Игорь Тышкевич: Я уже не раз писал о том, что активность Евгения Пригожина была попыткой стать частью так называемых «Башен Кремля», либо даже (в перспективе) создать свою. Именно поэтому он атаковал руководство МО РФ, демонстрируя неспособность решения задач силами «армии» и последовательно называл «армией» свою структуру.

Павло Казарін: Останні півтора року ми маємо питання, на яке ніхто не знає відповіді. Воно звучить просто: чи готовий Кремль воювати з НАТО? Від відповіді на нього залежить набагато більше, ніж ми думаємо. Зокрема наше повоєнне майбутнє.

Іван Киричевський: По ракетній атаці росіян 5-6 серпня 2023 року: рашисти повернулись до формату масованих ракетних обстрілів, головною ціллю яких стала саме інфраструктура військового призначення, але це поки що залишилось чомусь непримітним. Давайте пригадаємо ось таку хронологію:

Вадим Денисенко: Вже зараз росіяни будуть пробувати робити дві нові точки напруги в світі: одна на польсько-білоруському кордоні, інша в Нігері. Обидва конфлікти мають на меті одну річ: відволікти захід від України, зменшити постачання зброї і спробувати змусити Захід сідати за стіл переговорів.

Іван Киричевський: Проведення таких атак цілком відповідає стратегічній меті, яку минулого літа в своїй програмовій статті поставили Залужний та Забродський – «перенос війни на територію РФ».  Але оскільки у нас ресурси обмежені, то тут нема підстав сподіватись на результат більший, аніж окреслено в цьому сухому і стислому формулюванні про «перенос війни на територію РФ». Для справді масштабного впливу на цивільне населення Росії потрібні на порядки більші масштаби пусків дронів-камікадзе.

Сергій Стуканов: Добігає завершення липень. І, як не прикро про це говорити, але ми поволі заходимо в небезпечну фазу війни. Фазу, в якій здаватиметься, що час не на нашому боці. Наразі важко спрогнозувати, скільки триватиме ця фаза. Може, декілька місяців. Ось її характеристики:

Петро Шуклінов: Чому ми реконструюємо стадіони, коли потрібні десятки тисяч пікапів? Чому ми перекладаємо вулиці, коли потрібні сотні тисяч дронів? Чому ми будуємо памʼятники, коли потрібні сотні тисяч сучасних меднаборів? Чому, чому, чому ми досі витрачаємо кошти платників податків на те, що під час війни не є першочерговим?

Сергій Висоцький: Гарним тоном, який задається Печерськими пагорбами, стало накидування на наших партнерів, яке доходить інколи до відвертого хамства. Але в цих емоціях ми демонструємо повну неспроможність до того, щоби проаналізувати ситуацію очами Заходу та вибрати відповідну стратегію нашої поведінки. Можна пред‘являти скільки завгодно претензій до політичної волі США та країн ЄС. Але давайте уявимо гіпотетичну дзеркальну ситуацію, поставивши самих себе на їх бік.

Максим Розумний: Є кілька міфів про наші відносини зі стратегічним союзником (США), які сьогодні домінують у публічному дискурсі. Перший: американці бояться перемоги України над Росією. Другий: ще більше американці бояться того, що Росія «розвалиться». Третій: американці штовхають наше керівництво до того, щоб завершити війну якомога швидше. Насправді, американцям не потрібна перемога України у тому сенсі, як ми її розуміємо (повне звільнення окупованих територій).

Сергій Герасимчук: Попри те, що я вже тривалий час нехай і не надто глибоко, але займаюсь "угорським питанням", неодноразово бував в Угорщині, маю там друзів і партнерів, тa навіть маю пристойні публікації з цієї теми, я уникаю публічного коментування угорського питання. Воно надто делікатне, у ньому переплетена геополітика і права меншин, регіональні гравці Закарпаття і глобальні гравці від Пекіну до Вашингтону, від москви до Брюсселю з Берліном. Тут треба послуговуватися тонкими інструментами, мати компетенцію, знання і етичні орієнтири, інакше можна наламати дрів.