В Харькове активисты 2 июня снесли бюст советского маршала Георгия Жукова. Во время акции произошли столкновения между правоохранителями и участниками акции, в результате которых пострадал как минимум один человек.

Відтоді, як в Україні почався процес декомунізації, з пам’ятниками і творами мистецтва радянського періоду, що перебувають у публічному просторі, почали відбуватися трансформації. Zaborona.com публікує добірку знімків, які протягом трьох рокiв зробила дослідниця Євгенія Моляр під хештегом #Жовтоблакить. «Після подій на Майдані у 2014 році в Україні з’явився тренд на кольори державного прапора, – описує Моляр добірку. – Масово розмальовувались паркани, мости, автомобільні відбійники, як ствердження патріотичного поступу. Тоді багато де можна було побачити людей із скриньками “на фарбу”. Досить швидко цей емоційний порив минув, фарба на парканах потемніла та облущилась, і настав час справжньої #жовтоблакиті. Тепер #жовтоблакить це спосіб знешкодження проявів ворожої ідеології в публічному просторі. Все, що не можна декомунізувати шляхом знищення треба пофарбувати». Закон «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки» був прийнятий 9 квітня 2015 року. 15 травня закон був підписаний президентом і набув чинності. У рамках декомунізації було перейменовано близько тисячі населених пунктів і 52 тисячі топонімів, демонтовано приблизно 2,5 тисячі пам’яток, з яких понад 1,5 тисячі були монументами на честь Леніна.

Мозаїка стала публічним образотворчим мистецтвом радянських чиновників після 1918 року, коли тодішній керманич держави Володимир Ленін усвідомив, що монументальні публічні картини, якими він спочатку планував прикрасити свої утопічні міста «майбутнього», могли знищити жорстокі зими, які панували в СРСР. Після анексії Росією українського півострова Крим в 2014 році та насильницький дій на Донбасі більшість комуністичних фресок в Україні, які були у відкритому просторі, зазнали на собі «декомунізації» – їх почали віддирати або розбивати. Спершу це відбувалось стихійно, під час вуличних акцій активістів, згодом, у 2015 році, Верховна Рада ухвалили пакет законів, які набули чинності 21 травня. Мозаїки, які залишилися з радянських часів, зіткнулися з невизначеним майбутнім. Виступи на захист і підтримку таких розписів стають все менш популярними. Але ініціатива зберегти або принаймні документувати фрески набирає обертів. Катерина Філюк – одна з кураторів фонду «Ізоляція» – «Платформи культурних ініціатив» в Україні. У серпні 2017 року «Ізоляція» виступила зі закликом «Допоможи нам врятувати українську мозаїку!». Завдяки заклику виникла невелика, але активна спільнота учасників з усієї України, які локалізують і фотографують фрески радянського періоду. Любава Іллєнко, одна із засновників ініціативи збереження мозаїки радянської епохи, вважає, що група була однією з перших, хто взявся досліджувати джерела та авторство мозаїк радянського періоду. Іллєнко каже, що вона планує врешті запустити застосунок, який люди зможуть використовувати, щоб локалізувати мозаїки, що залишилися в Україні, а «Ізоляція» сподівається, що одного дня можна буде перенести частинки мозаїки, які опинилися під загрозою, і створити мобільну експозицію українських мозаїчних панно, щоб їх могли побачити у будь-якій точці країни, хоча один із кураторів програми визнає, що така мрія нездійсненна. Іллєнко подала заявки на кілька грантів за її роботу, але вона каже, що на тлі війни з бойовиками, підтримуваними Росією, «жахливо важко фінансувати щось, коли мова йде про радянське мистецтво».  Любава Іллєнко на запитання Радіо Свобода, що вона відчуває, коли стоїть перед мозаїкою радянського часу, відповіла: «Я відчуваю лише сум, тому що це мистецтво так важко зберегти»

У четвер, 15 лютого, близько 14:00 представники правих організацій розбили плити та напис «переможцям над нацизмом» на Монументі Слави, що на вул. Стрийській. Замість відбитого напису, активісти фарбою написали «пам’ятник окупантам». За словами організаторів акції, у такий спосіб представники націоналістичних організацій, зокрема «Правого сектору», Добровольчого руху ОУН та організації «Сокіл», хотіли привернути увагу влади до того, що пам’ятник слід знести у рамках декомунізації. «Це наша інформативна акція, ми сподіваємося, що влада прислухається до нас. Вважаємо, що пам’ятник підпадає під декомунізацію і його мають знести. Якщо влада не буде до нас дослухатися, до подивимося, як розгортатимуться події», - пояснив ідею акції голова львівського осередку «Правого сектора» Тарас Бобанич. Додамо, що фахівці Українського інституту національної пам’яті повідомили, що «Монумент Слави є пам’ятником, присвяченим опору та вигнанню нацистських окупантів з України, а тому, відповідно до закону, не є символікою комуністичного тоталітарного режиму та не підлягає обов’язковому демонтажу». Нагадаємо, що у травні 2017 у Львові створили робочу групу по можливому демонтажу Монументу Слави. Депутати Львівської обласної ради запропонували на цьому місці встановити Меморіал пошани українських воїнів, які борються з російським агресором. Ще раніше розглядалися варіанти перенести монумент в музей «Територія терору». А керівництво Парку культури, біля якого він розташований, як варіант розглядало надати пам'ятнику нову функцію - зробити тут музей під склом, а на горі облаштувати оглядовий майданчик. Це не перший випадок нищення монумента. У грудні 2010 року невідомі облили фарбою монумент і намалювали на ньому, під написом «Переможцям над фашизмом», серп і молот та свастику. А 28 квітня 2016 р. монумент розфарбували у синьо-жовті кольори. Після цього, у серпні 2016 року «Муніципальна дружина» встановила поблизу монументу камери відеоспостереження, за допомогою яких мали б стежити за дотриманням безпеки у цьому місці.

Киевский фотограф Владимир Шипотильников снял серию фотографий "Советская мозаика", запечатлев исчезающие следы советской эпохи на улицах Киева. Некоторые из этих мозаичных панно в ближайшее время остануться только на фотоснимках, некоторых декоммунизация не коснется.