Різке потепління, яке, здається, змушує перестрибнути з джинсів із начосом одразу в шорти, значно пожвавило узбережжя від Ланжерона до самої Чорноморки. І хоча далеко не всі підприємці вже розпочали розконсервацію своїх закладів, тих, хто вірить у Сили оборони й готовий на ще один ризикований військово-пляжний сезон, не так мало. Кореспонденти видання «Думська» Віталій Прус і Ростислав Баклаженко провели інспекцію пляжів, а ще поговорили з чиновниками й вченими щодо правових і природничо-наукових аспектів прийдешнього купального проведення часу. Губернатор Олег Кіпер про відпочинок в Одесі: «Ви так називаєте — «пляжний сезон», ми трохи по-іншому бачимо. Це для оздоровлення наших сімей, сімей наших воїнів. Хлопці, які перебувають на нулі і бувають у відпустках, приїжджають і можуть оздоровитися. Це перша причина. А друга — стихійні пляжі, які утворилися в місті», — зазначив очільник обласної військової адміністрації і додав, що питання необхідно опрацювати з міською владою, військовими та іншими службами. «Алгоритм є, розуміємо, як це робити. Складова безпеки в Одесі — останнім часом дуже напружено все з цим, але за можливості будемо відкривати», — сказав Кіпер. Інших подробиць з'ясувати поки що не вдалося. У пресслужбі обласної військової адміністрації коментувати нічого не стали. Зберігають мовчання і в одеській мерії. За словами директора департаменту муніципальної безпеки Віктора Кузнєцова, жодних розпоряджень йому не надходило. «Ми не можемо нічого робити без відповідних документів, їх поки що немає, тому ми перебуваємо в режимі очікування, як і всі. Щойно отримаємо письмові розпорядження, негайно розпочнемо обстеження дна, облаштування та комплектування рятувальних постів», — зазначив він. Вчені-екологи, своєю чергою, на купальний сезон 2024 року дивляться з істотно більшим оптимізмом. В Українському центрі екології моря регулярно роблять забори води для контролю її якості і визнають, що на сьогодні вона набагато чистіша, ніж минулого літа. Утім, остаточно ситуація проясниться не раніше травня. З приходом відносно стабільних теплих днів прибережна зона наповнилася людьми. На Трасі здоров'я збільшилася кількість велосипедистів, ролерів, а на пляжах фіксують уже непоодиноких засмагальників. Дедалі більше й більше кав'ярень і ресторанів відчиняють свої двері для клієнтів. У явному плюсі ті заклади, які на зиму не закривалися — вони буквально забиті відвідувачами. При цьому чимало закладів залишаються в анабіозі, особливо ті, які розміщуються безпосередньо на піску. Деякі з них являють собою купи дощок та інших матеріалів, яким тільки належить перетворитися на об'єкти рекреації. Втім, для початку квітня в Одесі це цілком звична картина — сезон стартує не раніше початку травня, а на пік виходить тільки до другої половини червня. А якщо врахувати, що досі жодної офіційної інформації про те, чи відкриють пляжі, немає, то боязкий стукіт молотків і ревіння дрилів уже можна відзначити як сміливу ініціативу. Загалом узбережжя має відносно доглянутий вигляд — трава на схилах якщо не підстрижена, то принаймні очищена від сміття і сухостою, дерева точково підрізаються, зливостоки чисті. Однак ідилічна картина спостерігається далеко не скрізь, є й занедбані ділянки, чимало сходів малопридатні до експлуатації, а то й зовсім небезпечні для людей. Узбережжя має неоднорідний вигляд. На деяких ділянках воно, можна сказати, симпатично сучасне, але на більшості — це звичний пострадянський антураж зі старим асфальтовим покриттям, моторошними туалетами класу сортир та іншими принадами. Влітку все це нівелюється буйною зеленню, масами відпочивальників, будками, магазинами, ресторанами, але саме зараз убогість одеської курортної зони традиційно вводить у депресію. Все це посилюється впливом сил природи, які за відсутності оперативного реагування комунальних служб завдають нових і нових ударів по рекреаційній інфраструктурі. Таким чином, Одеса підходить до чергового курортного сезону в дуже «втомленому» стані, коли проблеми накопичуються, а спроб вирішувати їх не спостерігається. Ні для кого не секрет, що берегоукріплювальні роботи — це дуже витратне заняття. На жаль, коли вирує велика війна, вони явно не в пріоритеті. Не до жиру — бути б живу! Автор — Ростислав Баклаженко, фото — Віталій Прус, Ростислав Баклаженко

