У місті Часів Яр в Донецькій області волонтери вмовляють цивільних евакуюватися на тлі посилення наступальних дій російської армії. Часів Яр розташований на захід від Бахмута, де точаться важкі бої. У місті переважно залишилися люди похилого віку та ті, хто за ними доглядає.

Жителі України стикаються з щоденною реальністю російського вторгнення. Все більше українців тікають з обложених районів. Близько семи мільйонів людей, переважно жінок та дітей, покинули Україну після того, як Росія почала вторгнення 24 лютого, і щодня їх стає більше.

Харківське метро на три місяці стало домом для тисяч людей — з 24 лютого до 24 травня його використовували як бомбосховище. Наразі підземка знову працює в режимі перевезень, хоча городяни, як і раніше, можуть ховатися там від обстрілів. Проте місця для ночівлі на платформах розібрали. Фотограф Павло Дорогой теж жив у метро та навіть зняв про нього фільм. Він розповів Bird in Flight, як було влаштоване це підземне місто. Фотограф Павло Дорогой знімав харківське метро з 4 березня до 24 травня, доки не запрацювали перевезення. За цей час він відвідав майже всі станції, але найбільше часу провів ночуючи на пероні «Армійської» — понад десять днів. Його батько прожив на цій станції три місяці. Там же Павло зняв документальну короткометражку, що перемогла на фестивалі Docudays UA у програмі Civil Pitch 2.0. Наприкінці травня тих, хто жив у метро, попросили зібрати речі та залишити станції. Зробити це багатьом виявилося морально важко. — На «Армійській» я знайшов друзів, із якими спілкуюся досі. Пам’ятаю, у перші дні на платформах залишалися лише вузькі проходи між людьми: ніхто не лежав, бо не вистачало місця, можна було лише сидіти. Гадаю, тоді на «Армійській» жило близько 1,5 тисячі осіб. До середини березня з них залишалася тільки третина. Люди ночували і на перонах, і у вагонах — останні вважалися більш комфортними. Родини з дітьми селили у підсобних приміщеннях, бо вони тепліші й у них можна було закритися. Метро відчинялося о 6:00 і зачиняло свої двері спочатку о 18:00, а потім о 21:00. Кілька десятків активістів одразу взяли на себе організаційні питання. Місцева влада передавала лише сухпайки, хліб та трохи молочних продуктів. Гарячою їжею тричі на день людей годували волонтери, причому за свої гроші. Паніки не було, бо у метро всі почувалися в безпеці. Хоча, звичайно, всі разом читали новини, плакали, ділилися новинами тих, хто залишився нагорі. До дітей навіть приходили вчителі проводити заняття. Коли тільки спускався в метро, першим кидалося у вічі, яке у всіх бліде обличчя через брак сонця. А через те, що підземка погано провітрювалася, усіх хилило в сон. Можливості нормально помитися не було, тому багато хто ходив додому. Можна було, звичайно, нагріти води і помитися в тазу, але для цього доводилося йти до вбиральні. Якщо на старих станціях є спільні туалети, якими одночасно може користуватися п’ять осіб, то на нових вони зовсім малі. Бували дні, коли в метро не було води зовсім, запах стояв страшний. Люди швидко стали облаштовувати свої тимчасові притулки. На станції метро «Бекетова» я бачив торшер, а на інших — килими, ліжка та плазмові телевізори. У метро брали з собою тварин. Собаки гавкали, а коти іноді збігали в тунелі, але особливих проблем не доставляли. Є така комп’ютерна гра Metro 2033 за романом Дмитра Глуховського, де люди живуть під землею, розводять там тварин, розбивають сади. Так ось усе це тоді видалося мені абсолютно реальним. До середини березня нам дозволяли ходити тунелями, потім це можна було робити тільки разом зі співробітниками метрополітену. Дорога від «Історичного музею» до «Академіка Павлова» (між ними п’ять станцій) зайняла у мене близько двох годин. Не було щурів, було тихо та прохолодно. Наскільки близько ти до поверхні землі, можна було зрозуміти за температурою: що тепліше, то вище. Люди виявилися не готові залишати станції. Якось у метро просто ввімкнули гучномовець та оголосили, що воно знову починає працювати в режимі перевезень. Мабуть, це найемоційніший день: усі були злі, засмучені, налякані. Поруч зі мною тоді знаходилася родина з однорічною дитиною — їм було куди повернутися, але жити під обстрілами важко. Мер Харкова Ігор Терехов радить усім повертатися до квартир, а тих, у кого будинок зруйнований, за його словами, переселять до гуртожитку. До речі, сам Терехов, згідно з міськими чутками, досі живе у бункері. А зовсім нещодавно на станції метро «23 Серпня» впала ракета. За три місяці люди звикли спати в темряві та на самоті. Мені здається, що у багатьох уже ПТСР, хоча ні з ким психологи не працювали. Їхати від людей, з якими спав пліч-о-пліч, було важко.

У Міністерстві оборони РФ стверджують, що зі заблокованого заводу «Азовсталь» у Маріуполі вийшли майже тисяча українських бійців. Російські загарбники називають це здачею в полон, тоді як українська сторона називає це операцією із порятунку маріупольського гарнізону, сподіваючись на обмін військових. Тим часом у Держдумі РФ у сьогодні планують розглянути проєкт ухвали про заборону обміну евакуйованих з заводу українських військових, а Верховний суд РФ 26 травня розгляне визнання українського полку «Азов» терористичною організацією.

