українським народом. Проте все було марно.О 16 годині 30 хвилин учасники похоронної процесії: народні депутати, священики розпочали копати яму на тротуарі, праворуч брами дзвіниці Софійського собору. Цього від них ніхто не чекав. Міліція була не готовою до такого повороту подій і чекала вказівок від свого керівництва, а те, в свою чергу, шукало виходи на керівників держави. Не відомо, хто дав наказ бити учасників похоронної процесії, але те, що такий наказ був наданий – це точно. У таких випадках міліція самостійно ніколи не приймає рішення.О 19.20, коли робота по копанню могили була завершена, перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков дає розпорядження загонам “Беркуту” розігнати процесію. Хтось скомандував: “Натовп бити – унсовців калічити!” Відчинилась брама дзвіниці і з неї вискочило кілька сот розлючених “беркутівців”. Учасники тих подій переконані, що це був «привезений беркут». Такої жорстокості Київ ще не бачив. Били усіх: жінок, дітей, священників, Народних депутатів, очевидці кажуть, що і Патріарху Філарету дісталось кийком. Деякий час стрільці УНСО разом зі священиками своїми тілами стримували натиск “Беркуту”, поки інші намагалися засипати землею могилу. За короткий період площа була заповнена міліцією, яка добивала лежачих, шматувала та топтала українські державні прапори. Внаслідок злочинних дій міліції, величезна кількість людей отримали серйозні травми.Саме у той день кияни вперше продемонстрували не лише непокору владі, а і здатність оборонятись та перемагати.За словами професора Київської богословської академії доктора Дмитра Степовика, цей «чорний вівторок назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України».

Проект "Майдан 18-20 лютого: як усе було": "Ніч Апокаліпсису, як назвали її пізніше, настрашніша ніч, яку довелося пережити нам усім з 18 на 19 лютого 2014р. Кілька тисяч Героїв, які втримали тоді Майдан від остаточної зачистки, зробили справжній подвиг,про який ми ніколи не забудемо. Читаючи спогади очевидців про це пекло, щоразу зустрічається одне і теж питання: Чому беркут тоді так і не дотис захисників Майдану? Що зупинило цих нещадних вбивць? Мабуть це питання лишиться одним з багатьох, на яке ми так і не отримаємо відповіді найближчим часом і хто знає чи дізнаємось взагалі... В ту ніч з усіх куточків країни, а передусім із Заходу та Центру спішили автобусами, машинами сотні і тисячі людей із однією думкою: "Хлопці, ви тільки протримайтеся там ще трошки, ми вже їдемо!" В цю ніч палали управління міліції, СБУ, прокуратури у Львові і Тернополі, Хмельницькому та Луцьку, Івано-Франківську і Рівному. Уся країна була серцем на вогняному Майдані, де вирішувалась наша доля"...

"Пейзаж после битвы" - такое определение кажется самым правдивым при виде картины, которую можно увидеть в центре столицы. Над площадью висит тяжелый черный дым от горящих шин, всепроникающий запах гари и всеобщее напряжение. Кое-где на асфальте видны пятна крови, обрывки бинтов и ваты. Время от времени со стороны баррикад еще доносятся  взрывы гранат, сверкают вспышки "коктейлей" и постоянные крики митингующих сливаются в однотонный гул. И все-таки сейчас на Майдане относительно спокойно. Бой окончен, и беркут, и протестанты переводят дух, готовятся к возможному новому бою и не теряют надежду, что власть хоть как-то поспособствует прекращению этой войны.

В ночь с 18 на 19 февраля на Майдане Незалежности в Киеве проходили жестокие баталии милиции и митингующих. В Министерстве здравоохранения подтверждают гибель 25 человек. По состоянию на шесть часов утра в бригады экстренной медицинской помощи и учреждений здравоохранения города Киева за медицинской помощью обратился 351 пострадавший во время столкновений в центре столицы. 

Сегодня в центре Киева снова начались столкновения, на это раз еще более ожесточенные, чем на Грушевского. Эпицентром сражений стал перекресток улиц Институтской и Шелковичной. Силовики несколько раз пытались зайти с разных торон с целью разгона митингующих, которые давали им самый решительный отпор. В примерно в 16-30 спецназу все же удалось прогнать минирующих в сторону Майдана Незалежности. От атаки милиции не спасали ни жилеты прессы ни медицинские красные кресты. 

В центре Киева идут столкновения между милицией, «титушками» и сторонникам Евромайдана. Активисты пытаются блокировать Верховную раду, требуя возврата к конституции 2004 года.