У п’ятницю, 15 березня, російські військові завдали ракетного удару по Одесі. На даний час відомо про 14 загиблих та 46 поранених, в тому числі семеро співробітників ДСНС. Внаслідок атаки загинули фельдшер та співробітник ДСНС, які після першого вибуху приїхали надавати допомогу на місце. Серед медиків та рятувальників також є тяжко поранені. Загальна кількість постраждалих уточнюється, всім надається необхідна медична допомога. 16 березня в Одесі й області оголошено джем жалоби за загиблими.

Вчора на одному з пляжів Одеси було виявлено вибухонебезпечний предмет. На місце виклику прибули піротехніки ДСНС та ідентифікували якірну річкову міну. Сьогодні боєприпас було контрольовано знищено. Рятувальники застерігають! Якщо помітили вибухонебезпечний або підозрілий предмет, у жодному разі його не чіпайте, відійдіть на безпечну відстань, зателефонуйте до оперативних служб та дочекайтесь піротехніків, які вилучать та знищать небезпечну знахідку!

Перші дні січня порадували одеситів справжньою зимовою погодою. Прибережні схили вкриті снігом, а пірси та скелі на березі – крижаною глазур'ю. Поодинокі відпочиваючі милуються красою моря, що остигає, годують чайок, а любителі пробіжок намотують кілометри по засніженій і досить слизькій Трасі здоров'я.

Під час нічної ракетної атаки на Одесу Росія вбила одну людину та поранила ще 22, пошкодила житлові будинки та пам'ятки архітектури у центрі. Великих руйнувань зазнав головний православний храм Одеси - кафедральний Спасо-Преображенський собор. Росія протягом цього тижня майже щоночі проводить масовані ракетні удари по Одесі та портовій інфраструктурі регіону. "Головна мета ракетних атак росіян на Одесу та регіон - це спроба повністю ізолювати вихід України до Чорного моря", - написав у фейсбук секретар РНБО Олексій Данілов. Він також припустив, що метою Росії є "нейтралізувати міжнародні зусилля з відновлення функціонування "зернового коридору", оскільки "після провалу ідеї "енергетичної наддержави" Путін хоче стати "зерновою надімперією". "Знищення української інфраструктури... має зробити світ залежним від російського зерна і їх логістики і можливостей. План - поставити світ на коліна і зробити Росію унікальним зерновим постачальником", - вважає секретар РНБО України. В російському міноборони заявили, що завдали удару по об'єктах, "де готувалися терористичні акти проти РФ із застосуванням безекіпажних катерів", а на самих цих об'єктах "перебували іноземні найманці". За даними Національної поліції, внаслідок нової атаки одна людина загинула, а ще 22 отримали поранення. Серед них є четверо дітей. Там також повідомляють, що крім Преображенського собору в Одесі "пошкоджень та руйнувань зазнали об'єкти цивільної інфраструктури, багатоповерхові та приватні житлові будинки, автомобілі громадян. У багатьох будинках пошкоджені фасади та дахи, вибиті вікна". Як повідомили військові з ОК "Південь", під час ракетної атаки Росія застосувала 19 ракет різних типів: 5 крилатих "Онікс" з берегового ракетного комплексу "Бастіон" (Крим); 3 крилаті ракети повітряного базування Х-22 - пуски здійснювались з літаків Ту-22МЗ (акваторія Чорного моря); 4 крилаті ракети морського базування "Калібр" - імовірно з підводного човна (акваторія Чорного моря); 5 крилатих ракет наземного базування "Іскандер-К" (Крим); 2 балістичні ракети "Іскандер-М" (Крим). Українським силам ППО вдалося знищити 9 ракет - 4 "Калібри" та 5 "Іскандерів". Міська влада повідомляє, що руйнувань зазнала портова інфраструктура та щонайменше шість житлових будинків. У центрі Одеси в охоронній зоні ЮНЕСКО зруйновані дві пам'ятки архітектури, а також Спасо-Преображенський собор УПЦ (Московського патріархату). Міська рада уточнила, що руйнування є на бульварі Жванецького, також пошкоджений Будинок вчених та споруди поруч.