Передмістя Києва зазнали руйнувань через обстріли з боку російських військ. Армія РФ розбомбила Бородянку, Гостомель, Бучу, Ворзель, Васильків та Ірпінь. Російські військові не припиняють обстріли і під час евакуації: 6 березня кореспондент Радіо Свобода повідомляв, що в Ірпені війська Росії відкрили вогонь по цивільних, які евакуювалися. Тоді внаслідок цього щонайменше вісім людей загинули, в тому числі – діти. За словами мера Києва Віталія Кличка, Ірпінь – одне з тих міст на Київщині, які ворог знищує «з особливою люттю», і де «цілеспрямовано вбиває мирних мешканців». Точні дані про кількість убитих і поранених за час ведення бойових дій жителів міста Ірпінь встановити наразі неможливо – про це повідомила уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова. Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію», яка має на меті «демілітаризацію і денацифікацію». Кремль раніше заявляв, що в ході своєї так званої «операції» не чіпатиме цивільних в Україні, натомість обстрілює житлові будинки, лікарні, дитячі садки, школи та іншу цивільну інфраструктуру.

Гігантська вогняна куля, що вибухнула з боку житлового будинку в сильно постраждалому Маріуполі, була лише однією з багатьох в ході триваючих російських атак в Україні в п’ятницю. Безперервне насильство в містах по всій Україні спонукало все більше жителів приєднатися до 2,5 мільйонів, які, за оцінками, вже покинули країну. Але захисники України незламні та наносять вражаючих втрат загарбнику по всіх напрямках.

Жінка присідає у дверях синьо-жовтого потяга на вокзалі в Києві, столиці України. Її чоловік стоїть на платформі внизу і витягує шию для поцілунку, обидва сподіваються, що він не буде останнім. Двері потяга зачиняються, жінка тримає їхнього 2-річного сина, а він усміхається і притискає свою крихітну руку до вікна, щоб помахати на прощання батькові, який залишається боротися з російськими загарбниками. Неподалік бабуся прощається з дочкою та онуком, які прямують до кордону з Польщею. Вона відступає до стіни залізничного вокзалу і незабаром її переповнюють емоції. Вона закриває рот руками, міцно закриває очі і пускає сльози. Це ті прощання, які повторюються по всій Україні за тиждень після вторгнення Росії та початку бомбардування міст країни. В ООН стверджують, що внаслідок бойових дій з країни втекли понад 1 мільйон людей, і це вже найшвидший вихід біженців у цьому столітті, який незабаром може зрости ще більше. Їдуть переважно жінки та діти. На вокзалі в Києві натовпи людей з багажом очикують на можливість сісти на потяг. Матері тримають дітей у зимових куртках і панчохах, деякі тримають іграшки. Чоловіки допомагають літнім дістатися до потяга, навіть використовуючи багажний візок, щоб перевезти одну жінку з милицями.

Місцевих мешканців окупованого Донецька автобусами евакуюють до РФ. Чоловіків тим часом кличуть до військкоматів. Окупанти обгрунтували необхідність евакуації мешканців ОРДЛО нібито підготовкою Збройних сил України до серйозної операції. В українському Міноборони заспокоюють населення та просять не панікувати, оскільки вони не планують жодних наступальних операцій на Донбасі. Путін доручив розмістити евакуйованих мешканців ОРДЛО у Ростовській області. Кожному з тих, хто прибув з "ЛДНР", очільник країни-агресора доручив виплачувати по 10 тисяч рублів (3700 гривень). Зазначимо, що навіть під час активних фаз російсько-української війни раніше не проводилася евакуація населення до РФ. Цілком ймовірно, що це робиться країною-агресором для виправдання своїх запланованих бойових дій. У суботу, 19 лютого, ватажки так званих "ЛДНР" оголосили про всезагальну мобілізацію. Чоловікам на окупованих територіях наказали з'явитися до "військкоматів".

Полиция открыла пять уголовных производств по факту массовых беспорядков и насилия в отношении правоохранителей в Новых Санжарах Полтавской области. Об этом сообщает пресс-служба Министерства внутренних дел Украины. «Во время прибытия колонны автобусов с украинцами, которые прилетели из Китая, агрессивно настроенные граждане стали забрасывать их и полицейских камнями. Кроме того, один человек пытался автомобилем совершить наезд на правоохранителей», - говорится в сообщении. Отмечается, что группы агрессивно настроенных людей спровоцировали столкновения, поэтому полиция вынуждена была пресечь групповое нарушение правопорядка. В ведомстве отметили, что для защиты граждан и прекращения массовых беспорядков работники полиции вынуждены были применить меры физического воздействия в соответствии с требованиями закона. В настоящее время за медицинской помощью обратились 9 полицейских и один гражданский, добавили в МВД.

Заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко опублікував у Facebook фотографії медичного центру Національної гвардії України "Нові Санжари" в Полтавській області, куди планують доправити евакуйованих із китайського Уханя через спалах коронавірусу українців. Там вони пробудуть 14 днів із дотриманням суворого режиму санітарно-епідеміологічного контролю й безпеки: "Санаторій МВС в Нових Санжарах готовий прийняти на 14-денний карантин українців, евакуйованих із КНР. Під час карантину за ними будуть доглядати кваліфіковані лікарі та медсестри.Істерія, яка роздмухується зараз окремими особистостями, скоро закінчиться. А декому, можливо, стане соромно за те, що вони закликали не приймати на Батьківщині своїх співгромадян. А можливо і ні. Не треба судити весь українській народ по безглуздим екзальтованим діям декількох сотень спровокованих осіб. Поліція, рятівники, та інші структури МВС забезпечать безпеку і спокій під час карантину.Бажаю всім нашим співгромадянам - миру, добра та здоров'я!".