В ніч на 20 липня російські сили вчергове атакували південь України: як повідомили в командуванні Повітряних сил ЗСУ, загалом військові РФ випустили по Україні 38 повітряних цілей, з яких 19 крилатих ракет та 19 дронів-камікадзе. Одесу російські сили атакують третю ніч поспіль. У місті внаслідок атаки 1 загиблий, зруйнована адмінбудівля, пошкоджений дитячий садок, ясла та житлові будівлі. У Миколаєві через російський обстріл, за даними місцевої влади, двоє загиблих, зруйнований триповерховий житловий будинок.

Незважаючи на сто років невігластва, байдужості та занедбаності, які продовжуються і в наші часи, Одеса зберігає велику кількість архітектурних деталей та елементів, як-от двері, брами, ганки, кронштейни тощо. Саме ці деталі надають центру міста особливого стилю, в який занурюється мимоволі кожний відвідувач південної столиці. Нижче подаємо фото 33 старих дверей Одеси. Насправді, їх поки ще, принаймні, вдесятеро більше, але з кожним роком якісь зникають. Деякі, щоправда, ремонтують. На жаль, одне не компенсує іншого…

Одеса не може залишати байдужим. Її або люблять без тями, аби нещадно критикують – але навіть при цьому віддають належне її пошарпаному шарму...  Ось так - однією великою, десятками років незмінною, тепло- та темно-пісковиковою, просоленою морем, бризом та туманами, декорацією для історії про саму себе, пливе Одеса крізь час та простір. І ось вересневою порою, відчуваючи перші легкі торкання осені, ми знову гуляємо цим містом, вдивляючись в його деталі та всмоктуючи його атмосферу. Бабине літо-2021 в Одесі – таким воно було.

Одеська область - найбільша в Україні, і при цьому - одна з найменш «розкручених» в аспекті туристичної привабливості. Відпочиваючі добре вивчили хіба фортецю в Білгороді-Дністровському та Вилкове з його заплавами і «нульовим кілометром» в дельті Дунаю. Інша частина області для туристів – практично terra incognita. Тож, Контракти.ua вирішили полегшити туристам знайомство з Одещиною.  Античне місто Тіра, руїни якої можна побачити в центрі сучасного Білгорода-Дністровського, біля стін знаменитої фортеці, заснована в VI ст. до н.е. вихідцями з малоазійського Мілета. Можна побачити залишки вежі, міських стін, а також кварталів IV ст. до н.е. Інше не зберіглося, або ж не розкопано, тому що акрополь Тіри знаходиться якраз під фортечними стінами, а портова частина затоплена лиманом. Але саме завдяки існуванню Тіри сучасний Білгород визнаний ЮНЕСКО одним з найдавніших міст світу.  Безпосередньо в самому Білгороді можна побачити багато цікавих пам'яток, в першу чергу - церковної архітектури. Найстаріша - вірменська церква Успіння Богородиці (XIV-XV ст.) Храм занурений у землю: аби потрапити в молитовний зал, що нагадує катакомбні церкви, треба спуститися на 12 сходинок. Такий стиль будівництва обумовлений політичними причинами: турки не дозволяли зводити християнські церкви, які височіли б над землею, вважаючи це потуранням невірним. На подвір'ї встановлено перенесений сюди сарматський склеп ІІІ ст. до н.е., виявлений 1989 року на околиці міста. Інша старовинна церква міста - Грецька Св. Іоанна Предтечі - була побудована в 1478-80 рр. У скелі, на якій стоїть церква, можна побачити стародавні склепи християнського періоду. Є в Білгороді ще одна підземна церква - Іоанна Сочавського, побудована над кам'яним колодязем, біля якого, за легендою, був в 1330 році убитий православний святий Іоанн Новий або ж Сочавський.  Інші церкви Білгорода відносяться до епохи Російської імперії. Георгіївська церква побудована в 1840 р., і належала болгарській громаді. Біля неї знаходиться поховання декількох представників роду Волконських. Вознесенський кафедральний собор зведений в 1815-1820 рр. на місці старого турецького цвинтаря.  Якщо ви вже поїхали в Білгород, не обходьте увагою село з незвичайною назвою Шабо. Воно засноване швейцарськими колоністами, які принесли з собою західноєвропейські традиції виноробства. Зараз на основі шабських винних підвалів діє Центр культури вина, який об'єднує підприємство, стародавні винні підвали, дегустаційний зал, експозиції сучасного скульптурного мистецтва, а також Музей вина і виноробства. Енотека Шабо є однією з найбільших в Україні.  Ізмаїл - історичний центр українського Придунав'я. У місті треба оглянути залишки величної фортеці, яку в 1790 році взяли російські війська і українські козаки. Стіни фортеці були знесені після поразки Росії в Кримській війні 1855 року. Збереглися фрагменти земляних валів і оборонного рову глибиною до 11 м. На території колишньої фортеці - парк, посеред якого стоять дві церкви - Успенська (1643-1841 рр.) й Миколаївська (1644-1852 рр.), а також Мала мечеть (XVI ст.), в приміщенні якої в 1973 році був відкритий музей з діорамою, присвяченій штурму Ізмаїла. Неподалік відновлений величний монумент полеглим при штурмі воїнам над загальним склепом, де вони поховані.  У центрі Ізмаїла стоїть величний Покровський кафедральний собор, зведений в 1820-31 рр. Поруч з ним - 65-метрова дзвіниця, дзвони для якої відлили з металу трофейних турецьких гармат. Цікава колонада собору споруджена в румунські часи, в 1937-38 рр. Інтер'єр розписаний в стилі модерн. Румунський період залишив місту ще один храм - Костянтина і Олени, побудований в середині 1930-х. Незвична для нашого ока архітектура церкви відображає саме румунські традиції (схожі храми можна побачити на Буковині, також належала румунам).  Вартий прискіпливої уваги й Болград - зразковий свого часу центр болгарської національно-культурної колонізації. Виник він після того, як ці землі на початку XIX ст. остаточно увійшли до складу Російської імперії, Болгари почали проситися на нові родючі землі тільки що завойованого півдня Росії. У місті збереглися чоловіча гімназія (1821 р., перший в болгарській історії середній навчальний заклад), жіноча гімназія (1878 г.), школа, дума, пожежна частина, банк, магазини, кав'ярні, ресторан, корчма, контора винзаводу, особняки, літній павільйон в міському саду. В 2012 році відкрито пам'ятник болгарам, які загинули у війні 1877-78 рр.: він виглядає так, ніби був споруджений століття назад. Але головна визначна пам'ятка Болграда - величний Преображенський собор, побудований в 1830-х роках. Як і в Ізмаїлі, його будував відомий архітектор А. Мельников, найбільш відомий по ансамблю будинків біля Потьомкінських сходів в Одесі. Для болгар цей собор за значенням дорівнює кафедральному собору Олександра Невського в Софії. Інша відоме сакральна споруда міста - церква Св. Митрофана, храм-усипальниця генерала І. Інзова, опікуна іноземних поселень на території Бессарабії. Його стараннями болгар зрівняли в правах з німецькими колоністами. Після смерті Інзова в 1845 р. в Одесі жителі Болграда на своїх плечах пішки перенесли труну з його останками в цей храм. Щодо палаців-садиб, то ними Одеська область не багата. І більшість тих садиб, що зберіглися - на жаль, в руїнах. Наприклад, садиба Дубецького-Панкеєва в 40 км від Одеси, в с. Василівка, уславилася в історії психоаналізу, а звідси - і всієї світової культури, яка без досліджень З. Фрейда була б неповною. Саме тут жив в кінці XIX і початку ХХ століть купець Сергій Панкеєв (1896-1979), який вважав себе вовком, і став тому одним з головних пацієнтів Фрейда. Панкеєв не тільки відчував себе вервольфом, але ще і уявляв, як на деревах біля палацу сидять вовки, що посилають йому якісь сигнали. Він навіть зобразив це на малюнку, зробленому під час одного з сеансів психоаналізу. Дерева, на яких сиділи вовки-примари, до сих пір збереглися. Сам палац був побудований генералом Дубецьким ще в середині XIX ст. як копія Зимового палацу в Петербурзі, а батько Сергія Панкеєва купив його в 1885 р. У с. Петрівка Лиманського району в 1810-х рр. побудований справжній замок (західна частина добудована в 1892 р.), що слугував літньою резиденцією таємному радникові Івану Курісу. Садиба зведена в частково готичному, частково східному, стилі. Збереглися також парк і господарський корпус, а в селі - старовинний міст і недавно розчищене кладовище. Замок згорів від удару блискавки в 1990 р. Влітку 2014 р. його купили за 1 млн грн. На 2021 р. закінчено перекриття дахом основного корпусу споруди. Ще одні цікаві руїни розташовані в с. Молога Білгород-Дністровського району. Це - залишки маєтку Павла Маріні, побічного сина міністра внутрішніх справ Російської імперії Віктора Кочубея. Садиба побудована в 1820-х рр. У руїнах центрального залу ще можна побачити оригінальні настінні фрески.  З садиб «мертвих» перейдемо до «живих». Так, у с. Ісаєве стоїть особняк (1905 р.) онука Івана Куріса, власника садиби в Петрівці. В ньому знаходиться аграрний ліцей. У будинку збережені дерев'яні сходи, ліпнина на стелі, плитка статі, а також кілька вітражних вікон, а головною прикрасою палацу є оригінальний круглий розсувний стіл на різьблених ніжках.  Дуже цікава садиба (1903 р.) знаходиться і в с. Михайлопіль Іванівського району. Це резиденція повітового предводителя дворянства Л. Юковського. Зараз в будинку - школа. Подивитися фрагменти інтер'єрів можливо за згодою керівництва. Ще один цікавий приклад садибної архітектури можна побачити в Шабо. Це заміська дача винороба-швейцарця Андре Ансельма. Збереглися також головні ворота ансамблю, складське приміщення і водонапірна вежа, яку обвиває дикий виноград.  Варті уваги і давні козацькі цвинтарі Одещини, серед яких найбільш відомими є два – в самій Одесі на Балтській дорозі та в приміському с. Усатове, яке давно вже, фактично, злилося з Одесою. Це село засноване в 1775 р. під назвою Усатівські хутори тими запорожцями, які перейшли в турецьке підданство. Згодом тут селилися чорноморські козаки. Усатове, Нерубайське та сусідні посивіння були осередком справжнього українства ще до заснування Одеси, пізніше саме в них довше зберігалися козацькі традиції та перекази про козацьку звитягу. На усатівському цвинтарі налічується 32 типу хрестів, за якими можна визначити соціальний статус похованого. Найстаріше поховання датується 1791 роком, тобто воно було зроблено за три роки до офіційної дати народження Одеси.  Зрештою, згадаємо колишні поселення німецьких колоністів на території сучасної Одеської області. Зараз вони носять цілком «нейтральні» назви - Кам'янка, Кучурган, Лиманське, Рибальське. Село Кам'янка коли було німецьким Мангеймом. За 400 м від автобусної зупинки на пагорбі височіє величний костел Різдва Діви Марії (1850 р.) Костел був найбільшим за площею серед німецьких колоній цього району. У наступному селі, Лиманському (колишній Зельц) знаходиться головний храм колишнього колоніального округу - костел Успіння Марії (1901 р.) Його побудували в 1901 році. Дах на будинку ще є, а на багатьох колонах збереглися барельєфи. Приблизно в 2 км від костелу Успіння розташований костел Пресвятої Трійці, зведений в 1892 р. Колись цей костел відносився до поселення Кандель, яке з часом було перейменовано в Рибальське. За радянських часів костел використовували як зерносховище аж до 1970-х років, коли його злодійські спалили... Повний текст статті: https://kontrakty.ua/article/102688 Павло Ковальов

Це місто здатне дарувати десятки емоцій одночасно. Хтось скаржиться на його занедбаність, хтось, навпаки, перебуває у захваті від шарму тутешньої архітектури. Старовинні двері, атмосферні двори, численні котів та неповторність міського буття південної столиці – все це на прогулянках Одесою відчувається максимально.  На це місто треба дивитися дуже прискіпливо та розважливо, підмічаючи та рахуючи тисячі деталей, які відносяться к до колишнього, так і до сучасного буття Одеси. Тож, ось вам 20 світлин з міського центру, «схоплених» під час прогулянок ним.